Від Палермо до Баварії: клубне представництво у фіналах чемпіонатів світу

«Гравців недостатньо добре готують у клубах», – нарікав Валерій Васильович Лобановський, коли стикався з нединамівцями в збірній України або відповідав на закиди щодо малого представництва інших вітчизняних клубів у національній збірній. А в яких клубах гравців готують якнайкраще? Безумовно, головним критерієм ефективності роботи клубних тренерів є суто клубні змагання, де все на видноті, рахунок на табло, відтак постає доволі об’єктивна картина, хто є хто. Однак і футболісти, що захищають честь своєї національної збірної на великих турнірах, так чи інакше мають на своїй підготовці відбиток клубної роботи.

Не сягатиму в своїх дослідах клубного представництва у фіналі головного змагання для збірних надто в сиву сивину футбольної історії. Репрезентативнішою, як на мене, є вибірка, зроблена щодо фіналів у ХХІ сторіччі, – доби приходу справді великих грошей у футбол, високих цін на зірок, мегадоходів від Ліги чемпіонів та ефективної взаємодії клубних менеджерів із телебаченням. За постачанням зірок до фіналів мундіаля виокремив кілька груп різної величини. Отже…

Двозначні топи

«Баварія» 14

«Барселона» 11

«Ювентус» 10

Трійця найбільших постачальників своїх гравців до світових фіналів виглядає, в принципі, передбачувано, надто зважаючи на те, збірні яких країн ставали учасниками фінальних двобоїв у нинішньому сторіччі. «Баварія» надто відзначилася своїм представництвом у фіналі чемпіонату світу-2014. Мануель Ноєр у тому фіналі був непробивним, Бастіан Швайнштайгер – незламним бійцем, а Маріо Гьотце забив вирішальний гол у додатковий час, який, зрештою, і приніс жадане «золото» підопічним Йоахіма Льова. Прикметно, що в невдалому для німців фіналі-2002 баварське представництво було куди меншим – лише трійко репрезентантів найтитулованішого клубу Німеччини мали дотичність до того фіаско. Серед них – кращий гравець того чемпіонату Олівер Кан, який провалив той фінал, чого там приховувати. Проте журналістське голосування відбулося напередодні вирішальної гри…

«Барселона» була широко репрезентована у фіналі 2010 р.: у складі збірної Іспанії тоді вийшло на поле аж 6 «блаугранас», хоча дехто з них і позиціонував себе як прихильник незалежності Каталонії. А назагал у ХХІ сторіччі лише у фіналі-2006 не було жодного барселонця.

«Ювентус» був максимально представлений у фіналі-2006. Тоді на поле в складі обох фіналістів – Італії та Франції – вийшло аж 8 представників туринського гранда. Природньо, що більшість із них захищали кольори «Скуадри Адзурри», та й у складі збірної Франції таким широким представництвом, як «Юве» (3 гравці), міг похизуватися хіба що «Ліон». Цікаво й те, що у фіналі-2006 за збірну Італії грали винятково представники італійської серії А. Грати фінал чемпіонату світу без легіонерів (і перемагати в ньому!) – таке в нинішньому сторіччі могли собі дозволити лише апеннінці!

Пів десятки й більше

«Реал» 8

«Інтер» 6

«Ліон» 5

«Челсі» 5

Чотири клуби, що входять до цієї категорії, прийшли сюди різним шляхом. «Реал» доволі рівномірно представлений у всіх фіналах, а в двох фіналах поточного сторіччя гравці «вершкових» виходили на поле в складах обох збірних-фіналістів. Найбільше представництво «Реала» у фіналах в одній команді не вражає своєю цифрою: в 2010 р. кольори іспанської збірної, яка виборола титул чемпіонів світу, захищало лише трійко мадридистів – вдвічі менше, ніж представників вічного опонента зі столиці Каталонії.

Напрочуд рівне представництво у фіналах мундіаля в «Інтера». «Інтерісті» грали у вирішальних матчах часто, та нечисленно, двійко хорватів у фіналі на минулому чемпіонаті – це виняток. Навіть у звитяжному для Італії фіналі-2006 популярний міланський клуб представлений лише одним гравцем, зате яким: Марко Матерацці поруч із Зінедіном Зіданом став тоді чи не найобговорюванішою персоною того двобою (італієць навіть книжку написав про той конфлікт). Пригадую, тогоріч відвідав концерт популярного італійського співака Тото Кутуньйо в Києві. Відданий футбольний уболівальник (свої симпатії на клубному рівні він віддає «Мілану», тоді як його колега й друг Адріано Челентано – затятий «інтерист»), Кутуньйо не приховував захвату від чемпіонства національної збірної своєї країни й ділився радістю з київською публікою. Маестро підкреслив, що має добрі стосунки з гравцями й став перелічувати ледь не весь чемпіонський склад. Та одного гравця видатний композитор-виконавець підзабув, і мені закортіло підказати італійцю прізвище Матерацці. Підказка сподобалася маестро. Він, посміхнувшись, подякував мені й промовив: «І, звісно, Матерацці».

«Ліон» і «Челсі» доволі широко були представлені у фіналах цього сторіччя, та якщо ліонці більшою мірою виходили на фінали у футболках збірної Франції (тобто, тієї країни, яку репрезентує і клуб), то «челсюки» найбільше представництво так само мали в збірній Франції – по двоє в фіналах 2006 й 2018 рр. Англійська збірна не може вихвастуватися участю у вирішальних матчах світового чемпіонату поточного сторіччя, а ось іноземні гравці англійських клубів чимало фіналів відіграли за свої національні збірні.

Із британським акцентом: далі – менше

«Арсенал» 4

«Байєр» 4

«Ліверпуль» 4

«Манчестер Сіті» 4

«Рома» 4

«Атлетіко» М 3

«Мілан» 3

«Монако» 3

ПСЖ 3

«Шальке» 3

От якраз у цій групі й найбільше англійських клубів, і найбільше їхніх гравців. Зауважу, що «Ман Сіті» у фіналах поточного століття репрезентували здебільшого гравці збірної Аргентини: одразу троє альбіселесте-містян взяли участь у фіналі мунідаля-2014 у Бразилії проти збірної Німеччини.

Зазначу відчутний внесок в історію фіналів гравців «Байєра» та «Роми». Якщо «фармацевти» більшою мірою долучилися до фіналу-2002, програного їхньою національною збірною, то «романісті» зробили вагомий внесок у чемпіонство Італії у 2006 р.

Звертає на себе увагу доволі скромний показник ПСЖ, який, цілком імовірно, збільшиться цьогоріч. Прикметно, що в збірній Франції – фіналісті мундіаля-2006 – не було жодного представника столичного французького клубу. Тоді ПСЖ ще не здійснив прориву в єврогранди. Натомість інші столичани – з Мадриду й Лондона, приміром, – взяли участь у тому фіналі на боці «триколірних».

І, звісно, як не відзначити наявність у цій групі гравців «Шальке», що нині пасе задніх у бундеслізі, маючи за межу бажань збереження прописки в еліті. Та хіба личить така занизька стеля допоминань такому знаному клубу?

«Двійкарі»: від «Севільї» до інчади

«Аякс» 2

«Бенфіка» 2

«Боруссія» Д 2

«Вердер» 2

«Гамбург» 2

«Лаціо» 2

«Марсель» 2

«Севілья» 2

«Тоттенгем» 2

Найменше з мультипредставництв у фіналах – по двоє гравців – прерогатива міцних європейських клубів, які свої успіхи останнього часу зосередили здебільш на другому за престижністю клубному євротурнірі. Інша особливість цієї групи: зчаста гравці захищають у фіналах кольори збірної країни, в якій, власне, й базується їхній клуб. У цьому контексті можна згадати «Аякс», дортмундську «Боруссію», «Марсель» тощо. З’явився тут і португальський гранд: «Бенфіку» репрезентували в 2014 р. фіналісти-аргентинці Енцо Перес та Есекюель Гарай, неабиякі улюбленці, до слова, тодішньої біло-блакитної інчади.

Відмітна риса фіналістів-«лаціалі» – участь двох римських «орлів» в одному фіналі (2014 р.), але в футболках різних збірних: Мирослав Клозе грав за бундестім, а Лукас Білья – за «альбіселесте».

Гравці «Гамбурга» та «Вердера» – двох нині напівзабутих німецьких грандів (колишніх чемпіонів країни й володарів єврокубків) – не залишилися осторонь фіналів чемпіонатів світу нинішнього століття. Прикметно, що гамбуржці грали за збірну Нідерландів, а бременці – за збірну Німеччини.

Поодинокість

«Айнтрахт» Ф 1

«Атлетико Мінейру» 1

«Атлетико Паранаенсе» 1

«Бетіс» 1

«Бешикташ» 1

«Бока Хуніорс» 1

«Боруссія» М 1

«Валенсія» 1

«Вільярреал» 1

«Гоффенхайм» 1

«Евертон» 1

«Кайзерслаутерн» 1

«Ланс» 1

«Манчестер Юнайтед» 1

«Наполі» 1

«Палермо» 1

«Палмейрас» 1

«Сампдорія» 1

«Селтік» 1

«Спортинг» Л 1

«Удінезе» 1

«Феєнорд» 1

«Фіорентина» 1

«Фламенгу» 1

«Штутгарт» 1

У рейтингу серед тих, хто спромігся делегувати бодай одного свого представника до головних матчів футбольного 4-річчя, з’являються, зрештою, і неєвропейські клуби: бразильські та аргентинські гранди спорядили по одному своєму представнику до фіналів. Утім, часи, коли бразильські гравці, що грають на батьківщині, тримали рівень фіналу світового чемпіонату, стрімко від нас віддаляються. В усякому разі, востаннє подібне представництво мало місце аж на початку ХХІ сторіччя.

Є в списку турецький і шотландський гранди, зокрема «Бешикташ» репрезентував у фіналі попереднього чемпіонату світу не чужий нам ексдинамівець Домагой Віда (його «Слава Україні!» у відеоролику, знятому спільно з Огненом Вукоєвичем, відчутно тоді дозолило країні-господарці турніру).

Дуже-дуже скромно – лише аргентинцем Гонсало Ігуаїном (брав участь у фіналі-2014) – представлений нинішній беззаперечний лідер серії А «Наполі». Навіть «Скуадра Адзурра» в чемпіонському 2006 р. обійшлася без неаполітанців. Утім, перспективи перед «Наполі» назагал і його гравцями зокрема нині відкриваються вельми райдужні. Не менш скромно представлений «Манчестер Юнайтед»: лише Поль Погба грав у фіналі за Францію чотири роки тому. Щоправда, грав успішно, відзначившись голом.

Звертає на себе увагу і наявність «Палермо» в цьому переліку постачальників однієї, проте яскравої індивідуальності до фіналу. Нині «розанеро» розташовуються в турнірці ближче до зони вильоту із серії В, а колись саме палермітанець Фабіо Гроссо робив вагомий внесок у четверту чемпіонську вершину Італії. Щоправда, більшою мірою він виявив свої чесноти не в фіналі, а в півфіналі мундіаля-2006, забивши визначальний гол господарям того турніру – німцям.

Мультилігового різнобарв’я додали до цього списку фіналісти попереднього чемпіонату – хорвати. Й доволі скромні нині німецькі клуби, й не надто амбітна за нинішніх часів «Сампдорія» опинилися в списку делегувальників завдяки участі в фіналі-2018 збірної Хорватії.

Й окремо про «Кайзерслаутерн». Якось, походжаючи Дюссельдорфом у пошуках фан-шопу місцевої «Фортуни», запитав у хлопців-перехожих, як знайти шукане. «Навіщо вам магазин «Фортуни», «Кайзерслаутерн» краще!» – віджартувалися молодики, які виявилися візитерами саме з цього 100-тисячного містечка. Так, у 2002 р. «червоні дияволи», або, як полюбляють казати в самому Кайзерслаутерні, «справжні червоні дияволи» делегували до фіналу Мирослава Клозе – тоді ще молодого нападника, якому було далеченько до бомбардирських рекордів. На жаль, нині напрочуд складно собі уявити, що «Кайзерслаутерн» здатен когось делегувати до збірної – фіналіста мундіаля. Втім, куди легше собі уявити, що «червоні дияволи», що йдуть нині в 2-й бундеслізі неподалік чільних місць, можуть проторувати собі шлях у вищий дивізіон німецького футболу. Дещо розпогоджується в футбольному Кайзерслаутерні останнім часом, чого там. 4-разовий чемпіон Німеччини, клуб, кольори якого свого часу захищав легендарний чемпіон світу Фріц Вальтер, має бути представлений серед німецької футбольної еліти. До речі, аж 11 німецьких клубів делегували бодай одного свого представника в фінали мундіалей поточного століття. Жодна інша країна не може похизуватися такою всеохопністю!

«Паризькі дербі»

Цікаво, що в міській приналежності клубів, гравці яких змагалися у фіналах мундіалей, так само веде перед Мюнхен, представлений однією командою. У двох мадридських клубів – 11, у трьох лондонських – так само 11, ба більше, й в одного барселонського 11 гравців, далі йде Турин (10), проте, як і Барселона, лише з одним клубом, адже гравці «Торіно» у фіналах цього сторіччя не грали, опісля два міланські – 9, два римські – 6, два манчестерські – 5, стільки само гравців у фіналах й у двох ліверпульських, натомість у двох ліссабонських і двох севільських клубів по 3 гравці грали у вирішальних матчах за найголовніший трофей (найближчої неділі португальська та андалусійська столиці, ймовірно, відчутно збільшать ці цифри) .

Другим поспіль «паризьким дербі» назвали кумедники-гострословці прийдешній фінал мундіаля-2022 Аргентина – Франція. В півфіналі мало місце саме «паризьке дербі» через величезну марокканську діаспору в головному місті Франції, а в фіналі – через протистояння Мессі – Мбаппе. Зіркові паризькі одноклубники, а також Олів’є Жиру та Хуліан Альварес позмагаються й за скіпетр кращого бомбардира чемпіонату світу – тіснувато на тому віртуальному п’єдесталі, аж ступнути ніде, й аж ніяк не факт, що в підсумку хтось сам самуватиме як найкращий бомбардир. Інший нік недільної баталії – «дербі 2-разових чемпіонів світу». Чимось це нагадує фінал-1970 між бразильцями та італійцями. Щоправда, тоді на кону стояло довічне володіння «Золотою богинею», а нині «просто» титул 3-разових. Удавана простакуватість, звісно! А захистити свій титул дотепер виходило лише в італійців у далеких 1930-х і в бразильців на початку 1960-х. Чи вийде подібне в сусідів апеннінців?

Хай там як, а «Севілья», «Бенфіка», ПСЖ, «Ювентус» цілком можуть істотно поповнити свої показники в цьому своєрідному змаганні за підсумками цьогорічного фіналу. Та й «Баварія» з «Барсою», чого там. У будь-якому разі на нас очікує не моноконтинентальний фінал, а змагання різностильових команд. І це ще більше змушує пломеніти її величність Інтригу. Безвітриця-тиховина не для цих суперників. Буде цікавезно!

Олексій РИЖКОВ