Саша, бай-бай

«Коли клуб очолює клоун, все може бути» - так уже далекого 2015-го року Олександр Ярославський, на той час колишній президент і власник «Металіста», відреагував на інформацію про те, що в харківському клубі пів року не платять зарплату. І що «Металіст» перетворився з грози авторитетів на посміховисько.

Після того, як Олександр Ярославський повернувся до «Металіста», причому повернувся по-хитрому, додавши лише три літери до імені команди «Метал», яка під його чуйним керівництвом вийшла з другої ліги до першої, складалося відчуття, що цього разу багатостраждальний харківський клуб очолюватиме не клоун, а рідний батько. Олександр Владиленович брався за справу фундаментально, ґрунтовно, майже несамовито. Красніков в обоймі, піар-компанія на повну, легіонери з Південної Америки за раніше второваною доріжкою, яка ось-ось погрожувала перерости в автобан, ринули в українську Першопрестольну. І лише скривджений від марного очікування Мирон Богданович нервово курив десь осторонь…

Навіть страшна смертельна ДТП на околицях Харкова 10 лютого цього року за участю кортежу Ярославського (а може, й особисто самого боса «Металіста»), коли був збитий на смерть 50-річний чоловік, не похитнули колективну свідомість у тому, що Ярославський і надалі буде безболісно керувати харківським клубом, щоб вивести його на якісно новий рівень. Навіть вимушена міграція олігарха до Лондона, що пахне очевидною втечею, не заважала ні нашій колективній свідомості, ні тим більше самому Олександру Владиленовичу вірити в те, що ці складності – лише тимчасові, і попереду все «замнеться», все буде добре. І для самого бізнесмена, і для головного клубу Слобожанщини.

***

Але далі була війна. Об'єктивно, що практично всі легіонери «Металіста» відбули за місцем своєї прописки. Обожнюваний Ярославським Харків опинився в епіцентрі справжнього пекла. Тоді, наприкінці лютого – у березні футбол різко відійшов на другий план. І майже якось одразу забулося у тій самій «колективній свідомості» про можливу провину Ярославського у смертельній ДТП. Тому що тепер, вибачте за блюзнірство, смерть стала буденністю. Від власника клубу, що став обличчям міста, чекали на інші дії – антивоєнні насамперед.

Чекати не довелося довго. Першого березня Ярославський на своїй офіційній сторінці у Фейсбук присягнув пообіцяв «відновити» Харків. Далі він відрапортував, що його структури виділили на допомогу міським лікарням 25 млн. гривень. Ще далі – анонсував про продаж своєї яхти «Кайзер» за 50 млн євро – гроші мали піти до бюджету Харкова. Далі банк «Кредит Дніпро», який належить 62-річному бізнесмену, фінансував евакуаційні заходи, а його клуб надавав гуманітарну допомогу харків'янам. Одразу ж потім – пообіцяв зі своїми крутими друзями зібрати на відновлення Харкова один мільярд доларів. Останнє повідомлення на його сторінці – від 27 березня, де була інформація про те, що друга партія машин швидкої допомоги від Ярославського прибула до першої столиці України.

***

З того часу – трунна тиша. Більше того, наполегливо поповзли чутки не лише про те, що Ярославський охолонув до «Металіста», а й про те, що він допомагає країні-агресорові.

За інформацією видання «Українська правда», Ярославський продовжує тісно спілкуватися з російським олігархом Абрамовичем, який близько пов'язаний із диктатором путіним. За інформацією «УП», Ярославський придбав у Абрамовича одне з найбільших українських гірничодобувних підприємств – «Суху балку». Однак це підприємство в умовах війни продовжувало відвантажувати нашу руду транзитом через Білорусь до росії. Тобто Ярославський лише формально став власником активу Абрамовича, а насправді – просто ширмою, за якою його російський друг продовжував розкрадати українські надра.

І так: у всіх тих березневих заявах Ярославського у Фейсбуці, не було й слова про рашистську агресію, про підтримку України, про засудження росії та путіна. Тільки про те, що «допоможу рідному місту».

У результаті він «надопомагав» на 3,3 млн. доларів. Це за інформацією видання «Форбс». Для людини, статки якої оцінюються майже в один мільярд доларів така сума – мізерно мала, вибачте за мою прямоту. Виходить, що вся допомога Ярославського рідному Харкову в умовах війни – ціна за середнього за якістю футбольного легіонера. Недорого...

А свою яхту, схоже, Ярославський і досі так і не продав. І, як було сказано вище, з 27 березня не було взагалі жодної інформації щодо його допомоги Харкову.

Точніше, була одна. Але не про допомогу, а навпаки. За словами одного з наших волонтерів, на власника «Металіста» виходили з проханням виділити кошти на закупівлю «Байрактарів», але як відповідь «були надіслані якнайдалі». 

***

Тепер зворотний бік медалі – «Металіст». З початком бойових дій клуб для Ярославського відійшов на другий план. І це також об'єктивно – не до футболу було. Але потім з часом стало зрозуміло, що клуб для олігарха відійшов не на другий, а приблизно на 22-й план.

Десь до середини травня про футбольну «сторону» Ярославського не було ні чутки, ні духу. Потім з'явилася інформація, що, мовляв, лондонський сиділець до свого дітища охолонув. І всіма справами клубу опікується віце-президент Красніков.

Замість свого боса відповів Красніков. Мовляв, Ярославський не охолонув, але правда, за все в клубі відповідаю я. І трохи пізніше: Ярославський продовжує вкладати свої гроші в «Металіст». Точніше, так: «Ярославський запевнив, що з фінансуванням все буде нормально».

Але зрештою виявилося, що або не запевнив, або не нормально. Буквально днями з'явилося повідомлення, що Красніков та Кучер (наставник «Металіста») можуть податись на роботу у «Дніпро-1». І не лише самі, а й прихопити футболістів харківської команди в числі десяти осіб, яких «дніпряни» візьмуть в оренду.

Ця новина навряд чи схожа на «вкидання» чи свідомий намір її ініціаторів отримати кращі умови – вибити гроші чи посаду. Скоріше це жест розпачу Краснікова, який зрозумів, що «Металіст» - все.

Ну, «чуйка» у Євгена Олексійовича завжди працювала, дай Боже кожному. Напевно, спрацювала і тепер. А тут і відповідний рівню домагань та амбіцій проект підвернувся. Тим більше, що свого часу Красніков уже йшов «пересидіти» смуту до «дніпрян». Швидше за все, піде і зараз. Головне – вчасно передбачити…