Не тільки хокей. Як Канада пробивається на чемпіонат світу з футболу

Канада — єдина команда з конфедерації КОНКАКАФ, яка жодного разу не програла на відбірному етапі на чемпіонат світу. Перегравши Коста-Ріку з рахунком 1:0, вона впритул наблизилася до заповітної мрії опинитися на Мундіалі. Ще кілька років тому таке досягнення здавалося неможливим.

Коли канадці обговорювали, що стане поштовхом до розвитку футболу в країні, всі говорили про чемпіонат світу 2026 року. Але цю думку не поділяють молоді зірки Алфонсо Дейвіс та Джонатан Девід, які готові на звершення хоч учора. Не готовий чекати і тренер, мабуть, головний каталізатор успіху. Англієць Джон Хердман молодий (йому 46), і в минулому він працював тренером академії Сандерленда. Прославився він насамперед як тренер жіночої команди, і лише у 2018 році він почав працювати з чоловіками.

Він вболіває за «Ньюкасл», а його рідним містом є Консетт. «Хлопчина з Консетта намагається вивести Канаду на чемпіонат світу. Не такий кар'єрний шлях мені пророкували у школі» — усміхається він в інтерв'ю Sky Sports.

Наразі він живе у Ванкувері на кордоні зі США. Як зізнається Хердман, його мотивували неуспіхи на батьківщині. «В Англії шансів майже не було. Це саркастична культура, де довіряються лише тим, хто грав на найвищому рівні. У «Сандерленді» було багато визначних тренерів, яких не помічали. Я чітко бачив стелю, яку не зламати. Але я хотів довести скептикам, що готовий для більшого».

Ображений на батьківщину, Хердман переїхав до Нової Зеландії, де почав тренувати жіночу збірну. «Переїзд відкрив мені очі. Я повинен був перестати крутитися, як білка в колесі англійської системи, і щось зробити. Мені допомогли перестати мислити штампами і зачитувати одні й ті самі постулати».

У своєму офісі в Інверкаргіллі він обмінювався ідеями з тренерами збірних з хокею та іменитими регбістами. Його ментором став Роббі Дінс із новозеландської збірної з регбі. «Проходило таке перехресне запилення щодня. Стільки шансів для запровадження інноваційних ідей!»

Від жінок до чоловіків

Хердман був достатньо хорошим, щоб у 2011 році стати тренером жіночої футбольної збірної. 2012 року він узяв бронзу на Олімпійських Іграх — перша подібна медаль Канади у традиційному командному спорті за 76 років. Подвиг вдалося повторити у 2016 році у Ріо-де-Жанейро.

Ту команду він називав «скарбом нації». Особливо він виділяв Крістін Сінклер – найкращого бомбардира в історії збірних. Не дивно, що коли Хердман погодився на запрошення чоловічої збірної, це зчинило галас.

«Скандал виник через те, як інформація витекла до мережі. Про анонс довідалися заздалегідь, і я мав одну годину на те, щоб зателефонувати Крістін і пояснити, що після семи років роботи мені настав час піти. Я не хотів опинитися у такій ситуації, але такий футбол. Я був успішним тренером жіночої команди із двома трофеями. Навіщо щось міняти? Але в жіночій команді мій бюджет не змінювався з першого дня. Подіуми, проведення ЧС, перемоги, а в нагороду — ті самі гроші. Я думав про те, куди рухатись далі. Інновації коштують мільйони, і нам потрібна була професійна жіноча ліга. Без вкладень шляху вперед не було. І єдиний спосіб отримати гроші — досягти успіху з чоловічою збірною».

«Це складно зрозуміти, але в серці я все ще думаю про жіночу програму. Це шанс вивести футбол на новий рівень у Канаді. І це ж я сказав чоловічій збірній. Ми можемо назавжди змінити футбол у країні».

Дисфункційна команда

Зараз ніхто не сумнівається у здібностях Хердмана, але відмотаємо кілька років, і все було інакше. Канадська команда ніколи не вигравала, і лише раз пройшла на ЧС у 1986 році. Вони навіть не дійшли до фінальної стадії кваліфікації на ЧС-2018. У збірній панував розлад.

«У нас були хороші гравці, але не було гармонії - чогось бракувало». Хердман запитав футболістів, що було не так, і отримав різні відповіді. Усе вказувало те що, що у колективі не було довіри чи почуття єдності.

«Мені сказали, що ми не маємо душі, не було віри в успіх. Ми мали працювати над тактикою, але тактика втрачає весь сенс, якщо не віриш у свого товариша чи тренера».

На перших двох зборах були сварки та бійки. «Я хапався за голову і думав, у що взагалі вплутався. Шотландські хлопці з одного боку, іспаномовні — з іншого. У нас грають колумбійці, уругвайці, шотландці, серби, ямайці. Хто тільки не грає. У цьому привабливість Канади — ми всі різні. Це наш сильний бік, але тоді все було навпаки».

«Ніхто нікому не довіряв. Я спробував пояснити їм, що з таким підходом перемоги не видно. Коли щось іде не так, команда розбивається по групках. І мене почули насамперед лідери. Вони розуміли, наскільки важлива культура і командний дух. Ми мали виконавців — і шанс. Вперше».

Перша канадська зірка

Звісно, ​​поштовх усьому дала поява нового покоління зірок. Хердман був присутній на матчі, коли Дейвіс дебютував за «Ванкувер Вайткепс» у 15 років. Нині він – володар золота ЛЧ у складі «Баварії».

«Він – персонаж цікавий. Після кожної нашої зустрічі він досягав чогось нового. Новий трофей, супермомент проти «Барселони». Він художник. Він хоче розважати та розважатися в процесі. І він допомагає нам навчатися. Пригадую, як він розповідав про підготовку до фіналу Ліги чемпіонів. Він описував процеси «Баварії», що працює та не працює. Після тієї лекції у мене було списано три аркуші».

Незважаючи на те, що у «Баварії» Дейвіс грає у захисті, для Канади він нападник. Це рішення пов'язане з тим, що потрібно збірній. «Він спалахує на цій позиції. Він справді жахає суперників з КОНКАКАФ».

Що стосується Девіда, він забив переможний м'яч Коста-Ріці і продовжує вирішувати всі завдання, що стоять перед ним. Він уже став найкращим бомбардиром Золотого Кубка (футбольного турніру для країн Північної, Центральної Америки та Карибського басейну), найкращим бомбардиром у Бельгії та допоміг «Ліллю» виграти титул у Франції. Хердман вважає, що він може досягти навіть більшого.

«Він такий спокійний під тиском. Це його дар. Здається, у нього просто лід у жилах, і він ніколи не хвилюється. Він особливий. Дуже особливий. Я думаю, на нього чекає майбутнє в елітному клубі».

Мундіаль не за горами

16 листопада на канадців чекає фінальний раунд відбіркового турніру чемпіонату світу. Вони приймають Мексику — збірну, яка вже безуспішно намагалася переграти жителів півночі на знаменитому стадіоні «Ацтека».

«Опинитися там — як сон. Я пам'ятаю, як спостерігав за Дієго Марадоною з татом по телевізору. На той момент я закохався у футбол. Це лякаюче місце для гостей, але я гордий тим, як ми себе показали в Мексиці. 1986-го я плакав, але цього вечора причин для сліз не було».

На вирішальний матч із мексиканцями прийде дивитися близько 50 тис. глядачів. «Ми з нетерпінням чекаємо на ще одну зустріч. Подивимося, як вони впораються із холодним Едмонтоном, і як їх зустріне наша публіка. Країна починає хворіти на футбол».

І нехай хокей поки залишається спортом номер один у Канаді, футбол стрімко набирає обертів. Багато що залежить від майбутнього чемпіонату світу.

«Коли мене взяли на роль тренера, усі говорили про 2026 рік. Але ключем до успіху у 2026 році завжди був 2022. Футболістам потрібно зрозуміти, що таке Мундіаль для того, щоб на щось претендувати. Без 2022 року не буде 2026».

«Коли я тільки-но прийшов, Алфонсо Дейвісу було 17, а Джонатан Девід ще навіть не грав. Ніхто не вірив у те, що 2022 року щось буде — окрім нас. Я більше не ховаюся за бравадою, а кажу, як є. Результати говорять за себе. І наша ціль зрозуміла. Футболісти розуміють, що кваліфікація – це гарантія змін. Це гроші від ФІФА. Діти з подвійним громадянством почнуть сприймати Канаду як збірну з амбіцією. У цьому все. Нам потрібні чемпіонати світу, щоби вплинути на саму культуру. Якщо ми пройдемо, то об'єднаємо всю країну так, як не вдавалося нікому іншому. Країна дозріла для Мундіалю».

Переклад Денис КОШЕЛЕВ