Підтримати українських військових та людей, які постраждали через війну

Україна. Прем'єр Ліга
| Оновлено 10 сiчня 2023, 18:54
11354
0

Від Комана до Яремчука: символічна збірна уродженців Закарпаття в Динамо

Блогер Sport.ua згадує вихідців із найзахіднішого регіону України в складі київського клубу

| Оновлено 10 сiчня 2023, 18:54
11354
0
Від Комана до Яремчука: символічна збірна уродженців Закарпаття в Динамо
ФК Динамо. Йожеф Сабо (ліворуч)

Чи були ви на Закарпатті під час святкування Різдва Христового за григоріанським календарем? О, якщо ні, то щиро раджу долучитися до того дійства. Не пошкодуєте, а спомини залишаться з вами на все життя. Спогади про внесок футбольного Закарпаття в повоєнну розбудову київського «Динамо» дотепер зігрівають уболівальників-ветеранів. Після Другої світової війни Київ не мав змоги, як раніше, формувати конкурентоздатну команду на основі місцевих вихованців та інших представників Центральної України – надто вже лиходійним котком пройшлася по Золотоверхому страшна війна. На допомогу столичанам наприкінці 1940-х прийшов потужний закарпатський десант, і багато в чому завдяки майстровитим уродженцям краю смерек, що сягають у височінь, кияни поступово вийшли на високий рівень, а згодом, уже за сприяння нової хвилі закарпатців заволодарювали в радянському футболі.

Паралелі із сьогочассям аж волають. Знов – страшна війна прийшла на нашу землю, злонапасники-чужинці поклали око на наші родючі чорноземи й не полишили сподівань підкорити Київ. Та така вже наша вдача, що ми навіть у час, коли бойові дії тривають, думаємо про прийдешній ренесанс. А в симпатиків найпопулярнішого столичного клубу, попри все, жевріє надія на повернення справжнього «Динамо». Збірна зіркових закарпатських динамівців – це екскурс в історію та спроба зрозуміти шляхи повоєнного відновлення. Певно, таке розуміння стане в пригоді нам, нинішнім.

Коли математика перемогла футбол

Воротар: Андрій Гаваші (народився в 1939 р.).

У нинішнього стража воріт київського «Динамо» Руслана Нещерета є знаний попередник. Андрій Гаваші народився в Ужгороді, або Унґварі. Його унікальність полягає в тому, що він виявив свої здібності на лише на воротарському посту, а й на позиції нападника. Втім, славу здобув саме як голкіпер. У 1959 р. у компанії земляків Йожефа Сабо та Василя Турянчика вирушив із рідного краю до київського «Динамо». Того самого року став 6-м у списку кращих футболістів України. Відіграв за «Динамо» не так і багато – менше двох десятків матчів, із них 5 ігор – на нуль. Прикметно, що в одному з принципових матчів, коли кияни на виїзді в липневу 30-градусну спеку здолали «Спартак» 1:0, доброслів’ям на адресу Гаваші в радянській пресі поділився знаний радянський кіпер Олексій Хомич. Тиждень по тому закарпатець чудово відіграв знов на виїзді проти «Шахтаря»: гірники так і не змогли знайти ключ до його воріт і зрештою поступилися киянам 0:2. Взагалі впродовж липня 1959 р. Гаваші не пропустив у чотирьох динамівських матчах жодного гола! Серпень уже був не таким успішним, натомість Андрій Андрійович парирував пенальті у виїзному двобої із «Зенітом».

Вразила мене свого часу не надто позитивна характеристика, дана Андрію Андрійовичу його колегою Олегом Макаровим в автобіографічній книжці «Воротар» і цитування Олегом Олександровичем київських уболівальників тогочасся: «Програють наші з воротарем Гаваші». Та й назагал «високий, стрункий, як тополя, вродливий, скромний і… привітний» закарпатець зазнав чимало критичних стріл із боку Макарова в тій літературній праці. Подейкують, що він пішов із «Динамо» через бажання батьків (вони конче прагнули, аби син продовжував навчання на фізико-математичному факультеті в Ужгородському університеті). Хай там як, а вболівальникам він запам’ятався вельми ефектною манерою гри (щоправда, на виходах діяв небезпомилково). Шкода, що за великим рахунком свого часу він не зробив свій вибір на користь футболу (а був якійсь час навіть дублером Льва Яшина у збірній!) назагал і «Динамо» зокрема.

Капітани, сором і жовтуха

Захисники: Михайло Михалина (1924–1998), Стефан Решко (народився в 1947 р.), Василь Турянчик (1935–2022), Федір Медвідь (1943–1997).

Михайло Михалина в другій половині 1940-х – першій половині 1950-х відіграв у складі київського «Динамо» більш як сотню матчів. Розташую його на позиції лівого захисника. Уродженець Порошково, що в Перечинському районі, не лише опікувався основними захисними обов’язками, а й подеколи ефективно підключався до атак. Зокрема, відзначився голом у славнозвісній гольовій феєрії динамівців і московських автозаводців у 1951 р., коли кияни на виїзді здолали москвичів з рахунком 5:3. У 1952 р. Михалина став 3-м у голосуванні на кращого футболіста України, а також дістав капітанську пов’язку «срібного» «Динамо». Долучився закарпатець і до іншої пам’ятної звитяги динамівців над автозаводцями в 1954 р., вдало зігравши на добиванні й встановивши остаточний рахунок – 2:0.


ФК Динамо. Стефан Решко

Центральні захисники – незламні 4-разові чемпіони країни Стефан Решко та Василь Турянчик. Решко народився в с. Ключарки Мукачівського району й був важливою частиною золотої» динамівської команди 1975 р. Про його неабияку майстерність свідчить бодай те, що в двобої за Суперкубок УЄФА киян проти «Баварії» у 1975 р. він начисто закрив славнозвісного Герда Мюллера! Єдиний гол невтомного центрбека за «Динамо» – у вересні 1975 р. в домашньому календарному матчі проти московського «Локомотива». Як зізнавався згодом сам Стефан Михайлович, коли його вітали з успіхом партнери, обіймаючи, йому було… соромно, адже він не звик відзначатися гольовими здобутками. Й ще: Решко має в нагородній колекції бронзову олімпійську медаль (1976 р.). Ось як описує свого підопічного Лобановський у книзі «Нескінченний матч»: «Зовні в грі непомітний, з масивними ногами й достотно футбольним торсом, він знав стелю своїх можливостей і ніколи не намагався зметикувати щось неймовірне, що не відповідало би цим можливостям. Завдяки такій обставині рівень його надійності був вельми високим, і служив він команді сумлінно».

«Як Турянчик в нападі зіграє, так «Торпедо» з Києва втікає» – слова зі славнозвісної переробленої на динамівський штиб «Черемшини». Супергол Василя Турянчика торпедівцям на 85-й хвилині (рахунок став 1:1) фактично багато в чому визначив долю союзного чемпіонства 1961 р. Кияни зберегли 3-очкову відстань від переслідувачів і свого вже не віддали. А перед початком «золотого» сезону Турянчик довго хворів на інфекційну жовтуху, й відтак тривалий час витратив на те, щоб набрати форму. Уродженець Чинадійово (це – Мукачівський район), звісно, славу здобув не як форвард, а як центральний захисник та як опорник. Його вважають фактично чи не першим вітчизняним гравцем цього амплуа. Двічі – в 1967 та 1968 рр. (спільно з Володимиром Мунтяном) капітана київського «Динамо» було визнано кращим гравцем України.

Головною відмітною рисою Ференца (Федора) Йожефовича Медвідя й преса, й тренери, й партнери по команді вважали його неабияку працездатність. А Андрій Біба додавав до цього ще й вміння «рвати ігрові зв’язки суперників». Медвідь був важливим компонентом тактичної побудови масловського «Динамо» в другій половині 1960-х рр. Його стихія – правий фланг, і місце на ньому в символічній збірній динамівських закарпатців по праву належить саме йому, хоча в різночасся для нього знаходили на полі й інші позиції. Якщо кількома словами охарактеризувати Медвідя-футболіста, то, певно, це буде «хвилеріз-універсал».

Правий фланг захисту міг би закрити й уродженець Зняцьового, що на Мукачівщині, Георгій Лавер. У «Динамо» він провів три роки, результативними діями не відзначався, здебільша був зосереджений на руйнівних функціях. І це в нього виходило вельми непогано.

«Наріжний камінь» і «маленьке диво»

Півзахисники: Йожеф Сабо (народився в 1940 р.), Іван Яремчук (народився в 1962 р.), Ернест Юст (1927–1992), Василь Рац (народився в 1961 р.).

Опорником в моєму варіанті буде Йожеф Сабо. Два Йожефовичі в команді – й можна загадувати будь-яке бажання. Непоступливий, жорсткий, справжній боєць на полі, Сабо виходив на кожен матч, як на останній бій. І суперники страхалися цієї надналаштованості, звинувачуючи динамівця у брудній грі. Виходець з Ужгорода на це мало зважав, зрештою доскочив успіху в динамівському клубі (4-разовий чемпіон СРСР, власне, до всіх чемпіонств киян у 1960-х мав доторк Сабо) й у національній збірній (4-те місце на чемпіонаті світу 1966 р.).

Інший уродженець Ужгорода Ернест Юст прийшов до «Динамо» наприкінці 1940-х і відіграв за столичний клуб вісім років. Здобув із динамівцями Кубок СРСР у 1954 р. Щоправда, в фіналі не грав, адже в півфіналі із «Зенітом» дістав травму в додатковий час, і кияни через це догравали матч удесятьох, та все одно виграли з мінімальним рахунком. Юст дістав славу «наріжного каменя динамівського нападу». В центрі півзахисту – його рідна позиція, де йому якнайкраще можна продемонструвати свій неабиякий технічний арсенал.


Из архіва ФК Динамо. Іван Яремчук (в центрі) та Василь Рац (на дальньому плані)

Іван Яремчук та Василь Рац входили до золотої команди Лобановського половини 1980-х рр.: Іван грав на правому фланзі, а Василь – на лівому. Івана Лобановський назвав «маленьким дивом, що невідь-звідки звалилося на нас». Натомість у Василя Васильович (словогра!) виокремлював «професійний спосіб мислення та безмежну вірність футболу». І ще. Лобановський надто наголошував на «доведеному до абсолюту вмінні абстрагуватися від снаги суперника» в Яремчука. Та, як на мене, цією чеснотою можуть похизуватися практично всі закарпатці, що здобули собі ім’я в складі київського «Динамо». Мобільні фланги – Яремчук і Рац – багато в чому визначальні для тріумфу киян у Кубку Кубків-1986. Мені надто запам’яталися голи Івана «Спартаку» головою в 1990-му й Василя «Факелу» безпосередньо з кутового в 1985-му.

Як варіант для захисту або півзахисту – уродженець Мукачевого Тіберій Попович, який у 1950-ті відіграв більш як сотню матчів за «Динамо».

Гроза «спартаків» і київський Товт

Нападники: Михайло Коман (1928–2015), Дезидерій Товт (1920–2002)

Безперечно, представникам мого покоління Михайло Михайлович Коман запам’ятався насамперед як начальник команди «Динамо» (Київ). Цю посаду він обіймав наприкінці 1970-х – у першій половині 1980-х рр. Однак головна його футбольна чеснота – бомбардирський хист. Саме завдяки йому київське «Динамо» збагатилося на свій перший союзний трофей – Кубок СРСР 1954 р.: виявивши неабияку індивідуальну майстерність, уродженець Люботина (нині це – село в Словаччині) забив визначальний для звитяги гол у ворота єреванського «Спартака». Прикметно, що впродовж того розіграшу кияни послідовно перемогли аж три команди з назвою «Спартак»: крім єреванського, від киян постраждали ще вільнюський і московський. У воротах москвичів Коман відзначився двічі. Колись мій дідусь розповідав мені про кращий матч Комана, якому сам був свідком (ба навіть програмка зберіглася!) безпосередньо з трибун стадіону ім. М. С. Хрущова (нині – НСК «Олімпійський»). Влітку 1953 р. за 35-градусної спеки й 50-тисячної авдиторії динамівці виграли в московських автозаводців із рахунком 3:1, а на рахунку закарпатця було два голи й гольова передача!

Дезидерій Товт приїхав з Ужгорода до київського «Динамо» в 1949 р. Й одразу почав забивати. Став зокрема кращим бомбардиром «Динамо» в сезоні-1950 (причому вже в матчі-відкритті сезону проти одноклубників із міста на Неві Товт відзначився дублем).

А справжнім фестивалем закарпатського футболу став матч киян проти тбіліських спартаківців восени 1951 р. Тоді в столиці Грузії на стадіоні, який носив ім’я Лаврентія Берії у гостей з України вийшов справжній бліцкриг: ще до закінчення пів години гри кияни тричі розписалися у воротах господарів: Товт і Коман забили по голу, а Юст активно сприяв землякам у цих успіхах.

Доволі помітною фігурою в «Динамо» в половині 1950-х був Золтан Сенгетовський. Не позбавлений гольового відчуття він, однак, не повністю розкрився в «Динамо», хоча мав усі передумови для цього. Менше з тим, і його внесок у динамівське союзне «срібло» в 1952 р. є. Менше запам’ятався київському «Динамо» Янош Фабіан, адже за два сезони в складі київського клубу наприкінці 1940-х забив лише однораз.

***

«Закарпаття – в грі», – такими словами зустріли вже в нашочасся появу в елітному українському дивізіоні «Миная» – молодого клубу з цього регіону. Власне, впродовж нашої футбольної історії посланці цього краю з гри й не виходили, визначаючи в різні часи гру «Динамо»: вміли й міцно прихопити світову зірку, й без щонайменших ознак втоми посновигати флангами ледь не 100 хвилин, а то й більше, й розбити на шкамут оборону супротивників. Щиро вірю, що вже найближчим часом про вихованців футбольного Закарпаття як про зірок знову лунко мудрагелитимуть футбольні фахівці. Перспективні хлопці в смерековому краї не переводитимуться!

Олексій РИЖКОВ

Оцініть матеріал
(124)
Повідомити про помилку

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть

Налаштувати стрічку
Налаштуйте свою особисту стрічку новин

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Коментарі 0
Введіть коментар
Ви не авторизовані
Якщо ви хочете залишати коментарі, будь ласка, авторизуйтесь.