ТАЙСОН: «Україна – складна. Я жив у країні, де багато забобонів»

Колишній півзахисник і капітан «Шахтаря» Тайсон, котрий нині у свої 33 роки виступає в Бразилії за «Інтернасьонал», є популярною фігурою на батьківщині, в тому числі й через боротьбу з расизмом, яку хавбек активно продовжує, відзначаючи забиті м'ячі особливим жестом з піднятою вгору рукою.

Нещодавно Тайсон дав інтерв'ю бразильським журналістам, у якому особливе місце було відведене темі расизму.

– Що для вас расизм?
- Я постраждав від нього в Україні, хоча думав, що ніколи не зіткнуся з цим. Коли я був дуже молодий, я не розумів, що це таке, і відпустив проблему зі сфери уваги. Зараз це завдає мені болю, тому я справді радий, що можу донести свою позицію до багатьох людей. Знаю, що дехто проходить повз і приховує расизм. Для них я хочу стати натхненником. Я борюся за дуже важку справу, через яку люди проходять щодня, коли йдуть на роботу, заходять до магазину, а охоронець переслідує їх буквально по п'ятах.

- Який найгірший епізод расизму з пережитих вами?
- Це був класичний матч в Україні між «Шахтарем» та «Динамо». Ми грали на домашньому стадіоні, і в першому таймі почалося щось таке, але я був зосереджений на грі і мало слухав, що відбувається навколо. Потім у другому таймі – так. Ми атакували флангом, де розташовувалися фанати «Динамо». Я чув, як вони імітують звуки мавпи, і моя реакція була така – я схопив м'яч і вдарив його ногою в їхній бік. Мені було дуже боляче того дня, я багато думав про те, що мені робити далі. Моя мати, мій батько, вся моя сім'я – подзвонили мені вранці і сказали, щоб я повертався. Багато людей мені допомагали, але всередині мені було дуже сумно та погано… Це сталося в країні, де я прожив 12 років і в якій, як я думав, таке ніколи не станеться. Я бачив, як повз мене приходять і йдуть товариші по команді, і думав: «Зі мною цього не буде», але це сталося. Сьогодні я бачу, що з людьми відбувається і в повсякденному житті, і це завдає мені болю.

- Прояви расизму гірші у Бразилії чи в Україні?
- Це схоже. Я жив у країні, де багато забобонів. Україна – складна. Я приїхав у 2010 році і грав з другом із Сенегалу (очевидно, мова про Папу Гуйє з «Металіста» - прим. Sport.ua), який стикався з цим щодня, коли ходив на ринок або водив сина до школи… А в Бразилії моя мати пройшла через це, коли ми переїхали, вона покинула мій будинок і переїхала в інший у Пелотасі, де живуть люди з вищим статусом. Моя мама підмітала, прибирала перед будинком, коли проходили сусіди і питали, чи не нова вона хатня робітниця. Це мене засмучує, бо з подібним стикалася не лише моя мама, а й багато людей. Ми кудись заходимо і за нами стежить охорона. Якщо це залежить від мене, я завжди боротимуся. Багато хто просто перестає говорити або бояться бути звинуваченими у брехні. Але ж подібні факти відбуваються щодня, і ми не можемо просто мовчати.

“Eu sofri racismo na Ucrânia e toda fez que faço o gol, tanto lá como aqui, faço o gesto de luta contra o racismo”, Taison do @SCInternacional #PorMaisRespeito pic.twitter.com/6uCghNkyQ4

— Observatório Racismo (@ObRacialFutebol) August 8, 2021

- Забиваючи м'яч, ви робите антирасистський жест. Коли це почалося?
– Після того, як я зіткнувся з расизмом в Україні. Я так відсвяткував гол, і продовжуватиму робити так у майбутньому. Це мій момент, який може надихнути інших. Я отримую повідомлення від людей, які грають у футбол, і також почали святкувати забиті м'ячі так, як я. Нещодавно я розмовляв з другом: «Тайсоне, я не граю з такими футболістами, як ти, але я, як і ти, відзначаю голи і почуваюся задоволеним, що ти борешся за нас». Я думаю, коли один із нас перемагає, то ми перемагаємо разом. Ми повинні багато боротися, вбивати по одному леву на день, але не здаватися від того, що завдає нам страждань. Ви ніколи не повинні здаватися. Чи будемо далі почуватися приниженими й ховатися? Я дуже сподіваюся, що на цьому все скінчиться. Однак розумію, що нічого не закінчиться, бо це дуже складно. Однак я вірю, що ми зможемо об'єднатися, щоб стати набагато сильнішими і протистояти цьому.

- Як вважаєте, що можна зробити для покращення ситуації?
- Нам потрібно сильніше єднатися не тільки в цьому питанні, а й в інших. Коли люди дивляться на нас, вони хочуть бути одними з нас, а ми багато чого приховуємо. Так не повинно бути. Моє слово може допомогти багатьом.

- Яке покарання було б справедливим за расизм?
- Фред (колишній півзахисник «Шахтаря» і партнер Тайсона по команді – прим. Sport.ua) пройшов через це в Англії, на грі, і той фанат більше ніколи не потрапить на стадіон, для нього це заборонено. Тут, у Бразилії, також має бути так. У Серії В був випадок із Селсіньо, і тоді суперник був покараний зняттям очок. Мені дуже сподобалося, що таке рішення було ухвалене. Такі вболівальники не повинні більше приходити на стадіон. Правильне покарання – упіймати фаната. Наскільки я розумію, було б непогано заарештувати його, бо він завдав шкоди іншим. Якщо цього не може бути, то такій людині просто не місце на стадіоні. Покарання фаната в Англії, який образив Фреда, має стати прикладом для нас тут, у Бразилії.

- Які уроки ви робите з цієї ситуації для своєї доньки?
- Я тримаю її в курсі всього, що може статися у її житті. Слава Богу, сьогодні я можу дати їй найкраще життя, життя, якого не було в мене, те, чого в мене не було в дитинстві, але я хочу, щоб вона перемагала у своїй боротьбі. Звертаю її увагу, що можуть спекулювати на темі волосся, кольору шкіри. Я тримаю її у тонусі, тому, якщо таке станеться, вона зможе зателефонувати мені, поспілкуватися та отримати підтримку. Я знаю, що люди кажуть: «О, яке у тебе волосся» чи «Як ти збираєшся влаштуватися на роботу з такою стрижкою?» Для мене особисто немає чорних та білих, всі єдині. Але чорна людина сильно страждає.

- Як ви оцінюєте дії урядів у боротьбі з расизмом?
- Я не особливо люблю говорити про політику. Але я думаю, що вони тримаються від цієї теми якнайдалі, якщо ви розумієте, про що я. Важливо, щоб вони могли бути присутніми у повсякденних питаннях, з якими люди стикаються у житті.

- Вони далекі від людей?
- Коли я був молодий, чув від багатьох кандидатів: «Я зроблю це, я зроблю те», але коли людину обирали, вона просто зникала. Їм потрібно більше бути присутніми у повсякденному житті людей, суспільства. Я розмовляв з Тінгою (екс-футболіст збірної Бразилії, дортмундської «Борусії» та низки інших клубів – прим. Sport.ua), який займається громадськими питаннями у своєму районі, після чого приїхав туди і у мене були мурашки на шкірі, коли я звідти їхав. Я сказав йому: «Дякую, що кожного дня мене надихаєш». Політики, про яких ми говорили, могли б допомогти Тінзі.

- Щоб ви хотіли сказати темношкірим хлопцям, котрі вважають вас своїм кумиром?
– Я просто прошу, щоб вони не мовчали. Покажіть, на що ви здатні. Ми це вміємо. Але, як каже Мано Браун (бразильський репер та музичний продюсер – прим. Sport.ua), нам потрібно бути вдесятеро кращими. Я хочу сказати, щоб вони не здавалися. Нічого не зміниться за один-два рази, за свої права доведеться довго боротися.