Повний ордець

Війна в Україні поступово все розставляє на свої місця. Хто хотів, той виїхав і з-за кордону дивиться, як все відбувається на батьківщині. Інші – у перших лавах висунулися на фронт, захищати свої родини, друзів і, звичайно ж, рідну землю. Але є й ті, хто якийсь час намагався маскуватися. Вигадував причини, але не давав явних приводів для критики.

Одним з останніх, мабуть, є 29-річний український легіонер московського «Динамо» Іван Ордець. У росію цей футболіст подався ще влітку 2019 року, причому також не без скандалу, або, як мінімум, певного непорозуміння. Справа в тому, що у Ордеця закінчувався контракт із «Шахтарем», і якийсь час клуб спілкувався з футболістом щодо його продовження. Сам Іван заявляв, що хотів би залишитися, та й тренерський штаб висловлював свою зацікавленість у його послугах. Але...

Якоїсь миті стало зрозуміло, що Ордець лише прикривається переговорами, а сам веде свою гру. У середині червня 2019 року все таємне стало явним, і центрбек підписав договір з московським «Динамо», подавшись до росії вільним агентом. Злі язики тоді базікали, що Ордець спокусився суттєвим підвищенням заробітної плати, яку йому «насипали» у москві – замість 400 тисяч доларів на рік у «Шахтарі» він отримав контракт на 1 мільйон доларів на рік у «Динамо». Втім, чи такими вже й злими були ті язики? Навряд чи. Швидше за все, просто правдивими. А правда, як відомо, очі коле.

У мордорі Ордець грав останні три роки досить стабільно, і в якийсь момент навіть перетворився на справжнього лідера оборони московського «Динамо». Іван не був єдиним українцем, який обрав шлях «годувальника», поїхавши на тлі тогочасної війни на Донбасі до держави-агресора. Саме тому особисто йому сильно не діставалося – зрештою, існував приклад Ярослава Ракицького, який і як гравець досяг більшого, та й у збірній України заробив куди більш значний статус на момент переїзду в росію, ніж Ордець.

Але перелом стався 24 лютого. Після цієї дати Ракицький, незважаючи на «жирний» контракт у «Зеніті», відмовився залишатися на території держави-агресора. Ярослав розірвав контракт із петербуржцями, й досі перебуває без клубу. І нехай гучних заяв від Ракицького ми так і не дочекалися, так само як і пояснень, чому весь цей час він волів грати в санкт-петербурзі, але вчинки все одно завжди значать більше, аніж слова. Як бачимо, з голоду ані Ракицький, ані члени його родини, на щастя, без матінки-расєї, досі не померли, хоча Ярослав вже кілька місяців де-факто безробітний.

Ордець спочатку, здавалося, також зробив правильний вибір. Разом із тодішнім асистентом головного тренера московського «Динамо» Андрієм Вороніним він відмовився грати надалі за «біло-синіх», але на відміну від свого старшого співвітчизника, з мордора так і не поїхав. Чому? Складне питання, відповідь на яке знає лише сам Іван Ордець. У ЗМІ із цього приводу були лише припущення. Зокрема хтось казав, що умови контракту нібито не дозволяли Ордецю в односторонньому порядку покинути клуб. Хоча все це звучить досить дивно, бо ФІФА та УЄФА дозволили легіонерам з рпл самостійно залишати лігу у разі такого бажання, чим скористалися деякі бразильці, аргентинці та інші іноземці.

Все б нічого: Ордець перестав грати за московське «Динамо», чим суттєво підставив останнє, яке вирішувало якісь там турнірні завдання, хоча з погляду єврокубкових перспектив вони не мали жодного сенсу. Про Івана навіть перестали писати, і він буквально «розчинився» в інформаційному просторі. Очевидно, чогось подібного центрбек і хотів добитися з самого початку – начебто подібність громадянської позиції висловив, але й остаточно не розрубав «Гордієв вузол».

Ситуація змінилася після завершення сезону у росії. Того самого сезону, який через рашистів так і залишився не розіграним в історії УПЛ. І ось на тлі всієї цієї окупантської гидоти сплив, вже вибачте за слово, що уособлюється з іншим поняттям, Іван Ордець. І як сплив! Відвідав корпоратив московського «Динамо», на якому виглядав бадьоро, щасливо і дуже життєрадісно. Мабуть, за кілька місяців абсолютно забув про те, що твориться в його рідній Волновасі, про яку центрбек нібито так сильно переживав ще на початку березня.

І начебто хай йому грець, фактичному місцю розташування Ордеця. Зрештою, не він один таким незрозумілим чином затихарився. Наприклад, про Дмитра Іванісеню з «Крильєв Совєтов» теж нічого не чути через нібито проблеми із розірванням контракту. Можна було б навіть відшукати виправдання для Івана – мовляв, він не брав участі у матчах московського «Динамо» після початку повномасштабної війни росії проти України. І, можливо, кацапський клуб справді навіть знайшов якісь юридичні хитрощі, які не дозволяють Ордецю піти за прикладом Ракицького та Вороніна. Можливо, але…

Своїм візитом на корпоратив «Динамо» Ордець остаточно скинув усі маски. Ось чого точно не могло бути прописано в жодному контракті у вигляді обов'язкової програми, так це участі у подібних розважальних заходах, які не мають апріорі нічого спільного зі світом професійного футболу. Їхати на пиятику – це завжди виключно вибір та добра воля кожного її учасника. Робити подібне в той момент, коли війська країни-окупанта, з якої ти так і не спромігся виїхати, бомбардують міста та села твоєї батьківщини – це… Навіть не дикість. Це повний ордець!

Власне, на тлі почастішання лайки, що все сильніше й сильніше просочується у світ звичної журналістики, є пропозиція хоч трохи олітературити певні висловлювання. І термін «повний ордець», здається, буде чудовим поясненням того, що відбувається з негативного боку – всього того, від чого так хотів піти один український футболіст-професіонал, котрий нібито хотів виглядати гідно і нібито намагався показати свою громадянську позицію...