Україна на Олімпіадах. 2006-2018 – Абраменко, золото і сльози Сочі

Sport.ua у спецпроекті «Україна на Олімпіаді в Пекіні» спільно з FAVBET продовжує серію матеріалів, присвячених зимовим Олімпійським Іграм-2022.

До середини першого десятиліття третього тисячоліття Україна в зимових видах спорту практично розгубила те розмаїття видів, яке їй залишилося в спадок після Совєцького Союзу. Окремі види, як, скажімо, бобслей, ми втратили якщо не назавжди, то дуже надовго. І в найближчому майбутньому перспектив відродження не видно. Це прикро, адже в Ліллегаммері-1994 наша команда виступала на бобі власного виробництва, сконструйованому на київському АНТК імені Антонова. Нині Україна ні бобів не випускає, ні спортовців для цього виду не виховує. Лише на примітивному рівні нині розвивається в Україні ковзанярський спорт. Воно й не дивно, адже в країні немає жодного критого льодового стадіону. Та й некритого теж, бо ті примітивні умови, в яких готуються наші ковзанярі, складно співставляти зі світовими навіть наближено.

Україна на Олімпіадах. 1994-2002 – сльози Баюл і біатлонні пріоритети

Тож фактично вже з Олімпіади-2006 сталим розвитком у нашій державі може похизуватися лише один зимовий вид – біатлон. Фристайл, де у нас є сильна школа і переможні традиції, тривалий час розвивається радше не завдяки, а всупереч. Певний рух в останнє десятиліття спостерігається в хокеї. Але розвиток одного з найпопулярніших ще в середині першого десятиліття 2000-х виду гальмують нездорові амбіції окремо взятої особи. Тож не дивно, що всі наші спогади про попередні чотири Олімпіади крутитимуться найперше навколо біатлонного життя.

Турин-2006: не завдяки, а всупереч

Україна: 2 медалі (2 бронзи), 25 місце в медальному заліку

Наша країна була представлена на Іграх в Італії 52-ма спортовцями. По суті, тоді ми не мали навіть повноцінної біатлонної збірної. Гнів керівника Держкомспорту Марії Булатової після провалу біатлоністів на Олімпіаді-2002 призвів до скорочення фінансування зимових видів спорту, і біатлон від цього постраждав найбільше. Зіркова за чотири роки до того жіноча біатлонна збірна в Турині була блідою тінню самої себе. У ній ще були досвідчені Олена Петрова і Ніна Лемеш, але їхній зірковий час був позаду. Натомість кар’єрний пік Оксани Хвостенко, яка до того була призеркою чемпіонату світу в естафеті, настане в наступному, післяолімпійському сезоні.

Що? Де? Коли? Все, що потрібно знати про зимову Олімпіаду-2022

За таких обставин проявити себе змогла 28-річна Лілія Єфремова, котра народилася в Чебоксарах (РФ), виступала за Білорусь, але не закріпившись там, разом із тренером Костянтином Вайгіним переїхала в Україну. То був не звичний для нашого біатлону трансфер. Фактично, Єфремова з Вайгіним, котрі невдовзі стали подружжям, самі попросилися в Україну і не те що не мали привілейованого становища, а протягом передолімпійського сезону, поки вся команда їздила по закордонних зборах, готувалися самостійно, на учбово-тренувальній базі в Тисовці Сколівського району на Львівщині. Місце Єфремової в олімпійській команді залишалося під питанням до останнього. Врешті, Лілія в команду потрапила, а Вайгін змушений був дивитися за виступами дружини і підопічної з дому.

Головною вадою Єфремової при хороших бігових даних завжди була стрільба. Проте в Турині під час спринтерської гонки Лілія на обох вогневих рубежах відпрацювала блискуче. В підсумку вона здобула бронзу, поступившись 6,6 секундами Флоранс Баверель-Робер із Франції і 4,2 секундами Анні-Карін Олофссон зі Швеції.

В інших олімпійських гонках Єфремова стала восьмою в переслідуванні і 17-ю в мас-старті. А інші українські біатлоністи в Турині не вразили. Найвище місце на чоловічу і жіночу команди посів Руслан Лисенко, котрий став 18-м в індивідуальній гонці. Оксана Хвостенко в тій же дисципліні серед жінок замкнула 20-ку.

Ще одну бронзову медаль Україні на Іграх-2006 принесла танцювальна пара фігуристів Олена Грушина/Руслан Гончаров. До цього успіху одесити йшли дуже довго, починаючи з 18-го місця на чемпіонаті світу-1994. Танці на льоду – вельми суб’єктивний вид програми, де для сходження на вершину, як би грубо це не лунало, треба вичекати свою чергу. Час Грушиної і Гончарова, які завжди вирізнялися надзвичайною вишуканістю й чуттєвим катанням, настав якраз в олімпійському циклі-2006, впродовж якого вони стали третіми на чемпіонаті світу-2005, виграли бронзу і два срібла чемпіонатів Європи. Бронза Олімпіади в Турині стала логічним підсумком багаторічної праці. Для нашого фігурного катання це був останній понині гучний успіх. Коли буде наступний, наразі важко навіть загадувати.

Getty Images/Global Images Ukraine. Олена Грушина та Руслан Гончаров (праворуч) з бронзовими медалями Олімпіади

Великі сподівання з туринською Олімпіадою пов’язувала лижниця Валентина Шевченко. Їй тоді виповнилося 30 років, це була її третя Олімпіада. До цих Ігор Валентина підходила, будучи володаркою Малого кришталевого глобусу переможниці загального заліку Кубка світу-2003/2004. У Турині Шевченко була найближчою до мрії в перегонах на 30 км. Проте в підсумку українка фінішувала сьомою.

Санкарка Лілія Лудан вдруге поспіль завершила Олімпійські ігри шостою. Фристайліст Станіслав Кравчук на третій для себе Олімпіаді став 13-м, зупинившись у кроці від фіналу. Нинішній наставник збірної України з лижної акробатики Енвер Аблаєв туди потрапив, але в підсумку замкнув 12-ку. Найкращою серед жінок у фристайлі стала Олена Волкова – 13-те місце. Вартий уваги також результат спортивної пари Тетяна Волосожар/Станіслав Морозов у фігурному катанні. Вони стали 12-ми і начебто показали, що мають потенціал.

Ванкувер-2010: закономірна невдача

Україна: без медалей

Для нас це була друга безмедальна Олімпіада за останніх вісім років. І якщо провал Солт-Лейк-Сіті-2002 саме провалом, обумовленим найперше тренерськими прорахунками, і виглядав, то «нуль» у Ванкувері радше варто визнати закономірним. Він відображав реальний стан речей в українському зимовому спорті. З 45-ти атлетів, які представляли нашу країну на тих Іграх, на медалі реально могли претендувати одиниці. Але жоден з тих спортовців до старту не виглядав фаворитом такого масштабу, якими на попередніх Іграх були фігуристи Петренко і Баюл, біатлоністка Зубрилова чи танцювальна пара Грушина/Гончаров.

Виявилося, що найліпший шанс на медаль Україна втратила у другий змагальний день, коли на старт спринтерської гонки виходили чоловіки-біатлоністи. Специфіка погодніх умов у вигляді густого снігопаду дала перевагу тим атлетам, які стартували в числі перших. Інші бігли по важкій трасі і розвинути достатню для боротьби за медалі швидкість не могли за визначенням. 32-річний чернігівець Андрій Дериземля, котрий за три роки до того, здобувши бронзову нагороду спринту в Антерсельві, став першим в українській історії чоловіком-біатлоністом, який вигравав медаль чемпіонату світу, стартував дев’ятим. І якби не два промахи на стрільбі стоячи, міг би претендувати навіть на золото. Проте неточні постріли відкинули Андрія на п’яте місце, з 27-секундним відставанням від бронзової сходинки. Пізніше виявиться, що це було найвище місце українських спортовців на Іграх-2010. Також до десятки найсильніших в гонці переслідування тоді пробився Сергій Седнєв, який нині відповідає за зимові види в Міністерстві молоді і спорту.

А ось жіноча збірна тоді продовжувала переживати процес зміни поколінь. Олена Підгрушна і сестри Валентина і Віта Семеренко вже пізнали смак кубкових п’єдесталів, але ще недостатньо зміцніли, щоб боротися за олімпійські медалі. Їхній час настане через чотири роки. А у Ванкувері Олена тричі фінішувала в 20-ці (зокрема 11-ю в мас-старті), Валя стала 13-ю в індивідуальній гонці, а Віта там же посіла 22-гу позицію. Лідером збірної України того часу ще була Оксана Хвостенко. Піковим для неї був чемпіонат світу-2008 в Естерсунді, де чернігівчанка здобула бронзу в спринті й індивідуальній гонці і посіла третє місце в естафеті. У Ванкувері Хвостенко стала десятою в спринті і восьмою в індивідуальній гонці. В естафеті наш квартет фінішував шостим.

Головні ставки FAVBET на Олімпіаді у Пекіні-2022

Через проблеми зі здоров’ям не змогла втрутитися в боротьбу за медалі лижниця Валентина Шевченко, котра за рік до того вперше і єдиний раз у кар’єрі здобула бронзову медаль чемпіонату світу. У Ванкувері Валентина стала дев’ятою в 10-кілометровій гонці і 14-ю в скіатлоні. Улюбленої 30-кілометрової дистанції завершити Шевченко не змогла.

Серед шести українських фристайлістів ліпше виступили дівчата, але Надія Діденко і Ольга Волкова, ставши 13-ю і 14-ю, зупинилися якраз перед 12-ю фіналісток. Чоловіки натомість не вразили: Станіслав Кравчук – 19-й, Енвер Аблаєв – 22-й, Олександр Абраменко – 24-й.

Поліпшив свій результат часів Турина-2006 спортивний дует фігуристів Тетяна Волосожар/Станіслав Морозов. Пара стала восьмою. І після того розпалася. Надалі Тетяна радувала гучними перемогами вболівальників сусідньої країни.

Сочі-2014: золото з присмаком гіркоти

Україна: 2 медалі (1 золото – 1 бронза), 21 місце в медальному заліку

Кількість золотих медалей, здобутих на цій Олімпіаді українцями для інших країн, вражала. Рівненці Алла Цупер та Антон Кушнір стали чемпіонами у лижній акробатиці, представляючи Білорусь. Фігуристка Тетяна Волосожар у парі з Максимом Траньковим виграла золото в змаганнях спортивних пар і допомогла господарям перемогти в командній першості. Шорт-трекіст Володимир Григор’єв, який виступав за Україну в Солт-Лейк-Сіті і Турині, став чемпіоном Сочі в естафеті і здобув срібло на дистанції 1000 м. На другій Олімпіаді поспіль бронзу для Німеччини в парі з Робіном Шолкови здобула фігуристка Альона Савченко з Обухова на Київщині, котра на Олімпіаді-2002 представляла Україну в дуеті зі Станіславом Морозовим.

Власне Україна в Сочі була представлена 42-ма спортовцями, які спромоглися на повторення найкращого результату в історії. Причому до обох цих медалей напряму причетна біатлоністка Віта Семеренко. Спершу вона здобула бронзу в спринті, за ідеальної стрільби програвши 21,7 секунди словачці Анастасії Кузьміній і 1,8 секунди – росіянці Ользі Вилухіній. А після того була фантастична естафета. Віта Семеренко завершила перший етап на третій позиції, а після того Юлія Джима, Валя Семеренко і Олена Підгрушна лідерством не поступалися вже нікому.

Getty Images/Global Images Ukraine

То було 21 лютого 2014 року. Цей день попри олімпійське золото назавжди залишиться одним із найсумніших у нашій новітній історії. Бо в ті миті, коли дівчата-біатлоністки перемагали в Сочі, на київському Майдані незалежності прощалися з героями Небесної сотні. Серед тих, хто за день до того ризикував життям під беркутівськими кулями, був тодішній чоловік Підгрушної Олексій Кайда. Можна уявити, з якими почуттями виступала Олена. А вже після того, як все сталося, на присвяченій перемозі прес-конференції Підгрушна запропонувала присутнім пом’янути пам’ять загиблих у Києві хвилиною мовчання.

Ще одна українка відреагувала на безчинства режиму Януковича на Майдані радикальніше. Гірськолижниця Богдана Мацьоцька з Косова на Івано-Франківщині разом з батьком і тренером Олегом Мацьоцьким на знак протесту відмовилися продовжувати виступи на Олімпіаді.

«Тієї страшної ночі, коли розпочалися масові розстріли, ніхто не спав, - згадувала Богдана. – Купа моїх знайомих у той час знаходилися на Майдані. Не уявляєте, що ми тоді пережили. Вся ніч на нервах. Здавалося, ліпше бути там, у гущі подій, ніж розуміти, що діється щось страшне і не розуміти, що саме. На ранок кадри з розстрілами в центрі Києва облетіли весь світ. Ми знали, що жертв багато, але не розуміли, скільки саме, чи наші знайомі живі. Логічно, що перед виходом на старт ми хотіли вдягнути траурні стрічки. Нехай і кажуть, що «спорт поза політикою», але не висловити співчуття було б гріхом. Втім проявляти скорботу нам заборонили. Сказали, що ми підставляємо всю команду, що через нас дискваліфікують всю збірну. «Народ, уся команда зараз має хвилюватися. Як так можна?», - кажу. «Ні, ви не розумієте». Тоді ми з батьком й вирішили, що раз ми підставляємо всю команду, то відмовляємося від участі індивідуально».

Повертаючись до суто спортивної складової тієї Олімпіади, додамо, що жіноча біатлоннна команда України тоді видала найкращий виступ за історію в усіх розуміннях. Адже крім двох медалей, наші біатлоністки тоді ще п’ять разів фінішували в десятках: в переслідуванні Валя стала п’ятою, Віта – десятою; в мас-старті Підгрушна – сьомою; в індивідуальній гонці Джима – сьомою, Підгрушна – восьмою. Також можна відзначити 12-ті місця Валентини Семеренко в спринті і мас-старті. Серед чоловіків-біатлоністів натомість найкращий виступ продемонстрував Сергій Семенов, котрий став дев’ятим в індивідуальній гонці.

А з представників інших видів відзначився фристайліст Олександр Абраменко. Він посів шосте місце. Але найкраща Олімпіада була для Олександра попереду.

Пхьончхан-2018: блиск і злидні

Україна: 1 золота медаль, 21 місце в медальному заліку

На попередні Ігри від України поїхало лише 32 особи, найменша кількість спортовців за всі часи наших виступів на «білих» Олімпіадах за історію. Вже традиційно ми розраховували найперше на біатлон. Але ощасливив країну фристайліст.

Для 29-річного Олександра Абраменка, котрий народився в Первомайському на Харківщині, а спортовцем став у Миколаєві, це була четверта Олімпіада в кар’єрі. На перших двох він не вражав: 27 і 24 місця. У Сочі-2014 Олександр був близьким до п’єдесталу, але посів шосте місце. Через два роки Абраменко став першим українським фристайлістом за історію, який здобув Кришталевий глобус переможця загального заліку Кубка світу. Суттєво додавати Олександр почав після того, як з ним почав працювати, очоливши збірну, досвідчений олімпієць Енвер Аблаєв.

У суперфіналі змагань з лижної акробатики Олександр виконав стрибок «Back Full-Full-Double Full» і набрав найкращу суму балів — 128,51, випередивши представника збірної Китаю Цзя Цзун’яна та представника країни без гімну і прапора Іллю Бурова.

Після перемоги Олександр трохи протверезив тодішнє керівництво Міністерства молоді і спорту на чолі з Ігорем Ждановим, виставивши у соцмережах світлини трампліна в Миколаєві, на якому він колись робив перші кроки в спорті і де мав би тренуватися зараз. Те жахіття шокувало навіть не дуже посвячених у тонкощі спортивної підготовки людей. Міністр Жданов відреагував начебто миттєво. Невдовзі після повернення з Пхьончхана він поїхав із робочим візитом до Миколаєва, з розумною мармизою оглянув аварійний об’єкт, який прославив на весь світ Абраменко, пообіцяв його відремонтувати і… забув про обіцянку. В підсумку трампліна, а з ним і умов для підготовки в Миколаєві немає досі.

Між тим, крім виступу Абраменка на Олімпіаді-2018, на увагу серед українців заслуговує найперше скелетоніст Владислав Гераскевич. Тоді йому було 19 і він став першим українцем, який представляв нашу державу в цьому виді спорту на Іграх. Владислав вразив впевненим виступом, посівши вельми перспективне 12 місце.

А ось біатлоністи в Пхьончхані засмутили. Потреба в зміні поколінь, яка напрошувалася ще тоді, але яка фактично не відбулася понині, нагадувала про себе під час кожного старту жіночої біатлонної програми. Окрім поганої готовності, не додавали натхнення внутрішні чвари, які вилізли на поверхню після перших невдалих результатів. Сестри Семеренко не приховували невдоволення співпрацею з тренером Урошем Велепцем, якого вже тоді поєднували тісні стосунки з Юлією Джимою. Крім того, проявилися непорозуміння між іншими дівчатами. Валентина Семеренко, не підбираючи висловів у коментарях у соцмережах, красномовно іменувала колектив «командою-ж…ю».

Яка країна виграє медальний залік Олімпіади-2022

Хочеться вірити, що той негативний досвід допоможе українкам, які їдуть до Пекіна в схожому складі, уникнути непорозумінь того штибу, що чотири роки тому.