Чого очікувати від камбека Ракіцького в Шахтар

«Шахтар» продовжує брати високі ноти. Слідом за новиною про продаж у «Челсі» Михайла Мудрика, яка взірвала «дах», буквально відразу прийшла інформація про повернення до донецької команди Ярослава Ракіцького.

За рівнем значущості, «вихлопу» дуже складно зрівняти відхід за божевільні гроші 22-річного прогресуючого таланту та безкоштовний прихід 33-річного старіючого аксакала, який волею долі залишився біля розбитого корита.

Проте за рівнем резонансу, точніше, за «контекстом» ці дві події, безумовно, схожі. І схожі вони насамперед очікуванням. Від Михайла чекають на підтвердження грою його захмарного цінника. А від Ярослава чекають не стільки гри, скільки слів, які б підтверджували його нинішню позицію. Позицію насамперед громадянина, а вже потім футболіста.

Чесно кажучи, і у відхід Мудрика із «Шахтаря», і у повернення до «Шахтаря» Ракіцького вірилося вже давно. Обидві ці події, незалежно одна від одної, мали відбутися. І вони сталися.

Про переїзд Мудрика недавно було сказано достатньо. Не будемо зайвий раз смикати чужі мільйони. Почекаємо дебюту хлопця на «Стемфорд Брідж».

А ось про повернення Ракіцького до рідної обителі поговорити – чому б і ні.

***

Мені здавалося, що ідеальним моментом для камбека Ярика в «Шахтар» було літнє міжсезоння – після того, як центрбек по-чоловічому демонстративно пішов із «зеніту».

Він уже тоді, навесні минулого року, прийшов до «Шахтаря». У всякому разі, формально було саме так, адже Ракіцький встиг зіграти за «гірників» у благодійних поєдинках.

ФК Шахтар. Ярослав Ракіцький

Зізнаюся, його демарш із газпромівської шобли мене не тільки щиро порадував і приємно здивував, але в той смутний час мені здавалося, що Ракіцький просто має осісти у своїй рідній команді, яку почали масово залишати легіонери. Більше того, я тоді вважав, що у разі вдалої гри за «помаранчево-чорних» Ярослав може стати у нагоді і нашій національній збірній, адже, окрім усього іншого, свою громадянську позицію він наочно продемонстрував.

Однак тоді не зрослося. Договірні сторони не знайшли точок дотику, не досягли компромісу. Я так і не зрозумів, чому. Зараз це вже не важливо, але тоді, на такій високій ноті, дуже хотілося, щоб пазл склався.

Не склався.

І Ракіцький дуже оперативно опинився у чемпіонаті Туреччини. У непоганій команді, яка бореться за єврокубки («Адана Демірспор»), у непоганого тренера, який вміє і гру поставити, і навчити чогось підопічних (Вінченцо Монтелла).

Тоді, відразу після підписання контракту, здавалося, що в особі Ракіцького турецька Суперліга отримала дуже яскравого і дуже кваліфікованого футболіста. А українська Прем'єр-ліга і, зокрема, «Шахтар» – упустили гідного гравця.

Але реальність виявилася іншою, вона перевернула все з ніг на голову. Тривале перебування без ігрової практики (близько чотирьох місяців) дуже негативно позначилося на ігрових кондиціях Ярослава. Він навіть візуально погладшав, став більше схожий на Селезньова, ніж на себе зразка хоча б «зеніту».

Але якщо зі втратою швидкості і жорсткості Яриком ще можна було змиритися – цих якостей, за великим рахунком, у нього не було надміру навіть у найкращі роки (тобто в «Шахтарі»), то ось відсутність далеких точних передач і дальніх ударів у його виконанні (а саме ці якості – головна його чеснота) дуже і дуже неприємно здивували.

А ще неприємно дивували його постійні «гірчичники» та червоні картки, привезені пенальті. За тими небагатими «нарізками» дій українського захисника в чемпіонаті Туреччини можна було зробити сумний висновок, що Ярик уже не той. Ні візуально, ні ментально. Він просто не справляється зі своїми функціями, тому й підпадає під обструкцію і фанів, і головного тренера, і навіть партнерів по команді.

Найкраще слово, що характеризує час перебування Ракіцького в «Адані» – це провал. Іншої думки бути не може.

***

Ну а далі стався розрив контракту, ініційований Ракіцьким. Цілком логічний крок, аналог викидання білого рушника. Хоча агент Ярослава, пояснюючи події свого підопічного, заявив, що це сталося тому, що, мовляв, «турецький клуб не відповідає його рівню». Ага. На кшталт хороша міна при огидній грі.

ФК Шахтар. Ярослав Ракіцький

Крім вимушеного ігрового простою кілька місяців, мені складно знайти причини настільки різкого профільного падіння. Можливо, не в той час і не в ту команду. Так справді буває. Можливо, втрата мотивації. І таке також іноді відбувається.

Але, з іншого боку, мені чомусь здається, що якби Ракіцький минулого літа таки повернувся до «Шахтаря», такого регресу не було б. Як би там не було, але він би повернувся до рідної стихії, до рідної команди, до рідної обстановки. На цьому тлі він, здається, зміг би оперативно відновити свою форму. І не виключено, що отримував би достатньо ігрового часу.

Тепер же Ярослав Ракіцький повертається до «Шахтаря» навіть не на щиті, а під ним. З будь-якої точки зору – ігрової чи емоційної – цей камбек виглядає «нерівним шлюбом». Просто тому, що минулого літа Ракіцький міг стати невід'ємною частиною нового «Шахтаря», зараз схоже на те, що рідний клуб банально надає ветерану «прожитковий мінімум».

На мій погляд, навіть якщо Матвієнко у нинішнє міжсезоння покине «гірників», Ракіцький навряд чи стане його прямою заміною: через те, що вже не потягне. Принаймні, мені так здається.

То чому тоді цей трансфер відбувся саме зараз? На це питання у мене лише одна відповідь: черговий іміджевий крок «гірників», який у будь-якому разі підвищує їхню «впізнаваність». Щось на кшталт того, як у команду було впроваджено Коноплянку: толку мало, зате розмов – хоч греблю гати.

Подібних розмов у контексті повернення Ракіцького до «Шахтаря» вже зараз чимало. Половина обурюється, половина захоплюється черговою прозорливістю донецького клубу. І ренесансом «українства» Ракіцького.

І в цьому випадку ігровий аспект може відійти на другий план. Бо на першому буде неприхований інтерес до клубу, до команди. Подібним інтересом на наших широтах не може похвалитися більше ніхто.