Красива поразка Погачара, героїзм Ван Арта. Підсумки Тур де Франс-2022

Тур де Франс-2022 завершився. Кожен Тур – це ніби маленьке життя завдовжки три тижні, і цього року воно вийшло диявольськи яскравим. Багато хто називає нинішній Тур де Франс найкращим у сучасній історії. І це не імпульсивна думка людей із маленьким досвідом стеження за велоспортом. Для автора цього матеріалу нинішній Тур став уже 20-м як для глядача, і з висоти такого неабиякого стажу наважуся сказати, що нинішня «Велика петля» таки стала найяскравішою в сучасній історії велоспорту – змагатися з ним може хіба що ювілейний Тур 2003 року. І впевнений, що ця думка сформована не під впливом емоцій – не зміниться вона ні через місяць, ні через рік.

Вінгегор – нова надсила у велоспорті

Незважаючи на те, що беззаперечним фаворитом №1 Тур де Франс перед стартом називали Тадея Погачара, переможцем «Великої петлі» став Йонас Вінгегор. Він став другим в історії Данії переможцем Туру, повторивши досягнення легендарного Б'ярне Ріїса зразка 1996 року.

На старт третього тижня Вінгегор вийшов уже у жовтій майці та у статусі фаворита гонки. Перед стартом і протягом третього тижня і Вінгегор, і Погачар втратили ряд ключових помічників у горах. У нормальних умовах це могло б призвести до нудної та закритої боротьби на вирішальних етапах, але вийшло навпаки: ослаблення команд двох головних фаворитів перетворило гонку на тотальний хаос. У Піренеях ситуація вибухала ще всередині дистанції, задовго до фінішу.

Це пов'язано як із рішучими діями самих дуелянтів, так і з тим, що ті гонщики, які залишилися у них у строю, видавали якісь колосальні обсяги роботи. Насамперед, йдеться про гонщиків «UAE Emirates» Міккеля Б’єрга та Брендона МакНалті, хоча не відзначити Сеппа Кусса та Воута Ван Арта з «Jumbo Visma» також не можна.

Як би там не було, все одно все зводилося до очної дуелі Вінгегора та Погачара. Тадей атакував відчайдушно, використовуючи для цього будь-яку нагоду, але володар жовтої майки на його атаки відповідав досить впевнено. Особливо красивою була їхня дуель на 18-му етапі до Отакама. Не зумівши скинути Вінгегора у підйом, Погачар спробував зробити це на спуску з Коль де Спандель, але в результаті досить неприємно впав сам.

І тут стався найкрасивіший момент гонки: Вінгегор не став втікати від свого суперника, а почекав його, після чого вони продовжили битися віч-на-віч. Два герої нинішнього Тура не лише видали неймовірну за своєю насиченістю боротьбу зі спортивної точки зору, а й повернули на траси Тур де Франс джентльменські вчинки та неписані закони фейр-плей.

Закони, які багато в чому були підірвані та забуті після скандального «Chaingate» у 2010 році. Тоді Альберто Контадор скористався технічними проблемами жовтої майки, Енді Шлека, і цілеспрямовано атакував його на Порт де Бале в той момент, коли в нього злетів ланцюг. Зараз Контадор працює в якості експерта на телеканалі «Eurosport», і коли його після 18-го етапу попросили прокоментувати джентльменський вчинок Вінгегора, це виглядало як дуже тонкий тролінг іспанця.

Складно сказати, наскільки сильно те падіння вплинуло на стан Погачара, але очевидно, що вплинуло – падіння справді було неприємним. На останньому підйомі на Отакам Вінгегор атакував свого суперника і привіз йому більше хвилини, після чого вони практично в одні ноги пройшли фінальну розділку.

Блискуча, дуже переконлива перемога Вінгегора на нинішньому Турі. Якщо рік тому його друге місце виглядало сенсацією і частково випадковістю, то зараз абсолютно очевидно, що Йонас – нова велика сила у світовому велоспорті, зважати на яку доведеться всім. Багато хто вже розписує Тури на найближчі років 5-7 як дуель Вінгегора і Погачара, але ми від подібних прогнозів утримаємося - занадто часто вони не збувалися в минулому. Згадати хоча б ту саму дуель Контадора та Шлека: у 2009 – 2010 роках вони здавалися гонщиками з окремої ліги, і багато хто думав, що так триватиме багато років. А в підсумку Контадор після цього більше жодного разу не виграв Тур, а Шлек уже у 2012 році завершив кар'єру через проблеми з алкоголем.

А ще не можна не відзначити, що запеклі атаки двох дуелянтів зробили цей Тур максимально селективним. Розриви вийшли величезними – як на окремих етапах, і у загальному заліку. Топ-10 генеральної класифікації не помістилася у 25 хвилин* – такого на «Великій петлі» не було з 1997 року. І причина дуже проста: нинішній Тур став найшвидшим за середньою швидкістю в історії – 42,026 км/год.

* - на заключному «етапі дружби» Вінгегор, святкуючи перемогу, дозволив собі трохи відстати від пелотона на фініші, і підсумкове відставання Адама Єйтса до 25 хвилин все ж таки трохи не дотягнуло.

Тадей Погачар: як програти красиво

Ще два тижні тому повірити у це було просто неможливо, але Тадей Погачар нинішній Тур програв. На першому тижні словенець виглядав саме тим, ким його очікували побачити: домінатором, альфа-самцем та господарем гонки. Попередні два роки кар'єри Погачара та його виступ на першому тижні нинішнього Туру поселили у нього в голові тверду думку про всесильність.

І не скажеш, що ця думка народилася на рівному місці – в останні два роки Погачару справді не було рівних у світі. Проте в Альпах «Jumbo Visma» за самовпевненість словенця покарала: Вінгегор привіз йому три хвилини на етапі до Коль ду Гранон і повністю перевернув ситуацію в загальному заліку.

Тепер уже Погачар був у ролі відстаючого і змушений був атакувати. І тут ми побачили, що Вінгегор у великих горах як мінімум не слабший за свого суперника – привезти чистим часом словенець не міг йому ні секунди. Потім й взагалі сталося падіння на спуску в Піренеях, яке явно позначилося на стані Погачара і призвело до поразки на Отакамі та фінальній розділці. Як би там не було, Тадей зробив усе можливе для того, щоб цей Тур виграти. Поразки у велоспорті теж бувають красивими, і це якраз той випадок.

Капітан «UAE Emirates» нинішній Тур програв, але програв із помітними «якби»: а якби не самовпевнені атаки на Галіб'є, а якби не падіння в Піренеях… Зрештою, здається, цій поразці є ще одна, набагато більш тривіальна причина: склалося враження, що пік форми Погачара на нинішньому Турі припав на перший тиждень, і до вирішальних битв в Альпах та Піренеях він підійшов уже на невеликому спаді. Ну і будемо відвертими: склад «UAE Emirates» за своєю силою недотягує до масштабу словенця та його рівня амбіцій. Попрацювати на трансферному ринку необхідно – не годиться, щоб на Тур у складі їздили люди у жахливій формі на кшталт Марка Хірші, якого сміливо можна назвати найгіршим гонщиком цього Туру.

Загалом, уроків, які Погачар може винести з нинішнього Туру, щоб стати сильнішим у майбутньому, більш ніж достатньо. Що його поразка змінює глобально? Сказати складно. Чи продовжить він після цього надалі вважатися найсильнішим велогонщиком світу? Так, безумовно. Чи залишається він найсильнішим багатоденником? А ось тут сказати важко. Виступ Вінгегора був дуже потужним і переконливим, і зараз здається, що як багатоденник він як мінімум не слабший за Тадея. Букмекери взагалі вважають, що сильніший. Лінію на переможця Туру-2023 вже викотили, і Вінгегору віддають відчутну перевагу: 1,72 проти 3,0.

А ще ця поразка Погачара точно свідчить, що маршрут має значення. Перед стартом нинішнього Туру ми писали про те, що Тадей – найсильніший і найуніверсальніший багатоденник світу, тому маршрут гонки особливого значення не має: він буде фаворитом у будь-якому випадку. Проте нинішній Тур цю тезу спростував. Найуніверсальнішим Погачар бути не перестав, а ось із найсильнішим питанням тепер є.

Цілком ймовірно, що в майбутньому словенець буде змушений діяти в дуелі з Вінгегором з позиції андердога. Не маючи можливості виграти гонку там, де це робиться ортодоксально (тобто в горах та розділці), він намагатиметься робити це там, де має перевагу: на позашляховому покритті, «класичних» етапах, за допомогою боніфікацій і так далі. Тому маршрут значення має. І це створює зовсім іншу сюжетну лінію на майбутнє.

Незважаючи на поразку на нинішньому Турі, Погачар продовжує встановлювати історичні досягнення. Він став лише третім гонщиком в історії, який потрапив на подіум на кожному з перших чотирьох Гран турів у своїй кар'єрі – до нього подібне вдавалося лише Альфредо Бінді та Бернару Іно. Також словенець став другим велогонщиком в історії, який на кожному з перших чотирьох Гран турів у своїй кар'єрі вигравав щонайменше по три етапи. Раніше таке досягнення підкорялося лише Джузеппе Саронні.

Лебедина пісня Томаса

Найменше питань на нинішньому Тур де Франс викликала позиція у загальному заліку Герейнта Томаса. Так, перед стартом останнього тижня він програвав Погачару всього 21 секунду, але й тоді було очевидно, що за своїм класом двом дуелянтам він поступається помітно, і події третього тижня цю тезу чітко підтвердили. При цьому у найближчих переслідувачів Томас також виграв дуже багато – його місце на підсумковому подіумі під питанням не було.

Третє місце без жодних шансів піднятися вище… Так, солідний і гідний результат, особливо для 36-річного гонщика, але не більше. При цьому багато хто вважає цей Гран тур найсильнішим у кар'єрі гонщика «Ineos». Подібне твердження щодо гонщика, який у 2018 році виграв Тур де Франс, а через рік став другим, виглядає дещо дивним. Але має право на життя.

А все тому, що програв Томас двом феноменам – суперників такого рівня у 2018 та 2019 роках у нього не було. Так, Кріс Фрум і Том Дюмулен станом на 2018 рік були гонщиками екстра-класу, але не забуватимемо, що обидва їхали Тур після виснажливої ​​боротьби за перемогу на Джіро д'Італія. І перемога над ними далася Томасу непросто.

Звичайно, ми не маємо доступу до внутрішньої інформації «Ineos» і не можемо порівняти фізичні дані Томаса з 2018 року та 2022 року, тому однозначної відповіді на питання про те, яка з версій Томаса сильніша, дати не можемо.

Що можна сказати із значно більшою часткою впевненості – так це те, що нинішній Тур став лебединою піснею валлійця. Все ж таки 36 років - вік дуже солідний, нехай навіть Томас як багатоденник екстра-класу розкрився дуже пізно. Я дуже здивуюсь, якщо ми ще раз побачимо Герейнта таким же сильним на Гран турах.

Особливо вразило його четверте місце на фінальній розділці. Так, Томас давно і по праву вважається великим майстром у цій дисципліні, але розділка наприкінці третього тижня – це ще й про відновлення. І те, що 36-річного ветерана воно не підвело ні на 20-му етапі, ні раніше у Піренеях, справді вражає. Завдяки цьому третьому місцю Томас у віці 36 років та 1 місяця став найвіковішим призером Туру з 1979 року – тоді до топ-3 у віці 36 років та 3 місяців потрапив португалець Жоакім Агоштінью.

Году показав свій максимум

Четвертим на нинішньому Турі був Давід Году. Як і Томас, він не мав особливих шансів піднятися вище, а ось опуститися нижче цілком міг: порівняно з тим самим Найро Кінтаною чи Роменом Барде людиною з іншої ліги він точно не виглядав. Але все ж таки у боротьбі з ними та Александром Власовим капітан «Groupama FDJ» четверте місце втримав досить переконливо.

Що дозволило створити різницю? Насамперед, сила команд. Ні Кінтана, ні Власов, ні Барде, ні Луїс Мейнчес не мали таку ж сильну команду, як Году, і ні про кого з них партнери по команді не дбали настільки ретельно. Водночас, Году практично на кожному гірському етапі після свого випадання з пелотону їхав в оточенні партнерів по команді, які допомагали йому мінімізувати втрати. Особливо сильно виглядав Валентен Мадуас, який провів свою найсильнішу гонку в кар'єрі на даний момент.

Жоден із прямих конкурентів Году в боротьбі за четверте місце подібної підтримки не мав навіть близько. Так, Воррен Баргіль теоретично міг би кілька разів виручити Кінтану, але мав повну свободу дій в «Arkea Samsic» полювати за етапами, а потім й взагалі зійшов з гонки.

Году уперше в кар'єрі заїхав у топ-10 на Тур де Франс, і лише вдруге взагалі на Гран турах – після восьмого місця на постковідній Вуельті-2020. Так, французу всього 25 років, і потенціал у нього є, але цілком імовірно, що на Турі він так високо не фінішує більше ніколи. Надто вже багато чинників зійшлися для нього цього разу – сила і відданість своєї команди, помножена на далеко не найвищий рівень найближчих переслідувачів.

Той самий Власов потрапив у топ-5 багато в чому завдяки участі у відриві в Піренеях – за своїм об'єктивним рівнем на топ-5 гонщик «Bora Hansgrohe» не тягнув. Найро Кінтана знайшов свою другу молодість, але цього вистачило лише на топ-6. 32-річному колумбійцю явно не вистачало того, що у молоді роки було його головним козирем – відновлення. І альпійську, і піренейську зв'язки етапів він починав дуже добре, але з кожним днем ​​згасав.

А от кого справді шкода, то це Ромена Барде. Спочатку він виглядав справжнім претендентом на подіум, але потім почали позначатися обставини. Нагадаємо, спочатку Барде планував цього сезону йти на загальний залік Джиро д’Італія, і цілком був готовий боротися там за перемогу, але, на жаль, захворів і був змушений зійти. Гонщик DSM спробував перекроїти свої плани, але форми на всі три тижні Туру йому за таких обставин не вистачило.

Ван Арт – головний протагоніст гонки

Окрім двох головних дуелянтів, був на нинішньому Турі ще один супергерой першого плану – Воут Ван Арт. Якщо брати за кількістю часу, проведеного на телеекрані, бельгієць, напевно, випередив і Погачара, і Вінгегора.

Ще рік тому Ван Арта по праву називали найуніверсальнішим велогонщиком сучасності, здатним перемагати у будь-якому стилі, на будь-якому рельєфі, у будь-якому форматі гонки. На нинішньому Турі він універсалізм почав експлуатувати з небаченою агресивністю. Він атакував і йшов у відриви скрізь, де тільки можна. При чому навіть тоді, коли це було повністю проти логіки гонки. Складалося враження, що бути в центрі уваги для Воута важливіше, ніж досягати результату.

Але при цьому Ван Арт настільки сильний, що навіть за такого часто бездумного витрачання сил він і результату досяг блискучого: три перемоги на етапах і завоювання зеленої майки найкращого спринтера. Крім того, гонщик «Jumbo Visma» ще й виконував колосальний обсяг роботи на команду: наприклад, не забуватимемо, що на тому ж Отакамі саме він скинув Погачара з колеса Вінгегора – і це після участі у відриві дня.

Працював Ван Арт не лише на капітана своєї команди. На 19 етапі він розвіз під переможну атаку Крістофа Лапорта, який зумів перервати 38-етапну серію французів без перемог на домашньому Турі. Серія ця була другою за тривалістю в історії, причому до антирекорду 1998 – 2000 років не вистачило лише двох етапів.

Ван Арт буквально щодня безжально експлуатував свій організм, і як після цього у нього вистачило сил на перемогу в розділці на 20-му етапі – в голові не вміщується. Сил та здоров'я у нього вагон – якщо хтось і може конкурувати з Погачаром за звання найсильнішого велогонщика світу в абсолюті, то саме бельгієць.