Евенпул вривається в еліту, невдача Падуна. Підсумки Вуельти-2022

Історична перемога Евенпула

Попри очікування багатьох, на третьому тижні Вуельти кризи в горах у Ремко Евенпула так і не сталося – він впевнено довіз червону майку до фінішу в Мадриді. Так, з одного боку, можна говорити про те, що вся Вуельта і, особливо, її третій тиждень, були відносно простими за рельєфом, і в більш важких горах все могло б скластися інакше. Але маємо ми те, що маємо: на даному рельєфі Евенпул був беззаперечно найсильнішим, і на третьому тижні був готовий швидше збільшувати свою перевагу, ніж втрачати її.

Перемога Евенпула стала, поза всяким сумнівом, історичною. Він приніс команді «Quick Step» її першу перемогу у загальному заліку Гран турів. У попередньої реінкарнації «Quick Step», команди «Mapei», перемоги на супербагатоденках були, але після зміни власника та приходу до влади легендарного Патріка Лефевра в 2003 році «Quick Step» добивався видатних успіхів на одноденках, тижневих гонках, вигравав чемпіонати світу, Олімпіади - все, що завгодно, окрім Гран турів. І ось нарешті цей гештальт закритий.

Але ще важливіше інше: Евенпул приніс Бельгії першу за 44 (!!!) роки перемогу на Гран турах. Усі ці роки Бельгія була і залишається однією з провідних велосипедних держав світу. Але ситуація така сама, як і з головною клубною командою Бельгії, «Quick Step»: перемагали скрізь, де тільки можна, тільки не в загальному заліку Гран турів.

Компанію на подіумі 22-річному Евенпулу склали 27-річний Енрік Мас та 19-річний Хуан Аюсо. За середнім віком подіум нинішньої Вуельти увійшов до топ-7 наймолодших в історії Гран турів, причому більш «молоді» подіуми були лише у довоєнні роки. Ще одна яскрава ілюстрація того, наскільки сильно «помолодшав» велоспорт за останні роки.

Що ж глобально означає перемога для самого Евенпула? Безперечно, те, що він вривається до числа елітних супербагатоденників. Наскільки високо він у цьому рейтингу? Ось тут починається найцікавіше. Перемога Ремко була впевнена, але переоцінювати її точно не варто.

По-перше, тому, що поле суперників у бельгійця було не найсильнішим. Але головний чинник – це те, що Евенпул у цьому сезоні не їхав ні Джиро, ні Тур, а спочатку цілеспрямовано готувався саме до Вуельти. У той час як для переважної більшості суперників бельгійця Вуельта була не головною ставкою і другим Гран туром у сезоні, який зазвичай їдуть за принципом «як вийде». Цей фактор свого часу дозволяв боротися за найвищі місця на Вуельті навіть гонщикам посереднього рівня на кшталт Есек’єля Москери, Петера Велітса чи Хуана Хосе Кобо.

Безумовно, завдяки цій перемозі Евенпул до числа елітних супербагатоденників вривається, але у протистоянні з Тадеєм Погачаром чи Йонасом Вінгегором він буде явним андердогом. А його шанси поборотися за перемогу дуже залежатимуть від кілометражу розділок у маршруті. Саме тому плани щодо календаря на наступний сезон Ремко формуватиме вже після презентації маршрутів. А поки що – Австралія та чемпіонат світу.

Провальний сезон Рогліча

Після труднощів Евенпула в горах наприкінці другого тижня багато хто з нетерпінням чекав на його дуель з Пріможем Роглічем на третьому тижні. Але її не сталося. 16-й етап, який відкривав програму третього тижня, був рівнинним, проте наприкінці був невеликий пагорб, і Рогліч вирішив піти в атаку. Евенпул на неї не зреагував, а потім і взагалі отримав прокол колеса. А ось гонщик «Jumbo Visma» сколотив навколо себе групу, в яку також увійшли Мадс Педерсен, Паскаль Аккерманн, Данні Ван Поппель і Фред Райт.

Разом вони й дісталися фінішної прямої, де Рогліч зіткнувся з Райтом і дуже неприємно впав. Пізніше Прімож виступить з публічною заявою, в якій звинуватить у зіткненні британця з «Bahrain Victorious», але виглядає це трохи дико: провини Райта там не було і близько. Але залишимо це на совісті словенця, тим більше, що цією заявою він не досяг нічого, крім удару по власній репутації.

Пошкодження, які отримав Рогліч, виявилися досить серйозними, і з Вуельти він змушений був зійти. Те саме, нагадаємо, трапилося, і на Тур де Франс – сезон провалений. Падіння, травми та сходи – всього цього гонщику «Jumbo Visma» не вдалося уникнути на трьох з чотирьох останніх для себе Гран Турів. Занадто багато, щоб вважати це випадковістю чи збігом.

Причин, із якими пов'язані регулярні падіння Рогліча – маса. Перша та максимально банальна – вік. Пріможу скоро стукне 33 роки, і у багатьох гонщиків у такому віці уже починає погіршуватись реакція та координація рухів. Але головна причина – це стрибкове минуле Рогліча. Якщо хтось забув, велоспортом Прімож почав займатися лише у 22 роки, а до цього був стрибуном на лижах з трампліну.

Коли ти починаєш професійно займатися велоспортом у такому пізньому віці, тобі у будь-якому випадку не вистачатиме багатьох навичок керування велосипедом, які більшість твоїх суперників увібрали з молоком матері. Ну і ще одна версія, яка обговорювалася в останні дні – це те, що заняття таким екстремальним видом спорту, як стрибки з трампліну, помітно впливає на психологію людини та притуплює почуття страху, що в деяких ситуаціях під час велогонок грає злий жарт.

Енрік Мас знову другий

Після сходу Рогліча головним конкурентом Евенпула раптово для себе став Енрік Мас. За останні роки гонщика «Movistar» неодноразово звинувачували у пасивному стилі ведення перегонів. Але пов'язано це було не з нестачею сміливості та амбіцій у іспанця, а з банальною стелею його можливостей.

На нинішній Вуельті Мас це знову підтвердив. Отримавши, можливо, єдиний у кар'єрі шанс виграти Гран тур, він активно намагався ним скористатися та атакував Евенпула, але результатів це не дало. Амбіції були, рішучість була – не вистачало лише банальної сили у ногах.

Як результат – друге місце у загальному заліку. Вже третє для Маса за останні чотири старти на Вуельті. І є дуже великі сумніви в тому, що найближчими роками Енрік матиме ще один такий же реальний шанс виграти Гран тур. Хіба що йти стопами Евенпула і готуватися весь сезон цілеспрямовано до Вуельти, ігноруючи Джиро та Тур. Але для людини, яка окрім супербагатоденок ніде не може проявити себе повною мірою – шлях дуже сумнівний.

«Ineos»: сезон, про який хочеться забути

Провальним цьогорічний сезон можна назвати не лише для Пріможа Рогліча, а й для «Ineos». Ще зовсім недавно команда Дейва Брейсфорда домінувала на Гран турах, проте зараз від тієї гегемонії залишилися лише спогади у вигляді вистражданого третього місця Герейнта Томаса на Тур де Франс.

На Вуельту «Ineos» приїхала одразу з кількома претендентами на загальний залік: тут вам і Річард Карапас, і Тао Геогеган Харт, і Павел Сіваков. Останні двоє виявились просто не готові до боротьби за найвищі місця, хоча виправданням для Харта частково може стати падіння наприкінці першого тижня.

Щодо Карапаса, то він із боротьби за загальний залік також випав одразу. Після цього почали говорити про те, що наприкінці сезону він переходить до «Education First», і що це типова історія про гонщика «на валізах», який уже не має мотивації виступати за свою нинішню команду.

Проте Карапас всі сумніви у своїй мотивації розвіяв більш ніж переконливо, переключившись на полювання на окремі етапи та майку гірського короля. І ці завдання еквадорець виконав блискуче: одразу три перемоги на гірських етапах з відриву та горохова майка. Хоча завоювати майку йому дуже допоміг схід Джея Вайна на 18-му етапі - на той момент австралієць лідирував з майже 2-разовою перевагою над Карапасом, а в результаті Річард набрав 73 очки - всього на 14 більше, ніж було у Вайна на момент сходу.

У результаті головною ставкою «Ineos» на загальний залік став не той, від якого це очікували насамперед – вундеркінд Карлос Родрігес. Іспанець поступово згасав під кінець другого та на початку третього тижня, але зберігав шанси на подіум. Але падіння на 18-му етапі (Родрігес потрапив до того ж завалу, через який зійшов Вайн) було дуже важким. Після нього Родрігес не міг їхати на повну міць і врешті-решт відступив на сьоме місце в загальному заліку. Враховуючи, наскільки серйозними були пошкодження іспанця, це можна вважати маленьким спортивним подвигом. Не часто можна побачити таке у виконанні 21-річного дебютанта Гран турів.

Героїзм Аюсо

Свій героїзм на третьому тижні Вуельти проявив не лише Карлос Родрігес, а й ще один іспанський вундеркінд, ще один дебютант Гран турів – Хуан Аюсо. Ще наприкінці другого тижня гонщик «UAE Emirates» здав позитивний тест на коронавірус, але вирішив продовжити гонку незважаючи на головний біль та кілька інших симптомів.

Тоді таке рішення для 19-річного парубка, враховуючи не надто високі шанси на подіум, здавалося не дуже вдалим. Однак падіння та сходження Рогліча все змінило. Місце в топ-3 саме йшло до рук Аюсо, залишалося лише відбитися від атак Мігеля Анхеля Лопеса. Не легко, але гонщику «UAE Emirates» це таки вдалося зробити. Страждання не були марними, хоча питання про те, чи не позначиться це на здоров'ї Аюсо надалі, залишається відкритим.

Так чи інакше, за 5 днів до свого 20-річчя Аюсо встановив низку історичних досягнень. Він лише другий тінейджер, який піднімався на подіуми Гран турів. До нього це вдавалося лише у 1904 році переможцю Тур де Франс Анрі Корне. Також Аюсо – лише третій гонщик у ХХІ столітті, який піднявся на подіум свого дебютного Гран туру в кар'єрі. Раніше це вдавалося Енді Шлеку на Джіро-2007 та Тадею Погачару на Вуельті-2019.

Падуна вистачило на один тиждень

Після першого тижня Вуельти оптимізму щодо Марка Падуна було більш ніж достатньо: українець одного разу був близьким до перемоги на етапі з відриву, і заїжджав у гірські фініші серед десяти найкращих з пелотону. На другому тижні гонщику «Education First» ніяк не вдавалося відібратися у відрив дня, а з пелотону він фінішував уже не так високо, як наприкінці першого тижня.

Тоді здавалося, що падіння рівня результатів пов'язане з тим, що Падун береже сили на третій тиждень і одночасно програє якомога більше в загальному заліку, що мати можливість легше відбиратися у відриви дня.

Однак насправді все виявилося набагато гіршим і прозаїчнішим: форма Падуна різко пішла на спад. На 18-му етапі Падун таки відібрався у відрив дня, проте виявився там зовсім не конкурентоспроможним, після чого заключні етапи доїжджав у ролі статиста.

На нинішній Вуельті повною мірою розкрилася та проблема, про яку щодо Падуна говорилося вже досить давно: абсолютний потенціал у Марка дуже великий, на піку форми він дуже сильний, але тримати цей пік він здатний непристойно короткий за мірками професійного велогонщика відрізок часу. Проблема досить нетипова, тому як її вирішувати, сказати складно. Так чи інакше, мораль для Падуна проста: доки форма є, потрібно всіма можливими способами намагатися втілити її у результат.