Від архітектора до ветеринара: Топ-10 італійських арбітрів усіх часів

Призначення Ніколи Ріццолі відповідальним за розвиток вітчизняного суддівського корпусу спонукало блогера sport.ua Олексія Рижкова пригадати поважних італійських арбітрів різних футбольних епох і пошукати відповідь на запитання: чому нас так вабить тамтешня суддівська школа?

Італійський арбітражний вектор в українському футболі незмінний. У половині листопада було оголошено, що куратором нашої футбольної Феміди став відомий у недалекому минулому апеннінський арбітр Нікола Ріццолі. Чому ми в такому захваті від рефері з італійськими паспортами, що ладні беззастережно їм довіряти? Чи тому причиною ментальна близькість, якісь корупційні паралелі, а може, схожа філософія нашого й апеннінського футболу? У пошуках відповіді на ці запитання я звернувся до футбольної історії. Протуберанці пам’яті, вивчення футбольних мемуарів і неабиякий шар відеоматеріалів у Мережі дали мені змогу виокремити десятку найавторитетніших італійських рефері, які мали честь обслуговувати фінали великих турнірів.

1. Будівничий: Нікола Ріццолі (архітектор, народився в 1971 р. у Мірандолі, провінція Модена)

Випускник Флорентійського університету й знаний архітектор вибудував і вельми поважну кар’єру в межах зеленого прямокутника футбольного поля. У 2010-ті рр. 7 разів поспіль його пошановано титулом найкращого арбітра серії А. В 2010 р. Нікола арбітрував фінал Ліги Європи між мадридським «Атлетіко» та «Фулхемом». У 2013 р. він обслуговував суто німецький фінал Ліги чемпіонів між «Баварією» і дортмундською «Боруссією», а через рік сягнув найвищої суддівської вершини – реферував фінал чемпіонату світу між німцями та аргентинцями на «Маракані» в Ріо. В 2014 та 2015 рр. ставав кращим арбітром світу, за версією Міжнародної федерації футбольної історії та статистики. Кращим у світі він став і згідно з Globe Soccer Awards у 2014 р.

Ріццолі був арбітром московського матчу Кубка УЄФА між ЦСКА та «Шахтарем» у переможному для помаранчево-чорних розіграші 2008/2009 рр. Щоправда, під його наглядом українська команда мінімально поступилася російській.

Нікола закінчив суддівську кар’єру на рік раніше встановленого вікового терміну й кілька років пропрацював на чолі італійського суддівського корпусу.

Якщо твердити про манеру суддівства Ріццолі, то спадає на пам’ять те, що він не полюбляв надто впадати в око, ефектними жестами демонструючи, хто господар на футбольному полі. Помилки? Ну, без них нікуди, та все ж таки в 2010-ті рр., коли він сягнув топ-висот у футбольному арбітражі, кількість хиб у його виконанні була мінімальною. Натомість спокійна вдача та неабияке почуття гумору часто-густо ставали в пригоді під час надто гострих суперечок із гравцями.

2. Харизматичний: П’єрлуїджі Колліна (фінансовий консультант, народився в 1960 р. у Болоньї)

Найзнаковіший представник світової футбольної Феміди з відзнакою закінчив факультет економіки та комерції Болонського університету. У 17-річному віці записався на суддівські курси. Як засвідчило життя, те рішення було далекоглядним і зумовило життєву успішність майбутнього гуру футбольного арбітражу.

Його видатні фінали: Олімпіада-96 між Аргентиною та Нігерією, Ліга чемпіонів-99 «Баварія» – МЮ (на жаль, київські динамівці тоді ледь-ледь не дісталися барселонського «Камп Ноу», зупинились у кроці від мрії), йокогамська битва на чемпіонаті світу-2002 між Німеччиною та Бразилією, вирішальний матч Кубка УЄФА-2004 між «Валенсією» та «Марселем».

Так само, як і Ріццолі, Колліна сім разів ставав кращим арбітром серії А, однак у нього не вийшло зробити це сім разів поспіль. Однак на межі сторіч Колліну шість разів поспіль визнавали кращим арбітром світу за версією Міжнародної федерації футбольної історії та статистики. А в 2012 р. та сама федерація визнала лисаня з Болоньї кращим арбітром за останні чверть сторіччя. Колліну називали й назагал найкращим футбольним арбітром в історії (зокрема France Football).

Щодо українського перетину з Колліною мені пригадується матч Ліги чемпіонів «Ліверпуль» – «Динамо» (Київ), коли суворий Фантомас (так звали італійського лисаня вболівальники-недоброзичливці) не показав жодної жовтої картки за матч! Ну, а про кураторство (прокураторство!) цим італійцем українського арбітражного цеху, та й про головування в європейському, а надалі світовому футбольно-суддівському господарстві варто писати окремі книжки. Скажу лише, що, будучи попервах палким прихильником його призначення, згодом дещо розчарувався в його щирому бажанні допомогти українській футбольній Феміді вголос заявити про себе в Європі.

Чому я ставлю Ріццолі вище Колліни? Пам’ятаю чимало помилок другого (як стверджує сам Колліна, «важливо вміти співіснувати з помилкою»), часто-густо пов’язаних із дещицею шоуменства. Ріццолі помилявся куди менше та на публіку практично не грав. Показово, що в роки, коли П’єрлуїджі обирали кращим арбітром світу кількараз поспіль, в Італії він пару разів програв титул кращого Стефано Браскі. Внутрішньоіталійське оцінювання футбольної Феміди, як на мене, об’єктивніше, адже тамтешні голосувальники бачать більше матчів, арбітрованих тією чи іншою людиною в чорному. Вважаю, Нікола менш схильний до ефектних жестів і дій як на полі, так і за його межами. До того ж, він на 11 років молодший і є, як на мене, сучаснішою людиною. Колліна в своїй книжці «Мої правила гри» (амбітна назва, до речі) пише про так звану «суддівську проблему», себто про шляхи усунення помилок футбольних рефері таке: «Особисто я не вірю в технологічне рішення, тобто через встановлення на полі телевізійного апарата». Написано це було в 2003 р., а нині VAR став частиною футболу. У своїх передбаченнях П’єрлуїджі помилився.

3. Кумир 70-х: Серджо Гонелла (банківський менеджер, 1933, Асті, провінція П’ємонт – 2018, Асті, провінція П’ємонт)

Унікальність Гонелли полягає в тому, що він судив і фінал Euro (в 1976 р.), і фінал мундіаля (в 1978 р.). Крім нього, таким може похизуватися хіба що славнозвісний швейцарський рефері Готфрід Дінст, але в нього реферування цих двох фіналів відбувалося зворотнім порядком: спершу – світ, опісля – Європа. На фінал-1978 між аргентинцями та нідерландцями було спершу призначено ізраїльського рефері Абрагама Кляйна, однак аргентинці висловили йому недовіру. Відтак на авансцену вийшов Гонелла й відпрацював на високому рівні, не піддавшись на тиск трибун, з яких вивергалися достоту дев’ятивальні хвилі серпантину.

Твердячи про арбітрів 1970-х, одразу спадає на думку Гонелла – кращий арбітр тогочасся. Ну, а вболівальники київського «Динамо» пам’ятають італійця за роботою на першому матчі за Суперкубок УЄФА-1975 в Мюнхені. Саме Гонелла вказав на центр після непересічного індивідуального проходу Олега Блохіна в тому матчі. Італієць не пошкодував жовтої картки й для самого Беккенбауера – Кайзера Франца – за апеляцію. Жовта ж картка для Анатолія Конькова в тій грі за нинішніх часів була би просто подарунком долі, фол, ніде правди діти, на червону, та Гонелла виявив у тому епізоді лібералізм.

4. Наступник Колліни: Роберто Розетті (лікар, народився в 1967 р. в Турині)

Уродженець Турину зростав у Печетто-Торінезе – невеличкій комуні неподалік столиці італійського машинобудування. Наприкінці 2000-х рр. Розетті чотири рази поспіль було визнано найкращим арбітром серії А (якраз після домінування Колліни прийшов час Розетті). У 2008 р. Міжнародною федерацією футбольної історії і статистики його було пошановано титулом найкращого арбітра світу. В 2008 р. відсудив фінал Euro між Німеччиною та Іспанією. На мундіалі-2010 припустився результативної помилки – зарахував гол аргентинців у ворота мексиканців, забитий із положення поза грою, і був відсторонений від дальшого арбітражу матчів чемпіонату світу. Тогоріч вирішив завершити суддівську кар’єру, зосередившись на адміністративній роботі в суддівському корпусі. На початку 2010-х рр. деякий час трудився на чолі суддівського корпусу в РФ (тамтешні функціонери пішли українським шляхом, призначивши на високу посаду апеннінця).

Як арбітр Розетті запам’ятався українцям роботою на епохальному матчі «Динамо» (Київ) – «Спартак» (Москва) в кваліфікації до Ліги чемпіонів-2008/2009. Як на мене, провів гру небезпомилково (другий гол киян у виконанні Ісмаеля Бангури, може, й грішив на офсайд, натомість пару пенальті у ворота московських гостей не призначив). Назагал Розетті тримав високий рівень суддівства впродовж меншого часу порівняно з Ріццолі, Колліною та Гонеллою.

5. Мер-гандболіст: Кончетто Ло Белло (фахівець із страхування, 1924, Сиракуза – 1991, Сиракуза)

Уродженець Сиракузи неоднораз судив великі фінали. Зокрема в 1966 р. арбітрував другий фінальний матч Кубка Ярмарків між «Сарагосою» та «Барселоною», а в 1974 р. працював на другій фінальній грі Кубка УЄФА між «Феєнордом» і «Тотенхемом» (за вельми непростих умов, до речі, адже роттердамська публіка поводилася вкрай зухвало). У 1968 та в 1970 рр. Ло Белло був арбітром головних матчів клубного євросезону – фіналу Кубка чемпіонів між «Бенфікою» та МЮ (в присутності понад 92 000 глядачів на «Вемблі») та між «Феєнордом» і «Селтіком» відповідно.

Кончетто став прототипом головного героя італійської кінокомедії «Арбітр», знятої e 1974 р. У постфутбольному житті присвятив себе політиці, сповідував цінності християнських демократів, перемагав на виборах мера Сиракузи, однак пропрацював на цій високій посаді лише 5 місяців. Впродовж 15-ти років Ло Белло очолював Федерацію гандболу Італії.

Вітчизняному вболівальнику Ло Белло запам’ятався як головний суддя півфіналу Eurо-1964 СРСР – Данія та півфіналу мундіалю-1966 ФРН – СРСР. У вкрай запеклому радянсько-західнонімецькому двобої Ло Белло вилучив із поля Ігоря Численка, чим, на думку чималої кількості оглядачів, багато в чому й вплинув на підсумок гри. Чи слушним було те рішення? У кожного своя правда.

6. Лихослів: Луїджі Аньйолін (вчитель фізкультури, 1943, Бассано дель Граппа, провінція Віченца – 2018, Рим)

Аньйолін входив до списку найкращих арбітрів світу в другій половині 1980-х й обслуговував зокрема фінал Кубка кубків-1987 між «Аяксом» і лейпцизьким «Локомотивом», а також фінал Кубка чемпіонів-1988 між ПСВ і «Бенфікою». Впродовж 13-ти років цей вчитель фізкультури був арбітром ФІФА, а в 1990-ті рр. арбітрував і представницькі футзальні змагання.

Аньйолін знаний тим, що якось під час туринського дербі нецензурно висловився на адресу нападника «Ювентуса» Роберто Беттеги. Така поведінка збурила справжню хвилю в пресі. Газетярі назвали Аньйоліна «арбітр анти-«Юве», а самого рефері за лайку дискваліфікували на 4 місяці. Були й часи, коли Аньйолін конфліктував із Зеппом Блаттером (на мундіалі-1990), з Національною комісією арбітрів (через те, що носив бороду), з очільником Асоціації італійських арбітрів Антоніо Матаррезе. Одне слово, Луїджі був ще тим ньюсмейкером! У новітні часи поєднував функціонерську діяльність у клубах («Рома», «Венеція», «Верона», «Перуджа», «Сієна») з політичним поприщем. Належав до правоцентристів.

Нашим уболівальникам запам’ятався як рефері матчу за Суперкубок УЄФА в 1987 р. між київським «Динамо» та «Стяуа», а також як арбітр феєричної гри мундіалю-86 між збірними СРСР та Угорщини. Тоді Аньйолін 6 разів фіксував взяття воріт угорців підопічними Валерія Лобановського. У 1983 р. судив відбірковий матч чемпіонату Європи в Хожуві між Польщею та СРСР. Прикметно, що в обох матчах радянської збірної, на яких працював Аньйолін, не було показано жодної жовтої картки.

7. «Не ліберал»: Даніеле Орсато (електрик, народився в 1975 р. в Монтеккьо Маджоре, провінція Віченца)

Орсато, певно, найпомітніший серед сучасних італійських арбітрів. Саме йому довірили обслуговувати торішній фінал Ліги чемпіонів між ПСЖ і «Баварією». Міжнародна федерація футбольної історії і статистики назвала Орсато кращим арбітром світу 2020 р. Відзначили його торік і на батьківщині, визнавши кращим арбітром серії А. Суддівський експерт Мирослав Ступар називає Орсато «не лібералом, принциповим і тим, хто дає грати». Про міжнародний авторитет Орсато свідчить зокрема й той факт, що свого часу його запрошували до Румунії судити фінал тамтешнього Кубка.

Вітчизняному вболівальнику Орсато запам’ятався, насамперед, як арбітр матчу 1/8 фіналу на Euro-2020(2021). Маркуса Даніельссона він вилучив із поля за брутальний фол на Артемі Бєседіні лише після підказки арбітра VAR Массиміліано Ірраті.

8. Порушник гегемонії Колліни: Стефано Браскі (комерційний агент, народився в 1957 р. в Барберіно-ді-Муджелло, регіон Тоскана)

На межі сторіч лише Браскі міг скласти конкуренцію Колліні, так би мовити, на ринку італійських футбольних арбітрів. І двічі в «епоху Колліни» Браскі визнавали кращим арбітром серії А. У фаховому доробку Стефано – фінал Кубка кубків 1998 р. між «Челсі» та «Штутгартом» (до речі, надихнувшись, певно, суддівством співвітчизника, якнайкраще ту гру провів тодішній лідер лондонців Джанфранко Дзола) та фінал Ліги чемпіонів-2000 між «Реалом» та «Валенсією».

В 1997 р. Браскі працював у Києві на матчі відбору до групового етапу Ліги чемпіонів між київським динамівцями й «Брондбю» та зафіксував мінімальну перемогу данців. Щоправда, вона не зарадила гостям, адже в Копенгагені в першій грі динамівці виграли з більшим рахунком. І, звичайно, як забути перший чвертьфінальний матч Ліги чемпіонів-1998/1999 «Реал» – «Динамо» (Київ) у Мадриді під наглядом Стефано! Тоді кияни й мадридці обмінялися голами. А в 2001 р. Браскі працював у Києві за присутності 87 000 глядачів у матчі плей-оф відбору до чемпіонату світу-2002 Україна – Німеччина й зафіксував нічию – 1:1.

9. Фігурант «Кальчополі»: П’єрлуїджі Пайретто (ветеринар, народився в 1952 р. в Турині)

У 1996 р. Пайретто обслуговував фінальний матч Кубка кубків між ПСЖ і віденським «Рапідом», того самого року працював на фіналі Euro Чехія – Німеччина. Як до арбітра впродовж кар’єри до нього не було претензій, адже виконував свою роботу фахово та незаангажовано. А от по закінченні суддівської кар’єри він втрапив у скандал «Кальчополі». Його, європейського суддівського функціонера, звинувачували в постійному телефонному зв’язку з босом «Юве» Лучано Моджі та узгодженні арбітрів на матчі «Старої Синьйори» в Лізі чемпіонів. Вирок – усунення Пайретто від футболу терміном на два з половиною роки. Згодом до цього терміну додали ще рік.

Вітчизняні вболівальники зі стажем можуть пригадати, що Пайретто входив до суддівської бригади, яка обслуговувала фінал молодіжного чемпіонату Європи-1990 СРСР – Югославія. Гру в Сімферополі радянська команда з Андрієм Сидельниковим і Сергієм Шматоваленком у складі виграла з рахунком 3:1.

10. Союзник центру: Тулліо Ланезе (поліцейський, народився в 1947 р. в Мессіні)

Найвищим досягненням Ланезе-арбітра стала робота на фіналі Кубка чемпіонів 1991 р. між «Марселем» та «Црвеною Звездою». Там він продемонстрував, власне, свою вправність як рефері. А от як функціонер Ланезе заплямував свою репутацію. Він стояв на чолі Асоціації італійських арбітрів, коли здійнявся скандал «Кальчополі». Відтак змушений був подати у відставку. Його було засуджено Федеральним судом до 2 років та 6 місяців ув’язнення, проте надалі це покарання трохи пом’якшили. Однак через кілька років Ланезе було виправдано, й він навіть брав участь від партії Союз центру в місцевих виборах на Сицилії.

Саме Ланезе обслуговував на переможному для СРСР олімпійському турнірі в Сеулі в 1988 р. матч господарів проти підопічних Анатолія Бишовця (0:0).

***

Навіть серед висококласних суддів з Апеннін трапляються суперечливі й не зовсім чисті на руку постаті. Чи слушною є ставка нашої федерації саме на італійську суддівську школу? З повагою ставлюся до Ріццолі, але в ситуації, коли на чолі одного з традиційних претендентів на чемпіонство стоїть італійський тренер, призначення куратором українського суддівства співвітчизника Де Дзербі, як на мене, – це рішення, яке просто приречене на жваве обговорення. Не знаю природи взаємин між Ріццолі й Де Дзербі, натомість знаю, що в клубу «Дженоа» симпатиків з України нині аж-аж-аж. Причина на поверхні – підтримка нашого співвітчизника Андрія Шевченка, який нещодавно заступив на посаду алленаторе цієї команди. На чиєму боці будуть симпатії італійця в зарубіжному чемпіонаті, де одним із тренерів є його співвітчизник?..

Олексій РИЖКОВ