Віталій ВЕРНІДУБ: Дивишся, що творять ці сволоти та отримуєш розрив мозку

Захисник луганської «Зорі» Віталій Вернидуб розповів, як переживає російське вторгнення в Україну.

- Я у Запоріжжі. У місті начебто тихо, але в області напруга, звісно, зростає. У зв'язку з цим я вирішив відправити свою сім'ю до безпечного місця. Три доби – і вони опинилися в Польщі. До мене переїхав Діма Хомченовський. Разом ми намагаємося допомагати, чим тільки можемо у цій ситуації. Ходимо на чергування, приймаємо людей і таке інше. Стежимо, звичайно, за новинами, і це, гадаю, зараз найскладніше. Читаєш усе це, дивишся, що творять ці наволочі, – і отримуєш якийсь розрив мозку. Серце болить за людей, країну.

- Твоя перша реакція, коли ти дізнався, що батько йде до ЗСУ?
- Я його навіть не встиг побачити. Ми живемо в різних будинках, він повернувся з Молдови, набрав мене і каже: «Синку, я йду, а ти залишаєшся за старшого. Дай Боже, все буде добре, і ми побачимось». Мене не здивував вчинок батька. Знаю його позицію, знаю його вчинки, тому як тільки все почалося, зрозумів, що батю, як я його називаю, вже ніхто не зупинить. Він любить свою країну, любить свій народ і все віддасть заради перемоги.

- Питання щодо мовчання провідних російських футболістів, гадаю, можна вже не ставити…
- Та це взагалі без коментарів! Перелякані люди - що з них взяти? Переживають виключно за свій гаманець, хоч там вистачить, щоб забезпечити кілька поколінь. Я, до речі, хочу висловити свою повагу до Андрія Вороніна та Ярослава Ракицького, які сказали все, що думають, розвернулися і поїхали. Чоловіки. Хоча того ж Рака постійно хейтили за те, що не співає гімн тощо, а хтось прапорці на обличчі малював, а тепер ховається. Та візьми ти свої яйця до рук! Хоча вже, гадаю, не треба. Нема чого там брати.