Харизматичний губернатор очолює оборону стратегічного порту України

Sport.ua продовжує знайомити своїх читачів з авторськими текстами та замітками, що виходять в іноземній пресі на тему війни, яку кляті рашисти розв'язали на території України. На черзі – матеріал британського видання The Economist, у якому ключову увагу приділяють героїчній обороні Миколаєва та персоні губернатора регіону – Віталія Кіма.

Для губернатора області, в яку вторглися російські війська, що оточили столицю України з півночі та сходу, Віталій Кім виглядає напрочуд відпочившим. За його словами, українські військові відтісняють ворога від Миколаєва, і це знижує шанси окупантів на повне оточення стратегічного порту. Але його обнадійливий спокій витікає не лише з останніх зведень з передової – безтурботність сама по собі є «зброєю», пояснює він. «Ми спочатку злякалися, а потім навчилися байдужості. Коли ми стаємо байдужими, росіяни лякаються і тоді я можу добре виспатися».

Самовладання губернатора, що іноді переходить у зухвалість, перетворило його на національний символ опору. У певному сенсі його траєкторія поведінки відображує траєкторію його боса та «кумира» Володимира Зеленського. Як і президент України, Кім – політичний неофіт, випадковий військовий лідер та улюбленець соціальних мереж. У його нині відомих щоденних відеоблогах гумор поєднується із різкою критикою «ідіотської» російської армії. Коли він каже, люди слухають. Одного поста достатньо, щоб миколаївці склали шини на перехрестях вулиць у готовності створити димові завіси, якщо російські танки прорвуть оборону міста. «Я скажу вам, коли їх запалити», - говорить Кім. Також він наставляє земляків не втрачати віри. «Добрий вечір. Пам'ятайте, хлопці, ми з України. Прикінчимо їх».

У кімнаті для відеоконференцій усередині сильно укріпленої будівлі провінційної адміністрації, наполовину кореєць Кім, російськомовний губернатор каже, що почав робити відео випадково. Його прес-секретареві довелося евакуюватись разом із маленькими дітьми. «Тому мені потрібно було швидко зв'язатися з людьми, і ось як». Можливо, він не навчений солдат, в чому сам і зізнається, але успішна кар'єра в сільському господарстві, будівництві та громадському харчуванні допомогла йому виробити стратегію: «Війна – це війна, а не красиві картинки. Тобі потрібно використати всю свою логіку та інтуїцію, інакше буде втрачено багато життів».

Миколаїв, наступне місто на березі Чорного моря на схід від Одеси, є великою перешкодою на шляху очевидного плану Росії щодо окупації всієї берегової лінії України. Окупанти ще не направили стільки сил і засобів на захоплення Миколаєва, скільки на облогу Маріуполя, ще одного порту на сході, більша частина якого нині буквально стирається з землі. Але постійний потік військової техніки, що прибуває з Одеси, свідчить про те, що українська армія вважає, що може статися новий наступ. Вже зараз кількість загиблих у Миколаєві перевищує 100 осіб, зокрема 40 жертв серед цивільного населення. Місцевий морг ледве порається; тіла накладаються одне на одного.

Вулиці у центрі міста тихі, з помітними винятками навколо призовних пунктів та постів, які пропонують гуманітарну допомогу. У місті залишаються лише незаможні, нерухомі та найбільш безстрашні. Значна частина з них — пенсіонери, надто немічні чи вперті, щоб кудись поїхати. Вони поспішають із візками на коліщатках до останніх відкритих магазинів. Кілька автомобілів, що рухаються містом, мчать повз відключені світлофори, намагаючись, як і всі інші, не опинитися не в тому місці і не в той час.

На своєму щоденному брифінгу з журналістами 14 березня Кім сказав, що Росія розчарована відсутністю досягнутого прогресу та зганяє злість на місцевому населенні. Окупанти спробували пробитися через місто, але зазнали невдачі. Вони спробували висадити морський десант, щоб відрізати Миколаїв від Одеси, але зазнали невдачі. Вони спробували обійти місто з півночі; і їм знову не пощастило. «Вони завдають ударів по житлових районах, щоб відступити та перегрупуватися. І вони націлені на цивільну інфраструктуру», – попередив Кім.

Російські ракети падали далеко від видимих ​​військових цілей: у торгових центрах, меблевих магазинах, а 13 березня – біля автобусної зупинки та продуктового магазину, де стояла черга людей. Дев'ятеро людей загинули, ще кілька десятків отримали серйозні поранення. Антон Ігнатенко, сапер, котрий прибирав ракети з місця події, сказав, що причиною великої кількості загиблих стали касетні боєприпаси. Проводячи роботи на заправній станції на околиці міста, поруч із величезною сірою вантажівкою, що перевозила обгорілі нутрощі чотирьох російських ракет типу «Смерч», які можуть нести касетні бомби, Ігнатенко сказав, що він був «наляканий і розбитий» після трьох тижнів божевілля. Його саперна команда вже зареєструвала майже 1000 інцидентів з початку війни та вирішувала надзвичайні ситуації в середньому у 25 різних місцях на день.

Миколаївський зоопарк – одне з найнезвичайніших місць у місті. Ворожі ракети приземлялися там щонайменше тричі. Хвіст однієї ракети «Смерч» застряг усередині пташиного загородження; з того часу павичі змінилися, кажуть співробітники. Інші частини ракет впали поруч із пумами і ще більше їх виявилося біля вольєра із левами. Юрій Кириченко, заступник директора зоопарку Миколаєва, сказав, що війна почалася так швидко, що вони не встигли належним чином підготуватися. За його словами, працівники зробили все можливе, переміщуючи найнебезпечніших тварин у безпечніші вольєри. Але у разі прямого влучання вони мало що можуть зробити. «Після трьох тижнів геноцидної війни цього ідіота це справді буде вишенькою на торті; побачити левів, тигрів та леопардів, що вільно розгулюють вулицями Миколаєва»...

Читайте також

Війна в Україні доводить, що Росія більше не наддержава