Рональд Куман та Олег Блохін: сузір'я близнюків

Не дай нам Бог жити під час змін. Рональдові Куману Бог дав. І колишня легенда «Барселони», яка приходила до цієї самої «Барселони» у статусі якщо і не Месії, то, як мінімум, надії, тепер ганебно йде з головного клубу свого життя. Напевно, не так ганебно, як його попередник Кіке Сетьєн. Але теж під улюлюкання розлютованого і роздратованого натовпу, з тавром невдахи. Він кинув усе ради роботи мрії, навіть національну збірну, але залишився в результаті ні з чим. Як нещодавно залишився ні з чим ще один колишній великий футболіст Олег Блохін.

На жаль, інакше просто не могло бути.

***

Ті, хто старші, повинні добре пам'ятати Кумана-футболіста. У сенсі Рональда Кумана, тому що в нього є ще старший брат Ервін. Той теж колись був дуже вправним футболістом. Чемпіон Європи-1988, між іншим. Але, за великим рахунком, з тіні молодшого брата Ервіну так і не вдалося вийти.

Але зараз мова про Кумана-молодшого. Мав божевільний удар. І поганий характер. Регулярно забиваючи красиві м'ячі далекими пострілами, Роні також регулярно потрапляв у колотнечу. Від нього перепадало і своїм, і чужим. Пригадую випадок, як на зорі футбольної кар'єри, у «Гронінгені», він зчепився на футбольному полі зі своїм старшим братом. Ледве розтягли блондинів-забіяків тоді.

І за словом у кишеню Рональд також ніколи не ліз. Тільки слово те – і не зовсім слово, а, як правило, матюк.

З того часу мало чого змінилося. У тому сенсі, що Куман і тренером став таким же, як і був футболістом: жорстким, прямолінійним. Як цегла. У нього вийшло в «Аяксі». Непогано йшли справи у ПСВ. Реанімував збірну Нідерландів, яку залишив напередодні Євро-2020 заради «Барселони». Проте за кордоном у нього не склалося.

У Нідерландах Рональд Куман – справжня зірка. Він може не лише навчити, як штовхати м'яч, а й задавити авторитетом. І ніхто йому суперечити не буде. Медалі, кубки, шрами, та й центнер бойової ваги.

Але за кордоном все було інакше. У «Бенфіці» не зійшовся характером із клубним керівництвом, багато тодішніх гравців «Валенсії» називали Рональда «найгіршим тренером в історії команди», в «Евертоні» відвертий провал. Загалом, там, де не працював принцип зоряного земляцтва та чарівного пенделя, де треба було будувати, а не займатися косметичним ремонтом, Рональд перетворювався на пересічного фахівця. Рівня «Саутгемптона». Ось той клуб був його. Він справді там проробив непогану роботу. Непогану як для посереднього клубу.

***

І ось його запросила «Барселона». В принципі, в цьому є якась незбагненна гра слів, якась містика в'янення. «Більше, ніж клуб» за останні п'ять років наробив стільки помилок, що запрошення Кумана дуже й дуже до речі лягає в цю канву – «та пішло воно все»! Таке враження, що після Гвардіоли «блауграна» запрошувала лише тих, у чиєму послужному тренерському списку значилося «колись грав у футбол, а зараз любить Мессі та ненавидить «Реал». Мені це нагадує ті часи, коли після смерті Лобановського брати Суркіси гарячково шукали наступника.

Насправді виявилося, що ніякого наступника немає. І не може бути. І свого тренера вони нарешті знайшли у таборі найлютішого ворога. Я не стверджую, що «Барса» знайде собі тренера з колишніх «вершкових». Скоріше ні, ніж так. Але «післягвардіолівський» процес призначення тренерів у столиці Каталонії дуже скидався на те, як призначав наставників Ігор Михайлович. Зокрема, Буряка та Блохіна.

Загалом, Кумана покликали покермувати, і він усіма фібрами своєї могутньої, але прямолінійної душі схопився за цей шанс, закинувши кудись подалі проект під назвою «Збірна Нідерландів та Євро-2020». Ну чим вам не Олег Блохін восени 2012-го?

Я нітрохи не сумніваюся в щирості намірів і Олега Володимировича, і Рональда. Вони йшли у команди своєї мрії. Йшли, щоб передати свій досвід та провести якісну роботу. Але не вдалося.

Зараз не сипатимемо сіль на рану володарю «Золотого м'яча»-1975. У нас інший герой, хоч його історія і дуже схожа.

У свій перший сезон на чолі «Барселони» Куман зумів виграти лише один трофей - Кубок Іспанії. Він виявився й останнім. У чемпіонаті Іспанії його команда фінішувала третьою, у Лізі чемпіонів вилетіла з 1/8 фіналу.

Проблеми адаптації, зміна клубного керівництва, відхід Мессі, фінансова криза, травми футболістів – у принципі, Рональд мав багато причин нарікати на долю. Та лиходійка вперто його хотіла бачити лише як тимчасового правителя. Його Бартомеу брав як тимчасову фігуру, його Лапорта залишив про всяк випадок. Загалом, йому ніхто не симпатизував, до нього ніхто не повертався обличчям. Вболівальники – і ті від матчу до матчу все збирали образи та злості.

І Куман усім відповідав взаємністю. Лаяв у пресі (щоправда, нідерландській, але тим не менше) Лапорту, посварився з клубним директоратом, некрасиво розлучився з Суаресом, не прийняв П'янича, шпильками відповідав на образи вболівальникам. Одним словом, Куман не збирався ні під кого підлаштовуватися. У нього в житті було два незаперечні авторитети - Рінус Міхелс і Йохан Кройфф. Інші – просто попутники. Заради них він не збирався змінюватись. Вони мали підлаштовуватися під нього.

Він носив всього себе, згідно з ранжиром барселонських клубних божеств. А там Куман – на дуже високому постаменті. Та й у клубному музеї йому виділили окремі апартаменти.

***

Тільки тренером рівня «Барселони» Рональд Куман, на жаль, не став. Програно три Класіко, суцільні невдачі в Лізі чемпіонів, а головне – немає ні стилю, ні філософії своєї, ні навіть напряму. Рональд може налаштуватися на один матч, вивчити методи одного суперника, навіть переграти його впевнено, як бувало в його попередній тренерській кар'єрі, але «Барселоні» потрібен був тренер іншої крові, інших опцій. Там розруха, перебудова, гласність і прискорення - все в купі, а Рональд тільки тим і займався, що фарбував у синьо-гранатовий командний фасад, що обвітрився. Критикуючи приховано ще й підопічних, втрачаючи очки там, де треба було просто брати своє, чим остаточно налаштував проти себе і колектив, і клубних босів, і фанів. Його довго терпіли, але всякому терпінню приходить кінець. Кінцем виявився «Райо Вальєкано».

Такі тренери не виграють великих баталій. Такі тренери ніколи не вигадують щось на кшталт тіки-таки. Такі тренери не здатні будувати. Вони можуть хіба що розвивати. Вони мають право на життя в «Аяксі», «Саутгемптоні» чи навіть збірній Нідерландів, але ніяк не в «Барселоні».

Дуже велика фігура, але дуже дрібна для «Барси» (а в нашому випадку трохи раніше – для «Динамо»). Тому все слушно. І закономірно. Великому футболісту, яким без перебільшення був Рональд Куман, велике як тренеру виявилося не до снаги. Як недавно і Олегу Блохіну. Печалька…