МЮ в заручниках у жадібності. Чому Глейзери плюють на успіхи команди

Найтитулованіший клуб англійського футболу – «Манчестер Юнайтед» – нині переживає вкрай непрості часи. 20-разовий чемпіон після відходу з посади головного тренера шотландця Алекса Фергюсона, який відбувся на фініші сезону-2012/13, ось уже більше дев'яти років не може виграти англійську Прем'єр-лігу, та й із завоюванням інших трофеїв справи у «червоних дияволів», м'яко кажучи, йдуть вкрай поганенько.

Після відходу Фергюсона «Манчестер Юнайтед» змінив сімох наставників, проте ані Девід Моєс, ані Райан Гіггз, ані Луї ван Гал, ані Жозе Моуріньо, ані Уле-Гуннар Сульшер, ані Ральф Рангнік, ані навіть нинішній коуч команди Ерік тен Хаг, команда якого поки що так і не може повернутися на вершину, не є настільки першочерговими «мішенями» для нападок з боку фанатів, як ненависна більшості шанувальників «Манчестер Юнайтед» американська бізнес-сімейка Глейзерів.

Малкольм Глейзер на початку «нульових» кілька років ретельно займався тим, що скуповував акції «Манчестер Юнайтед». Спочатку йшлося, здавалося б, про незначну їх кількість, але у жовтні 2004 року американцю належала вже майже третина акцій англійського клубу – 30%. З цього моменту Глейзер-старший отримав формальну підставу для початку переговорів з іншими великими акціонерами щодо викупу їх частки з метою отримання контрольного пакету акцій.

У травні 2005-го Малкольм Глейзер провів стрімкі перемовини із низкою власників акцій клубу, що дозволило йому сфокусувати в своїх руках 75% акцій «червоних дияволів», а влітку того ж року – довести цю частку до показника в 98%, чого виявилося достатньо для примусового викупу всіх акцій, що залишилися. На всі фінансові операції у Глейзера пішло близько 800 мільйонів фунтів, або ж 1,5 мільярда доларів США за обмінним курсом на той період.

Прихід Глейзера із самого початку був негативно сприйнятий переважною більшістю фанатів «Манчестер Юнайтед». Проте Алексу Фергюсону якийсь час вдавалося співіснувати з американцем й навіть забезпечувати клуб трофеями, а власника – додатковими доходами від їхнього завоювання. Але загалом уже тоді було зрозуміло, що «Манчестер Юнайтед» потрібен Глейзеру зовсім не для того, щоб штампувати перемоги в різних турнірах рік у рік. Поповнення полиць клубного музею бачилося для Малкольма Глейзера лише можливістю потішити марнославство, але це не було для заповзятливого американця метою № 1.

Глейзер-старший хотів, щоб «Манчестер Юнайтед» працював на його особистий добробут, але вже через рік після покупки клубу Малкольм пережив два інсульти, а у травні 2014-го, через 12 місяців після виходу на пенсію Алекса Фергюсона, й зовсім відправився до праотців. Англійський клуб було передано у спадок дітям Малкольма – п'ятьом синам та одній донці, причому двох синів – Джоела та Аврама – Глейзер-старший встиг ще за життя ввести в правління клубу, після чого вони так і залишаються його співголовами.

З того часу, по суті, «Манчестер Юнайтед» повільно, але вірно й остаточно перетворився з футбольного гранда на машину із заробляння грошей. Сімейству Глейзерів важливими є не перемоги команди в англійській Прем'єр-лізі, а регулярні потрапляння до Ліги чемпіонів – турніру, участь в якому дозволяє отримувати максимальну вигоду, що існує на сьогодні в європейському футболі.

За підрахунками фахівців, за перші п'ять років, коли діти Малкольма Глейзера стали власниками «Манчестер Юнайтед», вони «викачали» з бюджету клубу на свої рахунки близько 89 мільйонів фунтів – це максимальний показник з усіх клубів АПЛ. У той час, як власники «Челсі», «Евертона», «Манчестер Сіті» та інших клубів активно дотують свої проекти, для Глейзерів набагато важливіше, щоб їхні особисті рахунки завжди і вчасно поповнювалися. Заради цього американці готові затягувати пояси на трансферному ринку, обмежуючи своїх тренерів у витратах і призводячи до виникнення відвертих проблем у складі, а ще – підвищують вартість сезонних абонементів, і вчиняють інші непопулярні у вболівальницькому середовищі дії заради особистої наживи.

Цікаво й те, що Глейзери раніше аж ніяк не виявляли бажання продавати «Манчестер Юнайтед», хоча в різний час інтерес до купівлі цього клубу виявляли дуже солідні світові бізнесмени. Ще навесні минулого року з'явилася «перша ластівка», яка виглядала, скоріше, як інформаційне «вкидання» - мовляв, американські власники готові розглянути можливість продажу «Манчестер Юнайтед» за 4 мільярди фунтів. Хоча ЗМІ застерігали, що це мінімальний поріг, а насправді Глейзери хотіли б лише стартувати з цієї суми, поступово підвищуючи її в дискусіях із потенційними покупцями, чия конкуренція й мала б зіграти на руку американцям.

За фактом, ніхто з Глейзерами так ні про що й не домовився, а влітку цього року в пресі знову спалахнули плітки про можливий продаж «Манчестер Юнайтед». Інтерес до легендарного клубу виявив британський мільярдер Джим Редкліфф, котрий за кілька тижнів прокоментував цю подію досить прогнозовано: «Манчестер Юнайтед» належить родині Глейзерів, з якою я справді провів зустріч. Я спілкувався з Джоелом та Аврамом, і маю сказати, що вони дуже милі люди. Вони справжні джентльмени, справді приємні люди, проте вони не хочуть продавати клуб. Він належить шістьом дітям покійного Малкольма Глейзера, й жоден із спадкоємців не зацікавлений у продажу своєї частки».

Щоправда, буквально напередодні в пресу просочилася більш правдоподібна версія перемовин. За продаж «Манчестер Юнайтед» Глейзери зажадали від Редкліффа, як і від будь-якого іншого потенційного покупця, зовсім фантастичну суму – 10 мільярдів доларів. На даний момент це реально нечувані гроші для світового футболу, та й спорту загалом.

Для кращого розуміння ситуації уточнимо, що найдорожчим проектом у світі спорту на даний момент є клуб НФЛ «Даллас Ковбойс». Його оціночна вартість дорівнює 7,2 мільярдам фунтів. Також до трійки входять клуб НФЛ «Нью-Інгленд Петріотс» (5,7 мільярдів фунтів) та професійний бейсбольний клуб «Нью-Йорк Янкіс» (5,3 мільярдів фунтів).

Найдорожчим футбольним активом у світі вважається мадридський «Реал», оціночна вартість якого, за підрахунками аналітиків, дорівнює 4,6 мільярдам фунтів. За «бланкос» йде «Барселона» - 4,5 мільярди фунтів, й лише третє місце належить «Манчестер Юнайтед» (4,1 мільярди фунтів).

Найдорожчою фактичною купівлею спортивного активу в історії є угода, в результаті якої компанія Walton-Penner Family Ownership Group стала власником клубу НФЛ «Денвер Бронкос». Влітку цього року ця купівля була фіналізована за 4,2 мільярди фунтів.

Іншими словами, Глейзери просять за «Манчестер Юнайтед» у два із половиною рази більше грошей, аніж рекордна угода у світі спорту, і майже в сім разів більше, ніж свого часу у доларовому еквіваленті, але без урахування інфляційних процесів, витратив на покупку «червоних дияволів» їхній батько – Малкольм. При цьому, якщо Глейзер-старший купував ледве не найуспішніший на той момент футбольний проект європейського та світового футболу, то нинішній «Манчестер Юнайтед» - це така собі занедбана комора, з якої ще є що винести на продаж або заради вигоди, але для перетворення на успішну торговельну лавку спершу слід інвестувати багато часу й грошей для наведення ладу у всьому – починаючи із інфраструктури та закінчуючи топ-менеджментом.

Навряд чи Глейзери кардинально щось змінюватимуть у своєму підході до «Манчестер Юнайтед». Якщо американцям не вдасться вичавити надмаксимум від продажу клубу, то вони й надалі продовжуватимуть поступово «викачувати» з нього усе, що буде можливо. Від цього, безумовно, безпосередньо страждають спортивні результати, тому що успішність МЮ – це не те, на що неодмінно звертають увагу власники. Їм достатньо банального місця у топ-4 та стабільної участі у плей-оф Ліги чемпіонів, причому навіть не на пізніх його стадіях, а ще – наявності пари-трійки зірок у складі, на яких можна робити маркетинг у світовому масштабі.

Саме тому португалець Кріштіану Роналду приречений, щоб залишатися заручником волі сімейства Глейзерів до моменту завершення контракту. Американцям начхати на індивідуальні рекорди португальця, який бажає якнайглибше «закопатися» в історію, щоб про нього згадувало ще багато поколінь уболівальників. Глейзери хочуть заробляти тут і зараз, а попрощатися зі своєю «дійною коровою» готові лише за суму, яку їм не запропонує ніхто.

Читайте також:

Як Роналду в МЮ став заручником такого ж схибленого, як і він сам

Але найгірше те, що топовий європейський футбол, здається, розвивається абсолютно в деструктивному напрямку, коли одні інвестори готові вгачувати колосальні суми у бездушні проекти, аби тільки ті стали успішними (навряд чи додатково варто наводити приклад «Парі Сен-Жермен», про який напевно в цей момент і так згадала переважна більшість наших читачів), а інші – максимально наживатися на колись кращій команді континенту, продаючи за горезвісні тридцять срібняків душу повелителю темряви та владиці жадібності…