Жертва довічного контракту. Чи правий Поворознюк, звільнивши Лавриненка

Напередодні завершилася більш ніж шестирічна історія співпраці Сергія Лавриненка із футбольним клубом «Інгулець». Президент клубу з Петрового Олександр Поворознюк повідомив про ухвалення рішення попрощатися з головним тренером через те, що «терпіння колись закінчується».

Що мав на увазі Поворознюк зрозуміти нескладно, якщо банально зазирнути до турнірної таблиці української Прем'єр-ліги, де «Інгулець» посідає останнє місце. Втім, нинішній вчинок президента «червоно-жовтих» дуже резонує із його попередніми численними заявами щодо майбутнього Сергія Лавриненка у клубі.

Починаючи із 2019 року, коли «Інгулець», який грав ще у Першій лізі, сенсаційно дістався фіналу Кубка України, де таки поступився «Шахтарю», Поворознюк невпинно повторював один і той же меседж для преси та вболівальників – у Лавриненка довічний контракт з «Інгульцем». Змінювалися лише формулювання, на які президент клубу з Петрового дуже винахідливий – від «довічного ув'язнення» до «не дочекаєтеся завершення контракту Лавриненка із клубом».

З Лавриненком, який очолив «Інгулець» влітку 2016-го, команда з Петрового справді досягла значних висот – по суті, всі найзначніші її досягнення в історії пов'язані із персоною цього фахівця. Тому зрозуміти логіку попередніх заяв Поворознюка нескладно – керівник клубу був буквально зачарований результатами роботи головного тренера, а через емоційний характер не приховував своїх думок та планів на майбутнє, які йому здавалися неодмінно світлими.

ФК Інгулець. Сергій Лавриненко

Але до листопада нинішнього року «Інгулець» справді підійшов не у найкращій ситуації. Команда застрягла в підвалі турнірної таблиці УПЛ, а на старті сезону взагалі видала невиразну 9-матчову безвиграшну серію, перервати яку вдалося лише 8 листопада сенсаційною перемогою над «Зорею» (1:0). Проте вже наступного туру петрівці програли «Металісту 1925» (1:2), а Лавриненка було відправлено у відставку.

Якщо оцінювати ситуацію поверхово, то іншого рішення, окрім звільнення Лавриненка в керівництва «Інгульця» у ситуації, що склалася, й бути не могло. Однак після заяв Поворознюка про довічний контракт у публічній площині не було нічого, що свідчило б про наростаюче невдоволення керівництва результатами колективу. Можливо, у розмовах тет-а-тет бос і доніс до Лавриненка свою позицію, давши певну кількість ігор на виправлення ситуації, після чого банально дотримався умов особистої домовленості з коучем, але після попередніх публічних висловлювань з боку Поворознюка на адресу свого тренера нинішнє рішення президента «Інгульця» виглядало як мінімум несподіваним.

Інше питання, чим конкретно виявилися незадоволені керівники «Інгульця», за що Лавриненко поплатився роботою… Результатом в УПЛ? Так, тут петрівці не виділялися зі знаком «плюс», але й тенденції до критичного відриву від рятівної зони вони не мали. Більше того, за додатковими показниками, які варто аналізувати при поглибленому вивченні питання, «Інгулець» йшов на рівні минулих сезонів.

Наприклад, за володінням м'ячем «Інгулець» минулого сезону був у топ-3 найгірших колективів УПЛ із показником у 43,1%. В нинішньому чемпіонаті петрівці поки демонструють таку ж цифру у 43,1% володіння, що ставить їх на останнє місце відповідного рейтингу разом із «Минаєм». Говорити про глобальне погіршення навряд чи можливо. Те саме стосується цілої низки інших статистичних аспектів – наприклад, показника обведень, де «Інгулець» і минулого сезону був найгіршим в УПЛ (301 обведення за недограний чемпіонат), і в нинішньому залишається таким самим (155).

Іншими словами, стилістично «Інгулець» не змінювався за Лавриненка протягом тривалого часу. Це була команда, якій простіше грати проти лідерів та тих, хто прагне в район зони єврокубків, аніж проти опонентів із нижньої половини таблиці. Тому що з першими можна було намагатися діяти в улюбленій манері – з ешелонованою обороною, мінімумом вільних зон біля своїх воріт, і спробами вразити ворота суперника в контратаках або зі стандартів. Такий стиль приносив Лавриненку та «Інгульцю» успіх у пріснопам’ятному розіграші Кубка України, він загалом виправдовував себе і після виходу команди в УПЛ. І керівництво на чолі із Поворознюком це влаштовувало, інакше воно не робило б таких гучних заяв про довічний контракт.

Пряма червона. Олександр Поворознюк

Звичайно, Лавриненку можна дорікнути у тому, що за стільки років він не зміг зробити з «Інгульця» більш атакувальну, або, якщо так можна висловитися, більш граючу команду. Але для цього фахівцю потрібно було б мати у розпорядженні хоча б 3-4 футболістів справді високого рівня, схильних до креативної роботи із м'ячем та таких, що вміють конвертувати у результат свободу творчості. А ось із цим в «Інгульця» практично завжди в останні роки були проблеми.

Якщо заглянути на Wyscout, то ми побачимо, що прізвище лише одного футболіста «Інгульця» регулярно присутнє у топ-30 таких статистичних колонок як «передачі врозріз», «ключові передачі», «довгі передачі», «паси із просуванням», «передачі в останню третину». Мова про 28-річного капітана команди Євгена Запорожця, котрий справді є лідером та мозковим центром петрівців. Всі інші або проявляють себе виключно епізодично, після чого на кілька турів занурюються «у морок», або ж зовсім не виглядають конкурентоспроможними на рівні УПЛ.

Створення та завершення атак – це взагалі біда «Інгульця». У поточному сезоні УПЛ петрівці мають найнижчий сумарний показник очікуваних голів серед усіх команд турніру – 9,05xG. При цьому, середній показник xG одного удару у екс-підопічних Лавриненка також є мінімальним для всієї ліги – 0,095. Середня дистанція удару в «Інгульця» дорівнює 19,24 метрів (у минулому сезоні цей показник становив 18,16 метрів), а у його суперників – 17,66 метрів. Причому за середньою кількістю дотиків м'яча у штрафному майданчику за 90 хвилин петрівці перевершують одразу три інші команди УПЛ – «Львів», «Металіст 1925» та «Металіст». Симптоматично й те, що найкращим на даний момент голеадором «Інгульця» є 19-річний лівий захисник Артем Смоляков, який забив 2 м'ячі у 9 поєдинках.

Кадрові проблеми – це, мабуть, ключовий аспект нинішніх невдач «Інгульця». У команді, по суті, немає якісних гравців у центрі нападу, та й серед вінгерів конкуренція, скоріше, лише номінальна, ніж така, що допомагала б прогресувати. А ще у жовтні минулого року Поворознюк заявляв, що готовий поміняти 80% складу, але залишити Лавриненка. В результаті влітку у петрівців справді відбулася серйозна кадрова «чистка» із оновленням складу на 50-55%, але не слід забувати, що через початок повномасштабної фази російсько-української війни на подібні зміни змушені були піти майже всі учасники УПЛ, а тому тут виділяти окремо «Інгулець» навряд чи варто.

Футбол 1/2/3. Сергій Лавриненко

Важливо й те, що проблеми з атакою у петрівців були ще минулого сезону, коли на рахунку кращого голеадора команди були ті самі 2 забиті м'ячі, як і зараз у Смолякова. Але що зробив клуб у літнє трансферне вікно? Підписав у центр нападу лише одного Максима Марусича, який до цього понад пів року був без команди… В результаті новачок у 10 матчах забив 1 м'яч, а його номінально єдиний конкурент за позицією Артем Сітало й зовсім у 6 поєдинках не відзначився жодною результативною дією.

Чому в «Інгульці» саме так вели кадрову роботу – питання до Поворознюка та Лавриненка. Якщо головний тренер реально залишався задоволений двома форвардами приблизно одного класу та стилістики, а також задовольнявся вінгерами, чия креативність останніми роками залишала бажати кращого, то нинішнє рішення керівництва клубу цілком виправдане. Якщо ж наставнику через якісь обставини просто не змогли забезпечити належне підсилення колективу влітку, то знімати його із посади напередодні зимової паузи, коли можна було б спробувати переламати ситуацію, навряд чи вартувало.

Дивує і те, що Лавриненко, по суті, йде один. Найближчим часом керуватиме командою у статусі виконувача обов'язків головного тренера екс-асистент колишнього коуча Младен Бартулович. Ймовірно, збережуть роботу й інші колишні помічники Лавриненка – Сергій Таран, Богдан Шуст, Владислав Лупашко. Двоє останніх, як і Бартулович, тільки на початку нинішнього року завершили активні виступи у футболі та перейшли на тренерську роботу. Можливо, вже тоді Поворознюк планував якісь зміни, дозволивши молоді певний час побути «під крилом» значно більш досвідченого Лавриненка, щоб потім та спробувала вийти із тіні.

ФК Інгулець

Але навряд чи умовний Бартулович, Шуст чи Лупашко найближчим часом зможуть якісно переламати ситуацію для «Інгульця». Безумовно, якщо керівництво цікавить лише результат, то якісь косметичні зміни можуть і допомогти десь «вистояти», десь «домучити», а десь і «вистраждати» очки, але все це буде таким самим тестом на терпіння, про яке згадав Поворознюк, розлучаючись із Лавриненком.

Зміна тренера перед «зимівлею» в УПЛ – крок досить сміливий, але й ризикований. Іти на нього однозначно варто було лише у тому випадку, якщо в січневе трансферне вікно буде сформований новий тренерський штаб з повним карт-бланшем та можливістю здійснення якісної кадрової роботи на ринку. Тоді масштабне переформатування може допомогти «Інгульцю» зробити впевнений крок вперед у розвитку, а це єдине, чого, по суті, не зміг забезпечити Лавриненко за останні роки. У будь-якій іншій ситуації Поворознюк дуже ризикує стати заручником власних емоцій, адже колишній наставник півтора рази (умовність, викликана достроковим завершенням минулого сезону) успішно вирішував основне завдання щодо збереження прописки в еліті для «Інгульця», а от чи виявляться на це здатні петрівці під орудою в.о. головного тренера Бартуловича чи із кимось іншим – питання з категорії важко прогнозованих…