ЧС-2022 – це не лише про Аргентину, мундіаль став проривом для Африки

Близько тижня тому у Катарі завершився черговий розіграш фінальної частини чемпіонату світу з футболу. Тріумфатором змагання стала національна збірна Аргентини, яка у вирішальній битві в серії пенальті виявилася майстернішою та більш вдалою за французів. Завдяки цьому лідер «біло-блакитних» Ліонель Мессі нарешті обзавівся довгоочікуваним титулом чемпіона світу, і тепер ступінь його легендарності безперечно зашкалюватиме у різних рейтингах навіть через десятиліття.

Однак на ЧС-2022 була не одна історія тріумфу. Крім Аргентини та Мессі свою порцію компліментів обов'язково має отримати міцна, організована та цілеспрямована збірна Марокко, яка вибралася до півфіналу, чим пробила своєрідну «скляну стелю», яка існувала для африканських команд в історії мундіалей.

І нехай Марокко не вдалося фінішувати у трійці призерів, адже в матчі за «бронзу» африканці таки поступилися Хорватії, «Атлаські леви» довели собі та всім іншим командам зі свого континенту, що вони вміють грати у футбол не гірше за інших, і що не варто боятися ані європейців, ані південноамериканців, ані представників інших конфедерацій, а значення має лише впевненість у власних силах та прагнення максимально реалізувати існуючу майстерність.

Втім, не одним Марокко виявилася сильною Африка на турнірі у Катарі. Кожна із п'яти команд, що стартували на мундіалі, з цього континенту здобула як мінімум по одній перемозі. Камерун приголомшив Бразилію (1:0), Туніс зумів обіграти Францію (1:0), а Марокко буквально нокаутував на груповій стадії Бельгію (2:0). За межами поля африканці також були на видноті – їхні фанати затьмарювали багатьох інших за рахунок своїх невтомних танців, гучного співу та лютого гарчання барабанів, від звуків яких у суперників здавали нерви.

Але турнір у Катарі став особливим для африканських збірних ще з однієї цікавої причини – уперше всі п'ять представників континенту зіграли на мундіалі під керівництвом місцевих фахівців. І хоча останню обставину хтось може прийняти за збіг, але контраст між ЧС-2022 та ЧС-2018, на якому лише двома з п'яти африканських команд керували місцеві тренери, але жодна з них не пройшла до стадії плей-оф – ігнорувати неможливо.

Для континенту, керівники футбольних асоціацій країн якого звикли роками платити серйозні суми заїжджим фахівцям за короткостроковими контрактами, нинішнє досягнення збірної Марокко під керівництвом 47-річного Валіда Реграгі може призвести до серйозних змін у світогляді. Якщо раніше запрошення іноземного тренера вважалося у Африці чимось правильним та просунутим, а в тамтешньому футбольному суспільстві існував стереотип, що тільки експатріант здатний добиватися суттєвих результатів із національними збірними, то зараз ставка робитиметься на місцевих наставників, які матимуть шанс і можливість не лише підвищити свій рівень, а й довести свій клас.

Читайте також:

Шанс чи безнадія? Чи зможе команда з Африки вийти у півфінал ЧС-2022

Вже на ЧС-2022, спостерігаючи за манерою гри збірних Марокко, Камеруну, Сенегалу та Тунісу, можна було зробити висновок про те, що головні тренери цих команд непогано опанували сучасні методи роботи зі своїми підопічними. Наприклад, камерунці під керівництвом Рігобера Сонга змогли переламати хід поєдинку проти Сербії, що невдало складався для них, й за рахунок зміни тактичної розстановки із 4-3-3 на 4-4-2 відіграли фору у два м'ячі, завершивши матч внічию 3:3.

Тепер, коли турнір у Катарі вже позаду, основна увага африканських збірних та їхніх уболівальників буде прикута до наступного мундіалю, який чекає на нас через чотири роки – у 2026-му, й пройде у США, Мексиці та Канаді. На цю першість Африка зможе делегувати одразу дев'ять команд, а десяту путівку представник конфедерації розіграє у міжконтинентальному плей-оф. За рахунок розширення числа учасників фінальної стадії з 32 до 48 ЧС-2026 надасть збірним з Африки ще більше шансів та можливостей заявити про себе.
«Такі турніри, як чемпіонат світу, дуже конкурентоспроможні та масштабні, але якщо все буде налагоджено і гравці прибудуть на змагання, маючи можливість користуватися відмінними умовами, я думаю, Африка може зчинити великий вплив. Марокко кинуло виклик іншим африканським країнам, показавши, що вони мають реальні шанси боротися за трофей замість того, щоб намагатися досягти скромного прогресу. Це назавжди змінить обличчя африканського футболу та команд звідти», - вважає 67-річний французький наставник Філіп Труссьє, котрий встиг попрацювати із п'ятьма різними африканськими збірними (Кот-д'Івуар, Нігерія, Буркіна-Фасо, ПАР та Марокко).

Щоправда, говорити про рівномірний прогрес на всьому континенті навряд чи доводиться. Наприклад, 20 із 23 слухачів тренерських курсів, які нещодавно отримали свій перший диплом від Африканської конфедерації футболу, представляли саме Марокко. Це говорить про те, що успіх «Атлаських левів» на ЧС-2022 не варто називати випадковим. Він став можливим, насамперед, завдяки структурній та планомірній роботі щодо підвищення якості інфраструктури у країні та покращення кваліфікації місцевих тренерів, що у позитивний бік позначилося на розвитку футболістів.

«Забезпечення відмінної інфраструктури клубами з Марокко та на національному рівні призвело до того, що їхня збірна досягла результату. Вони мають відмінну федерацію, один з найкращих у світі тренувальних центрів футболу, чудово розвинений пошук місцевих талантів і, що дуже важливо для Африки, талантів з діаспори. Прогрес збірної Марокко у зв'язку з цим не випадковий, він був спланований та запрограмований, і частиною результату є їхній успіх у Катарі, який вони спробують розвинути», - стверджує 47-річний екс-захисник «Болтона», «Бірмінгема» та «Саутгемптона» Радхі Жаїді, котрий встиг отримати тренерський диплом і з жовтня є асистентом Мірона Муслича в бельгійському «Серкль Брюгге».

На думку Жаїді, є ще один ймовірний фактор безпрецедентного успіху Африки на ЧС-2022 – це кадрова комплектація збірних. Більше 40% гравців, які увійшли до «списків обраних» п'яти африканських команд для участі у катарському мундіалі, народилися за межами континенту, і це допомогло вирівняти ситуацію на краще.

«Більшість таких гравців здобувають базову футбольну освіту за межами Африки, тобто там, де вони народилися – у Німеччині, Франції, Італії та Нідерландах. Вони з дитинства грають на іншому рівні, навчаються у фахівців високого рівня, мають можливість переймати досвід гравців топ-рівня. Також вони використовують усі технічні та програмні новинки, які є у сучасному футболі, і цей прогрес збагачує футбольну Африку», – погоджується Труссьє.

Втім, француз упевнений, що на одних репатріантах успіху досягти неможливо, а тому для Африки дуже важливо усвідомити, чому настільки успішною на ЧС-2022 виявилася збірна Марокко. У «Атлаських левів» є чому повчитися як у плані кадрової і тактичної роботи, так і з точки зору функціонерських рішень.

Головне для Африки зараз – позбутися стратегії хаотичності рішень, яка встигла набриднути та навіть неабияк нашкодити розвитку футболу. Лише чітко структурована та розпланована робота може допомогти збірній із цього континенту вже на ЧС-2026 перевершити досягнення збірної Марокко. Хтось у це не вірить? То й нехай. Зрештою, напередодні ЧС-2022 мало хто вірив, що якась збірна з Африки має реальний шанс заскочити у півфінал, а це все ж сталося…