В’ячеслав ЛЕЦКАН: «Колесніков питав: Ви хоч Маріуполь зможете обіграти?»

Віце-президент хокейного клубу «Сокіл» у розгорнутому інтерв’ю Sport.ua висловив власне бачення на розкол в українському хокеї, розповів про поточний стан справ у столичній команді і поділився своїм баченням про расистський скандал з хокеїстом збірної України Андрієм Денискіним.

— Конфлікт між Федерацією хокею України і власником хокейного клубу «Донбас» Борисом Колесніковим народився не вчора, - бере слово В’ячеслав Лецкан. – Це затяжне протистояння, яке започаткувалося ще з часів попереднього керівництва ФХУ на чолі з Анатолієм Брезвіним. Проте влітку спірні моменти вдалося вирішити. Зокрема шляхом збільшення статутного фонду і входження Федерації в число співзасновників ТОВ «УХЛ». При цьому це рішення ФХУ цього рішення не приймала. Його підтримали усі чотири клуби, які на ту мить були співзасновниками ТОВ («Донбас», «Білий Барс», «Кременчук» і харківське «Динамо» - авт.). Всі вони проголосували за те, щоб частка ФХУ у лізі становила 50%. Питання, що тут щось не так, що хтось щось не додивився, що один з клубів не сплатив свого внеску, з’явилося лише потім. Проте яким чином порушені чиїсь права, якщо решта чотири співзасновники одноголосно додали п’ятого?

Зрештою, питання стоїть не стільки в тому, чи правильно ввели в число співзасновників УХЛ Федерацію. Ліга цьогоріч нормально функціонувала. Восени ми розпочали найкращий за моєї пам’яті сезон за історію українського хокею. Практично всі матчі були цікавими й інтригуючими. За винятком, можливо, матчів за участю «Білого Барса», який представлений молодіжним складом. Але навіть ці хлопці кусалися і щось намагалися зробити.

Непорозуміння почалося з того, що ФХУ намагалася привести спонсора, котрий покривав усі витрати клубів зі сплати вступних внесків і на організацію трансляцій. В усі попередні сезони ці витрати клуби несли на собі. Зараз не просто відпадала потреба тратитися, але й за підсумками чемпіонату учасники мали отримати певну винагороду. І це логічно, бо домашні арени всіх клубів на 70-80% рекламного простору обклеєні рекламою спонсорів ліги, від яких жоден клуб нічого не має. Тепер Федерація запропонувала тодішньому генеральному менеджерові УХЛ Євгенові Количеву генерального спонсора – нову бетингову компанію. Так, не ту, яка багато років була спонсором ліги. Але готову вносити великі кошти. Генменеджер мав визначитися – підписувати договір чи, якщо щось не влаштовує його чи засновників ТОВ «УХЛ», знайти альтернативний варіант. Але цього зроблено не було. За словами Количева, через те, що «клуби проти». Але ми збиралися для переговорів, сиділи за одним столом з представниками тих клубів, які начебто «проти». Я питав їх: «Ви проти того, щоб не платити внесків? Чи проти того, що за вас хтось платитиме за трансляції?» Хлопці дивилися на мене і не розуміли, чому вони проти. Тоді запропонував Євгенові Количеву, що раз перед ним постало таке складне питання і його розхитують, нехай скличе збори засновників і нехай вони проголосують. Так конфлікт вичерпався б і в жодної сторони не було б питань.

Але цього зроблено не було. Взагалі, мені зараз смішно читати висловлювання одного з керівників клубу «Маріуполь», який каже, що бажає демократичних умов співпраці. Через їх відсутність вони начебто покинули УХЛ. А чим недемократичними були попередні умови? Хто і на чиї права та свободи зазіхав? Звісно, цей конфлікт штучний. Я не збагну, навіщо було ламати те, що створювалося стільки років і працею зокрема власника клубу «Донбас»? Хто від цього виграє? Замість однієї сильної ми отримали офіційну ослаблену і невизнану ліги. Так, «Сокіл», «Кременчук», «Рулав Одд», зміцнений останнім часом херсонський «Дніпро» та оновлений колектив із Київщини БСФК здатні відіграти доволі цікавий турнір. Але це одначе не те, що протистояння всіх цих команд з «Донбасом», «Маріуполем» і «Краматорськом». Це був справді класний турнір. Рівень нашого чемпіонату відзначали навіть іноземні хокеїсти, які поповнювали лави наших клубів.

Нині всього цього нема. Бо хтось вирішив, що здатен проводити чемпіонат самотужки. Хтось функціонує в правовому полі, а хтось у площині, яка йому зручна. Так не буває. Якщо є амбіції, їх треба доводити на хокейному майданчику. Перед початком поточного сезону керівник згадуваного клубу телефонував мені і питав: «Сокіл» буде сильним? Ви хоч «Маріуполь» зможете обіграти?» Очоливши таблицю ледь не від старту і утримуючи лідерство до розколу, ми на це питання відповіли. Але що далі?

— Далі – створення нової, не визнаної офіційно ліги, в яку теоретично міг увійти й «Сокіл».
— Ми працюємо лише в правовому полі і граємо лише в офіційних змаганнях. А що говорити про легітимність так званої «суперліги», якщо будь-який клуб звідти телефонує хокеїстам з УХЛ і пропонує переходити до своїх лав, прекрасно розуміючи, що гравцеві не треба оформлювати ні відкріплення, ні трансферу. Достатньо просто піти, а клуб «суперліги» такого хокеїста залюбки приймає. Це, мабуть, у правовому полі.

— Мова, звісно, про перехід воротаря «Сокола» Артура Оґанджаняна в створений нещодавно однойменний колектив.
— Телефонували не лише Артурові, а й іншим нашим хокеїстам, представникам решти клубів УХЛ. Але інші хлопці розуміють, якими будуть наслідки і не погоджувалися на перехід. Проте такі «перемовини» ведуться, щоб свідомо розхитувати ситуацію. Власне, ми могли б сперечатися довго. Але крапки над «і» під час нещодавнього візиту в Україну розставив президент Міжнародної федерації хокею Люк Тардіф. За його словами, нема про що говорити з тими, хто не бажає притримуватися визнаних IIHF правил і норм.

Взяти бодай ситуацію з відстороненими після від’їзду з лав збірної хокеїстами. Нічого ж страшного не трапилося. Було рішення Дисциплінарного Комітету ФХУ. Його треба виконувати, а незгоду висловлювати, подаючи апеляції у всі можливі інстанції, починаючи з Апеляційного комітету Федерації, завершуючи Міжнародним спортивним арбітражем у Лозанні. Суперечки треба вести тими методами, які передбачені всіма спортивними регламентами і правилами. Якщо правил не дотримуватися, то як повинні реагувати контролюючі органи? Вони й відреагували. Інша річ, що один із клубів навмисне провокував, щоб його виключили з числа учасників чемпіонату, вважаючи, що якщо він звідти вийде не сам, а його виженуть, то десь йому буде легше. Життя показує і ще покаже, що жодних преференцій це не дало і не дасть.

Мене взагалі здивувала принциповість з відкликанням хокеїстів з лав збірної за добу до матчу проти команди Італії. Що це вирішувало? Залишилися б люди в Будапешті ще на дві доби, відіграли б два матчі і повернулися б. Але потрібно було зманіпулювати чиєюсь свідомістю. Як маніпулюють зараз хлопцями, яких переманюють у команди «суперліги». Звісно, хлопці молоді і хочуть заробляти. Часто не задумуючись про наслідки. Коли пропонують заробітки вдвічі-втричі вищі, ніж маєш зараз, можна й не встояти. Але яке майбутнє в ліги, яка не знаходиться під юрисдикцією IIHF, без офіційних трансферів? Навіщо грати в турнірі, переможець якого відомий заздалегідь? «Сокіл» у такі ігри не грає. Тому нас намагалися розколоти в міжсезоння і продовжують кампанію з інформаційної дискредитації зараз.

— Це ви про інформацію, що в «Соколі» є заборгованість з виплати заробітної плати?
— Так. І начебто про це комусь сказав Артур Оґанджанян. Це дурниці, бо перед Артуром ми повністю розрахувалися не лише за щомісячною заробітною платою, а й за бонусами і преміальними. Решти хокеїстів, тренерів і персоналу клубу це теж стосується. Впродовж усіх півтора років, відколи я причетний до клубу як один із його керівників і спонсорів, немає жодної людини, котра могла б пожалітися, що ми їй щось не доплатили. Зокрема серед тих, з ким ми розсталися. Усі фінансові зобов’язання ми виконуємо чітко і своєчасно. Це стосується не лише працівників клубу, а й структур, з якими ми дотичні у процесі чемпіонату. Мова про орендодавців житла для гравців, власників готелів, представників сфери харчування, які нас обслуговують, людей, які постачають амуніцію, тих, у кого ми орендуємо ковзанку АТЕК, операторів на матчах.

Взагалі, мене дивує позиція тих людей, які від’єдналися в іншу лігу, їхні медіа-ресурси перестали висвітлювати матчі за нашою участю. Директор телеканалу Xsport мені особисто сказав, що їм наша ліга не цікава, але при цьому в їхньому інформаційному полі продовжує поширюватися негативна інформація про «Сокіл» та інші клуби з УХЛ. Якщо ви вийшли, то яка вам різниця, що в нас відбувається? У вас інша імперія. Працюйте, щоб довести, що ви кращі. Подивимося, який інтерес буде до ваших змагань і хто в них у підсумку залишиться. Оцінку тому, що відбулося, дадуть глядачі. Якщо раніше поєдинки «Сокіл» - «Донбас» чи «Донбас» - «Кременчук», «Сокіл» - «Маріуполь» в Youtube і на телебаченні дивилося до 400 тисяч користувачів, то нині ці показники нищівно малі. Якщо хтось думає, що зможе закрити питання створенням штучного «Сокола», то ні до чого це не призведе. Усі шанувальники хокею добре розуміють, хто чого вартий і який стосунок ця команда має до мого рідного Києва, традицій «Сокола» і його школи.

— Так чи інакше, так званий СК «Сокіл» грає в неофіційному чемпіонаті. Ви збираєтеся на це реагувати юридично?
— Їхні дії комічні й примітивні. Теоретично ж можна в неофіційному чемпіонаті області з футболу заявити команди «Динамо-Київ» і «Шахтар-Донецьк», купити їм на ринку форму, створити схожі логотипи. Але це несерйозно. Бо ніхто ні в нашій країні, ні в світі загалом не відміняв авторського права, реєстрацію назви, товарного знаку. Ми подаємо до суду позов стосовно неправомірності використання цією організацією назви «Сокіл». Однак у тому й річ, що ця команда не представлена в офіційних змаганнях. Аматорська команда використовує популярну назву. Якщо за нею стоять якісь юридичні особи, будемо виставляти вимоги, вимагати компенсації і рішенням суду доможемося заборони на використання нашої назви. Очевидно інше: офіційні змагання для цього колективу закриті. ФХУ ще у вересні попереджена, що в «Сокола» є власник бренду і лише він у Києві може використовувати цю назву, звертатися офіційно стосовно трансферів та робити заяви. Поки ж триває тяганина, нехай граються, витрачають кошти. А хокеїсти, які у все це втягнені, вочевидь вирішили на завершення кар’єри трохи заробити, пожити в Києві, попити тут смачного пива. Їхнє право. 

— Оґанджаняну – всього 21.
— Це справді дивна ситуація. Десь ще можу зрозуміти Артурових ровесників, які виступали за «Донбас» і коли все сталося, не наважилися розривати контрактів. У всіх свої обставини. Пересунько, Морозов, Кривошапкін, Даниленко, Фірсов – ці хлопці у 2018-му виграли юнацький чемпіонат світу в дивізіоні 1В. Власник «Донбасу» зібрав їх у своєму клубі, запропонував вигідні матеріальні умови. Але все це відбувалося в правовому полі. Натомість не збагну логіки Оґанджаняна. Якщо він вирішив, що буде завершувати хокейну кар’єру, тоді він усе зробив правильно. Але, думаю, Артур ще надто молодий, він хоче грати. Все ж гадаю, що «качку» про заборгованість у «Соколі» запустив не він.

Фото Івана Вербицького. Артур Оганджанян

— Аудіо з голосовим повідомленням від президента ФХУ Зубка точно було приватно надіслане Оґанджанянові і крім нього, оприлюднити цей запис ніхто більше не міг.
— У словах пана Зубка, які там лунають, немає нічого поганого. Але те, що зробив Артур – дуже підло. Згадую, що мені колись говорив тато: «Якщо людина вчинила дурість, їй треба пробачити. Підлості не забувай ніколи». Життя довге і Артурові його вчинок може повернутися. Так не можна робити за жодних обставин. Навіть коли розмовляєш із ворогом. Людина тобі нічого поганого не сказала, а просто відправила голосове повідомлення, попередивши про можливі наслідки того рішення, яке хокеїст зібрався прийняти. Можеш не слухати, то твоє життя. Але навіщо викладати особисті розмови у публічний простір?

Як на мене, в хлопців, які грали разом із Оґанджаняном за юнацьку збірну, взагалі якесь специфічне відчуття реальності. Це я зрозумів з розмови з самим Артуром. Ці молоді люди вважають, що Георгій Зубко зробив собі на них піар і став президентом Федерації. Це дурість. Хлопці мали б розуміти інше. Якщо б свого часу пан Зубко не вирішив витратити свої кошти на їхній хокейний розвиток, не зібрав би у Києві команду «Беркут», не надав би їй стільки можливостей і в підготовці, і по тренерах, і по поїздках у Білорусь, їх взагалі могло не бути. Їхні хокейні кар’єри припинилися б після завершення навчання в школі, як у більшості представників цього провального покоління. Але думати, що за їхній рахунок хтось пропіарився – повна маячня. Людина допомогла вам стати професійними хокеїстами, сподівалася, що в підсумку ви допоможете національній збірній. Проте сьогодні Георгія Зубка не зрадили якраз люди, які не мали стосунку до його команд, але мають почуття поваги до нашої держави. Вони найперше не зраджують Україну. А ті, хто виріс в інкубаторі, ні в чому себе не обмежуючи, хто не витрачався ні на ключки, ні на ковзани, хто мав змогу за кошт пана Зубка виїхати у Північну Америку, чим цій людині відплатили?

У мене інше питання. Що б сталося, якби з лав збірної не поїхали всі відкликані хокеїсти відразу? Тоді б Віталій Лялька не залишився наодинці і нікого б з команди не відраховували, ніхто б нікого не засуджував, а головне – душі були б чистими. А що тепер? Невже ці люди думають, що новостворена ліга імені Бориса Вікторовича існуватиме десять років і в ній можна буде провести всю кар’єру?

Медіа-ресурси та пабліки, які пов’язуються з власником клубу «Донбас», люблять розповідати, які проблеми в «Сокола», херсонського «Дніпра» чи «Рулав Одда». Але чомусь вони мовчать, що проблеми є в самого «Донбасу». Виявляється, що треба бути в офіційній юрисдикції, щоб виступати в Лізі чемпіонів. І гроші цього питання вирішити не здатні.

— Перейдемо до тих реалій, в яких зараз знаходиться клуб «Сокіл». Аргументом, що в команди є матеріальні труднощі, називають відмову від послуг доволі іменитих російських легіонерів – нападників Антона Васильєва і Артема Томіліна.
— Поясню, щоб надалі бажання про це говорити відпало. Васильєва ми брали з урахуванням участі в Континентальному кубку. Ми підсилювали склад, перевищуючи кількість легіонерів, на яких є ліміт в українському чемпіонаті, але немає в єврокубках. Ми хотіли достойно виступити на міжнародній арені і нам це вдалося. Ми приємно здивували своєю грою і якби не невдача у нервовому першому поєдинку проти латвійського «Олімпа», стали б у групі першими і пройшли б далі. За грою ми об’єктивно були найсильнішою командою квартету. І довели це виграним 4:1 матчем проти угорського «Ференцвароша». Хоча напередодні у наш успіх не вірив майже ніхто. Скажімо, власник клубу «Донбас» перед виїздом телефонував мені і казав, що готовий посперечатися на що завгодно, що «Сокіл» угорців ніколи в житті не переможе. Він, правда, те саме говорив і про «Олімп». З рижанами в нас трохи не вийшло.

Але сталося як сталося. Ми вибули з єврокубків і, повернувшись додому, змушені були скорочувати кількість іноземних хокеїстів, яких у внутрішньому чемпіонаті на льоду в одному матчі може бути не більше 11-ти. Спершу ми запропонували відправитися в оренду оборонцям Глєбові Лєтову, Алєксєю Платонову і нападнику Данілу Тіхомірову. Погодився лише перший. Лєтов поїхав у «Краматорськ» і зараз, маючи проблеми з оборонцями, ми вже повернули його назад. Платонов і Тіхоміров, отримавши все зароблене, вирішили їхати додому. Вони досі на зв’язку з тренерами.

З Васильєвим ми попрощалися пізніше. Антон – яскравий гравець, але щось у нього в «Соколі» не складалося. Ми очікували від нього трохи іншого. Тому тренер Олег Шафаренко з агентом гравця знайшли Антонові гарний клуб із сильнішого чемпіонату – «Анґлет» з французької Ліги 1.

Артема Томіліна натомість ми брали на підсилення складу, з розрахунком, що будемо боротися за чемпіонство з «Донбасом» і «Кременчуком». Артем – авторитетний нападник, з багатим досвідом виступів у КХЛ. Ми цінуєм його вміння, але в реаліях, які склалися в нашому хокеї, вирішили не продовжувати співпраці. До слова, ми в таких кроках не унікальні. Той же «Донбас» після вильоту з Ліги чемпіонів також позбувся і Джейлена Смерека, і Михайла Стефановича, й інших виконавців. У цьому випадку теж можна сказати, що клуб розвантажує зарплатну відомість. Але про це чомусь не згадують. Ми теж не згадували б, бо це внутрішньоклубні справи. Так само як ми повинні вирішувати, кого залишати в «Соколі».

Ми надалі тримаємо напрям комплектування команди молодими українцями, даємо їм змогу рости поряд із досвідченими виконавцями. Вважаю дуже гарним придбанням запрошення Євгена Фадєєва. Добре, що ми змогли повернути в «Сокіл» досвідченого Романа Благого.

— Тим часом, втративши Оґанджаняна, команда залишилася лише з одним воротарем, який має досвід виступів у дорослому хокеї – 19-річним Дмитром Кубрицьким.
— Запросивши у міжсезоння Артура, ми свідомо робили ставку на двох молодих українських голкіперів. Розуміючи, що з огляду на вік вони помилятимуться і не вражатимуть стабільністю. Власне, так і було – що Оґанджанян, що Кубрицький мали в своєму активі як дуже сильні, так і невдалі поєдинки. Проте тренерський штаб ставився до цього з розумінням. Артур однак вирішив, що до нього є упереджене ставлення, не таке, як до Дмитра. Це дивно, адже хлопці виходили на лід через гру. Перед сезоном існувала домовленість, що той воротар, який проводить матч «на нуль», виходить у наступному поєдинку автоматично. Ці домовленості теж виконувалися. Бонуси в наших воротарів теж були однакові. То в чому ж упередженість?

— Оґанджанян вирішив піти якраз після того, як вдруге поспіль не потрапив у заявку збірної на міжнародний турнір. А за воротарів у національній команді відповідає тренер «Сокола» Костянтин Сімчук.
— Якщо Артур програвав конкуренцію і тренери збірної вирішували, що він слабший, ніж Олег Петров, Сергій Писаренко чи Кубрицький, то хто в цьому винен? Навпаки, працюй і доводь, що кращий ти, щоб на наступних зборах тренери обрали тебе. Я чомусь вважав, що Артур поміркованіший. Проте у п’ятницю, коли збірна знаходилася в Польщі, Оґанджанян прийшов до Олега Шафаренка і сказав, що його кличуть в «Альтаїр», дають хорошу зарплату і він хоче йти. Тренер сказав, що це питання треба обговорити з керівництвом клубу. Зійшлися на тому, що найближчого вівторка «Сокіл» відіграє матч з херсонським «Дніпром», а після того будемо спільно вирішувати, що робити далі. Артур погодився, а наступного дня команда зайшла у роздягальню, а там вже немає речей Оґанджаняна. Про що після цього можна говорити? Про які людські стосунки?

Щодо заміни Артурові, то наразі дублерами Кубрицького будуть представники молодіжної команди Ярослав Андрійчук і Макар Ганін. Але ми ще до історії з Оґанджаняном не приховували, що ближче до плей-оф хочемо взяти досвідченішого голкіпера. Пошуками достойних кандидатур зараз займаються тренери.

— В’ячеславе Львовичу, чи вплинуло якось переформатування складу учасників ліги на ставлення до команди спонсорів?
— Всіх спонсорів найперше цікавить, щоб матчі були конкурентними, щоб їх дивилися глядачі і відповідно, щоб працювала їхня реклама. Зрозуміло, що в цьому контексті ми після усіх змін спостерігаємо в усіх цих контекстах певне просідання. Матчів стало менше, трансляції на телебаченні відновлюються лише після 27 грудня. Думаю, якість цих трансляцій буде і якіснішою, і рейтинговішою. Принаймні, матчі «Сокола» мають показувати і телеканал «Київ», і «Спорт 1», і всеможливі Youtube-платформи. Наразі спонсори нашого клубу розуміють, що відбувається, усвідомлюють, з ким маємо справу і що не завжди ця гра чесна. Іноді тебе просто обливають брудом. Піди потім відмийся.

— Титульний спонсор «Сокола» зараз є титульним у так званій «суперлізі». Це не є проблемою?
— Ні. Так само, як не було б проблемою, якби одна бетингова компанія була титульним спонсором УХЛ, а клуби мали серед спонсорів інші бетингові компанії. У футбольному чемпіонаті України це діє і нікого не бентежить. А в нас через небажання домовлятися стався розвал ліги.

Фото Івана Вербицького. Андрій Денискін

— Серед причин розколу називають ситуацію з жестом расистського характеру хокеїста «Кременчука» Андрія Денискіна.
— Я вас прошу… В нашому випадку в історії з расизмом немає історії, а є продовження. Ми чомусь не звертаємо уваги на те, що українських спортовців, які виступали в різних країнах, по-різному і в різні періоди обзивали. Поспілкуйтеся з хлопцями, які виступали в Росії. Нехай розкажуть, що їм говорили у роздягальнях. Чи що вигукували на адресу наших хокеїстів у США чи Канаді. Це теж образливо. Але це не означає, що на прикладі окремих персоналій треба говорити про тенденції в хокеї у всій країні. Звісно, випадок з Денискіним – надзвичайний і такого допускати не можна. Але це вже сталося. І я переконаний, що сама ліга не повинна була розганяти цю історію по всьому світу.

— 13 матчів дискваліфікації, яку відбув Денискін – достатнє покарання?
— Більш ніж достатнє. Зараз уже видно, що ця пауза вкупі з ажіотажем навколо скандалу дуже сильно підкосили Денискіна. Поки Андрій взагалі не схожий на самого себе. Сподіваюся, що хлопець оговтається бодай до плей-оф УХЛ, до матчів чемпіонату світу. Що звичного Денискіна ми побачимо бодай там. Андрій сильно постраждав через власну гарячкуватість. Здається, він усе добре зрозумів. А що зрозуміли ті, хто заколотив цю історію? Час іде, а цю історію продовжують обсмоктувати, приплітаючи і Федерацію хокею, і її керівництво, і клуб «Кременчук». Але то ж були емоції окремо взятої людини в мить бійки. Ми сильно себе контролюємо, коли б’ємося? Нехай ті люди, які звинувачують Денискіна, почитають, що вони пишуть у соцмережах у миті гніву. А не видаляють повідомлення зранку.

Я знаю, що в жесту Денискіна була передісторія і він не просто так це зробив. Вважаю, що Андрієві доречніше було б побитися зі Смереком, а не щось там показувати. Але він зробив так, як зробив. Певен, що Смерек спровокував Денискіна свідомо. Розуміючи, що він робить. У підсумку вже й Смерека в нашому чемпіонаті немає, а ми продовжуємо цю історію обсмоктувати.

Знаєте, я народився в Києві і все життя прожив в Україні, не будучи українцем за національністю. Мене теж іноді ображали за національною ознакою. З дитинства такі речі траплялися. Але я не тримав образи ніколи. Батько вчив мене так: «Тебе ображають – іди бийся». Так і було.

— І все ж, чим, на вашу думку, цей конфлікт завершиться?
— Переконаний, що сторонам треба домовлятися. Сторони ще не пройшли точку неповернення. Потрібно шукати точки дотику, щоб ми знову отримали сильний чемпіонат з хокею.