Гравець Колоса в ЗСУ: «Мій кумир – Ярмола. Завжди з ним фотографувався»

19-річний вихованець «Динамо» Ярослав Велетень, який наразі є гравцем «Колоса», на другий день війни пішов до територіальної оборони, а потім вступив до ЗСУ.

Минулої осені він дебютував в УПЛ, зігравши декілька хвилин в матчах проти «Зорі» та «Дніпра», а зараз готується до того, що відправиться на фронт - боронити Україну.

Про те, як потрапив до лав ЗСУ

– Події розгорталися стрімко. Мені знадобилося два дні на те, щоб вивезти сім’ю та залагодити свої справи. 26 лютого я записався у територіальну оборону, а потім пішов у ЗСУ.

Чому ухвалив таке рішення? Тому що я патріот та люблю свою країну. У майбутньому я хочу жити в Україні. За 19 років я добряче наїздився і побачив інші країни, але маю тверде переконання – хочу жити лише в Україні. Дуже люблю свою Батьківщину, тут уся моя сім’я. Розумію одне – якщо ми зараз капітулюємо, не зможемо постояти за себе як держава, то України більше не буде. Або ми роз’їдемося хтозна куди, або житимемо у невідомо якій країні.

Оскільки я потрапив у одну з перших партій набору в тероборону, то пройшов відповідне навчання та тренування. Я опанував різні види зброї, підписав контракт та склав присягу. Раніше я не особливо цікавився військовою справою – виключно на базовому рівні як чоловік. Та ці знання – лише 1% від необхідних навичок. Щоденні тренування, стрільби, підказки командирів – це дуже допомагає.

Про Андрія Богданова, який також записався до територіальної оборони

– Я ні з ким не радився. Про моє бажання знали тільки мої рідні і вони були проти цього. Проте я пішов, поки ніхто не бачив. Просто повідомив рідню вже постфактум. А з Богдановим списалися, напевно, через тиждень. Побажали один одному удачі і періодично підтримуємо зв'язок.

Про те, як у команді сприйняли рішенні піти в ЗСУ

– Схвально. Багато хлопців писали – якщо виникне необхідність, я можу звертатися. Усі в клубі пропонували свою допомогу. Підтримав мене і головний тренер.

Про 24 лютого

– Прилетіли з Туреччини, перебували на базі. О 5-й ранку нас розбудили зі словами: "Почалася війна. Беріть автомобілі та їдьте до Києва. Якщо комусь треба допомога, привозьте сім'ї у Ковалівку». Клуб не знехтував нашими проблемами, не кинув у критичній ситуації. Коли я казав про сімейну атмосферу, то також мав на увазі і це. Було дуже приємно. У 2014-му я був ще дитиною і мало розумів. Я ніколи не бував у росії, я не мав там знайомих. Раніше тільки спілкувався з однією дівчиною із Москви. Її позиція, як і тих, хто не остаточно зазомбований – ми все знаємо і розуміємо, але вдіяти нічого не можемо. Мовляв, це не наша біда.

Про екс-одноклубників по Динамо

– Кумир – Ярмоленко. По-перше, тому, що граємо на одній позиції. Кожного разу, коли бачив його десь на базі, то намагався сфотографуватися. Андрій був зразком не лише для мене, а й для багатьох хлопчаків. Спогади? У перерві якогось матчу запасні футболісти Динамо взяли нас до себе пограти у квадрат. Гусєв, Рибка, Драгович, Віда – це було незабутньо і на все життя!

Найталановитіший з мого покоління - Ілля Забарний. У нього завжди був найвищий рівень і всі захоплювалися грою Іллі в будь-якому віці. Забарний рано потрапив у «молодіжку», а потім і в першу команду. Ніхто не мав сумнівів, що Ілля виросте у сильного футболіста.