Роналду в Аль-Насрі: так не діставайся я нікому

Занадто багато всього випало напередодні Нового року. Чемпіонат світу в Катарі та перемога «месіанства», відхід у кращий світ Пеле, тепер ось відхід на футбольну пенсію Роналду. Справді, божевільний 2022-й. Швидше б він валив додому...

…Про Кріша в контексті його можливого відходу в новий клуб говорилося вже давно – з моменту його резонансного інтерв'ю Пірсу Моргану, в якому португалець не залишив простору для маневру своєму вже колишньому клубу. «МанЮнайтед», як бойова одиниця, що поважає себе, нехай зараз і не найбільш бойова, вирішив позбутися своєї скандальної зірки, яку до цього так пристрасно хотів роздобути.

Реакція «манкуніанців» є очевидною і логічною, але я б не її назвав першопричиною розриву. Природно, що ініціатива виходила від самого футболіста, котрий явно розчарувався у своєму колишньому «рідному домі». Мені здається, що таким не дуже коректним способом 37-річний гравець захотів нагадати, хто в тому домі якщо і не господар, то, як мінімум, перший серед нерівних. На мій погляд, така поведінка Роналду була апріорі продумана до дрібниць: КріРо збирався достроково залишити «Олд Трафорд». І знайти собі нове робоче місце. В Європі.

Чомусь я впевнений, що португалець хотів залишитись саме в Європі. Можливо, він на той момент і не мав домовленостей «на мазі» з кимось із континентальних грандів, але він, вважаю, щиро вірив, що такі обов'язково будуть. Тим більше, що на носі – чемпіонат світу, де Рон сподівався голосно грюкнути дверима.

Але намальований чи то уявою самого гравця, чи то зусиллями його численних представників красивий кам'яний будинок на повірку виявився ляльковим будинком. Ще до початку Мундіалю не склалося з переходом до «Атлетіко»: фани «матрацників» цю ініціативу сприйняли в багнети.

Далі – безпосередньо чемпіонат світу, який мав стати лебединою піснею Кріштіану, але закінчився сльозами розчарування. І це - м'яко кажучи, адже для потенційних покупців у тій історії головне було все ж таки інше. А саме – спроба Роналду поставити себе вище за всю збірну, його публічний демарш перед матчем зі Швейцарією. Та й Марокко також.

Очевидно, що ЧС-2022 остаточно переконав умовні «Баварію», «Боруссію», «Марсель», «Інтер» чи «Челсі» у необхідності непідписання скандального футболіста, який все ще потребує космічної зарплати, але натомість вже не дає різницю.

Так, якщо говорити суто про профільні характеристики, то Рон помітно здав після свого виходу з «Реала». Як виявилося, саме «королівський клуб» був потрібен португальцю, а не навпаки. Тому що далі, після Роналду, «Мадрид» досить оперативно отямився. Португалець після відходу з «Бернабеу» прийти до тями так і не зміг.

«Відрядження» до Турину за фактом було помилкою. Рон їхав до «Ювентуса» за новими викликами та новою мотивацією, але Лігу чемпіонів зі «старою синьйорою» так і не виграв. Тим не менш, перед відходом до «МЮ» все ще котирувався на ринку, і за нього до останнього боровся «МанСіті».
Напевно, Крішу треба було б переходити в команду Гвардіоли. Там він міг би претендувати на титули. І цілком можливо, «Сіті» з Роном таки виграв би Кубок чемпіонів. Але сталося інакше. Роналду повернувся до «Юнайтед». І прогадав.

Я зараз не хочу длубатися в «брудній білизні» клубу з «червоної» половини Манчестера. Зрозуміло, що від славних часів Фергюсона там залишилася лише вивіска. І португалець по-своєму має рацію у своїх спробах розколупати те осине гніздо.

Однак його правота – надто однобока, спрямована на власну вигоду в першу чергу. Адже, за всієї поваги до одного із символів сучасного футболу, він уже не той, ким був раніше.

Навіть над справжніми цінностями час владний. І приклад з Роналду – дуже показовий. Це майже глянцева історія про те, як примхлива Прима, що старіє, звикла до шаленого успіху, овацій і таких же шалених гонорарів, відмовляється не тільки старіти, а й розуміти, що старіє. Що публіці вона цікава насамперед як пам'ять. Як ностальгія. Але не в ролі нового героя. Бо з цією роллю блискуче справляються Мбаппе, Холанд та інші.

Тим не менш, ця старіюча Прима все одно зуміла зробити хід конем. Її остання гастроль все одно буде галасливою, багатолюдною. А дзвоном монет затьмарить усіх нових героїв. Разом узятих.

Одним розчерком пера Роналду поставив себе найвище у футбольному світі з погляду заробітку. Не дочекавшись пропозиції з Європи, він поїхав туди, де гратиме роль прижиттєвого пам'ятника, де можна не «корячитися», а однією лівою грати звичну роль. Залишаючись найкращим з найкращих.

І нехай ця «кращість» буде суто локальною. Для себе він точно знає, що як мінімум на його новому робочому місці ця аксіома не потребує доказів. І там він запросто може збирати кеш та повні стадіони до сорока з «хвостиком», залишаючись єдиним і неперевершеним.

Хріново лише, що для великої сцени, якою, безперечно, є Європа, його нинішня гастроль буде виглядати почесним посиланням. Дорогим мандрівним цирком.

Зізнаюся, я особисто хотів би для нього іншого фіналу. Зворушливішого, романтичнішого. Може, навіть трагічнішого. І гіднішого, чого вже там.

Але він вибрав те, що вибрав. І це його право.

А наше право – ностальгувати за тим, справжнім Роналду, який був у «Мадриді». І який там-таки й закінчився.

Ностальгувати, дивлячись на нових героїв, які прийшли на зміну епохи.