Падіння зупинилося. Як збірна України з хокею стала третьою на ЧС

Минулої неділі в польських Тихах завершився чемпіонат світу з хокею в дивізіоні 1В. Збірна України посіла те місце, якого від неї нейтральний любитель хокею й очікував. Очолювана Вадимом Шахрайчуком команда стала третьою, пропустивши поперед себе Польщу та Японію і впевнено випередивши Естонію та Сербію. За винятком одного провального в усіх розуміннях матчу проти японців (2:8), у решті поєдинків наші хокеїсти виглядали дуже пристойно. Сербів і естонців наші хокеїсти розгромили з великими рахунками 7:0 і 8:0, а майбутнім переможцям турніру полякам поступилися в серії булітів, маючи змогу вирішити питання про переможця в ігровий час. З одного боку, українська збірна не зробила нічого надзвичайного. З іншого ж, у порівнянні з провальним в усіх аспектах попереднім чемпіонатом світу, коли в 2019-му українці поступилися тим же естонцям і литовцям і мали всі шанси понизитися в класі, нині наша національна команда зробила помітний крок уперед.

Неповний кадровий потенціал

На відміну від колег з юнацької збірної України, котра в той же час посіла друге місце на чемпіонаті світу в дивізіоні 1В в італійському Азіаґо, тренери національної команди наразі обмежені у виборі виконавців. Окрім кількох дискусійних кандидатур, у Тихи наставники Вадим Шахрайчук, Костянтин Сімчук і Дмитро Христич повезли всіх найсильніших. Відштовхуючись від ігрової філософії, яку сповідують ці фахівці, зовсім ідеальним у нинішніх умовах склад був би в разі, якщо б вдалося залучити в нього ще чотири-п’ять виконавців. Кожен з яких здатен зробити нашу збірну сильнішою. Їх треба згадати окремо.

Нападник Андрій Денискін з «Кременчука» збірній не помічник, оскільки відбуває річну дискваліфікацію за емоційний, сприйнятий як расистський, жест на адресу американського легіонера «Донбаса» Джейлена Смерека торік восени. За свій вчинок Андрій перепросив майже миттєво, через соцмережі, а Федерація хокею України покарала Денискіна максимальною, 12-матчевою дискваліфікацією. Однак опонентам, які через лічені тижні після інциденту безпардонно розірвали угоду з тим же Смереком після невдалої гри американця проти київського «Сокола», цього виявилося замало. Клуб «Донбас» на чолі зі своїм власником Борисом Колесніковим оббив пороги всіх міжнародних інстанцій, аж поки не домігся свого: відлучення Денискіна від матчів міжнародного рівня терміном на рік. Тим самим збірна втратила одного з найсильніших своїх нападників.

ФХУ. Віктор Андрущенко

Також опоненти нинішнього керівництва ФХУ намагалися активно перешкодити виступові на чемпіонаті світу досвідченого форварда київського «Сокола» Віктора Андрущенка. Близькі до пана Колеснікова панове через кишенькові ЗМІ роздмухували тему начебто відсутності в 35-річного хокеїста українського паспорта. Цим вони фактично суперечили собі, адже на старті сезону-2021/2022, ще коли Українська хокейна ліга була фактично підконтрольною Колеснікову, саме обвинувачі приймали документи хокеїста Андрущенка з даними зокрема про його український паспорт, котрий на ту мить був відсутній з тієї причини, що гравець змінював класичну «книжечку» на ID-карту. Звісно, те панство про це знало, але скандал роздмухало неабиякий. Як наслідок, Андрущенко не залучався на два збори національної команди в листопаді й грудні минулого року. На чемпіонат світу Віктор теж не поїхав, але з іншої причини: в заключному товариському матчі проти угорців він травмувався.

18-річний оборонець Артур Чолач, якого на драфті Національної хокейної ліги обрав клуб «Веґас Ґолден Найтс», не зміг прибути до лав збірної, оскільки у ті дні, коли українська команда готувалася виступати на чемпіонаті світу, грав у плей-оф Молодіжної ліги Онтаріо за свій нинішній клуб «Баррі Кольтс».

Інший оборонець Євген Ратушний, якого Вадим Шахрайчук викликав на всі попередні збори, а в матчах нерідко використовував у першій парі захисників, цього разу опинився поза національною командою, оскільки впродовж місяця не міг вибратися з окупованого Херсона. Та ж доля цілком могла спіткати й воротаря Сергія Писаренка. Але він на свій страх і ризик вирішив у компанії іншого гравця херсонського «Дніпра», нападника Кирила Бондаренка вириватися з міста до підконтрольного Україні Миколаєва, а звідти в Одесу польовими дорогами. Хлопці ризикували нарватися на міни, неподалік було чути перестрілки, але вибратися в безпечне середовище вони все ж змогли.

ФХУ. Сергій Писаренко

Можливо, за суто ігровими характеристиками могли б претендувати на місце в збірній оборонець Павло Таран, нападники Віктор Захаров і Микита Буценко, які входять до системи клубу «Донбас». Але від їхніх послуг тренери відмовилися з огляду на морально-етичні аспекти. Під час торішнього листопадового конфлікту, коли після дзвінка Б. Колеснікова сім хокеїстів залишили лави збірної останньої миті, за добу до матчу міжнародного турніру проти італійців у Будапешті, саме ці хокеїсти поводилися найменш достойно. Тоді вони продемонстрували, що віддані окремо взятій особі, а не Україні і українському хокеєві. Їхні попередні і подальші вчинки це лише підтверджували. Тому логічно, що в нинішній збірній цих гравців не виявилося.

Приховані резерви

Враховуючи, що нинішній чемпіонат світу був особливим, і потреба виступити на ньому пристойно диктувалася не лише суто спортивними аспектами, при обмеженому кадровому потенціалі тренерам і причетним до функціонування команди людям довелося шукати приховані резерви. Мова про не задіяних у нашій збірній раніше хокеїстів з українським корінням. Так у команді опинився 21-річний оборонець Іван Литвинов, який народився в Маріуполі. Коли хлопцеві було п’ять років, його батьки перебралися до чеської столиці Праги. З часом у Чехію еміґрували решта близьких Литвинову людей. З того часу Литвинов в Україні не бував, майже розучився розмовляти українською і російською. В хокей Іван почав грати за команду «Летчі Летняни».

Хлопець був обдарованим, і десь у 14-річному віці йому запропонували визначатися зі спортивним громадянством. Литвинов зупинився на чеському, навіть встиг дебютувати за юніорську збірну цієї країни і вважався реальним кандидатом на потрапляння до складу команди на чемпіонат світу-2019. Але на офіційному рівні Литвинов за Чехію не зіграв. Нині Іван перебуває на контракті в клубі елітного дивізіону чеського чемпіонату «Ческе Будейовіце», хоча попередній сезон провів на правах оренди в клубах нижчого дивізіону. Отримавши запрошення від Вадима Шахрайчука, Литвинов, зваживши всі «за» і «проти», вирішив стати українцем. І допоміг команді вже на цьому чемпіонаті світу.

ФХУ. Дебютант збірної України Іван Литвинов (у центрі)

Також були всі шанси, щоб після восьмирічної відсутності повернутися в збірну своєї Батьківщини у 27-річного вихованця школи київського «Сокола» Павла Падакіна. Свого часу Павло вважався найобдарованішим українським хокеїстом. Він виступав за збірні України всіх вікових категорій, зокрема 19-річним представляв нашу країну на дорослому чемпіонаті світу-2014. Не закріпившись у північноамериканському хокеї, Павло у 2014-му збирався повернутися в Україну і виступати у Континентальній хокейній лізі за «Донбас». Однак навесні того року москалі, анексувавши Крим, вторглися до Донецька і пан Колесніков амбітні кахаелівські плани змушений був згорнути. Падакін знову поїхав за океан, навіть виступав в АХЛ за клбу «Лігай-Веллі Фентомс», але до рівня НХЛ так і не дотягнувся. У підсумку в 2016-му Павло переїхав у росію і не лише почав виступати за клуб КХЛ «Сочі», а й прийняв громадянство країни-окупанта. «Вважаю себе російським гравцем. Хокей в Україні помер», - казав Падакін у 2017-му, незадовго після першого виклику в збірну московії.

Проте закріпитися в російському хокеї повноцінно попри успішні відрізки в складах «Сочі» і нижньокамського «Нєфтєхіміка» Павлу не вдалося. Попередній сезон він провів за австрійський «Дорбінер». Статистика гравця не вражала: 8 голів і 6 передач у 44-х матчах. Однак навіть при цьому рішення Павла приєднатися до табору збірної України на зборі в Угорщині виглядало несподіваним. Щоправда, перебування гравця в лавах команди виявилося блискавично коротким. Він покинув команду через три дні, пояснивши тренерам своє рішення просто: «Мені тут не раді». І дійсно, ті хокеїсти, які виступають за збірну України не один рік, пригадали Падакіну його минулі висловлювання і вчинки. Котрі особливо болісно сприймаються зараз, під час жорстокої війни, розв’язаної москалями на нашій землі.

У збірній України Падакіну стати суперменом не судилося

Взагалі, моральний аспект для нинішньої збірної України є вкрай важливим. Вище уже згадувалося про історію зі втечею семи гравців з системи «Донбасу» з лав команди торік у листопаді. З цієї компанії на нинішньому чемпіонаті світу виступало четверо – оборонець Пилип Пангелов-Юлдашев, нападники Олександр Пересунько, Ілля Коренчук і Вадим Мазур. Олександр Костиков випав з обойми в ході зборів. Поверненню цих хокеїстів у команду передувала покаянна промова Пангелова-Юлдашева перед командою на початку зборів. Звертаючись до гравців і тренерів, Пилип визнав, що торішній вчинок був недостойним. І вибачився. Пересунько, Мазур, Коренчук і Костиков підтримали сказане й інцидент був вичерпаний.

Підґрунтя

Рішення про виступ на чемпіонаті світу було для всіх причетних осіб вельми непростим. На світанку 24 лютого в Україні розпочалася війна. Дмитро Німенко і Андрій Міхнов, двоє найдосвідченіших наших хокеїстів, з перших днів російського вторгнення вирішили увійти до лав територіальної оборони рідного Києва і стали на захист України зі зброєю в руках. Те саме зробив трохи згодом президент ФХУ Георгій Зубко. Частина хокеїстів активно займалася волонтерською діяльністю, а ті гравці, які на початку війни знаходилися на сході нашої держави, провели по кілька тижнів у бомбосховищах, після чого не без сприяння ФХУ змогли виїхати самі і відправили за кордон дітей, дружин та мам з бабусями.

ФХУ. Андрій Міхнов

Про якісь тренування, мова, звісно, не йшла взагалі. Тому після заклику керівництва держави до спортовців про доцільність і навіть потребу виступів у змаганнях найвищого рівня гравці і тренери хокейної збірної сприйняли новину без ентузіазму. Думки людей у ці миті далекі від спорту. Про фізичну готовність мова не йшла взагалі. У цей складний час тренерам Шахрайчуку і Сімчуку довелося проявити мистецтво дипломатії, щоб переконати окремих хокеїстів, аби вони поверталися до звичної роботи. А Федерація хокею України зі свого боку створила гарні умови підготовки команди в двох угорських містах – спершу Мішкольці, а потім Будапешті. Значну частину витрат на перебування українців у сусідній державі взяла на себе Національна хокейна ліга. Контакт з НХЛ керівництво ФХУ налагодило торік у грудні, під час візиту в Канаду. 

Разом з тим, треба відзначити й дуже тепле, майже родинне ставлення до друзів з України представників Угорської федерації хокею, які в особистих розмовах з Георгієм Зубком, виконавчою директоркою ФХУ Олександрою Слатвицькою висловлювали з нашою країною повну солідарність і відзначали, що їм ніяково за проросійську позицію керівництва Угорщини. В угорській пресі за час перебування збірної України з’явилося кілька обширних матеріалів з табору команди, тон яких був до нас вельми прихильним. Це я до того, що не треба всіх угорців підрівнювати під один гребінець з Орбаном і Сіярто.

За місяць зборів збірна України провела шість товариських матчів – двічі перемогла клуб другого дивізіону чемпіонату Словаччини «Брезно» (8:0, 8:2), двічі здолала збірну Хорватії (11:0, 3:1) і двічі поступилася збірній Угорщини (1:3, 2:3 Б). Взагалі, так часто, як протягом останнього року, національна збірна України не проводила спарингів ніколи. Почалося все торік у травні, з турніру Beat Covid-2021 у словенській Любляні, де наші хокеїсти провели п’ять поєдинків з командами вищого ешелону 1А. Восени було п’ять поєдинків Єврочелленджу в Будапешті та польському Битомі, де суперниками теж бути ті ж угорці, збірні Італії, Франції і Польщі. Лише поляки при цьому представляли той дивізіон, у якому грає Україна. Решта опонентів – вищі за класом. Так, були поразки, але в конкурентній боротьбі, які демонстрували, що попри пов’язані з небажанням пана Колеснікова відпускати своїх гравців кадрові проблеми, потенціал у команди неабиякий.

ФХУ. Українці в Мишкольці

Ще три товариських матчі українці мали провести в лютому, під час домашнього Єврочелленджу, присвяченому 30-річчю з дня створення ФХУ. Проте суперники останньої миті відмовилися їхати в Україну через загрозу російського вторгнення. Тож замість перевірки можливостей в ігрових умовах тренерський штаб обмежився п’ятиденними зборами в київському Палаці спорту і двосторонньою грою на їх фініші.

За Неньку Україну

Шахрайчук – рекордсмен за кількістю матчів у складі збірної України, за яку він виступав з 1994-го по 2011-й. З могутнім центрфорвардом Шахрайчуком хокейна Україна єдиний раз пробивалася на Олімпійські ігри в 2002-му і вісім років була представлена в елітному дивізіоні світового хокею. Шахрайчук з успіхом виступав у німецькій Бундеслізі, але все ж левова часка його кар’єри припала на російські й українські клуби. З огляду на ці обставини, тренерський менталітет фахівця, начебто мав бути схожим на класичний для нашого хокею. Проте у тому й річ, що Шахрайчук є спеціалістом із західною ментальністю. Він звик говорити тихо, майже не переходить на підвищений тон і ніколи на тренуваннях не матюкається. Для нашого хокею така поведінка тренера – щось абсолютно нове й незвичне.

ФХУ. Вадим Шахрайчук

Зважений, з тонким почуттям гумору Шахрайчук у співпраці з давнім однодумцем Костянтином Сімчуком і Дмитром Христичем, котрий увійшов до тренерського штабу в статусі тренера з відео-аналізу якраз на початку заключних перед чемпіонатом світу зборів, змогли сформувати з тих хокеїстів, які є в наявності, цілком боєздатний, злагоджений колектив, здатний вирішувати ті завдання, які перед ним стоять. Показово, що весь турнір, за винятком тих відрізків, коли хтось із гравців випадав через травми, команда провела з одним поєднанням ланок. Тренерський штаб не кидало з вогню в полум’я. Вони впевнено опиралися на закладений впродовж року фундамент. Вадим Шахрайчук впродовж усього часу повторював, що особливу увагу в роботі приділяє відпрацюванню гри в нерівних складах. Мовляв, цей компонент для сучасного хокею – ключовий. І, треба сказати, що за діями в більшості в Тихах українці виділялися на тлі всіх суперників. Інша річ, що якісно закриваючи суперника в його зоні, далеко не завжди наші хокеїсти реалізовували велику перевагу.

Ментальних лідерів у команді четверо: 38-річний нападник київського «Сокола» Андрій Міхнов, котрий виступає за збірну вже 16 років, на 13 років молодший від нього Віталій Лялька зі словацького «Пряшева» і двоє досвідчених форвардів «Сокола» - 34-річні Дмитро Німенко і Роман Благий.

Міхнов – вожак, поводир, лідер роздягальні, професіонал найвищого ґатунку, гра якого з роками стає все стабільнішою й соліднішою. На цьому чемпіонаті світу Андрій не забивав сам, але відзначився шістьма результативними передачами.

Німенко і Благий – бійці, люди, які є опорою цієї команди. На такого ж бійця перетворюється віртуозний технар Лялька. Він, мабуть, уже й не може по-іншому після того, як торік у листопаді ціною контракту з «Донбасом» залишився в таборі збірної в Будапешті. Характер Віталія особливо проявився у провальному матчі проти японців, коли гра не йшла взагалі нікому, а гравців одного за одним вибивали з ладу дрібні травми. У ці миті, за рахунку 0:4, Лялька почав битися ледь не у прямому розумінні – потряс суперника силовим прийомом, забив, сміливо ліз на кількох суперників. Це був той характер, якого нашій команді часто бракувало на попередніх чемпіонатах світу. Особливо на тому, в 2019-му.

ФХУ. Віталій Лялька

І мова ж не лише про Ляльку, Міхнова, Німенка чи Благого, а про команду загалом. Про 19-річного воротаря Дмитра Кубрицького, котрий у матчі з японцями провів на льоду всього дві хвилини, отримав травму руки і покинув лід, навіть не залишився на лаві запасних, але наступного ж дня вийшов і відіграв «на нуль» поєдинок з естонцями. Дмитро на першому для себе дорослому чемпіонаті світу не пропустив у двох повних поєдинках жодної шайби. Так само достойно билися й Олександр Пересунько та Ігор Мережко. Перший з чотирма закинутими шайбами став найкращим снайпером команди на турнірі, другий був лідером оборони і заслужено отримав від організаторів приз найкращого оборонця турніру.

Ігор Мережко з призом найкращого оборонця турніру

А ще великою знахідкою для українського хокею є нападник Євген Фадєєв, вихованець «Сокола», який вісім років грав на молодіжному рівні в США, а в Україну повернувся торік восени, з ініціативи наставника «Сокола» Олега Шафаренка. Фадєєв з його швидкістю, технічними задатками і розумінням гри здатен вести нашу збірну за собою вже в найближчому майбутньому. На цьому ж чемпіонаті він виглядав вельми достойно в тріо з Лялькою і Коренчуком.

Та й взагалі, жагу, небайдужість, волю до перемоги демонстрували всі гравці нашої збірної. Особливо це було помітно в заключному, начебто неважливому з турнірної точки зору поєдинку з естонцями. Неважливому, бо шансів на підвищення в класі вже не було. Попри це українці грали з великим завзяттям і відвантажили суперникові, якому поступилися на двох попередніх чемпіонатах світу, вісім «сухих» шайб.

Перспектива

Дуже важливо, що в цій збірній є ціла обойма юних хокеїстів, які за потенціалом здатні вибитися на провідні ролі вже в найближчому майбутньому. Про 19-річного Кубрицького вище вже згадувалося. Його ровесник і одноклубник з «Сокола», центрфорвард Михайло Сімчук відзначився на турнірі трьома закинутими шайбами. Дуже плідно попрацювали в Тихах 20-річні гравці команди Броварського спортивно-фахового коледжу оборонець Артем Гребеник і нападник Денис Бородай.

ФХУ. Михайло Сімчук і Денис Бородай

Справжнім відкриттям уже безпосередньо тренера Шахрайчука є 20-річний вихованець «Галицьких Левів», форвард Михайло Чіканцев, котрий виступає в одній з нижчих ліг чемпіонату Швеції, за клуб «Калікс». Михайло – скромний, працьовитий і сумлінний хлопчина, для якого сам перший виклик у збірну торік у грудні став несподіванкою. Виконавши все те, що від нього вимагалося, Чіканцев долучився до збірної на цих зборах не відразу, а лише після того, як з обойми випало кілька хокеїстів. Більше того, Михайло не потрапив би до кінцевої заявки, якби не травма Андрущенка на старті заключного товариського матчу з угорцями. Проте, отримавши багато ігрового часу замість Віктора, наш «швед» проявив себе з найліпшої сторони настільки, що тренери віддали йому перевагу перед досвідченішими Іваном Савченком і Тимуром Гриценком.

ФХУ. Михайло Чіканцев

Не треба забувати, що 21-річними є також оборонець Денис Матусевич, нападники Пересунько і Фелікс Морозов. Вочевидь найближчим часом тренерський штаб збірної зверне більшу увагу на деяких інших молодих хокеїстів – 18-річного Данила Коржилецького, який виступає в заокеанській USHL за клуб «Амарілло Вранґлерз», 19-річного форварда Данила Трахта, котрий нещодавно став чемпіоном Фінляндії серед молоді до 20 років у складі «Лукко», його ровесника Дениса Гончаренка з «Сокола». Не треба також забувати про найкращого бомбардира недавнього юнацького чемпіонату світу U18 в дивізіоні 1В Микиту Сидоренка. Про Артура Чолача годі й говорити.

Перспективи в нашої збірної з такими гравцями відкриваються непогані. Лишень би всі причетні до хокею постаті працювали з огляду на національні інтереси. І тільки б закінчилася війна. Нашою перемогою. Інакше який сенс у хокеї, футболі й будь-чому іншому?