«Він просто грузин, не бразилець. Це менш гламурно». Легенда про Кварадону

БАТУМІ, Грузія. Раніше вони турбувалися, що «Аджарабет Арена» з її звивистими арками та ілюмінованим екстер'єром перетвориться на щось на зразок білого слона (англійська ідіома, що означає якесь майно, яке господар змушений утримувати, але натомість не отримує від нього жодної користі – прим.). Батумі, нарешті, химерне курортне місто; йому не потрібен стадіон місткістю 20 000 осіб. «Динамо», місцева футбольна команда, яка називає його своїм домом, зазвичай збирала на своїх поєдинках не більше половини від цього числа.

І ось на початку квітня приїхав Хвіча Кварацхелія.

«Місто жило від одного матчу до іншого», — розповідає Таріел Варшанідзе, видна фігура серед фанатів «Динамо». «Атмосфера радикально змінилася». За його словами, матчі в Лізі Еровнулі, вищому дивізіоні футбольного чемпіонату Грузії, раптово набули того ж вигляду, що й «головні ігри Ліги чемпіонів». «Це було чудово».

За три місяці, проведені Кварацхелією в Батумі, всі місця на трибунах були зайняті. Туристи, що стікалися на пляжі Чорного моря, додавали у свої маршрути футбольні матчі. Друзі, родичі, сусіди, колеги та знайомі — усі стали просити у постійних відвідувачів зайві квитки, незалежно від того, чи підтримували вони «Динамо», когось іншого чи взагалі нікого.

Під час матчів, за словами Варшанідзе, увесь стадіон вітав кожен дотик Кварацхелії, навіть уболівальники, які теоретично прийшли підтримати суперників «Динамо». І так було не лише у Батумі. «Практично в кожному місті в нас були повні стадіони», - каже тренер «Динамо» Георгій Гегучадзе. Уся Грузія хотіла глянути на нього. Квитки були розпродані навіть на матчі в глибинці країни, на стадіонах, які зазвичай можуть зібрати всього кілька сотень глядачів.

Навряд це можна було б назвати сенсацією. Кварацхелія прибув до Батумі як загальновизнана національна футбольна ікона. Він розквітнув у 16 ​​років у тбіліському «Динамо», найбільшому клубі Грузії. До того часу, коли він дебютував за свою країну, лише через два роки, він переріс грузинську лігу, переїхавши до росії, щоб приєднатися до московського «локомотива», а потім до казанського «рубіна». Короткий, несподіваний шанс знову побачити його наживо – після того, як Хвіча отримав вільну, розірвавши свій контракт після вторгнення росії в Україну – був надто гарною нагодою, щоб її проґавити.

Мало хто міг передбачити, як швидко та як далеко пошириться ця манія. Не минуло й півроку, як слава 21-річного вінгера розлетілася далеко за межі Грузії. За кілька тижнів він підкорив італійський футбол і став зіркою Ліги чемпіонів.

«Грузинські вболівальники очікували, що він гратиме на високому рівні», - розповідає Гегучадзе. «Але ніхто не міг уявити, що він досягне таких хороших результатів за такий короткий період часу».

Ті вболівальники, котрі ринули на 11 ігор, які Хвіча зіграв за «Динамо» Батумі, як виявилось, стали свідками попереднього перегляду. Людині, заради якої заповнювалася «Аджарабет Арена», судилося стати найперспективнішим гравцем у Європі, за яким варто спостерігати.

Рідкісність анархії

Ось лише деякі цифри: з моменту переходу цього літа до «Наполі» приблизно за 10 мільйонів доларів Кварацхелія забив шість голів в італійській лізі, де його команда встановила лідерство, випереджаючи найближчого переслідувача на п'ять очок, а також достроково оформивши вихід до плей-оф Ліги чемпіонів із непростої групи з «Ліверпулем» та «Аяксом». Підсумки добрі, суперечки немає. Але навіть не починають пояснювати явище.

Його тренер у «Наполі» Лучано Спаллетті назвав Кварацхелію «стратосферним». Арріго Саккі, колишній тренер збірної Італії та «Мілана», віддає перевагу слову «руйнівний». Переможець чемпіонату світу Алессандро Дель П'єро, який має достатню кваліфікацію для оцінки якості атакувальних гравців, припустив, що він виглядає так, ніби «створений для гри у Європі».

Шанувальники «Наполі» надали йому найвищу честь, назвавши його Кварадоною на честь найулюбленішого плеймейкера в історії клубу [Дієго Марадони].

Однак, мабуть, найбільш промовистий опис належить Фабріціо Раванеллі, колишньому нападнику «Ювентуса» (та екс-тренеру «Арсенала-Київ» у 2018 році – прим. ред.). Після того, як «Наполі» обіграв «Мілан» в середині вересня, Раванеллі зізнався, що був зачарований Кварацхелією у складі «Наполі» та Рафаелем Леао у лавах «Мілана». «У світі, - сказав Фабріціо, - таких гравців стає все менше й менше».

Це почуття ексклюзивності є коренем привабливості Кварацхелії. Він із тих гравців, яких сучасний футбол з його індустріалізованою молодіжною системою та стилістичними шаблонами більше не продукує: мінливий та інтуїтивний, трохи індивідуалістичний, якийсь неприручений.

Віллі Саньоль, головний тренер національної збірної Грузії (та екс-футболіст збірної Франції, за яку провів 58 матчів – прим. ред.), припустив, що найближчий у плані точності порівняння аналог Кварацхелії – молодий Франк Рібері, колишній гравець мюнхенської «Баварії», але це також аж ніяк не точний збіг.

Кварацхелія більш високий, вайлуватий, його складніше класифікувати. Рібері був небезпечним і цілеспрямованим гравцем, який більшу частину часу хотів прорватися в середину, ближче до штрафного майданчика. Кварацхелія може це зробити. А може й ні. Він може грати як № 10 протягом всього декількох хвилин. Або він може, як він зробив у грі проти «Лаціо» кілька тижнів тому, упустити три шикарні передачі, щоб потім зробити приголомшливий пірует серед трьох захисників, й завдати точного удару із 25 метрів.

Його сила, за словами Левана Кобіашвілі, президента Федерації футболу Грузії, полягає у його «непередбачуваності».

«Є багато вінгерів, які технічно обдаровані та дуже швидкі», - сказав Кобіашвілі. «Але Хвіча пропонує зовсім інше. Я не думаю, що ми бачили багато гравців із таким жорстоким атакувальним стилем, які роблять все на такій швидкості не лише в Грузії, а й у всій Європі. Все через його інстинкти. Саме це робить його таким захоплюючим».

Кобіашвілі заперечує проти того, що Кварацхелія є «продовженням будь-якого процесу». Грузія може мати багату історію створення віртуозних атакувальних гравців, насамперед колишнього футболіста «Манчестер Сіті» та «Аякса» Георгія Кінкладзе, але Кварацхелія, за його словами, є продуктом виключно його власного таланту.

Інші не настільки в цьому впевнені. «У нього є деякі дуже грузинські аспекти», - каже Андрес Карраско, іспанський голова молодіжного департаменту у тбіліському «Динамо» (в сезоні-2018/19 Карраско працював головним тренером «Шахтаря» U-19 – прим. ред.) - клубі, який розкрив Кварацхелію. «Він не переймається, якщо щось не виходить. Він не думає про негативні наслідки. Це стосується багатьох атакувальних гравців тут, у Грузії. Вони сміливі. Вони дуже сміливі. І вони дещо анархічні».

І це ще не все, що відзначив Карраско.

Ажіотаж

У Батумі, як і в Грузії в цілому, футбольні вболівальники стежили за зірковим спалахом Кварацхелії так само несамовито й жадібно, як коли він деякий час був гравцем батумського «Динамо», живучи в готелі неподалік стадіону. Наразі ігри «Наполі» зупиняють усю країну. «Всі збираються біля телевізорів», — каже Кобіашвілі, один із найтитулованіших гравців в історії Грузії. «Я не можу згадати нічого подібного».

Але він, як і Карраско, прагне наголосити, що Кварацхелія не один. Грузинський футбол нині на підйомі. Коли Кобіашвілі зайняв свою посаду президента Федерації футболу Грузії у 2015 році, країна нудилася, як він стверджує, «приблизно на 150-му місці в рейтингу ФІФА». Нині вона посідає 78-ме місце.

Проте ще більш вражаючими були виступи Грузії у Лізі Націй. Ця збірна двічі підвищувалася - спочатку з найнижчого рівня турніру до третього, а потім, цього літа, перейшла до другого дивізіону - це означає, що в наступному розіграші турніру вона гратиме на тому ж рівні, що й збірна Англії.

«У нас багато талановитих гравців, і вони всі разом роблять свій внесок у цю ейфорію», - каже Кобіашвілі. Він вказує, зокрема, на Георгія Мамардашвілі, імпозантного воротаря, який виблискує зараз в іспанському клубі «Валенсія», але міг би назвати і Зуріко Давіташвілі, екс-товариша Кварацхелії по батумській команді, котрий зараз грає за французьку команду «Бордо».

Їхня поява не залишилася непоміченою. Але Кварацхелія не виник з нізвідки: у європейському футболі немає секретів, і безліч топових клубів по всьому континенту знали про його талант, поки він був у росії, якщо не раніше. «Ювентус» та «Тоттенхем» стежили за ним. «Наполі» стежив за ним два роки.

«Він був певною мірою жертвою», - розповідав Олег Яровинський, генеральний менеджер казанського «рубіна». «Він їм подобався, але, можливо, він їм був не потрібен». За його словами, казанський клуб не отримав жодної пропозиції.

Коли Хвіча вийшов на відкритий ринок у березні, після того, як ФІФА надала всім іноземним гравцям у російському футболі право розривати свої контракти в односторонньому порядку, Саньоль, головний тренер національної збірної Грузії, почав використовувати свою мережу контактів, щоб спробувати працевлаштувати Кварацхелію в одному з клубів Західної Європи. За словами Віллі, його пропозиції зустріли здебільшого скептично.

«Все, що я чув, це те, що пропоную гравця, який втомлюється після 70-тої хвилини», - розповідав Саньоль французькій радіостанції RMC Sport. «Вони казали мені: «Знаєш, Віллі, він просто грузин, він не бразилець. Це менш гламурно». Тому Кварацхелія вирішив повернутися додому, до Батумі, щоб почекати якийсь час.

Його послідовники навряд чи зіштовхнуться із тією ж проблемою. Наступного року Лука Паркадзе, 17-річний вінгер з академії тбіліського «Динамо», приєднається до мюнхенської «Баварії» після того, як на початку цього року його відправляли туди на успішний перегляд. «У нас в Грузії не так багато скаутів», – каже Карраско. «Тому ми повинні докласти всіх зусиль, щоб допомогти їм дізнатися про наших гравців».

Карраско описує Паркадзе як «дуже атакувального, безстрашного футболіста, котрий розуміє індивідуальну гру, може проявити себе у великих матчах». Звучить знайомо.

«Усього кілька років тому діти в Грузії мріяли стати наступним Ліонелем Мессі, наступним Кріштіану Роналду», - розмірковує Кобіашвілі. «Наразі їхні приклади для наслідування – це Хвіча та Мамардашвілі. Вони змінили всю футбольну культуру у Грузії».

Ніде це не відчувається настільки сильно, як у Батумі. Коли Кварацхелія врешті-решт пішов, залишивши «Аджарабет Арену» заради найграндіозніших стадіонів Європи, «Динамо» Батумі зіштовхнулося з проблемою. Відвідуваність стадіону нормалізувалася. Багато туристів так само раптово зникли, як і з'явилися раніше.

Однак академія клубу виявилася перевантаженою. Було отримано у 10 разів більше заявок, ніж зазвичай. Нині у ній займаються близько 800 гравців.

«Ми маємо побудувати два нові поля, знайти нових тренерів», - каже вболівальник «Динамо» Батумі Варшанідзе. Здається, що клуб тепер довгі роки житиме й отримуватиме вигоду від тих трьох золотих місяців, коли він став домівкою для найцікавішого гравця у Європі.

Текст: The New York Times, переклад: Олексія Сливченка