Підтримати українських військових та людей, які постраждали через війну

Україна
| Оновлено 26 квітня 2022, 15:01
4315
0

ЛЯЛЬКА: «На плей-оф Екстраліги надихнуло ставлення словаків до України»

Оглядач Sport.ua поговорив із форвардом збірної України з хокею

| Оновлено 26 квітня 2022, 15:01
4315
0
ЛЯЛЬКА: «На плей-оф Екстраліги надихнуло ставлення словаків до України»
ФХУ. Віталій Лялька

Своє ставлення до України він проявив торік у листопаді, коли ціною клубного контракту не погодився на заклик власника «Донбасу» Бориса Колеснікова покинули лави національної збірної. З того часу Віталій Лялька встиг працевлаштуватися у словацькому «Пряшеві», допоміг клубові вперше з 1995 року вийти до плей-оф Екстраліги. Причому саме в плей-оф наш нападник провів найяскравіший відрізок сезону-2021/2022.

В інтерв’ю Sport.ua Лялька підкреслив, що на звершення його надихнула та підтримка, яку відчув з перших днів російсько-української війни. Власне, сам Лялька теж з перших митей рашистської агресії не мовчав, інформуючи світ через власні соцмережі про звірства військ мародерської федерації в українських містах. Перший гол у плей-оф Екстраліги хокеїст присвятив Батьківщині.

— Віталію, десять днів тому ви приєдналися до лав збірної України, яка готується до чемпіонату світу вже протягом місяця. Які перші враження від спільної роботи?
— Лише позитивні емоції. Радий знову побачити всіх хлопців. З кимось не бачилися більше, з кимось менше. Коли ми збираємося разом, стаємо, мов одна сім’я. Загалом звична, робоча атмосфера. Готуємося до чемпіонату світу, щоб представити Україну в Польщі якомога краще.

— До чемпіонату світу залишилося менше тижня. На який результат налаштовуєтеся?
— Хочеться виграти, здобути перепустку до дивізіону 1А. Розуміємо, що це буде непросто. Але якщо ми вже вирішили виступати в час війни, то не мамо права виступити абияк, вийти на лід невмотивованими чи погано підготованими фізично. Повинні викластися в Тихах на сто відсотків і навіть більше. Основними нашими суперниками вважаю, мабуть, поляків. Це – дуже сильна команда, на неї треба налаштовуватися дуже серйозно. У Польщі сильний внутрішній чемпіонат. Матчі з цим суперником у нас зазвичай дуже напружені, завершуються з різницею в одну-дві шайби. До того ж, враховуючи тепле ставлення поляків до українців у світлі нинішньої війни, це буде суто спортивне протистояння, без будь-яких ознак принциповості, котра, можливо, відчувалася раніше.

— Наразі команда встигла провести у Мішкольці перший товариський поєдинок. Переважаючи збірну Угорщини за кількістю кидків і створених моментів, ми поступилися 1:3. Схожа картина спостерігалася і під час попередніх поєдинків проти того ж суперника в Будапешті та Битомі наприкінці минулого року…
— Є така проблема останнім часом – начебто демонструємо непогану за якістю гру, переважаємо суперника в швидкості, але результату досягти не можемо. Постійно закидаємо на одну-дві шайби менше. Навіть жартуємо: щоб нарешті перемогти, треба слабше грати. Насправді ми робимо все від нас залежне, віддаємося на сто відсотків у кожному матчі. Проте чогось бракує. Можливо, тренери знають, чого саме. Думаю, найближчим часом ми зламаємо цю неприємну програшну серію.


ФХУ. Віталій Лялька

— Непогана нагода буде буквально сьогодні: починаючи з 19:10 за київським часом граємо в Будапешті проти збірної Хорватії.
— З урахуванням, що наша команда ще не вийшла на той рівень кондицій, які можна назвати оптимальними. Ми переглянули відеонарізку з попереднього матчу збірних України і Хорватії, тренери звернули увагу на певні моменти в їхній грі. У тренувальному режимі ми перебуваємо під навантаженнями, які з кожним наступним днем, який наближає нас до чемпіонату світу, зменшуються. Граємо на тлі втоми, але, думаю, ми покажемо те, на що здатні. І покажемо ту гру, яка дозволить перемогти. Перед чемпіонатом світу нам потрібен дух переможців, впевненість у власних силах.

— Нинішній збір національної команди України знаковий тим, що в збірну повернулися гравці, які в листопаді залишали її лави. Ви тоді могли бути в їхній когорті, але прийняли рішення, яке приємно здивувало всіх українських хокейних вболівальників. Після того точки дотику обох сторін конфлікту виглядали аж надто віддаленими. Проте в Україні почалася війна і ті гравці, які були втікачами, в компанії з вами записали відео на підтримку Батьківщини. Кажуть, той ролик з’явився з вашої ініціативи і то була ваша спроба примирити тих, хто опинився по різні боки хокейних барикад.
— Насправді то було не моє, а наше спільне з колишніми партнерами за «Донбасом» рішення. На ту мить ми зв’язалися і вирішили створити щось життєствердне, щоб підтримати всіх українців у ці важкі часи. Всі хлопці погодилися. Ми всі любимо свою державу і в миті, коли є загроза її існуванню, відкидаємо будь-які непорозуміння. Власне, зараз ті хлопці, які повернулися, працюють з максимальною віддачею і прагнуть показати на льоду, наскільки виступи за збірну для них важливі. Повірте, в нас тут єдиний колектив, де ніхто не тримає каменів за пазухою. Ми – одне ціле, справжній колектив, справжня команда. Власне, в українській збірній завжди так було.

— Віталію, як вас змінили ці вже 54 дні, впродовж яких Україна перебуває в умовах війни?
— Дуже змінили, але ще не знаю, як. Мабуть, розберуся з тими думками й емоціями лише після того, коли ми переможемо і знову заживемо тим життям, до якого звикли. Поки кожен наступний день сприймаю по-новому, розумію, що живу в перебуваю реальності. Психологічно нам усім дуже важко. Намагаюся абстрагуватися, налаштовуюся на те, що потрібно грати в хокей, робити те, що в мене виходить найліпше. І молитися, щоб наші воїни залишалися такими ж стійкими, а рідні – живими і здоровими.

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

A post shared by Vitaliy Lyalka (@lyalkav)

 

— Ваша рідня в безпеці?
— Чимало друзів в Україні, тато вдома, під Броварами. Там теж час від часу чутно ракетні удари, але, звісно, безпечніше, ніж у Бучі, Ірпені, Гостомелі чи Бородянці. Батько тримається мужньо. Більше того, то він мене заспокоює, коли начитаюся новин, нервую і запитую, що там удома. Друзі, яких з’явилося чимало за роки виступів у складі «Донбаса» в донецькому регіоні, на щастя, здебільшого повиїжджали в безпечніші місця в Україні чи за кордоном. Декому допоміг перебратися до Словаччини зокрема й я. Інших підтримую морально. Людям дуже важко.

— У згадуваному відео-зверненні ви з екс-партнерами за «Донбасом» звернулися зокрема й до російських хлопців, які виступали в українському чемпіонаті раніше. Але на ваш заклик «не мовчати» не відгукнувся, якщо не помиляюся, ніхто. Принаймні, публічно.
— Деякі хлопці писали слова підтримки чи розуміння ситуації в закритих акаунтах у соцмережах. Людей сім-вісім писали й підтримували в особистих повідомленнях. Не буду їх називати, бо люди вже повернулися в рф, у них там живуть рідні. Не у всіх, але у декого очі відкрилися. Проте, як гласить у росії ж видумане прислів’я, «в сємьє нє бєз урода». Є люди адекватні, а є ті, хто воліє відмовчуватися. То в ліпшому разі. Хоча, що тут уже мовчати? Весь світ зрозумів, що відбувається в Україні. 

— Латвійські і польські хокейні клуби вже оголосили, що відмовляються від послуг російських легіонерів. Підтримуєте такий крок чи вважаєте, що всіх рівняти під один гребінець не треба?
— Підтримую. Звісно, росіяни є різні. Але нині треба використовувати всі засоби, з допомогою яких вдасться зупинити війну. Проти росії зараз застосовуються санкції у всеможливих сферах. Невідомо, що з цих обмежень спрацює і зможе зупинити наміри осіб, які розгорнули війну. Але поки наші міста обстрілюються, поки гинуть наші люди, поки вони від нас не забралися, тиск має лише посилюватися. Зокрема у спорті.

— Ви своє ставлення до окупантів висловлюєте в публічному просторі з перших днів війни. Враховуючи, що хокейне середовище тісно переплетене з росією, не отримували погроз на свою адресу?
— Було. Писав хтось такий, хто мене знає. Але з фейкового акаунту. Я ж повиступав у росії – в Челябінську, у Красноярську. Мабуть, писав хтось звідти. Мовляв, що, підеш воювати проти своїх? Відповів, що ті, хто прийде в мою країною зі зброєю, не може вважатися своїм. Що це – мої вороги. Потім додав, щоб писав зі свого справжнього акаунта. У відповідь та особа мене заблокувала і фейкову сторінку вилучила. Всі вони такі вояки.

— До слова, до росії ви поїхали грати в 2014-му, невдовзі після того, як окупанти анексували Крим і вторглися на Донбас. Таке рішення виглядає неоднозначно. І то м’яко кажучи.
— Мені тоді було 18. Молодий був, всього, вочевидь, ще не розумів. То раз. Друге – в нас розпочалася війна, молодіжна команда «Донбасу», яка виступала в Молодіжній хокейній лізі рф, щезла. Я тоді хвилювався, щоб не понизити свій хокейний рівень. Хотілося прогресувати, рости як гравцю. Тому й пропозицію з росії прийняв. Але при цьому постійно приїздив до лав збірної України – і молодіжної, і національної. Можу сказати, що виступаючи в російському чемпіонаті, почувався дискомфортно. Мене начебто й ніхто напряму не ображав через те, що я українець. Але саме середовище тиснуло. Не почувався там своїм. Відіграв там два сезони, але постійно мав думки, що щойно з’явиться нагода, відразу повернуся в Україну чи поїду виступати в якийсь європейський клуб. Пропозиція перейти в київський «Дженералз» надійшла лише влітку 2016-го.

— Але в підсумку ви знову опинилися в «Донбасі», тільки тепер в першій команді, провели за клуб п’ять сезонів і покинули його після відомих подій, пов’язаних зі збірною, торік восени. Тепер ви – гравець словацького «Пряшева». Там почуваєтеся комфортно?
— Так. Хоч там непросто прижитися в хокейному аспекті, бо внутрішня конкуренція дуже висока, а з легіонерів питають по-особливому, але людяне ставлення було завжди. Надто відчув його, коли в нас почалася війна. Словаки на рівні з поляками показали, якими мають бути країни-сусіди. На моїх очах Словаччина прийняла чимало українських сімей, які рятувалися від війни. Там прекрасно ставляться до нашого народу і намагаються допомагати Україні всебічно.


ХК Пряшев. Віталій Лялька

— Настільки, що Словаччина стала першою європейською державою, котра відкрито передала Україні комплекси ППО С-300. Враховуючи агресивну поведінку росії, це не так уже й безпечно. В Словаччині є побоювання, що росія може напасти й на них?
— Є. Через те у Словаччині існує група людей, котрі не те щоб підтримують росію, але воліють її не провокувати. Але, на щастя для нас, керівництво країни в підтримці України налаштоване рішуче.

— Сезон у словацькій Екстралізі ви завершили на вельми позитивній ноті.
— Так, «Пряшів» вийшов у плей-оф Екстраліги вперше з 1995 року. Для нашого клубу то великий успіх. Навіть історичний. Вболівальники і керівництво дуже втішене таким результатом.

— У трьох матчах плей-оф ви закинули дві шайби і віддали три передачі. Гарна статистика. Особливо на тлі важкого дебюту в словацькому чемпіонаті, коли вам тривалий час не вдавалося закинути жодної шайби…
— Я дуже довго адаптовувався до Екстраліги. При цьому керівництво клубу і тренерський штаб очікували від мене результативної гри з перших поєдинків. Це не вдавалося і, звісно, викликало хвилювання. Десь після п’ятого матчу мене почали запитувати, де голи. Від мене очікували, що забиватиму багато, стану одним із лідерів команди. Безперечно, це тиснуло. В Україні звик забивати багато, а в Словаччині шайба просто не йшла. Щоб звикнути до цього чемпіонату, мені був потрібен час. Процес адаптації розтягнувся аж до плей-оф (у 27-ми матчах регулярного чемпіонату Лялька закинув 5 шайб і віддав 6 передач – авт.). Та добре те, що добре закінчується. Я закинув важливі шайби і кінцівкою сезону задоволений повністю. Переконаний, що головним позитивним імпульсом перед плей-оф стала підтримка команди, тренерського штабу і керівництва клубу в зв’язку з початком війни в Україні. В домашній арені «Пряшева» повісили жовто-блакитний стяг. Крім того, з нашим прапором на матчі приходило дуже багато вболівальників.

— Ви вже вирішили, чи залишитеся в «Пряшеві» в наступному сезоні?
— Ще ні. Поїду в Пряшів на кілька днів після чемпіонату світу, порозмовляємо з керівництвом. Наразі про щось говорити рано. Звісно, розглядаю різні варіанти продовження кар’єри. Хотілося б рости в хокейному розумінні, тому послухаю, які плани в мого нинішнього клубу, і буду співставляти з іншими варіантами. Звичайно, хочеться надалі грати в Європі. Хочеться вірити, що війна в Україні завершиться якомога швидше і наш чемпіонат поновиться. Але треба бути реалістами: нинішній рівень українського хокею помітно нижчий у порівнянні з тою ж Словаччиною. Навряд чи впродовж року чи двох ситуація виправиться кардинально. Тому поки розглядаю тільки варіанти з європейськими чемпіонатами.

Іван Вербицький
Оцініть матеріал
(11)
Повідомити про помилку

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть

Налаштувати стрічку
Налаштуйте свою особисту стрічку новин

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Коментарі 0
Введіть коментар
Ви не авторизовані
Якщо ви хочете залишати коментарі, будь ласка, авторизуйтесь.