Динамо в Лізі Європи: лікар сказав у морг, значить у морг

Після гри в Ренні, знову програної – вже втретє поспіль на євроарені – наставник «Динамо» Мірча Луческу головною причиною невдач своїх підопічних назвав таку: «Ми весь час у роз'їздах, між Львовом, Краковом та іншими містами, тому ми не маємо можливості зосередитися на підготовці».

Слова не чоловіка, а хлопчика. У зв'язку з цим хочеться нагадати динамівському Містеру слова капітана збірної України Андрія Ярмоленка напередодні гри проти збірної Шотландії: «Я не чув, щоб ЗСУ скаржилися на труднощі».

У ситуації, що склалася, всі ми, і наш футбол у тому числі, стали заручниками рашистської агресії. Порушилося і зруйнувалося все колишнє: логістика, менталітет, свідомість. Порушилося життя. Як раніше вже не буде.

Але жити далі треба. І те, що «Динамо» та решта наших клубів мають можливість займатися улюбленою справою, грати у футбол, це найяскравіший факт того, що це життя продовжується. Воно продовжується не лише для наших футбольних команд, а й для всіх нас. Усіх тих, хто в окопах, варшавах чи перед київським телевізором.

Краще, точніше інакше поки що не буде. У всякому разі, нинішній єврокубковий сезон наші повпреди відіграють у такому шаленому ритмі. Це має прийматися без пояснень та жалю. І аж ніяк не як відмазка.

Ти маєш бути сильним. Інакше навіщо тобі бути?

Тепер про конкретний матч «біло-синіх», про їхню гру в Ренні. Це тільки в мене склалося враження надзвичайного дежавю, чи не тільки? Начебто дивлюся нескінченний динамівський матч: одні й ті самі люди практично в одних і тих же футболках роблять майже ті самі помилки. І обов'язково програють. Лише суперники різні у цій ситуації.

Може, я й помиляюся, проте: невже божевільна помилка Попова – це обов'язковий наслідок складного переїзду до Франції? А помилка Дубінчака, яка привела до першого голу в наші ворота?

Відсутність концентрації у завершальній фазі матчу – це як м'язові травми гравців: від незнання. Якщо простими словами, то цей факт – пряме відсилання до тренерського штабу: то їхня вина. І нехай Луческу говорить із цього приводу все, що завгодно. Він все одно буде неправий, намагатиметься перекласти свою провину на плечі інших.

«Ренн» - команда добротна, можна сказати класна, і ми про це говорили напередодні поєдинку. Тож гра французів не стала несподіванкою. Але ось розрізнені та безініціативні дії «Динамо» такими стали.

Я вже й не згадаю в останніх шести-семи поєдинках за участю київського колективу, коли цей колектив демонстрував щось, що по-справжньому варте біля чужих воріт. Так, були моменти просвітлення. Як удар Циганкова з «Минаєм». Або гол того ж таки Віктора у ворота «Ренна». Точніше, уся комбінація.

Але такі моменти – бібліографічна рідкість нині. Тому що решта динамівського часу – це явне ходіння по муках. Наче команда нетренована зовсім. Скажу більше: дуже схоже, що вона, команда тобто, незграбно намагається плавити тренера.

Я знаю, що ніхто нікого не плавить, але візуально ці муки виглядають саме так.

Про вплив тренерських рішень на гру «Динамо» багато йшлося останнім часом. І доводиться говорити й після гри у Франції. На мою думку, головний «меседж» від Мірчі – заміна на 92 хвилині Попова. На кшталт наочного, повчального шмагання школяра, який нашкодив. Заміна у стилі пізнього Віталія Кварцяного.

Я зараз навіть не намагаюся пащекувати, бо стан речей – гірше нікуди. Але ось у трьох матчах Ліги Європи, та й в іграх УПЛ – чого вже там – я не побачив, щоб досвідчений динамівський тренер під час гри вносив корективи. Своїми рішеннями, замінами, «тайм-аутами», струсами.

Ну, ось змушене «Динамо» грати пів року без Шапаренка. Так буває у футболі, чи Луческу цього не знати. «На прапорці» купили Лонвейка і Перріса, щоб залатати пролом, що утворився. Чому не випустити хоч когось із них на заміну, адже сам же Містер стверджував, що їхні кондиції в нормі.

І, зауважте, я, знову-таки, не юродствую з приводу «відсутності присутності» нормального форварда. Форварда, якого так і не придбали у довжелезне міжсезоння.

Після матчу з «Ренном» Луческу похвалив Бесєдіна. Мовляв, він молодець. Справді, його передгольова передача на Буяльського – цукерка. Але факт ще й у тому, що форвард має забивати. А з цим у Артема явно не склалося. Втім, як і у всіх його партнерів по атаці.

Ось і виходить у комплексі, що якось усе не те. І не туди. Відчуття недомовленості якоїсь. І якоїсь приреченості, а подекуди навіть пофігізму.

З таким ставленням не те що перемог, а й нічиїх не буде. Таких точно не візьмуть у космонавти. І у весняну частину єврокубків.

І тривалі переїзди між Львовом і Краковом тут точно ні до чого…