ПОЛЬОВИЙ: «У Донецьку серед білого дня бойовики викидали людей з машин»

Колишній футболіст донецького «Металурга» Володимир Польовий, який нині виступає за «Металург» Запоріжжя, розповів про події весни 2014 року, коли розпочиналася війна на Донбасі:

«Я приїхав до Донецька на початку 2013 року. Пробув півтора роки, а коли в країні все змінилося, клуб опинився біженцем, стався його кінець. Я можу зрозуміти керівництво, бо у Донецьку була ідеальна база, інфраструктура на гарному рівні. Вони ще існували рік у іншому місті. Здається, базувалися у Києві пацани, я вже тоді пішов із «Металурга». Можливо, це було фінансово накладно. Утримувати команду в іншому місті, де треба все орендувати, це напевно вдарило по фінансах.

Коли це все починалося, у нас був тренер із Росії і один гравець теж – Ташуєв та Безліхотнов. Вони питали, що це взагалі та як. Я казав, що все нормально, кілька днів і все завершиться. Мені так здавалося, бо як це взагалі могло статися? Коли приїхали на збори, то дивилися, що відбувається на Майдані. Згодом повернулися до Донецька, було наче добре. Донецьк жив своїм життям.

Вже навесні розпочалося: спочатку захоплення облдержадміністрації, блокпости, перестрілки. Все це показували у новинах. В принципі, ми ж і самі все бачили: містом ходили, дітей у садок водили. В кінці травня-початку червня події понеслися.

22 травня ми з родиною полетіли на відпочинок, а 26-го захопили аеропорт. Багато хлопців з відпочинку не могли повернутися до Донецька, вже брали квитки до Запоріжжя. Пам'ятаю, як нас відпускали у відпустку, то казали, щоби ми приїхали на тиждень до Донецька, потренуватися, а потім на збори. Ми їхали машиною, проїжджали блокпости. Біля бази донецького «Металурга» зробили великий блокпост, і ми щодня протягом тижня їздили через нього. Добре, що не перевіряли, я ще встиг вивезти речі. Була комендантська година.

Евакуація? Пам'ятаю свій останній момент у Донецьку. О шостій ранку ми виїхали з бази Металурга у бік Дніпра чи Запоріжжя. Нас зупинили, перевірили, запитали куди – ми сказали, що спортсмени на збори й поїхали. Те, що було потім, розповідали хлопці – не дуже приємні спогади. Згадувати таке страшно й не хочеться.

Як переживали іноземці? Коли ми завершили чемпіонат і всі полетіли додому, начебто все нормально було. Але згодом легіонери вже не прилітали, лише українці. Легіонери приєдналися на зборах. Те, що відбувалося у березні, вони бачили. Вже потім пішло: просто посеред білого дня викидали людей із машин, забирали автомобілі та їхали – і все. Нічого не пояснювали, нехай у машині на той момент були жінки, чоловіки, діти, це нікого не цікавило».