Олексій ЛЕНЬ: «Не міг в такий час не приїхати до збірної»

Матеріал підготовлено за підтримки генерального спонсора Національної збірної України з баскетболу Parimatch Ukraine. Компанія однією з перших публічно заявила чітку проукраїнську позицію та повністю ізолювала росію ще у березні. Протягом війни бренд Parimatch і команда допомагають ЗСУ виборювати те, що силою не відібрати – перемогу вільної нації.

29-річний центровий «Сакраменто Кінгз» Олексій Лень розповів, чого не вистачило збірній України в матчах кваліфікації ЧС проти Італії та Ісландії, про розмову з Айнарсом Багатскісом та ротацію великих у команді, фонд допомоги для України, який створив разом зі Святославом Михайлюком, кар'єру у НБА, а також про те, чому не став гімнастом та шахістом.

— Напередодні Євробаскету збірна України програла два матчі кваліфікації чемпіонату світу. Чого не вистачило у матчах проти Італії та Ісландії та наскільки ці невдачі вплинули на підготовку до чемпіонату Європи?
— Думаю, у цих матчах було кілька факторів в захисті. Ми не завжди поверталися в оборону, в Ісландії пропустили, здається, 30 очок у транзишн. Окрім того, було 25 втрат. Думаю, це наслідок того, що ми не встигли зігратись. Вийшло, що матчі кваліфікації стали етапом підготовки до Євробаскету. Мені здається, зараз ми будемо виглядати краще — ми розібрали помилки, яких припустилися в цих двох поєдинках, і картинка має бути кращою.

— У збірної України залишаються математичні шанси на те, щоб здобути путівку на чемпіонат світу. Чи готова наша команда до кінця боротися за вихід на Кубок світу?
— Ми у кожному матчі боремося за перемогу. І у цих двох матчах, які ми програли, боролися до кінця, але, на жаль, програли – і Італії, і Ісландії в овертаймі. Ми боротимемося до кінця. Іншого виходу ми не маємо. Шкода, що у мене і Свята (Михайлюка, — Прим. Sport.ua) не вийде приїхати на інші «вікна» відбору, але хлопці налаштовані дуже рішуче.

— У матчі з Ісландією ви не виходили на майданчик у другій половині зустрічі. Чи все добре зі здоров'ям? І взагалі хотілося запитати щодо ротації великих гравців: як вона відбувається?
— Щодо матчу в Ісландії — це було рішення тренера. Він намагався зіграти у лоу пост. У мене жодної травми не було.

fbu.ua. В поєдинку проти Ісландії Олексій Лень грав тільки в першій половині матчу

— З одного боку вам не вистачає ігрової практики, з іншого — ви не зіграли стільки хвилин, скільки, можливо, багато хто чекав у матчах кваліфікації чемпіонату світу. Чи був у вас діалог з Айнарсом Багатскісом про ваш ігровий час?
— Такий діалог був. Він хоче грати двома великими та використовувати мене більше на периметрі. Спробуватимемо грати з двома центровими на майданчику. Боббі (В'ячеслав Бобров, - Прим. Sport.ua) та я гратимемо четвертого номера, а Герун і Пустовий — п'ятого. Таким чином, усі отримуватимуть ігровий час.

— У четвер на прес-конференції Айнарс Багатскіс сказав, що ви принесли до збірної мобільність, але ще є питання щодо взаєморозуміння. Чи можна очікувати на прогрес у цьому плані вже в матчі з Великобританією?
— Якщо чесно, коли ми граємо з двома великими, було трохи незвично адаптуватися до повільнішого та комбінаційного баскетболу. У НБА грають чотири маленькі та один великий, швидка гра, транзишн, потім пік-енд-рол. А далі йде динаміка – прохід, скидання. А тут доводиться трохи адаптуватися до більш комбінаційної гри.

— З ким із партнерів по команді у вас найкраще порозуміння на майданчику?
— У принципі, з усіма хлопцями добре розуміємо один одного. Коли ми добре захищаємось і біжимо у прорив, то у нас все добре виходить. Але іноді, мені здається, ми надто багато думаємо. Потрібно просто грати в баскетбол: викладатись у захисті по-максимуму та бігти атакувати.

fbu.ua

— Від гравців НБА завжди чекають трохи більше, ніж від інших. Чи відчуваєте ви додатковий тиск?
— Ні. Тиск може бути до матчу. Але коли починається сам поєдинок, то це лише гра. Тиск – це у наших військових на передовій, а ми просто граємо у баскетбол.

— Ви обговорювали із партнерами по команді, що під час війни гра збірної України може стати одним із додаткових приводів для радості. У той же час такі поразки, як проти Італії та Ісландії, скажімо так, пристойно вибивають із колії.
— Так, ми говорили про це після двох програних матчів. Ми провели збори. Дійшли того, що потрібно грати краще, викладатись набагато більше. Можу сказати, що ми робитимемо все для того, щоб перемагати. Ми будемо старатися.

— Який ваш топ-3 великих цьогорічного Євробаскету?
— У цьому списку точно будуть Янніс Адетокунбо та Нікола Йокіч. Решта можуть поборотися за третє місце.

— На груповому етапі нас чекає матч проти Греції. Питання риторичне: як закрити Янніса Адетокунбо?
— Його не можна закрити. Хіба що в роздягальні перед грою (посміхається). Проти нього слід захищатися. Проти нього потрібно грати team defence. Він дуже гарний у транзишн, коли він отримує м'яч і біжить – його не зупинити. Проти нього потрібно захищатись усією командою. У НБА кажуть: треба поставити стіну, щоб його зупинити, а потім позиційно оборонятися.

— Який матч групового турніру ви очікуєте з нетерпінням?
— Кожен матч важливий. Зараз чекаємо на гру з Великобританією. Ми не дивимось уперед: увечері вивчаємо британців. Зіграємо з ними — думатимемо про наступну гру.

— Наскільки важливо було приїхати на цей Євробаскет?
— Я пообіцяв ще під час сезону, що приїду. Були певні особисті проблеми, через які було важко, але я все одно приїхав. У такий час для нашої країни було неможливо відмовитись від виклику до збірної.

— Хто, на вашу думку, головні фаворити турніру? І яка задача стоятиме перед збірною України?
— Фаворитів, мені здається, знають усі. Це – Греція, Сербія та колишні чемпіони – Словенія. Франція теж має гарну команду. Наша задача? Ми рухатимемося від гри до гри. Якщо вийдемо з групи — дивитимемося далі.

***

— Коли ви востаннє були в Україні?
— У 2018 році, коли ми грали проти Іспанії у Києві. Залишилися дуже добрі враження від цієї гри та столиці. Сподіваюся, що у найближчому майбутньому, коли ми виграємо війну, ми зможемо проводити домашні матчі у рідній країні. В Україні в мене мешкають родичі, підтримую з ними стосунки.

— Святослав Михайлюк в інтерв'ю Sport.ua розповідав про ваш фонд Hope for Ukraine. Які кошти вам удалося зібрати?
— Наразі ми зібрали понад триста тисяч доларів. У НБА нам заборонили допомагати ЗСУ, оскільки вони, як бізнес, не хочуть втручатися у військові дії. Тому ми вирішили допомагати переселенцям. Ми допомогли багатьом переселенцям із Маріуполя. Через свою сім'ю допомагали людям, які приїхали з Луганської та Донецької області до Дніпра, а Свята батьки допомагали переселенцям у Черкасах та області. У Тернополі у лікарню купили обладнання, медикаменти. Нам дзвонили з усієї України, коли ми відкрили фонд. Намагалися допомагати всім, чим могли.

— Хтось із гравців НБА долучився?
— Власник «Сакраменто» та його партнери допомогли, мої партнери по команді — також. НБА зі свого боку додавало зверху таку ж суму, яку поклав гравець. Наприклад, гравець зробив внесок 10 тисяч доларів, а НБА через спілку гравців додавала цю ж суму. Буквально за кілька днів після початку війни написав центровий «Портленда» боснієць Юсуф Нуркіч. Запитав: Чим я можу допомогти? Данило Галлінарі також цікавився.

fbu. Олексій Лень на тренуванні збірної України

— На правій руці у вас татуювання тризуб. Коли ви його зробили?
— Зробив ще до повномасштабної війни — рік чи півтора тому. Завжди хотів в Америці зробити татуювання чогось рідного та близького до серця. Шукав лише місце, де зробити. На правому кулаку добре видно. Коли заб'єш у грі три очки – можна й показати. Там ще цифри мого народження та антрацит.

***

— Ви вже дев'ять років провели до НБА. Який найголовніший життєвий та спортивний уроки Ви винесли із найсильнішої ліги світу?
— Я точно побачив багато різного баскетболу. Коли я прийшов у лігу, грали, скажімо так, олдскул — із центровим та четвертим номером. Потім, коли «Голден Стейт» зійшли на вершину, баскетбол змінився. Наразі дуже багато молодих гравців у лізі.

У життєвому плані багато взяв. Коли почав отримувати величезні гроші, треба було навчитися з ними правильно поводитися. Для людини з Антрацита, яка ніколи не мала грошей, отримати мільйон доларів — це теж випробування. Треба було звикнути до цього. Загалом багато було моментів.

— На що витратили першу велику зарплату у НБА?
— Купив машину та будинок у Фініксі. Будинок купив у Раджі Белла — колишнього гравця Фінікса, коли він їхав. А перша машина – BMW X5. Будинок цей у мене ще є у Фініксі.

— Коли ви тільки переїхали з Дніпра до коледжу, до Меріленду, не було бажання все кинути та повернутися до Європи?
— Звісно, ​​були важкі моменти. Але я не мав шляху назад (посміхається). У Меріленді у мене була одна мета – потрапити до НБА. Я там практично спав у ігровому залі. Працював із тренерами, робив усе, що в моїх силах. Для мене повернутися додому було б поразкою.

— Ви з маленького містечка Антрацита на Луганщині змогли пройти шлях до гравця, який у новому сезоні відкриє десятий сезон у найсильнішій лізі світу. Ваш шлях особливий чи його можуть повторити інші молоді гравці?
— У нас багато талановитих хлопців. Не обов'язково робити те, що я - вони можуть прокласти і свій власний шлях. Я тоді вважав, що через коледж це мій шлях. Нині багато талановитих хлопців через війну поїхали до Європи. Думаю, у них буде шанс проявити себе.

— Який сезон для вас був найуспішнішим?
— Я виокремлю два сезони. Це перший сезон в «Атланті», коли я грав результативно (у сезоні 2018/19 11,1 очка в середньому за гру – Прим. Sport.ua), а другий – коли ми потрапили до плей-оф із «Вашингтоном». Тоді нам давали менше одного відсотка шансів потрапити до плей-оф, але ми наприкінці регулярного чемпіонату зробили ривок – 18 перемог у 22 матчах.

В «Атланті» тренер мені дозволив кидати з-за периметра. Крім того, Трей Янг роздавав передачі, тому було більше нагоди проявити себе.

— Головний тренер «Сакраменто» дивитиметься нарізки ваших матчів на Євробаскеті? І чи успішна гра вплине на ваші позиції в клубі?
— Перед тим, як поїхати до збірної, я мав зум-конференцію з усіма тренерами клубу. У нас новий тренерський штаб, вони дзвонили знайомилися, говорили завдання. Сказали, що дивитимуться і побажали удачі. Один із тренерів, Джей Тріано, який мене тренував у «Фініксі», постійно зі мною на зв'язку.

Ті тренери, які були у мене, дивляться на європейський баскетбол. Багато хто використовує комбінації, особливо після тайм-аутів. У «Сакраменто» був одним із помічників Ігор Кокошков — він під час тайм-аутів малював комбінації.

— Минулий сезон у вас вийшов одним із найгірших у кар'єрі. Чи готові ви в останній контрактний сезон у Сакраменто поборотися за більший ігровий час?
— Минулого сезону у нас було три великих — я, Рішон Холмс і Трістан Томпсон. Тренер вибирав центрових, залежно від складу суперника. Я грав проти великих складів, Томпсон проти маленьких. Через це не було ігрового ритму. А коли прийшов Сабоніс, мій ігровий час ще зменшився.

У новому сезоні я налаштований боротися за місце у складі. Я все літо працював, попереду Євробаскет. Сподіваюся, до тренінгу я підійду у чудовій формі і боротимуся за місце у складі.

— Домантас Сабоніс — ваш головний конкурент за місце у складі?
— Треба розуміти, що він гратиме хвилин 30-35 кожної гри. Залишається 18 хвилин, за які ми боротимемося з Рішоном Холмсом.

***

— В одному з інтерв'ю ви говорили, що коли почалася війна, партнери іноді навіть дуже вами опікувалися. Які думки взагалі у вас були? Як ви налаштовувалися на матчі?
— Перший тиждень - це був шок. Ніхто не розумів, скільки це триватиме і що відбувається. Всі підтримували, але іноді навіть занадто багато.

— Ваше рідне місто Антрацит уже 8 років в окупації. Хтось із ваших знайомих там залишився?
— Здебільшого всі друзі, з якими я виріс, мешкають у Дніпрі. До 2013 року хтось їхав до росії, бо туди простіше поїхати. Але з 2014 року там нормального життя немає.

— А яким Антрацит лишився у вашій пам'яті?
— Це шахтарське місто. 80 відсотків мешканців – шахтарі. У мене дідусь пропрацював у шахті 40+ років, батько – теж. Спогади – зі школи, спортивних секцій. Я, окрім баскетболу, займався гімнастикою, шахами.

— Ви теж могли стати шахтарем?
— (Усміхається). Ні. Я б не вліз у забій. Мене дідусь якось узяв із собою у шахту. Ми спустилися вниз, і він сказав: «Будеш погано вчитися — тобі під землю дорога щодня». Але я вирішив сфокусуватись на баскетболі.

— У пресі була історія, як ви під час відпочинку в Домінікані врятували друга в океані. Розкажіть?
— Це було зранку. Вдень друг мав летіти додому, і вирішив на доріжку скупатися. Ми сидимо з товаришем на пляжі, а він пішов скупатися. Він відійшов метрів 10 від берега і потрапив у вир. Ми дивимося він раз пірнув, другий – і зник. Тільки крики чуємо: «Неlp! Help!». Подумали, що він жартує спочатку, але дивимося – він реально зник. Я побіг за ним, він уже не дихав майже. Товариш побіг за рятувальниками, і вони нас обох мотузками на дошці для серфінгу дістали. Тож врятував його не лише я.

Він потім у відключці пролежав весь день. Зрозуміло, що свій рейс пропустив — відлетів через два дні разом із нами.

— В одному з інтерв'ю ваша мати казала, що ви в дитинстві дуже любили фільми про бойові мистецтва. Хто був вашим кумиром?
— Я дивився все, що можна було взяти на відеокасетах. Я виріс на фільмах із Ван Даммом, Джекі Чаном, Дольфом Лундгреном. Я через це і на гімнастику пішов, щоб бути більш координованим. Але я й зараз фанатію від бойових мистецтв. Після Євробаскету хочу потрапити на UFC на поєдинок Нейта Діаса. У дитинстві теж намагався займатися, але я був надто високим. На гімнастиці теж сказали: «На тренування приходь, але на змагання ми тебе брати не будемо».

— А з шахами чому не склалося?
— Там кумедна історія. Мене дідусь навчив грати. Після гімнастики я ходив до секції шахів. Три роки десь займався. Я досі в літаках граю у шахи. Але із секції мене вигнали.

— Чому?
— На змаганнях я грав проти маленької дівчинки — роки на чотири молодшої за мене. І вона мене просто знищувала. Я подумав: «Буде соромно, якщо прийду додому і скажу, що дівчинці програв. Пацани не зрозуміють». І я вирішив поцупити в неї фігуру - туру.. Поклав у кишеню її акуратно.

— А дівчинка записувала всі ходи?
— Мене обшукали та вигнали з секції. Я вдома довго про це не розповідав. Після гімнастики замість шахів із пацанами у дворі нишпорився.

— Чудова історія. Ви дивилися недавній бій Усик — Джошуа?
— Так. Гарний поєдинок. Джошуа фізично дуже сильний, але у Усика інший рівень IQ. Видно, що він змалку займається боксом. Він просто молодець! Я дуже люблю спорт. Тільки футбол терпіти не можу дивитися. Грати можу, але дивитися — не моє.

— Насамкінець, хочеться, щоб ви сказали кілька слів героям, які на передовій захищають нашу країну від рашистської орди.
— Дякую їм за те, що вони роблять! Захищають нашу країну, нашу свободу щодня та щоночі. Ми обов'язково переможемо!