Євген Коноплянка: пропаща сила

Велике справді бачиться на відстані. На початку вересня 2019-го, коли був офіційно оголошений трансфер Євгена Коноплянки із «Шальке» до «Шахтаря», особисто мені (впевнений, що й багатьом іншим) здавалося, що цей перехід – справжнє одкровення. І для гравця, і для його нового клубу. Багата уява малювала реінкарнацію колись одного з найкращих і точно одного з найталановитіших футболістів покоління, несправедливо затюканого на чужині. Ось він, справжній шанс для гравця, який нарешті потрапив у своє середовище, можливість перед відходом на заслужений відпочинок взяти ще одну дуже високу ноту. А який чудовий маркетинговий крок донецького клубу, який запросив впізнаваного та авторитетного виконавця, здатного ще на вчинок, а нас, уболівальників, спонукає активно купувати футболки з 15-м номером. Приблизно так думалося тоді.

Так, подібної єресі було багато. Недозволено багато. Чомусь заплющувалися очі на підвищену травматичність новобранця «Шахтаря», на його відверте небажання і вже невміння відпрацьовувати по всій бровці, про його, зрештою, пересиченість футболом. Просто хотілося гарної, практично голлівудської історії з хепі-ендом, коли заблукалий син повернувся на круги своя, довівши, що все усвідомив, зрозумів. І що порох у порохівницях таки не відволожився. Хотілося, дивлячись на цього симпатичного хлопця, який вічно усміхається, не тільки самому посміхатися, ностальгуючи за його зірковими часами в «Дніпрі», а й вірити, що він ще зіграє свою лебедину пісню, повернувшись додому.

Адже в «Шальке» його не цінували. І не любили, як тут у нас. Він там потрапив не в свою стихію. З чудового «фантазісти», творця, хай і інфантильного, Коноплянку в Бундеслізі вперто переробляли на солдата. Навіть не на універсального, а вузькопрофільного. Який жаль, адже він гідний кращого, більшого. Перехід до «Шахтаря» мав стати своєрідною компенсацією, індульгенцією за страждання у Гельзенкірхені.

***

Якщо наша широка футбольна публіка перехід Євгена до «Шахтаря» сприйняла так, як було сказано вище, тобто майже захоплено, то в самому донецькому клубі щодо цього не струмував навіть обережний оптимізм. Справа в тому, що ініціатором запрошення Коно був не головний тренер команди та не генеральний директор, а президент клубу. Рінат Ахметов хотів заангажувати цього гравця понад десять років тому. Але тоді зробив свій вибір на користь Тайсона. Проте бажання бачити у себе в команді Коноплянку у Ріната Леонідовича не пропало. І він при нагоді не забув сказати своє вагоме слово.

У відповідь своє алаверди мав говорити Євген. Але в нього не склалося з самого початку. З чуток, що мають явний відтінок достовірності, бразильці «Шахтаря» дуже агресивно були налаштовані проти Жені, якщо тренер довіряв тому місце в основі. Зокрема, «чарівникам м'яча» дуже не подобалося, коли Коноплянка банально забував (або просто забивав) відігравати в обороні.

Стосовно наших, то вони теж не надто зраділи приходу зірки, що згасає. Насамперед – через її вищу зарплату. Так сталося, що новачок не став своїм ні для своїх, ні для чужих.

ФК Шахтар. Євген Коноплянка

Напевно, в непростій ситуації, що склалася, було б правильним очікувати від самого Коноплянки рішучих дій. Якби він рвав і метав на тренуваннях, зубами чіплявся за наданий шанс, відпрацьовував на полі і за себе, і за партнерів, тоді заробив би не тільки на життя, а й на повагу.

Проте він вирішив банально самоусунутись, перечекати, відсидітися в «окопі». Тобто займався практично тим самим, що й у «Шальке»: окупував лаву для запасних. Коронавірус, травми, зміна тренера, непонятки з партнерами – ось видимі причини, що спонукали згасанню ентузіазму Коноплянки. Напевно, були й інші причини, нам невідомі. Доводити комусь щось стало явно в облом. Напевно, він зрозумів свою непотрібність у команді з перших днів появи у «Шахтарі» Де Дзербі. Він просто не тягнув потрібної інтенсивності. Та й не прагнув, загалом.

***

Постійно на «лікарняному», у перманентному процесі вирішення своїх особистих питань (будівництво нового особняка під Києвом забирало чимало енергії, але, схоже, давало призабутий драйв) – Коноплянка все далі віддалявся і від «Шахтаря», і від своєї лебединої пісні на футбольному полі . Не граючи з серпня, він перетворився на збитого льотчика, тягар. Нашого аналога «мадридського самітника» Бейла. З тією різницею, хто в Гарета були справді золоті часи перед тим, як він перетворився на пародію на себе. У нашого героя таких часів, на жаль, не було.

І, мабуть, уже не буде. За кордоном на нього вже немає попиту. І не дивно, адже не потягне рівень. В УПЛ на нього ще можуть зазіхнути. За старою пам'яттю. Дуже старою, адже інтерес «Дніпра-1» до Жені лише цією пам'яттю і ґрунтується. Але й там навряд чи буде тихе щастя, адже для цього треба вкалувати, а навички давно атрофовані.

Насправді велике виявилося маленьким. Трансфер Коноплянки в «Шахтар» - цілковитий провал. Тепер це вже точно та очевидно. Гора народила мишу. Але якщо «гірники» вмиються і підуть далі, до ладу і не помітивши втрати бійця, сама «втрата», що опинилася біля розбитого корита, навряд чи вже колись оклигає. Осінь у патріарха настала надто рано.

Але хто йому лікар...