Берінчик побив Менді. Бій був не тільки за титул, а й за майбутнє

Денис Берінчик (17-0. 9 КО) переміг Івана Менді (47-6-1, 22 КО) та став чемпіоном Європи за версією EBU, а також підтвердив статус чемпіона WBO International у легкій вазі. Денис дотримався обіцянки привезти ще один пояс в Україну і тепер має шанси претендувати на чемпіонські пояси.

Або хоча б на більш гучних опонентів.

Берінчик впевнено переміг Менді. Суперник виявився непростим, але Денис зробив усе для перемоги

Поєдинок проти Івана Менді одразу йшов у топ потенційно найскладніших у кар’єрі Берінчика. За всіма невідомими іменами, яких перемагав Денис, фанати часто забувають, що мексиканці, костаріканці та інші легковаговики теж бувають важкими суперниками і іноді українцю доводилось викладатись.

Звісно, бій проти Іси Чанієва стоїть окремо. По-справжньому потужний та досвідчений суперник і абсолютно шалені дванадцять раундів – найкращий поєдинок у кар’єрі Берінчика. Найяскравіший точно. З Менді очікувалось щось схоже.

Принаймні у питанні складності суперника. Іван – не Чанієв. Так сильно активно не атакує, хоча і любить йти вперед. Але потрапляти під важкі руки француза не варто нікому. Окрім цього, хлопець любить попрацювати на середній дистанції – як і Денис - і просто час від часу зірватись у рубку на ближній дистанції. Як і Денис.

Тож поєдинок розумно було починати, не кваплячись. І Берінчик з того і розпочав. Причому, з сюрпризами – змінив стійку на протилежну. Встав, як шульга, почав гратись, бити не сильно, але влучно. Це одразу здивувало Менді, хоча чому? Українець з тієї ж стійки починав і зустріч проти Чанієва.

Щоправда, досвід дався взнаки. Якщо Іса побачив небезпеку і попер вперед так, що зупинився аж у кінці бою та від ударів українця, то Менді вирішив шукати варіанти. І знайшов. Правим прямим похитнув Дениса двічі. Наче не критично, але на ногах прийшлось тупцювати.

Далі все перетворилося на позиційне протистояння. Менді швидко побачив, що у швидкості тягатись з Денисом сенсу жодного. Спробував протиснути силові методи, і вийшло непогано. Іван бився на ближній, бив у район вуха, намагався дістати правим боковим, який прилітав десь один раз з п’яти, але все ж долітав до цілі.

У відповідь лягало багато, але не сильно. Часом, навіть лагідно. Менді, який ніколи не програвав нокаутом та витримав влучання тих же Люка Кемпбелла з дуже міцним ударом та Віктора Постола – взагалі потужного хлопця, ці удари відчував не сильно. Денис брав якістю та кількістю. Тобто, бив одночасно і багато, і точно. Іван відповідав мало, але сильно. На цьому контрасті і всі зітхання у соціальних мережах щодо того, що все ж віддали українцю.

Якщо чесно, віддавати чемпіону не було за що. Навіть нічия – сильно накручений результат на його користь. Менді боксував нормально. Бив сильно, влучав декілька разів. Бувало, серію разів за раунд навіть. Забрав декілька відрізків поєдинку – молодець. Брав своє, тому що робив своє. Навалювався на меншого суперника, силою тероризував того на ближній. Був точним та ще й жорсткішим. Але загалом – нічого особливого.

Як і передбачалось, українець кращий на ногах, комбінаційно та якісно. Тобто, банально краще рухався, більше та точніше бив. І це при тому, що Денис не виглядав так, як завжди. Був повільнішим на ногах. Не так активно крутив суперника. Хороший, але далекий від найкращого бій від українця, і все одно достатньо впевнена перемога навіть не на своєму ринзі проти чемпіона, якого знають.

Тобто, здається, що бій не найкращий. Найменш яскравий серед трьох у головному шоу. Але і найбільш якісний. І навіть з усіма мінусами Дениса, він переміг впевнено чемпіона, тепер володіє двома титулами і взагалі молодець. У такий час витиснути з себе такий бокс – це професіоналізм.

Що далі?

Менді 37 років. Він ніколи не був чемпіоном світу і вже не буде. Хіба відбудеться диво. Зараз у топі категорії купа молоді, яка гарантовано поб’є його, Берінчик, який уже побив і Ломаченко, який робить все те саме, тільки швидший на ногах.

Боксувати можна. Іван багато боксує у Франції. Час від часу, декілька боїв ще, щоб не йти після поразки. Менді ще може когось нокаутувати, але вже не із топу. Хочеться побажати йому тільки всього найкращого після того, як у роздягальні він одягнув подарунок Дениса – футболку в пам’ять про Максима «Регбіста» Яловцова, який загинув, захищаючи Україну від російської агресії.

У Берінчика шансів купа. Олександр Красюк розповів, що ще з літа спілкується із Френком Ворреном та його сином про спів-промоутерство щодо Дениса. Розповів промоутерам про війну і абсолютну неможливість робити бої, запропонував вести вже готову кар’єру.

Воррени погодилися за умови, що Денис переможе у поєдинку ось такого суперника з ось таким титулом. Цей екзамен українець здав, якщо не на «відмінно», то на «добре». Вийшов у ринг у формі спецпідрозділу «Кракен», побив справжнє ім’я, став чемпіоном Європи.

Співпраця з Ворреном - це в першу чергу круті вечори у Великій Британії. Для Дениса, як і для всієї збірної України з боксу 2012 року, ця країна є особливою. Тож Берінчик точно буде за. Та і зараз саме час. 34 роки для легковаговика – не жарти. Треба вже або кудись йти, або нікуди не йти.

Тим більше, що з двома титулами українець реально може і першим номером рейтингу стати, і на пояс чемпіона світу претендувати. Одразу після того, як Шакур відбоксує з кимось і вийде на бій за пояси, а Ломаченко і Хейні організують об’єднання.

Тобто, до кінця 2023 року Берінчик може ще раз відбоксувати у Великій Британії та вийти на поєдинок за пояс. Звучить занадто ідеально, але чому б і ні?