Від Белькевича до Віди: символічна збірна легіонерів київського Динамо

До 50-річчя від дня народження Валентина Белькевича блогер sport.ua Олексій Рижков склав символічну збірну іноземців у київському «Динамо».

Неоднораз цікавився у вболівальників київського «Динамо» різного віку, кого вони вважають найкращим легіонером в історії улюбленого клубу. Не скажу, що діставав аж-аж-аж яке розмаїття відповідей. Варіантів було не більш як пів десятки. Проте найчастіше в цьому контексті симпатики киян називали прізвище Белькевич. Ба більше: були й такі, хто, зачувши слово «легіонер», заходився згадувати чужинців із далеких континентів, однак вчасно зупинявся, хлопав собі по лобі й промовляв прізвище легендарного динамівського плеймейкера. 27 січня Валентину виповнилося би лише 50. Та, на жаль, він давно відійшов у засвіти…

Як на мене, в символічній збірній легіонерів київського «Динамо» білоруський півзахисник (українське громадянство Белькевич дістав уже по закінченні ігрової кар’єри в київському «Динамо») має право бути капітаном. А серед партнерів Валентина в цій зірковій компанії чимало цікавих футбольних особистостей.

Той, що спричиняв пожвавлення

Воротар: Вальдемарас Мартінкенас (Литва, 1965–2004)

Найяскравіший епізод, який мені запам’ятався за участю Мартінкенаса у формі київського «Динамо», – це два його сейви поспіль під час пенальті в матчі Кубка УЄФА в сезоні-1992/93 проти «Андерлехта». Марк Дегріз потужно пробив із точки, проте литовець відбив удар, а надалі зреагував й на добивання з близької відстані іншого форварда брюссельців Петера ван Фоссена. Пам’ятаю, що цей успіх голкіпера «Динамо» спричинив неабияке пожвавлення на трибунах Республіканського стадіону (40 000 глядачів тоді зібралося на 100-тисячнику). Це був чи не єдиний позитив у тому назагал безнадійному для киян матчі.

…Доля Вальдемараса склалася трагічно: він загинув у Словенії під час купання в гірській річці – не впорався з підступною течією.

Крізь кровопролиття до медалей мундіаля

Захисники: Каха Каладзе (Грузія, народився в 1978 р.), Горан Гавранчіч (Сербія, народився в 1978 р.), Домагой Віда (Хорватія, народився в 1989 р.), Данило Сілва (Бразилія, народився в 1986 р.)

Getty Images/Global Images Ukraine. Каха Каладзе

Каха Каладзе – один із представників того «Динамо», яке наприкінці 1990-х входило до шорт-листа кращих команд Європи. Він забивав «Лансу» й «Баварії» (під коментар легендарного Коте Махарадзе на українському телебаченні), «Ворсклі» (тій – якнайбільше за свою динамівську каденцію) та «Андерлехту». Безперечно, головна позиція для Кахи – в центрі захисту. Проте я розташую його на лівому фланзі оборони. На тій позиції він також нагромадив неабиякий досвід. Зокрема пригадую, грав на ній у товариському матчі між Грузією та Україною в лютому 2001 р. Найбільше на позиції лівого оборонця нинішній мер Тбілісі відіграв у «Мілані».

Пара центрдефів – сербсько-хорватська. І Горан, і Домагой вирізнялися шаленою жагою до боротьби, були, сказав би, видатними непоступливцями. Як забути неперевершений за красою гол Горана на «Стадіо Олімпіко» у ворота «Роми» в грі, результат якої, зрештою, анулювали, натомість присудили «романісті» технічну поразку, а киянам відповідно технічну перемогу! Щодо Домагоя пригадую, насамперед, його скривавлене обличчя під час одного з жорстких стиків: хорват справді не знав (і не знає дотепер, хоча вже й не в «Динамо») жалю ані до себе, ані до суперників. Від минулоріччя Віда є мультимедалістом чемпіонату світу, й серед усіх гравців, які захищали кольори «Динамо» в різні часи, порівнятися з ним у цьому не може ніхто!

Із Данило Сілвою (його в своєму варіанті символічної збірної відправлю на правий фланг захисту) мені пригадується епізод на українській сільськогосподарській виставці, на яку колись завітав бразилець. Міська людина (уродженець Кампінаса – більш як мільйонного мегаполіса!), він на прохання представників однієї із компаній – спонсорів «Динамо» – сів за кермо трактора й цілком органічно виглядав там. Так само органічним він був і в біло-синій футболці. «Найбільш українським серед динамівських бразильців» абикого не назвуть!

Альтернативи, або, якщо хочете, лавка запасних? Як варіант для захисту – Бетау. Цей бразилець нагромадив понад сотню матчів у динамівській футболці й став свого часу першим іноземцем, який повернувся до «Динамо» після переходу до іншого клубу. Щоправда, в другу київську каденцію закріпитися в основі не зміг. У центрі оборони помітною була й постать Горана Сабліча. Запам’ятався його вихід на останні хвилини складного виїзного двобою киян проти «Валенсії», коли хорват зняв практично всі навіси левантійців, не давши змоги тим розраховувати на рятівний для себе гол.

Ліворуч у захисті тривалий час за «Динамо» грав сумлінний марокканець Бадр Ель-Каддурі. Прізвисько «Дюраселька» за енергію, яка не слабне навіть наприкінці матчу, слід було заслужити. Щоправда, його доленосний позиційний промах в єврокубковому півфіналі проти «Шахтаря» вболівальники «Динамо» довго не могли пробачити. На лівому фланзі захисту ще один варіант – португалець Віторіну Антунеш (пів сотні ігор за «Динамо»), який зажив слави гравця, що забиває п’яті голи киян (й вельми вишукані, як, наприклад «Евертону») у результативних матчах клубу.

Праворуч так само є варіанти: Родолфу, Ласло Боднар. Одне слово, аж ніяк не завжди київське «Динамо» покладалося в обороні на своїх вихованців, задіювало й легіонерів, й не без успіху.

Із білоруським акцентом

Півзахисники: Огнен Вукоєвич (Хорватія, народився в 1983 р.), Валентин Белькевич (Білорусь, 1973–2014), Олександр Хацкевич (Білорусь, народився в 1973 р.), Діого Рінкон (Бразилія, народився в 1980 р.)

ФК Динамо. Валентин Белькевич

Вукоєвич – чіпкий, трудолюбний опорник, який умів міцно прихопити суперника, не даючи тому просвітку. Ворушкий і метикуватий, він, здавалося, був присутнім скрізь, на кожному клаптику поля. Відіграв неабияку роль у далекому просуванні «Динамо» єврокубковими сходами на межі 2000-х – 2010-х рр. Саме в рік, коли кияни сягнули півфіналу Кубка УЄФА, його оцінкова трансферна вартість була найбільшою – 8,5 млн євро.

Білоруська пара Белькевич – Хацкевич зробила чималий внесок в успіхи київського «Динамо» останньої каденції Валерія Лобановського. Вони ідеально доповнювали одне одного: тонкий, винахідливий плеймейкер Валентин і хвацький наснажений універсал Олександр. Белькевич (рекордсмен за кількість зіграних за «Динамо» матчів серед іноземців) міг зіграти й ліворуч, й праворуч у півзахисті, й під нападниками. Визначу для нього місце в символічній збірній на лівому фланзі півзахисту. Саме туди його – правшу – поставив попервах Лобановський. І до пори, до часу (як кажуть, о доплеймейкерівської пори) Валентин грав саме там. Для Хацкевича натомість зарезервую правий фланг півзахисту (не основна для нього позиція, та все ж і на ній він уряди-годи грав).

Місце Діого Рінкона – під нападниками. Бразилець, із вишуканою технікою, він відіграв у «Динамо» сім років. Забивав регулярно (надто мені, та, певно, й не лише мені запам’ятався його дубль у Лізі чемпіонів у ворота московського «Локомотива»). Цікаво й те, що він забивав командам, які очолювали майбутні тренери «Динамо», – Мірча Луческу (навіть, коли той стояв біля керма «Бешикташа») та Юрій Сьомін. По закінченні ігрової кар’єри Діого пережив непростий період. Як він сам зізнавався, був на шляху до алкоголізму, проте опісля, знову ж таки, з його слів, прийшов до Ісуса й зміг подолати алкозалежність.

Праворуч у півзахисті можна завжди розраховувати й на болгарина Георгі Пєєва, на рахунку якого мало не сотня ігор за динамівський клуб. Крім того, залишив певний слід в історії «Динамо» й володар медалі чемпіонату світу Джермейн Ленс (майже пів сотні матчів зіграв у біло-синій футболці). Працьовитий і не надто типовий бразилець Карлос Корреа був майстром стандартів. Альтернатива в центрі півзахисту – Мігел Велозу. Це – розумний, метикуватий плеймейкер, кар’єра якого в серії А триває і дотепер. Якби не повномасштабна війна, певно, донині, радував би київських уболівальників своєю майстерністю Карлос де Пена, в якого вийшло в Києві перезавантажити свою кар’єру. Натомість опорником може бути й Айіла Юссуф – помітна постать у «Динамо» в 2000-х – початку 2010-х рр.

Та й інших варіантів, здебільшого східноєвропейських у середній лінії вистачає: Тіберіу Гіоане, Флорін Чернат, Мілош Нінкович, Єрко Леко, Беньямін Вербич. Вони привнесли пристрасть у гру «Динамо» в ХХІ сторіччі. У когось кар’єра в Києві склалася успішніше, комусь довелося пройти крізь силу-силенну тернів, та в Золотоверхому їх згадують із теплотою та вдячністю.

Винищувач і жах для «Спартака»

Нападники: Максим Шацьких (Узбекистан, народився в 1978 р.), Ісмаель Бангура (Гвінея, народився в 1985 р.)

ФК Динамо. Максим Шацьких

Свій шлях у «Динамо» Максим Шацьких, або Бай розпочав із дубля в кваліфікації Ліги чемпіонів у ворота «Жальгіріса». А надалі була тривала кар’єра в київському клубі, зі злетами й падіннями (проблема Шацьких, як на мене, в тому, що він прийшов у команду після переходу з «Динамо» до «Мілана» Андрія Шевченка, який задав надвисоку мірку для форвардів, і наступники Шеви так чи так були приречені на порівняння із зіркою вітчизняного футболу), під завісу якої уболівальники проводили узбецького легіонера яскравим банером зі словами: «Винищувач MAX – 328 бойових вильотів, 142 збитих». Йдеться про зіграні матчі та забиті голи. Чи багато ви знаєте прикладів подібних проводів динамівців із клубу?

Ісмаель Бангура – один із архітекторів двох нищівних погромів московського «Спартака» влітку 2008 р. Надто гвінеєць виявив свої чесноти в першому двобої у Лужниках, коли взяв участь абсолютно в усіх чотирьох голах у ворота червоно-білих. Напрочуд технічно обдарований гравець, який умів швидко ухвалювати нестандартні рішення на полі. Шпаркий, хвацький, міг як взяти гру на себе, так і почастувати передачею партнера, який перебував у вигіднішій позиції.

Інші варіанти легіонерського нападу: Д’ємерсі Мбокані, Клебер, Браун Ідейє, Георгій Деметрадзе. Так, майстровиті форварди, але один не конче прагнув працювати на команду, інший мав вибуховий характер і сварився з партнерами, той мав наче й забивну вдачу, але не володів вишуканою технікою, дехто ставив гроші понад футболом і не затримався в «Динамо». В будь-якому разі чотири згадані нападники, як на мене, залишили в історії «Динамо» менший слід, ніж Шацьких і Бангура.

***

Ще наприкінці 1980-х Києвом ходили чутки, що Валерій Лобановський прагне запросити до київського «Динамо» чехословацького півзахисника з братиславського «Інтера» Владіміра Вайсса (нині він є відомим тренером). Динамівський клуб, який того часу давав прочубеньків єврограндам (і в єврокубках, і в численних передсезонних турнірах, на які команду Лобановського радо запрошували), був притягальним місцем для здібної футбольної молоді. Та далі теревень про це на тісних кухоньках динамівських фанатів справа не пішла.

Натомість легіонерська ера в нашому футболі має чітку дату початку. Хоч і не в сиву давнину, та й уже чималенько часу тому вона стартувала. Перший легіонер у «Динамо» з’явився в 1995 р. – кувейтець Насер Аль-Саухі. Щоправда, в команді він не затримався (з однієї пшонини каші не звариш), однак шухляду легіонерської Пандори відчинив. Звідтоді, а надто вже в новому столітті до Києва стали вчащати заморські майстри шкіряного м’яча. Інформаційний потік нуртував дедалі потужніше, й із часом пошук легіонерів уже не нагадував танець над прірвою чи ходіння лезом. Однак і хибних рішень на цій стезі «Динамо» ухвалювало чималенько, чого там. Проте були й достоту діамантові знахідки.

Багатьох із перелічених гравців «Динамо» язик не повернеться назвати чужинцями, Кілька гравців із тих, що увійшли до мого варіанта символічної збірної, до речі, дістали українське громадянство. Чимало з них у Києві стали своїми, зазнали пошанування вельми прискіпливої київської торсиди. Нині – час, коли іноземці не поспішають до наших країв. Вимушена ставка на власну молодь спричиняє різні відчуття у вболівальників. Хтось проголошує відданість цьому курсу, інший прагне якогось результату в Європі, якому можуть посприяти серед інших й якісні легіонери, є й уболівальники, що називається, гожі на два боки. Ну, зробити так, щоб і коза не була голодна, й капуста не обгризена, напрочуд складно. Незадоволені будуть завше. Хай там як, а відданість справі Валентина Белькевича, Олександра Хацкевича, Максима Шацьких чи Данило Сілви зберігається в закамарках пам’яті київського вболівальника. Щиро вірю, що й іноземці наступних поколінь (так чи інак, вони все одно будуть у київському клубі, допоки житиме футбол в Україні) зроблять свій внесок у динамівську скарбничку.

Олексій РИЖКОВ