МАГУЧІХ: «Треба жити далі, але пам'ятати, кому ми цим завдячуємо»

Українська легкоатлетка Ярослава Магучіх – одна з найвідоміших спортсменок країни. Вона очолює світовий рейтинг у стрибках у висоту та штампує перемоги на різних легкоатлетичних турнірах. Спеціально для Sport.ua Ярослава розповіла про свою кар’єру під час війни, ставлення до російських спортсменів та секрет успішних спортивних результатів на початку 2023 року.

– Ярославо, як наразі побудовано твій тренувальний процес? Де відбуваються тренування та в якому режимі працюєш зараз?
– Наприкінці грудня я нарешті приїхала в Україну, зустріла Новий рік з рідними й перші два тижні 2023-го тренувалася у Дніпрі. Після «Меморіалу Олексія Дем’янюка» поїхала до Бельгії, де продовжила підготовку.

З початком сезону тренування стали не настільки інтенсивними – по одному в день. Потім поїхала на змагання до Коттбуса, а в лютому і взагалі вийшла досить насичена серія стартів.

– Минулий рік був доволі успішним для тебе: золоті нагороди у всіх вікових групах та золото чемпіонату Європи, особистий рекорд 2.05. Які задачі ставиш перед собою на 2023 рік?
– 2022-й в плані спорту був успішним, але водночас надзвичайно складним, як і для всіх українців. 2023-й почався з високого результату, але, що важливо, з домашнього турніру. В лютому мені вдалося поліпшити свій найкращий результат сезону, але хочеться встановити й особистий рекорд у приміщенні. А ще хочу стрибати й отримувати від цього задоволення.

– Я читав твою реакцію на січневі трагічні події у Дніпрі. Скажи будь ласка, чи не було у тебе після цього розмови із рідними щодо евакуації до більш-менш безпечного регіону?
– Ні, такої розмови не було. Але те, що сталося в Дніпрі, жахливо. Як і все, що росія коїть на нашій землі. Загинуло стільки людей, той будинок був неподалік мого. Серед загиблих і Валентин Вознюк, колишній директор СДЮСШОР.

– Як загалом ти даєш раду стресу, який так чи інакше переслідує кожного з нас впродовж цієї війни?
– У 2022-му було дуже складно налаштовуватися на змагання. Та й зараз не легше, особливо, коли читаю новини. Та трагедія у Дніпрі сталася 14 січня, коли у нас саме були змагання у Львові. Дуже складно було зібрати себе докупи після такого.

Загалом же, коли поза сектором, намагаюся відволіктися на читання книг або слухаю музику. А ще цього року перед змаганнями купила паззли й, коли повернулася, зібрала їх.

Думаю, нам потрібно продовжувати жити, але завжди пам’ятати, кому ти цим завдячуєш. Завжди пам’ятати про Збройні сили України, про наших військових, які зараз боронять українську землю.

– Я знаю тебе, як дуже позитивну дівчину, але події останнього року залишають нам мало простору для позитиву. Чи змінилися твої погляди на життя?
– Так, позитиву було мало. Але минулого року в березні я поїхала на чемпіонат світу в приміщенні якраз задля того, щоб подарувати теплі емоції українцям. Це був перший місяць війни… Але й далі виступала заради цього.

Знаю, як зараз складно всім українцям, але я щиро вірю в ЗСУ й нашу перемогу. Ми продовжуємо жити й робимо все від нас можливе, щоб наблизити нашу мету.

– Ти перемогла на перших змаганнях цього сезону, меморіалі Олексія Дем’янюка. Якими для тебе вийшли ці змагання, наскільки ти задоволена собою?
– Перш за все, дякую Дмитру Дем’янюку і його команді за те, що, попри все, змогли організувати цей турнір. Я дуже щаслива, що змогла приїхати й виступити там, адже завжди приємніше розпочинати сезон у своїй рідній державі. Звісно, як я уже говорила, стрибати було нелегко. Але рада, що змогла зібратися й показати гідний результат.

– Я читав, що Дніпропетровська обласна військова адміністрація ухвалила рішення щодо виплати стипендій спортсменам, зокрема, тобі та Тетяні Степановій. Наскільки це відчутна підтримка від держави? Що можна купити на цю стипендію?
– Не можу нічого сказати, оскільки не читала цих новин.

– Чи перетинаєшся ти на змаганнях із росіянами (спортсменами чи вболівальниками). Якими бувають ці контакти?
– Я не перетинаюся ні з їхніми спортсменами, ні з уболівальниками. 24 лютого наша спортивна спільнота, й легкоатлетична зокрема, зробила все для того, щоб їх відсторонили від змагань. І в нашому виді спорту так залишається і зараз.

– Як ти проводиш вільний час? Що дивишся або слухаєш? Що читаєш?
– У вільний час часто читаю або слухаю музику українських виконавців – її зараз багато. Якщо говорити про читання, то, як дівчина, полюбляю романи, але зараз у моєму списку також фантастика.

– Найприємніший жест підтримки від вболівальників, який ти отримувала?
– Насправді, я отримую багато листів і повідомлень зі словами підтримки й побажаннями миру та перемоги. Це дуже приємно, і я ціную це.

– В.о. президента Федерації легкої атлетики України Євген Пронін служить у ЗСУ, буває у гарячих точках. Як це впливає на настрій спортсменів, чи створює додаткову мотивацію для нових звитяг?
– На чемпіонат світу він привіз нам прапор з підписами й побажаннями від наших військових. Це дуже мотивує. Те, що роблять військові, мотивувало весь сезон. Вони нас захищають, боронять нашу землю. І я мушу зробити в секторі все від мене залежне, оскільки це мій фронт і те місце, де я можу теж бути корисною для України.

– Чи маєш ти якісь комерційні пропозиції від брендів щодо того, аби стати обличчям якоїсь компанії? Що для тебе важливо, коли надходять такі пропозиції?
– Я є амбасадоркою компаній Puma i Omega. Розумію, що ці люди мені вже як рідні, вони підтримають у будь-якій ситуації.

– Еліна Світоліна створила свій фонд, Олександр Усик – промоутерську компанію, чимало українських спортсменів вкладають гроші в бізнес. Чи бачиш ти для себе ще одне заняття, поруч зі спортом, в яке ти хотіла б інвестувати кошти та побачити якісь результати?
– Зараз не ставлю перед собою таких цілей, але в майбутньому обов’язково буду над цим думати й працювати.

Данило ВЕРЕІТІН