Денис ГАРМАШ: «Запрошення до збірної – виклик та відповідальність»

Півзахисник «Динамо» Київ Денис Гармаш поділився враженнями від повернення до збірної України після 4-річної перерви:

— Денисе, зважаючи на успішні виступи в клубі та позитивну пресу, чи здивував тебе виклик до головної команди країни, за яку ти не виступав із 2017 року?
— Насамперед хочу подякувати тренеру, який побачив мій прогрес у грі. Я дуже щасливий повернутися до збірної і, сподіваюся, зможу допомогти в матчі, який нам треба обов’язково виграти.

— Чи мав ти розмову з Олександром Петраковим перед тим, як він тебе викликав?
— Ми спілкуємося з Олександром Васильовичем упродовж тривалого часу й постійно були на зв’язку навіть до цього моменту. Я його підтримував, коли стежив за матчами чемпіонату світу 2019 року (U-20), на якому він переміг, і потім, коли він прийняв національну команду. А цього разу він набрав мене й запитав: «Дене, як твій загальний стан, як почуваєшся, чи зможеш нам допомогти?» На що я відповів, що почуваюся нормально, усе добре, і я готовий допомогти збірній.

— У вас з Олександром Васильовичем склалися такі довірливі стосунки, ти навіть якось в інтерв’ю назвав його своїм другим батьком…
— Можу лише підтвердити ці слова. Олександр Васильович довіряє мені, і його запрошення до збірної для мене водночас і виклик, і відповідальність. Звичайно, стовідсотковий результат у спорті ніхто не гарантує наперед. Але я можу точно сказати, що незалежно від того, гратиму чи ні, буду віддавати всі свої сили впродовж цих 10-ти днів, на які мене викликали до головної команди країни.

— За чотири роки відсутності у збірній чи була в тебе віра й внутрішнє відчуття, що ти ще отримаєш новий виклик до національної команди?
— Увесь цей час я спостерігав за матчами збірної, аналізуючи, чи зміг би допомогти команді. Був час, коли я перебував не в тих ігрових кондиціях, — тоді я сам собі відверто казав: «Зараз я не помічник». А коли починав набирати форму, функціонально почуватися нормально, тоді з’являлася думка: «О, зараз би я збірній допоміг». І от зараз я отримав виклик — і дуже щасливий і сповнений снаги бути корисним.

— Цікавий факт: у жовтні 2011 року ти дебютував за національну команду в матчі з Болгарією, з якою тепер можеш відновити свої виступи за збірну. Пам’ятаєш ту гру?
— Так, звісно, цього не забути! Це ж дебют! Грали на стадіоні «Динамо» ім. Валерія Лобановського, перемогли. Пам’ятаю, відчутно хвилювався, дуже хотів показати себе з найкращого боку, не тушуватися: менше втрат, головне — не переживати. Хоча, звичайно, я хвилювався (сміється), добре, що виграли — 3:0! А тепер прочитав у ЗМІ, які одразу ж підмітили цей факт — дебют із болгарами й повернення з болгарами. Що сказати — напевно, такий збіг (сміється).

— Тоді ти хвилювався, а зараз перед грою будуть переживання?
— Перед кожним матчем є момент хвилювання, як і перед виходом на поле. Усі ми люди й переживаємо за результат. Подивимося, не буду загадувати наперед.

— У збірній тебе раніше використовували в центрі півзахисту, а зараз у «Динамо» за Мірчі Луческу ти виходиш грати на атаку. На якій позиції ти все ж зручніше почуваєшся? Залишаєшся універсалом чи вже перелаштувався на гру нападником?
— Мабуть, таки залишаюся універсалом. Звісно, коли мене ставлять на позицію нападника, я прагну максимально показати те, що вмію. Але не таємниця, що я звик діяти з глибини. Однак усе залежить від рішення тренера: куди поставлять, там і готовий зіграти. Головне — принести користь команді. Скажуть грати в нападі — буду грати там.