Чому Йовічевіч – практично єдиний тренер, який підходить нині Шахтарю

14 липня 2022 року донецький «Шахтар» отримав свого 35-го за всю історію головного тренера першої команди. Ним став хорват Ігор Йовічевіч, що не справило якоїсь сенсації тільки через те, що неофіційно про майбутнє призначення екс-коуча «Дніпра-1» у стан «гірників» різні видання та журналісти повідомляли протягом кількох попередніх тижнів.

Насправді, «Шахтар» навряд чи міг очолити будь-хто інший, а не Йовічевіч. Так, російсько-українська війна багато в чому сплутала карти і призвела до вимушеної зміни стратегії розвитку для низки підприємств та організацій у нашій країні, але вітчизняний футбол – це все-таки галузь, що мало піддається законам економіки. Тут, як і раніше, все значно у більшій ступені залежить від волі господаря. А Рінат Ахметов давно для себе вирішив, яким хоче бачити донецький «Шахтар».

Так, власник донецького клубу часто говорить про «смачний футбол», який мають демонструвати «помаранчево-чорні». Однак, на якихось менеджерських рішеннях і подробицях Ахметов вважає за краще не фокусуватися. Але в цьому часто й полягає суть.

Подейкують, що ще після чергового звільнення з посади головного тренера «Шахтаря» Валерія Яремченка, яке сталося влітку 2003 року, Ахметов зарікся від співпраці з українськими фахівцями. Це стало своєрідною тренерською парадигмою для «гірняцького» клубу – на чолі першої команди обов'язково має перебувати іноземець. Чому так, і чи це правильно – тема для абсолютно іншої розмови, хоча вона навряд чи матиме хоч якийсь сенс, адже рішення головного інвестора все одно від цього аж ніяк не зміниться.

Отже, й зараз, після відходу Роберто Де Дзербі, «Шахтар» в принципі був дуже обмежений у своїх кадрових рішеннях. По суті, щоб не відступати від обраного вектора, «гірники» виходили з двох ключових факторів – новий головний тренер має бути іноземцем, який, до того ж, готовий працювати в Україні в умовах, що склалися. Решта аспектів також могла оцінюватися та розглядатися, але певною мірою вже була вторинною.

Озирнувшись на всі боки, «Шахтар» де-факто не побачив нікого, крім Йовічевіча. Тільки цей тренер, незважаючи на своє хорватське громадянство, був готовий повернутися до України та працювати на благо свого іміджу та вітчизняного клубного футболу. Більше того, одразу ж на користь Йовічевіча почали працювати й другорядні чинники.

Насамперед, Ігор чудово знайомий із нинішнім директором з футболу «Шахтаря» Даріо Срною. Вони співвітчизники та прекрасно ладнають між собою. Обидва здобули собі популярність у футбольному світі на теренах України – Даріо як футболіст, а Ігор як наставник. Зараз, коли Срна все більше та більше означає для «Шахтаря» з точки зору подальших перспектив розвитку клубу, дуже важливо, що головним тренером команди буде той фахівець, кандидатура якого близька до топ-менеджменту, і який матиме беззаперечну підтримку керівництва.

Другий важливий аспект – Йовічевіч чудово знайомий з українським футболом та гравцями з УПЛ. Хорват з 2007 року працював у «Карпатах», причому на різних посадах – від куратора академії до головного тренера першої команди. При цьому, у 2014 році, коли й почалася російсько-українська війна, Ігор не виявив бажання залишити країну, а продовжив виконувати свої контрактні зобов'язання. Напевно, цей фактор також враховувався «Шахтарем» при виборі головного тренера саме в умовах активної фази війни в Україні. Особливо після історії з низкою бразильців та двох членів тренерського штабу Де Дзербі, які не побажали приєднатися до «гірників» навіть для абсолютно безпечного для життя, але настільки іміджево важливого весняного благодійного турне з проведенням товариських матчів.

Нинішній «Шахтар», як і всі клуби в Україні, змушений суттєво скорочувати фінансування, а тому Йовічевічу доведеться працювати та добиватися результатів у вкрай скутих умовах. До такого Ігору не звикати, а тому в таборі «гірників» на нього і зробили ставку.

Третій момент – Йовічевіч добре себе проявив під час роботи з молоддю. У «Шахтарі» хорвату доведеться робити ставку на низку вихованців академії «гірників», яких колишні тренери першої команди не бачили в основі насамперед через можливість закрити позицію дорогим легіонером. Зараз же для українців у «Шахтарі» відкривається нова ера – тренер їм довірятиме і покликаний саме для того, щоб забезпечити максимальний прогрес доморощеним талантам.

Раніше в УПЛ за Йовічевіча змогли дебютувати чимало українських футболістів, котрі врешті-решт вибралися на пристойний рівень гри – Олексій Гуцуляк, Мар'ян Швед, Василь Кравець, Дмитро Кльоц. Деяких із них «Карпати» згодом вдало змогли продати на трансферному ринку, що найближчими роками, можливо, буде актуальним і для «Шахтаря».

У загребському «Динамо», де Йовічевіч спершу працював із юніорами та дублерами, а згодом отримав можливість очолити першу команду, під керівництвом цього фахівця також на професійному рівні дебютувало одразу кілька яскравих талантів. Особливо варто виділити центрбека Йосипа Шутало, на рахунку якого вже 2 матчі за збірну Хорватії та оціночна вартість якого становить 8 мільйонів євро. Цей футболіст досі вважається одним із ключових активів нинішньої команди «Динамо» Загреб. Також можна відзначити опорника Бартола Фран'їча, який поки не встиг дебютувати за збірну Хорватії, але кілька тижнів тому був проданий у «Вольфсбург» за 7,5 мільйонів євро. Якщо Йовічевіч допоможе «Шахтарю» розвивати своїх талантів та налагодити систему з їхнього продажу в Європу, то це теоретично буде здатне змінити колишній трансферний вектор клубу, надмірно орієнтований, якщо навіть не зациклений, на Бразилії.

Четверте – Йовічевіч має досвід керівництва командою в міжнародних матчах. Щоправда, йдеться суто про Юнацьку лігу УЄФА, але це, скоріше, плюс, аніж мінус. Тренер побачив, що таке поєдинки міжнародного рівня і, безумовно, прагне дістатися до самої вершини – матчів Ліги чемпіонів, зіграти в якій йому якраз і допоможе колаборація із «Шахтарем». Невипадково про головний клубний турнір континенту та мотивацію зіграти там із «гірниками» Йовічевіч багаторазово згадував у своєму прем'єрному інтерв'ю після призначення на посаду коуча донецької команди.

П'ятий аспект іміджевий, але не менш значущий та важливий. Йовічевіч став першим головним тренером «Шахтаря», який вільно та за власним бажанням спілкується з пресою та своїми підопічними українською мовою. Цікаво, що для цього «гірникам» довелося призначити хорвата! З урахуванням загостреного патріотизму в українському суспільстві, додатковий сплеск якого спричинила російська військова агресія, персона Йовічевіча буде величезним іміджевим плюсом для «Шахтаря». Цей тренер не викликатиме жодних питань з погляду комунікації з журналістами, і йому, на відміну від Луческу, ніхто й ніколи не дорікне з приводу нездатності вивчити мову держави, в якій тренер багато років працює та отримує гроші.

Можна продовжувати ряд й на шостий і надалі пункти. Згадувати про тактику, погляди на ведення гри, амбітність тощо, але загалом і наведеного аналізу достатньо, щоб зрозуміти, що «Шахтар» вибрав, мабуть, оптимальну, якщо не єдину можливу кандидатуру на посаду головного тренера після відходу Де Дзербі. Концептуально «гірники» просто не мали шансів обійти увагою персону Йовічевіча, і відмовитися від хорвата вони могли, напевно, лише в тому випадку, якби Ігор категорично висловився проти співпраці, чого не трапилося.

Інше питання, що безліч аспектів «за» зовсім не говорить про те, що Йовічевіч – це правильний вибір для «Шахтаря». Хорват зараз просто підходить за більшістю критеріїв, які оцінювало керівництво донецького клубу та на яких воно акцентувало увагу. Це зовсім не означає, що в нинішній ситуації не варто було б вийти за межі власної парадигми і не розширити світогляд.

Тоді б у фокусі уваги могли опинитися зовсім інші кандидати зі своїми перевагами та позитивними якостями. Але історія складається саме так, як складається, а тому в майбутньому нам належить оцінювати прозорливість власника та топ-менеджменту «Шахтаря» саме за кандидатурою Йовічевіча, а про решту черга міркувати прийде тільки тоді, коли хорват залишить свою посаду. Можливо, це станеться вже через пів року чи рік, а, можливо, Ігор поб'є рекорд довголіття Мірчі Луческу й стане новим символом у сучасній історії «гірників». Поживемо – побачимо…