Віктор КОРНІЄНКО: «Наш народ – непоступливий. Наша сила – у нашому дусі»

З початком війни Віктор Корнієнко записався до тероборони рідної Полтавщини та займався волонтерством, допомагаючи армії та мирним жителям. Про ці два місяці футболіст розповів в інтерв'ю.

– Вікторе, від початку війни ти займався волонтерством, був у територіальній обороні. Розкажи, чому так вирішив?
– Одразу для себе вирішив, що допомагатиму всім, чим зможу. У мене багато друзів пішли до тероборони, є знайомі у військкоматах, переговорив з ними, дізнався, чого потребують, – продуктів, екіпірування. Потім власною машиною почав їздити до магазинів, усе купував. Двічі-тричі на день завантажувався в гіпермаркеті, брав одяг, спорядження, їжу, якісь навіть дрібниці, ті ж сірники звичайні – і все це розвозив по блокпостах у Полтаві й області. Їздив зранку і допоки що не починався комендантський час. Ці два місяці весь час був за кермом. І також нас попросили чергувати в селі від 20:00 до 6:00, під час дії комендантського часу. Чергування були у перші два-три тижні практично через день. Чому вирішив узяти участь у теробороні? Я – українець і така сама людина, як ті хлопці, які пішли на війну. Мені здається, у такій ситуації необхідно згуртуватися, бути єдиним цілим і допомагати одне одному.

Читайте також

КОРНІЄНКО: «Багато гравців Шахтаря пропонували мені фінансову допомогу»

– Хто тебе підтримував у волонтерській діяльності – рідні, партнери по команді?
– Моя дружина допомагала: ми разом діткам збирали речі, віддавали свої, їздили аптеками, купували ліки, памперси – їх, до речі, навіть замовляли із Західної України, і нам передавали. Усе це розвозили тим мамам з дітьми, хто цього потребував, переселенцям. Щодо футболістів, то вони також долучились. Марлон одразу ж скинув гроші, Сергій Кривцов, інші бразильці теж – Вітао, Майкон та багато хлопців надсилали гроші. Вони теж переживали, бачили, яка в нас ситуація відбувається і максимально допомагали.

– За чим із мирного життя наразі найбільше сумуєш та якою буде Україна після того, як переможе?
– За всім сумую, якщо чесно. Зрозуміло, що ми всі сумуємо за тим життям, яке було раніше: коли грали на стадіонах, коли були вболівальники. Але про це навіть не хочеться думати. Хочеться думати тільки про одне: щоб якнайшвидше настав той день, коли нам скажуть, що все – ми перемогли і війна закінчилася. Я лише цього хочу. Наш народ – непоступливий. Наша сила – у нашому дусі, нашому характері. Тому ми обов’язково переможемо, а Україна стане іще кращою!