Андрій Шевченко після Дженоа: шлях воїна чи шлях рантьє?

Після поразки від «Спеції» доля головного тренера «Дженоа» Андрія Шевченка була фактично зумовлена. На виправлення ситуації йому відводили один матч – кубковий поєдинок проти «Мілана». Порівняно з попередніми іграми, зустріч проти «россонері» підопічні колишнього наставника збірної України провели більш-менш. Але все одно програли. У клубі подумали два дні, і вказали Андрієві Миколайовичу на двері. Дивне рішення. Якщо говорити у контексті стратегії. Але закономірне, якщо говорити про поточну турнірну ситуацію…

***

…Не залагодилося із самого початку. Незважаючи на статус однієї з найтитулованіших італійських команд, успіхи «Дженоа» залишилися в минулому. Дуже далекому минулому. Зараз «грифони» - навіть не середняк, а аутсайдер серії А, колектив, що балансує між першим та другим ешелонами. І змінити ситуацію в клубі не можуть уже яке десятиліття.

Але з приходом нових амбітних інвесторів до генуезького клубу й цілі були поставлені абсолютно нові. Майже революційні: кардинально змінити ситуацію на краще. Тому і був без шуму та пилу звільнений «пілігрим» італійського тренерського цеху Баллардіні, умінь якого вистачало лише на те, щоб утримати «Дженоа» в еліті.

Логічно було б припустити, що замість Баллардіні на тренерському містку з'явиться досвідчений фахівець, який знає не тільки суть справи, а й посвячений у внутрішню кухню серії А. Хтось на кшталт Раньєрі. Але нові власники «грифонів» вирішили зробити хід конем, запросивши наставника без найменшого досвіду клубної роботи.

Навіть зараз важко сказати, чому їхній вибір припав на Шевченка. У принципі, здогадів щодо цього було багато. Зараз усі вони не мають жодної ваги. Проте слова, сказані новоспеченим головним тренером «Дженоа» - про відродження колишньої слави колись великого клубу – запам'ятали всі. Як і про те, що Шевченко та проект «Дженоа» – співпраця на роки.

Але співпраця закінчилася після двох місяців. Мені особисто здається, що американські роботодавці так і не зрозуміли, кому довірили штурвал команди. А український найманий робітник теж не зрозумів, куди потрапив. Включатися в роботу потрібно було дуже оперативно, а не розриватися між Лондоном, Києвом та Генуєю. Потрібно було ставити гру, ламати психологію гравців, вишукувати внутрішні резерви. Так, було багато травмованих – і це правда. Був надскладний турнірний графік, і це також правда. Але що ви хотіли? Це вам не три-чотири офіційні поєдинки за півроку, там справді пахати треба. Схоже, що Андрій до цього графіку виявився банально неготовим.

Та й у суто профільних характеристиках він теж не досяг успіху. М'яко кажучи. За Баллардіні «Дженоа» забила 16 м'ячів у 12 матчах, а за нового тренера – лише три у дев'яти іграх. За колишнього тренера «грифони» балансували на межі вильоту, за нового – впали в цю саму зону. Боягузлива тактика в атаці, в обороні – банальні виноси м'яча подалі від своїх воріт – ось так, якщо говорити примітивно, працювала команда за Шевченка. І променя світла у цьому темному царстві не було видно. Тому нинішній тренерський штаб «Дженоа» і був усунений. Все правильно, якщо дивитися у турнірну таблицю. І все досить дивно, якщо зважати на те, що співпрацювати планували роки…

***

…Два місяці роботи, звільнення, відступні, подейкують, близько двадцяти мільйонів євро. У найближчому майбутньому Андрій Миколайович точно не матиме проблем, як би заробити на шматок хліба з маслом. Та й якщо захоче взяти творчу відпустку – мабуть, дуже втомився за цей час – ніхто не заперечуватиме: «подушка безпеки» суттєва.

Проте з репутаційного погляду його відставка – дуже сильний удар під дих. До Генуї Андрій Миколайович в'їжджав фактично на білому коні: у статусі чвертьфіналіста Євро-2020, а ще важливіше – живої легенди серії А. Тепер від цього статусу залишиться лише печія. Футбольна публіка дуже мінлива. І жорстока. Вчора ти герой, а сьогодні невдаха. Навіть із двадцятьма «зайвими» мільйонами на банківському рахунку.

Очевидно, з рожевою мрією – очолити найближчим часом рідний «Мілан» або «двоюрідний» «Челсі» – доведеться розпрощатися. Прикро, але Шева на терені клубного тренера нічим себе не проявив, нічого не показав «такого собі». Власне, він взагалі нічого не продемонстрував за відведений час. Реальність виявилася жорстокою. Не дали часу на розгойдування, не дали часу на притирання, не дали часу на самолюбування. Загалом нічого не дали. Окрім грошей. Він явно очікував іншого підходу.

Ви пам'ятаєте, як його практично носили на руках у нас і як він сам себе носив? У збірній України Андрій Миколайович фактично виконував обов'язки царя. А після Португалії – взагалі став царем. І якби він не втратив ґрунт під ногами після Євро-2020, і зараз би кермував нашою національною командою.

Але це вже лірика. А проза в тому, що у Генуї Андрій був просто тренером. Просто найманим працівником, від якого вимагали лише результат, а не вміння грати, подавати себе чи уособлювати футбол.

Результату він не дав. А це очевидне, що найбільш не подобається, не влаштовує у зовнішності тренера. Так що арріведерчі по ділу.

***

А ось далі починається найцікавіше. У сенсі для Шевченка. Упевнений, що про існування футбольного клубу «Дженоа» українські футбольні вболівальники здебільшого забудуть уже завтра. Але персона найкращого вітчизняного футболіста часів Незалежності все одно буде приваблюючою, хвилюючою. Який він обере шлях надалі? Присвятить себе сім'ї, виставковим матчам та гольфу? Чи, як його колишні партнери по «Мілану» - Індзагі-старший, Зеєдорф, Неста, Гаттузо, загалом, «збиті льотчики» після першої проби пера, знайде у собі сили повернутися в ремесло? Не цураючись роботи у нижчих дивізіонах. Доводячи, що провал на чільному місці був випадковістю.

Якщо чесно, мені особисто хотілося б, щоб Андрій Миколайович вибрав другий шлях: очолив якусь команду серії В, пройшов з нею безліч бойових хрещень і повернувся до серії А. Вже знаним майстром, який здатний до вчинку. І до керівництва «Міланом». Такий шлях – шлях справжнього воїна.

Але якщо він обере перший шлях - жити на відсотки, - я це теж зрозумію і прийму. Власне, не всім же бути Антоніо Конте. Чи Валерієм Лобановським.