Казка, яку Фінляндії допоміг написати Маркку Канерва

15 листопада 2019 року в домашньому матчі проти Ліхтенштейну (3:0) в присутності 10 тисяч глядачів збірна Фінляндії з футболу нарешті переписала хід історії. Здобувши впевнену перемогу, «пугачі» вперше кваліфікувалися до фінальної частини великого футбольного турніру, оскільки до цього ніколи раніше не грали на чемпіонатах світу або Європи. Після фінального свистка сотні уболівальників прорвалися на поле, щоб відсвяткувати спершу в компанії гравців, а потім і просто разом з такими ж фанатами, як і вони самі, історичне досягнення команди на чолі із Маркку Канервою.

Здавалося б, що тут такого – команда нічого не виграла, а всього лише оформила вихід на Євро-2020... Проте щоб зрозуміти, наскільки величним для Фінляндії був момент, потрібно просто повернутися на кілька десятиліть назад – в день, коли все було проти «пугачів», і світ немов назавжди відвернувся від них, як від прокажених...

Жовтнева катастрофа 97-го

11 жовтня 1997 року. Занадто довго ця дата була у пам'яті вболівальників збірної Фінляндії, перш ніж її в листопаді 2019-го вдалося викреслити підопічним Канерви. Того вечора «пугачі» в рамках відбіркового турніру на чемпіонат світу-1998 у Франції на своєму полі зустрічалися з командою Угорщини. Це була гра останнього туру, і перемога дозволяла фінам обійти суперника в боротьбі за друге місце, а далі спробувати через двоматчевий плей-оф здобути собі путівку в фінальну частину чемпіонату світу.

І все взагалі-то для Фінляндії складалося добре, якщо не сказати прекрасно. На 63-й хвилині форвард «Твенте» Антті Суміала забив м'яч, завдяки якому до 90-тої хвилини команди підійшли з рахунком 1:0 на табло на користь господарів поля. Пішов додатковий час, і за лічені секунди до фінального свистка угорці заробили право на кутовий. М'яч був доставлений в штрафний майданчик, де творилося щось неймовірне. П'ять останніх дотиків до м'яча зробили гравці збірної Фінляндії, які панічно намагалися відбитися, але в підсумку від спини воротаря «пугачів» Тепі Мойланена, який був абсолютно дезорієнтований, сфера все-таки влетіла в сітку господарів.

Майже відразу пролунав фінальний свисток німецького арбітра Бернда Хайнемана. 1:1 – надії фінів на історичну кваліфікацію зруйнувалися. На стадіоні запанувала моторошна тиша, а приголомшені гравці збірної Фінляндії просто не знали, куди себе подіти. Напевно їм хотілося просто провалитися на тому ж місці, щоб не відчувати цього почуття... Однак футбольній Фінляндії було уготовано пройти саме таку нелегку дорогу до свого успіху.

«Золоте покоління»: багато надій, мало віддачі

Після божевілля 1997 року, здавалося б, збірна Фінляндії досить швидко зуміє відійти від того удару долі, і знову виявиться конкурентоспроможною хоча б на континентальному рівні. У цьому були впевнені практично всі фанати «пугачів» на початку «нульових». І їх можна зрозуміти, адже в тій команді грали такі відомі футболісти як Ярі Літманен, Самі Хююпя, Юссі Яаскеляйнен, Антті Ніємі та Мікаель Форсселл. Ту розсип фінських зірок назвали «золотим поколінням» тамтешнього футболу, і багато хто як у самій країні, так і за її межами вважав, що цим хлопцям до снаги пробитися на великий турнір.

Однак цього знову не сталося.

Найближчою збірна Фінляндії до виходу на топовий міжнародний турнір була в 2007 році. Під керівництвом досвідченого англійця Роя Ходжсона «пугачі» відмінно показали себе у кваліфікації на чемпіонат Європи-2008. Фінська збірна тоді попала в дуже непросту відбіркову групу, де не було явного фаворита, але була неймовірно запекла боротьба за лідерство – Польща, Португалія, Сербія та Фінляндія практично до останнього билися за дві путівки на Євро-2008. Трохи відстала від них команда Бельгії, котра у ті часи не була на такому рівні, як нині, а в аутсайдерах групи виявилися пострадянські Казахстан, Вірменія та Азербайджан, причому дві останні збірні зіграли на два матчі менше в порівнянні з іншими, оскільки відмовилися від поєдинків один проти одного з політичних причин (згодом УЄФА почав розводити збірні та клубні команди з цих країн при жеребкуванні).

Удвічі прикро для Фінляндії те, що путівку на Євро-2008 ця команда втратила через прикру поразку від Азербайджану (0:1) на виїзді. Після цього ряд подвигів, в тому числі й нульова нічия у Португалії, де оборона «пугачів» звела нанівець всі загрози від зірок піренейців Нуну Гомеша та Кріштіану Роналду, виявилися нічого не вартим явищем...

Що правда, набиті гулі були корисними для фінського футболу. Ще за десять з невеликим років ця команда все-таки домоглася свого.

Великий педагог Маркку Канерва

Повноцінним головним тренером збірної Фінляндії Маркку Канерва став у 2016 році. До цього фахівець, який з 1991 по 2004 роки працював звичайним учителем в школі, поєднуючи цей рід діяльності з футбольною, кілька разів, але на короткій дистанції був виконуючим обов'язки наставника «пугачів».

Прихід Канерви відбувся на тлі чергової невдалої кампанії фінів у спробі вийти на великий міжнародний турнір. У відборі на Євро-2016 «пугачі» фінішували лише четвертими у своїй групі, пропустивши вперед аж ніяк не грандів континентального футболу – Північну Ірландію, Румунію і все ту ж Угорщину, обійшовши лише Фарерські острови та Грецію.

Вибір на користь Канерви з боку керівництва фінського футболу на той момент здавався більш ніж логічним з однієї вагомої причини – у 2009 році цей фахівець вперше в історії вивів молодих «пугачів» на чемпіонат Європи U-21. І нехай в групі команда Канерви програла всі три поєдинки, фінішувавши останньою, проте Німеччина й Англія, які зайняли перші два місця в квартеті, в результаті розіграли трофей у фіналі, а впоратися з Іспанією, в рядах якої тоді грали молоді та перспективні Сесар Аспілікуета, Хаві Мартінес і Боян Кркіч, для скромних фінів було завданням із зірочкою.

Канерва із перших днів роботи з тією молодіжною збірною Фінляндії буквально зарядив підопічних вірою в себе й команда дійсно знайшла упевненість у власних силах та здібностях тренера. Як футболіст Канерва, котрий основну масу своїх матчів на клубному рівні відіграв за ХІК, провів на міжнародному рівні 59 поєдинків, і був чудово знайомий з тим, як складаються ці ігри, й що в них необхідно для успіху. Досвід виступів за «пугачів» в минулому, безумовно, додавав авторитету Канерві серед його молодих підопічних, але куди важливіше те, що він робив за полем.

Тривалий час свою ігрову кар'єру Канерва поєднував з роботою вчителя, спеціалізуючись на математиці та фізкультурі. Саме педагогічна сторона його особистості, як відзначають у Фінляндії, стала ключовим фактором успіху Канерви в якості футбольного тренера.

«Коли я проходив тренерські курси УЄФА на категорію В, Канерва був у мене викладачем. Я трохи божевільний від природи й завжди щось кажу, але пам'ятаю слова Маркку, котрий монотонним голосом просто вимовив: «Юха, помовч, будь ласка». Він не вимовив це дратівливо або зарозуміло. Він сказав це рівно таким тоном, щоб я про себе подумав: «Добре, велика людина каже, значить потрібно її слухати». Кожен раз, коли він говорить, він виявляється правим. Знаю, що в національній збірній навіть такий футболіст, як Теему Пуккі, слухає Канерву, немов школяр. Вважаю, що це добре», – розповідав екс-футболіст збірної Фінляндії Юха Рейні.

Від казки – до реальності

Нинішня збірна Фінляндії складається з футболістів, основна маса яких виступає за вельми середні по мірками Європи клуби. Тут немає явних зірок континентального футболу, а найбільш впізнаваною фігурою є, мабуть, голкіпер та капітан леверкузенського «Байєра» Лукаш Градецьки. Але куди важливіше персоналій – це спадкоємність та згуртованість всередині колективу, привнесені Канервою.

Капітаном «пугачів» є 34-річний Тім Спарв, котрий не зіграє у найближчих матчах, проте є важливим гравцем в роздягальні команди, адже носив пов'язку на плечі ще у збірній U-21, яка на чолі з Канервою виходила до фінальної частини Євро-2009. Крім нього у тій молодіжці грав і лідер атак нинішніх «пугачів» – форвард Теему Пуккі з «Норвіча», який у відборі на ЧС-2022 вже забив три м'ячі у чотирьох матчах, в тому числі й збірній України (1:1) на НСК «Олімпійський» у березні.

Крім Пуккі, Градецьки і, мабуть, Глена Камара з «Рейнджерс», інтерес до якого свого часу приписували київському «Динамо», а згодом котрий потрапив на перші шпальти багатьох європейських видань ще й через участь в расистському скандалі у матчі Ліги Європи, решта футболістів нинішньої збірної Фінляндії відверто маловідомі за межами своєї батьківщини. Однак відсутність зірок не перешкоджає, а навпаки допомагає «пугачам» бути успішними.

Командний дух – це саме та сильна сторона, яку в збірній Фінляндії виділяють практично всі фахівці. Занадто багато людей говорять, що в цій північній країні усвідомлено йдуть на те, щоб закладати у голови футболістів ще на юнацькому рівні доцільність максимальної інтеграції в командну гру.

«Я думаю, що краще слово, яким можна описати фінський футбол – це роботизація. Вкрай рідко ви знайдете фінського гравця, який володіє великою майстерністю або творить на полі неймовірні з технічної точки зору трюки. Нечасто у їхньому виконанні можна побачити й елементи індивідуальної творчості. При цьому, більшість команд у Фінляндії дуже добре організовані, і їх складно обіграти. Це свого роду роботи, котрі знають завдання й дотримуються чіткого плану дій», – описував своє знайомство з фінським футболом англійський форвард Скотт Бікс, який нині виступає у США.

Фактично вторить йому і Юха Рейні: «Я нещодавно спілкувався із Канервою та його асистентом, і вони обидва сказали, що командний дух – це унікальне явище в національній команді. Вони грають так, немов це клубна команда. Всі знають, чого від них чекають, й тому схожі на добре налагоджену машину, особливо коли справа стосується оборони».

Багато в чому завдяки цим якостям Фінляндія і пробилася до фінальної частини Євро-2020, де влітку нинішнього року до останнього боролася за вихід до плей-оф, але посіла третє місце позаду Бельгії та Данії, але попереду Росії. Деякі експерти говорять, що Фінляндія багато в чому була схожа на Ісландію зразка Євро-2016, яка видала навіть більш вражаючий континентальний турнір.

Маркку Канерва, кажучи про приклад ісландців, знаходить підтвердження, що у футболі немає нічого неможливого: «Звичайно, Ісландія в певній мірі надихнула нас. Їхній виступ показав, що навіть для так званих малих країн, якщо вони діють грамотно та вірять у власні сили, настає момент, коли всі мрії збуваються».

Зараз збірна Фінляндії та Маркку Канерва мріють вперше в історії пробитися на чемпіонат світу, і їхні шанси як мінімум на папері виглядають досить непогано. Наставник «пугачів», якого прекрасно знає Олександр Петраков, поки не поспішає розкривати секретів успішності своєї команди, вважаючи за краще обходитися загальними фразами: «Якщо порівнювати нас із так званим «золотим поколінням», то зараз у команді не так багато гравців із топ-ліг. Тому важко сказати, в чому наш секрет». 

Насправді, Канерва лукавить, і він прекрасно розуміє, у чому сила його збірної Фінляндії. Хочеться вірити, що для Петракова та його підопічних фіни не виявляться чимось схожим на Terra incognita, й на будь-який козир суперника «синьо-жовті» дадуть відповідь своїм куди більш забійним аргументом.