Ми не вміємо грати другий матч спарки. Навіщо тоді грати з Болгарією?

16 листопада збірна України зіграє вирішальний поєдинок відбору на ЧС-2022 – у гостях проти національної команди Боснії та Герцеговини. Цю зустріч виконуючий обов'язки головного тренера нашого колективу Олександр Петраков назвав «матчем року».

З цим не посперечаєшся. І нічого не додаси. Та й не зміниш уже нічого, загалом, адже гра відбудеться в рамках десятого, останнього туру кваліфікації. Тут або пан, або пропав.

Заради турнірного завдання, яке все ще залишається актуальним – посісти друге місце у групі, Петраков кинув усі сили та згладив усі кути. Під прапори збірної викликані справді найкращі з найкращих, сокира війни з Маліновським закопана, а підготовчий збір до гри у Зениці розпочався восьмого листопада.

Загалом, ціль ясна, завдання поставлене. І можна не сумніватися, що наші тренери та наші футболісти зроблять усе, що в їхніх силах.

Але зараз я хотів би акцентувати увагу на іншому аспекті. Справа в тому, що матчі відбору дев'ятого туру, який у нашій групі буде зіграно 13 листопада, збірна України пропускає. У той час як наші головні суперники у боротьбі за другий рядок – боснійці та фіни – позбавлені такого привілею. Тому що на тому ж стадіоні, де підопічні Петракова закриють відбір на Мундіаль, трьома днями раніше схлиснуться Боснія та Фінляндія. За цією грою ми спостерігатимемо збоку, хоч і не без свого інтересу.

І для балканців, і для скандинавів матч дев'ятого туру безмежно важливий. І теж можна не сумніватися, що опоненти гризтимуть землю, щоб здобути потрібний результат. Отже, залишать на футбольному полі якщо й не всі, то дуже багато своїх ресурсів.

Напевно, це не той випадок, коли можна сидіти на березі і чекати, коли повз тебе попливуть тіла ворогів. Але дуже схоже. Вперше у нинішньому відборі збірна України отримала нагоду не грати спарені матчі. Отримала можливість гарно відпочити напередодні однієї-єдиної гри. Не секрет, що ще з «прадавніх» часів наша збірна не вміє – давайте речі називати своїми іменами – не вміє грати саме другі поєдинки «спарки». Нам то «фізики» не вистачає, то емоцій, то через травми випадають провідні футболісти, то переліт був довгим.

Зараз, повторюся, ми отримали чудову, я б сказав – унікальну можливість підготуватися до другого матчу, минаючи перший. Тобто, зосередити всі свої сили та бажання саме на грі проти підопічних Петєва.

УАФ. Роман Яремчук

Але що ми отримуємо у підсумку? Ми отримуємо майже повноцінний перший матч «спарки» – проти Болгарії. З тією лише різницею, що за нього не нараховують турнірні бали. Вибачте, але, за великим рахунком, одеська гра нашій команді може більше нашкодити, ніж допомогти. Хоча граємо і не проти топ-команди, але той суперник – явно не боязкого десятку. Доведеться побігати, попітніти, понервуватись. А ще, не дай Боже, можливі й ушкодження. Скажіть на милість: навіщо грати з вогнем у непридатний для цього момент?

Чи не простіше було б провести повноцінний підготовчий збір до гри 16 листопада в Києві, як «боксерську грушу» обравши простішого опонента. На кшталт «Оболоні». Або взагалі зігравши двосторонню гру між умовно першим та умовно другим складами збірної. Футболісти так само отримали б необхідні навантаження, тренери отримали б необхідну інформацію. І всі були задоволені. І, напевно, живі-здорові.

Але легких шляхів ми чомусь апріорі не шукаємо. Нам подавай одразу складнощі. Хоча можна було б легко обійтися без них, заощадивши сили та кошти на логістику. Так, я розумію, що в особі збірної Болгарії наш тренерський штаб бачить прообраз збірної Боснії та Герцеговини. Але чи не надто великий ризик нарватися на травми, коронавірус та й взагалі перегоріти напередодні «матчу року»?

У футболі, як відомо, дрібниць не буває. І виграє найчастіше той, хто всі дрібниці або врахував, або мінімізував ризики. У нашому випадку можна говорити, як мінімум, про безтурботність…