Бенефісу Артема Мілевського – 11 років

Блогер Sport.ua Олексій Рижков пригадує, що 31 жовтня 2010 р. маріупольський «Іллічівець» пережив справжній Геловін: 11 років тому в Києві на стадіоні «Динамо» імені Валерія Лобановського у ворота гостей залетіло 9 сухих м’ячів. А сама гра стала найкращою в динамівській футболці для Артема Мілевського.

«Вам шалик «Газіантепспора»? О, чудовий вибір! Мілевський!» – місцевий продавець сувенірів у турецькому курортному селищі Бельдібі радо усміхався і був здатен підтримати предметну розмову на тему майстерності нашого форварда. Хлопець навіть не здивувався, що мене зацікавив фан-атрибут вельми скромного клубу, а не когось із визнаних турецьких грандів. Однак це було вже 2013 р., коли, вибачте на словогрі, за великим рахунком великий футбол для уродженця Мінська скінчився. Він уже, що називається, розгортався, аби йти в протилежний від ярмарку бік. А за кілька років до того було все по-іншому…

Зворушливе коло пошани Артема Мілевського в перерві матчу «Динамо» (Київ) – «Дніпро-1» підбило риску під ігровою кар’єрою цього непересічного гравця. Відтепер Артем Мілевський милуватиме око поціновувача футболу своєю вишуканою майстерністю хіба що під час ігор ветеранів. Природньо, що коли йде з великого футболу така неординарна особистість, то оглядачі, вболівальники, колеги по футбольному цеху згадують найяскравіші моменти кар’єри ньюсмейкера. І хіба що дуже лінивий не написав про голи Артема «Реалу» та «Барселоні», декласування «Спартака», в якому чималу роль відіграв саме Міля, післяматчевий знущальний пенальті швейцарцям на німецькому мундіалі. Менш прихильні до Артема дописувачі згадали про конфлікти й скандали за його участю (надто розгодинюючи тему стосунків Мілевського з Блохіним), декотрі без спочинку цитували самого Мілю чи людей із футбольного середовища, що висловлювалися про нього. А ось найфеєричніший матч Артема – гру, в якій він відзначився чотири рази й в якій водночас «Динамо» дістало найбільшу перемогу в офіційних матчах у своїй історії, – чомусь майже не пригадують. Менше з тим, те досягнення стало таким собі Еверестом у динамівській кар’єрі Артема.

Фанатський люд стікався тоді на динамівський стадіон зі впевненістю у перемозі своїх улюбленців. Однак на те, що вона буде настільки переконливою, не сподівався ніхто. Власне, думки про побиття власного рекорду найбільших звитяг у чемпіонатах країни (в далекі 1970-ті одеський «Чорноморець» пропустив у столиці України в календарному матчі вісім, не спромігшись вразити ворота опонентів бодай однораз) з’явилися у вболівальників столичан ще наприкінці першого тайму, коли кияни відвантажили у ворота гостей 6 м’ячів без відповіді. Із початком другого тайму надії набули реальних обрисів. А впродовж останньої десятихвилинки матчу стадіоном уже котилася хвиля ексклюзивного (ні до, ні після такого не було) скандування: «Де-сять, де-сять!» До речі, один із тодішніх наставників киян Валерій Зуєв осібно відзначив несамовиту підтримку в тій грі київської торсиди та її роль у встановленні рекордного рахунку.

Та все ж таки, той вечір – це, насамперед, бенефіс Артема Мілевського. Власне, всі голи Артем забивав правою ногою, та на будь-який смак: у жорсткій боротьбі із захисником після флангової передачі, після виходу сам на сам, вишуканим поціленням із лінії карного майданчика ледь не в дев’ятку, більярдним ударом із доволі гострого кута. Він мовби поставив собі за мету продемонструвати в тій грі всі свої чесноти як форварда! А Олена Христофорівна Гуц, напрочуд натхненно оголосила про 4-й гол Артема в тій грі, тепло привітавши динамівця. Та й пісня Софії Ротару, ввімкнена на стадіоні після цього гольового здобутку Артема, що називається, підкреслила футбольно-вболівальницьку тему: «Одна любов – на все життя!» Одразу після 4-го забитого Мілевським гола голеадора замінили. Чомусь впевнений, що якби цього не сталося, то на чотирьох голах він би того вечора не зупинився. Між першим і четвертим голами динамівського форварда в тій грі сплило якихось пів годинки.

Межа нульових і 2010-х рр., ймовірно, найкращий період ігрової кар’єри уродженця Мінська.  Наприкінці нульових він неоднораз ставав найкращим футболістом України за різними версіями, був кращим бомбардиром чемпіонату України-2009/10, істотно допомагав збірній України. Надалі результативність Артема поступово падала, та він зміг продемонструвати свій хист до гольових передач, діставши славу неегоїстичного форварда. Як на мене, саме ігровий неегоїзм (вкрай зрідка трапляється ця риса в нападників, ніде правди діти) і був визначальною ознакою Артема на полі. А деякі оглядачі навіть висловлювали думку: може, варто амплуа Алієва та Мілевського змінити – того, хто потужно б’є, зробити форвардом, а майстра гольових передач – півзахисником. Хай там як, а все залишилося, як було. Даремно чи?..

Фото Динамоманія

По закінченні Артемом кар’єри гравця можна, звісно, кепкувати над фразами на кшталт «Пішла епоха!» Однак не такий уже й багатий нинішній час на яскраві футбольні особистості в наших широтах, аби нам було до кепкування. Власне, не кожного футболіста було пошановано запрошенням на офіційні урочистості з нагоди 30-річчя української незалежності, а Міля в такий спосіб був відзначений. Епоха – не епоха, але з великого футболу пішла людина, яка подеколи дарувала справжню насолоду футбольним гурманам. І від цього на вболівальницькій душі якось щемно. Щиро сподіваюся на те, що прощальний шоу-матч Артема відбудеться!

Олексій РИЖКОВ