Сергій СЕДНЄВ: «Сльози Бринзака були щирими»

14 листопада в українському біатлоні відбулися воїстину революційні події. Звітно-виборна конференція національної Федерації проголосувала за зміну багаторічного очільника ФБУ, фактично символа виду спорту в нашій державі Володимира Бринзака. Володимир Михайлович обіймав посаду президента Федерації з 1998-го і прийняв рішення піти з посади під тиском громадськості навесні цього року. Ось лишень громадськість не дуже вдоволена. Адже наступником пана Бринзака делегати конференції обрали народного депутата Івана Крулька, якого називають креатурою колишнього лідера. Володимир Бринзак при цьому начебто залишиться тіньовим керівником.

Чи так то насправді? Своєю думкою зі Sport.ua поділився іменитий у недалекому минулому біатлоніст, призер чемпіонату світу і переможець етапу Кубка світу Сергій Седнєв, котрий зараз обіймає посаду начальника відділу зимових видів у Міністерстві молоді і спорту. Седнєв не приховує, що підтримував опонента Івана Крулька на виборах – чемпіона світу-2019 Дмитра Підручного. Сергій не приховує, що мав непрості стосунки з паном Бринзаком, але визнає його визначний вклад у розвиток українського біатлону. Чому ж у найпопулярнішому зимовому виді трапилася революція і чи вибори 14 листопада поставили крапку в цій історії? Чому опоненти постійно намагаються вколоти Сєднєва допінговим минулим і що він про це думає? Відповіді на ці питання шукайте в цьому вельми відвертому інтерв’ю. За правдивість своїх слів їх автор готовий відповідати навіть перед судом.

– Всі зрозуміли, що Федерація біатлону України потребує певного перезавантаження вже за результатами виступів команди на Олімпіаді-2022, – бере слово Сергій. – У Пекіні українська збірна з біатлону вдруге поспіль залишилася без медалей на Іграх. Власне, справа навіть не у відсутності нагород. Стало очевидним, що ми потребуємо нових підходів до роботи. Традиційно звітно-виборні конференції ФБУ відбуваються після зимових Олімпіад, навесні. Навіть сам пан Бринзак раніше не приховував, що готує в статусі свого наступника Андрія Дериземлю. Усі ми розуміли, що щось після цієї конференції зміниться: або керівництво загалом, або команда частково. Наш біатлон потребує нових ідей і векторів розвитку.

Проте відразу після Олімпіади почалася війна. Ніхто з нас і думки не мав про вибори. До тієї миті, як наприкінці березня Володимир Бринзак не дав інтерв’ю, в якому сказав, що натуралізовані біатлоністки з росії з міркувань безпеки повернулися додому, а пізніше, коли все владнається, вони повернуться і знову тренуватимуться і виступатимуть за Україну. Ці слова сколихнули біатлонну спільноту. Особливо на тлі того свавілля, яке чинили російські нелюди в Ірпені, Бучі, Гостомелі та інших населених пунктах на Київщині. В принципі, приклади натуралізації біатлоністів викликали невдоволення серед українських спортсменів і тренерів й раніше. Але невдоволення було непублічним, у приватних бесідах. Однак коли такі речі лунають під час великої війни і в контексті представниць країни-агресорки, це виглядало відверто обурливо. Теми, які довго вирували в кулуарах, стали надбанням громадськості.

– Ви особисто, якщо не помиляюся, до дискусії не підключалися.
– Так. У мене з початку війни не було жодного вихідного дня. Постійно мав якісь завдання від Міністерства, тому на соцмережі просто не залишалося часу. Та на початку квітня ми зустрілися з Володимиром Михайловичем у фактично безлюдному Києві. Володимир Михайлович звинувачував мене, що то я ініціював усю хвилю невдоволення, згуртував навколо себе всіх біатлоністів і тепер сам хочу очолити Федерацію. Пан Бринзак був дуже емоційним. Я це бачив і з поваги до його статусу та віку намагався поводитися стримано. Скипів я після того, як Володимир Михайлович перейшов на особисте. Наша розмова закінчилась емоційною з мого боку фразою що час Володимира Бринзака прийшов і йому час піти... На цих словах ми розійшлися. Відразу після того в пресі з’явилася інформація, що Володимир Бринзак не буде балотуватися на посаду президента. Чесно кажучи, навіть мав докори сумління. Мовляв, після моїх слів людина вирішила покинути посаду. Але ми всі дорослі люди. Кожен робить так, як вважає за потрібне.

Через кілька днів отримав запрошення знову зустрітися з Володимиром Михайловичем. Бажання про щось говорити не мав. Почувши купу безпідставних звинувачень і образ, говорити про щось не хотілося, та вирішив не піддаватись емоціям і все ж таки зустрітись. Того разу ми розмовляли набагато стриманіше, без емоцій. Пан Бринзак почав говорити про майбутні вибори. «Розумієш, - каже, - кого я підтримаю, того й оберуть. Я бачу президентом тебе». На всі мої заперечення що я не маю президентських амбіцій, він не зважав, наполягав на своєму, що він готовий підтримувати мене на виборах. Так, ще роки два тому я припускав, що з часом, можливо, висуну кандидатуру. Але зважив, що в мене є допінгове минуле і цей фактор може погано позначитися на репутації українського біатлону, визначився, що на керівну посаду висуватися не буду.

Зрозумівши, що я за будь-яких обставин не погоджусь на висунення своєї кандидатури на посаду Президента федерації, Володимир Михайлович запропонував на посаду президента Андрія Дериземлю. Мене це обурило «Зачекайте, це що, ми втрьох (я, Бринзак і Колупаєв) зараз вирішуємо, хто буде президентом? Давайте дочекаємося конференції. Може, будуть інші кандидати». Про амбіції Підручного я тоді ще не знав. Єдине, що розумів, що президентом ФБУ має стати людина з біатлонної сім’ї, яка розуміє дух нашого виду спорту.

АСЖУ. Володимир Бринзак

– Підручний оголосив, що збирається боротися за посаду президента, саме у квітні.
– Незадовго після нашої з Володимиром Бринзаком другої розмови і перед президією Федерації, на якій мали визначити дату виборів, Дмитро зателефонував мені і розповів про своє рішення балотуватись. Тоді я ще зберігав нейтралітет, хоча й привітав таке його рішення. Поряд із тим, коли стало відомо, що збирається балотуватися Підручний, люди з ФБУ почали натякати, що, можливо, сенсу проводити конференції немає. Її, мовляв, варто перенести, бо не працюють реєстри. Але то трохи не так. Реєстри не працювали у Києві, але не в інших регіонах України. Проте саме цей фактор став у підсумку для президії Федерації підставою, щоб перенести конференцію на невизначений строк. Хоча попередньо вибори мали відбутися в середині травня. Перенесення саме з причини, що не працюють реєстри, виглядало відвертим обманом. І про це в одному зі своїх інтерв’ю тоді сказав Підручний. Так, можливо, сказав емоційно, але цілком справедливо.

– Однак з тієї миті і впродовж літа про тему виборів усі забули.
– Це публічно. Внутрішні процеси вирували. Новий спалах активності припав на кінець серпня, коли відбувався літній чемпіонат світу. Туди приїхав зокрема й пан Крулько. І саме там його, хоч і негласно, вперше почали представляти як можливого очільника ФБУ. Федерація почала активно готувати засідання президії ФБУ. Вона відбулася 10 вересня, причому про її проведення повідомили за два дні до початку. Враховуючи те, що я не є членом Президії, мене не під’єднали до проведення засідання, яке відбувалося в форматі Zoom-конференції. Мабуть, щоб не ставив незручних запитань. Саме тоді й була призначена дата проведення звітно-виборної конференції – 14 листопада. Мої припущення, які межують з твердженнями: саме тоді пазли «виборчого штабу» діючої федерації почали сходитися, бо за тиждень до старту чемпіонату України, який проходив наприкінці вересня, відбувся Конгрес Міжнародного союзу біатлоністів (IBU), на якому доповідав Іван Крулько.

– У якому статусі?
– Ось це й найцікавіше. Запитав про це Івана Івановича під час звітно-виборної конференції. Але чіткої відповіді не отримав. Але цікаво також інше. Спільні знайомі невдовзі після Конгресу IBU повідомили мені, що в пана Бринзака є сумніви щодо кандидатури Івана Крулька. І він вже вагається, чи варто проводити конференцію 14 листопада. Зважаючи на це, за три дні до старту чемпіонату України я ініціював зустріч з Володимиром Михайловичем. Мені хотілося почути про ці сумніви з перших уст. Ми спілкувалися вперше з травня, тобто відтоді, як мене «призначили» ледь не головним ворогом біатлону, лише через те, що вимагав притримуватися статуту ФБУ і поважати усіх членів Федерації…

То була дуже спокійна розмова, в ході якої я почув про сумніви Володимира Бринзака щодо правильності та виваженості прийняття рішення про проведення Конференції в листопаді цього року та його підтримки Івана Крулька. «Хіба якщо надійде звернення від спортсменів і тренерів…» - зауважив пан Бринзак.

Я сильно здивувався, коли приїхав у Сянки на чемпіонат України, на якому мене запитали: «Ти що, ініціюєш перенесення виборів?». Для мене це було, мов грім серед ясного неба. Виявилося, що інформація виходить від Василя Крулька, який очолює Закарпатську обласну Федерацію біатлону. Той начебто сказав, що Седнєв підбиває Бринзака не проводити виборів. Я був шокований, що пошук варіантів перенести Конференцію з листопада 2022 року подали як ініціативу регіонів та мою особисту позицію. Саме тоді я визначився остаточно: буду на стороні Підручного. Бо так далі відбуватися не може. Потрібне перезавантаження.

– Ви спілкувалися з паном Крульком до виборів?
– Під час чемпіонату України в Сянках. У широкій компанії, в якій, окрім Івана Крулька, були його брат Василь, Володимир Бринзак, Роман Бондарук, Мирослав Грабовецький, Євген Колупаєв. Під час тієї розмови мені найбільше не сподобалися слова пана Крулька, що він оцінив списки майбутніх виборців Конференції і зрозумів, які фізкультурно-спортивні товариства за нього проголосують, а після цього вирішив балотуватися. Я зауважив, що більшість з ФСТ у розвитку біатлону участі не бере. На мій погляд у таких виборах має брати участь найперше біатлонна спільнота, яка знає проблематику з середини.

– Але реалії такі, що голови ФСТ голосують на рівні з керівниками обласних осередків?
– Так, статутом ФБУ передбачено право голосу членами Федерації, якими можуть бути представники від обласних осередків, ФСТ, спортивних шкіл, комітету спортсменів тощо. Наприкінці жовтня, промоніторивши ситуацію з потенційними членами Федерації, які будуть брати участь у конференції, було зрозуміло, хто й за кого, хто якими мотивами керується при своєму виборі. На той час було очевидно, що більшість – саме на стороні Підручного. У ФБУ це теж добре розуміли. Чергова телефонна розмова з Володимиром Бринзаком щодо перенесення конференції на весну (після закінчення сезону) з причин «прильотів» у Києві, неможливості безпосередньої участі деяких регіонів, закінчилась моєю реакцією - «Чергове перенесення буде схоже на клоунаду».

Припускаю, що результати рейтингу кандидатів на посаду президента Івана Крулька та Дмитра Підручного наприкінці жовтня спонукали пошуки інших варіантів перемоги «потрібного» кандидата. На початку листопада вперше була озвучена ідея, що вирішальне право голосу мають члени президії та виконкому ФБУ – керівних органів федерації. Таке сумнівне право було передбачено в статуті Федерації, документу, якого у відкритому доступі, до речі, чомусь ніде немає. Про те, що керівні органи не мають права вирішального голосу, спершу наполягли юристи, що працювали в команді Дмитра Підручного. Потім ця позиція підтвердилась і в адвокатському висновку, на основі проведеного аналізу статуту ФБУ. Також за результатом звернення до Інституту держави і права імені В.М.Корецького Національної академії наук України про надання правової оцінки статуту ФБУ в частині голосування членів статутних органів Федерації отримали висновок, що застосування права вирішального голосу членами статутних органів ФБУ є порушенням Закону України «Про громадські об’єднання» та самій сутності громадського об’єднання як об’єднання осіб на засадах рівності їх членів.

Однак поки команда Дмитра Підручного була зайнята пошуками істини в юридичній площині, ФБУ вжили заходів, щоб право голосу на виборах отримала 91 особа. Хоча спочатку таких мало бути максимум 76. 15 додаткових голосів з’явилося саме завдяки допуску до голосування членів президії. За пару днів до голосування почався процес заміни делегатів від обласних осередків та ФСТ , а саме: висунутих раніше делегатів, які були членами Президії, замінювали іншими - для отримання більшості. Про деяких «замінених» делегатів в українському біатлоні до цього ніхто не чув. Попереднього висунутих на Конференцію делегатів Андрія Дериземлю, Ніну Лемеш, Анатолія Лінника, Сергія Бєлашова, Віктора Коржа, Романа Бондарука, Олексія Любаренка – членів Президії – замінили іншими представниками.

Getty Images/Global Images Ukraine. Дмитро Підручний

Найцікавіше, двох з 17-ти членів президії, які підтримували Підручного, залишили як представників від обласних осередків – не давши їм цього особливого «вирішального права голосу». Враховуючи, що Івана Крулька на виборах підтримали 58 осіб, а Підручного – 31, фактор застосування у голосуванні права голосу членів президії виявився, мабуть, визначальним. Спроби повернути голосування в правове поле були проігноровані і головуючим на Конференції Андрієм Дериземлею, й іншими членами Федерації. Юридичного висновку Інституту держави і права імені Корецького Національної академії наук України, щодо протиправності застосування при голосуванні голосів Президії, навіть ніхто не читав. Також була інформація, що до окремих делегатів застосовувався адміністративний ресурс та тиск.

– Коли ви кажете про тиск, то можете підкріпити слова конкретикою?
– Окремо скажу про свою Сумщину. Це те, що викликало в мене найбільше емоцій. Ще коли я тільки їхав на конференцію, отримав дзвінок, що член президії Анатолій Лінник активно «агітував» одного з тренерів, в результаті чого, при зустрічі з цим тренером перед конференцією побачив на його очах сльози. «Заспокойтеся, робіть так, як вважаєте за потрібне, - кажу. – Вам там працювати».

Були випадки, коли за «правильний» вибір на конференції пропонували гвинтівки та мікроавтобус. Деяких достатньо було переконати обіцянками дати лижні шапочки та пов’язки на голову (сміється).

– Вам на конференції знову дорікнули через допінгове минуле.
– Ніна Лемеш запитала Дмитра Підручного, який під час своє презентації плану розвитку федерації на найближчі 4 роки, озвучив склад команди, чи ознайомлений він з вимогами WADA і Антидопінговим кодексом, натякаючи на мій скандал десятирічної давнини і пропозицію Дмитра обрати мене на посаду генерального секретаря ФБУ. В діалог чомусь вступив Володимир Михайлович. Я підійшов до мікрофона і запропонував в моїй присутності не говорити про мене без мене. На тому зупинився, адже розумію пікантність теми і не хотів, підіймаючи її, загострювати ситуацію. Щоб не було резонансу. Зауважив, ще два роки тому, зваживши, що маю допінгове минуле, вирішив на керівну посаду в українському біатлоні не претендувати, якщо це може зашкодити нашому видові спорту. Хоча жодних законних обмежень щодо можливості обіймати подібні посади нема. Міг відмовитися і від посади генерального секретаря. Відійти в затінок і працювати на благо біатлонові на тій посаді, яка не впливає на міжнародну репутацію.

– Акцентування на темі дискваліфікації було не вперше?
– Так. У 2019 році перед конференцією Федерації біатлону міста Києва мене окремі тренери запропонували на посаду віце-президента цього осередку. Бо допомагав зі встановленням стрілецьких установок, спортивним інвентарем. Та один з представників національної Федерації тоді заперечив: «Ви що? Його ж дискваліфікували через допінг!». Звісно ж, «добрі» люди мені ці слова передали. Більше того, за два дні до тієї конференції Володимир Бринзак дав інтерв’ю, в якому дивним чином двічі згадав про дискваліфікацію Седнєва. Пізніше, вже після тієї конференції, мав телефонну розмову з Володимиром Михайловичем. Я зауважив йому, що шкодую, що в 2014 році (після оголошення позитивної допінг-проби) не дав відповідного інтерв’ю, якого так чекали мої прихильники, та пояснень в IBU, а погодився не робити цього з його обґрунтуванням - «попи...дять і перестануть».

Це якась постійна маніпулятивна гра – спочатку мене звинувачують у в десятирічній ситуації з дискваліфікацією, а потім одразу переконують не ворушити цю тему, не давати пояснення ні в пресі ні IBU.

Щоб зняти всі питання навколо ситуації з допінгом. Так, я визнаю, що вона була в моєму житті, і я повністю беру відповідальність за це на себе. Я відбув відповідне покарання у вигляді відсторонення від змагань на 2 роки і вважаю, що постійно маніпулювати цією темою є неприпустимим.

– Добре, повернемось до виборів. З ваших слів, система зламала опозицію через коліно. Приймаєте ці результати чи будете їх опротестовувати?
– Хочу зауважити, що я один з членів Федерації. Згідно статуту федерації будь-який член має право отримувати інформацію щодо діяльності федерації і має право на судовий захист своїх порушених прав. Щодо мене, то я подав відповідні клопотання як член федерації на ім’я колишного-теперішнього генерального секретаря Федерації Романа Бондарука про надання відповідних документів щодо проведення звітно-виборчої конференції. Станом на теперішній час відповіді поки нема. А тому говорити про опротестування проведення та результатів Конференції ще зарано. Документи потребують правого вивчення. А щодо інших членів федерації і їх позиції я говорити не маю права. Неодноразово чую подібне запитання і від інших небайдужих до біатлону людей. Але вважаю, що той хто ініціюватиме оскарження в судовому порядку проведення конференції 14 листопада, зустрінеться з звинуваченнями в свою адресу в спричиненні негативної репутації ФБУ на міжнародній арені, зривом роботи Федерації щодо забезпечення участі спортсменів у змаганнях тощо. Це вочевидь буде суттєвим аргументом, щоб ініціатор почувався винним за результати 25-річної діяльності Федерації.

– Володимир Бринзак у своєму підсумковому виступі зі сльозами на очах оголосив, що відійде від біатлону. Ви в це вірите?
– Висловлю свою думку. Наразі в українському біатлоні є непересічні особистості, для яких біатлон став частиною їхнього життя – Євген Колупаєв, Василь Карленко, Ігор Починок, Григорій Шамрай, Олександр Москаленко, Микола Зоц та інші. І звісно, серед них є також і Володимир Бринзак. Люди з таким досвідом мають залишатися в біатлоні. А сльози Володимира Михайловича були в той момент, вважаю, щирими. Я прискіпливо дивився на нього в ту мить. Для нього це мабуть болісний момент, адже він 25 років очолював Федерацію. Незважаючи на все сказане мною раніше, не можна заперечувати того, що Володимир Бринзак справді зробив для становлення нашого виду спорту в Україні дуже багато.

– Які ваші плани в біатлоні?
– Я з біатлоном більше 27 років. Сказати, що він частина мого життя – це не сказати нічого. Брати участь у команді Дмитра Підручного було для мене великим позитивним досвідом. Я переконався, що в українському біатлоні є багато людей, які справді вболівають за його майбутнє. Себе я вважаю одним з них. Чи змінить моє ставлення до біатлону поразка Підручного на виборах? Звісно, ні. Федерація - це тільки однин з елементів в механізмі розвитку біатлону. А основою були і будуть люди, які вболівають за біатлон.