Як позбавитися болю після 0:5?

Нищівна поразка киян у Мюнхені повторила європейський антирекорд  найтитулованішого українського клубу й змусила блогера Sport.ua Олексія Рижкова згадати колишні подібні невдачі киян і шляхи виходу з тогочасних криз.

Далекочасся

Власне, у внутрішніх турнірах київське «Динамо» не так і часто програвало з рахунком 0:5. Були, щоправда, поразки й більші, але саме рахунок із пісні групи «ЧайФ», коли в ролі невдахи було «Динамо», у чемпіонатах колишнього СРСР траплявся п’ять разів: тричі – в перші повоєнні роки, ще раз у першому чемпіонському сезоні-1961, й ще – в сезоні-мрії-1975. Двічі киян так ображали московські армійці, по одному разу одноклубники з Москви й тодішнього Ленінграда й «Пахтакор». Прикметно, що в 1948 р. та в 1950 р. кияни з таким рахунком поступалися майбутнім чемпіонам країни. В сезоні-1950 на їх рахунку назагал дві такі поразки й підсумкове 13-те місце, а сезон-1948 динамівці закінчили 10-ми. Після 0:5 у 1948-му кияни на виїзді розійшлися миром із тбіліським «Динамо» (1:1), дограючи матч у меншості. Показово й те, що двічі після 0:5 у 1950 р. кияни грали по нулях на виїзді відповідно з «Даугавою» та «Крилами Рад», сповідуючи принцип: «Оборона над усе». Отже, «автобус» – готова тактика для дальших ігор? Цілком може бути.

Поразка від московських динамівців у липні 1961-го (до речі, рахунок у тому матчі відкрив нинішній телеексперт, а тоді півзахисник киян Йожеф Сабо, відзначившись… автоголом) посприяла мобілізації киян, опісля в тому чемпіонаті вони не програвали й зрештою вперше здобули золоті медалі. Зазначу, що й того сезону після 0:5 кияни відіграли 0:0 на виїзді (суперником був єреванський «Спартак»). Про ганьбу чинного володаря Суперкубка УЄФА в жовтневому Ташкенті в сезоні-1975 свого часу написано було чимало.  Що це було – здача, погана налаштованість, пересит футболом? Не копирсатимуся зараз у причинах тієї невдачі. Скажу лише, що після ташкентського фіаско, наприкінці жовтня – на початку листопада 1975 р., кияни впевнено виграли в ісландського «Акранеса» в єврокубку й дещо загальмували в чемпіонаті, в трьох іграх поспіль не змогли перемогти, але зрештою сягнули чемпіонської вершини. У чемпіонатах незалежної  України динамівці з таким рахунком не програвали, а от в єврокубках у пострадянський період такі оказії траплялися. У 1960-ті – 1980-ті рр. в киян були коли-не-коли невдалі єврокубкові протистояння, але до різниці в мінус п’ять справу вони не доводили, та й чи були в ті часи в Європі команди, здатні на таке зухвальство в змаганні з командами Маслова чи Лобановського (Базилевича)! Поразки з рахунком 0:3 – так, були: «Селтік», «Реал», «Штутгарт», «Сент-Етьєн», «Гамбург» відвантажували динамівцям по три голи, більше ж дозволити собі не міг ніхто тієї доби. А от із початком лихих 1990-х знайшлися в киян суворі кривдники. Піонером у цій справі стала «Бенфіка».

Контрастний «Да Луш»

01.04.1992. Ліссабон. Груповий етап Кубка чемпіонів. «Бенфіка» – «Динамо» (Київ) – 5:0 (1:0). 11 000 глядачів.

Останній розіграш Кубка чемпіонів перед перейменуванням турніру на Лігу чемпіонів. Вперше – поділ команд на групи в головному єврокубку. «Бенфіка» взяла переконливий реванш за мінімальну поразку в першому колі в Києві від команди Анатолія Пузача. Власне, болючим фіаско киян стало завдяки їх колишньому гравцеві Сергію Юрану. Ексфорвард киян упродовж усього матчу шукав шляхи до воріт динамівців і наприкінці матчу зумів двічі пробити Вальдемараса Мартинкенаса. Відтак рахунок став 0:5. Причин такої завеликої поразки кілька (про теорію змови зараз не буду). По-перше, це чимала кількість травмованих гравців: Сукіасян, Ковалець, Шматоваленко, Лужний, Віктор Мороз тощо. По-друге, перехідний період  на зорі незалежності України, коли кияни після конкурентних протистоянь із московськими клубами, одноклубниками з Мінська й Тбілісі стали грати проти Охтирки, Франківська, одеських армійців. Перемкнутися одразу на єврограндів було складно, адже це був абсолютно новий досвід, щось на кшталт контрастного душу (чи в даному разі «контрастного «Лушу»», зважаючи на назву стадіону «Бенфіки»). Втім, у наступному турі групового турніру динамівці змогли якось реабілітуватися, вигравши з рахунком 1:0 у празької «Спарти» за рекордно низької авдиторії у домашньому матчі єврокубка – 5000 глядачів. А от перший чемпіонат України виграти не вийшло: фінальний двобій залишився за сімферопольською «Таврією». Та поразка від «Бенфіки» стала, як на мене, таким собі водорозділом, після якого кияни вступили в смугу невдач. Команда вчилася грати без Лобановського, й виходило це в неї не найкраще, чого там.

Голи через Горанів

24.09.2002. Турин. Груповий етап Ліги чемпіонів. «Ювентус» – «Динамо» (Київ) – 5:0 (2:0). 26 876 глядачів.

«Ювентині» тоді вважалися чи не головним фаворитом Ліги чемпіонів. Та й кияни мали свої козирі, однак не змогли ними скористатися. Команда Олексія Михайличенка не виглядала в тому матчі аж надто безнадійно, принаймні моменти створювала, завдавши 11 ударів по воротах туринців, з яких 5 припали в отвір воріт. Утім, туринці загрожували динамівським воротам удвічі частіше. Феєрив у той вечір Марко Ді Вайо, на його рахунку – дубль! Не надто вдало зіграли оборонці киян – Горан Сабліч і Горан Гавранчіч. Однак, попри поразку з таким рахунком, шанси на вихід із групи після цієї гри кияни зберегли й билися до кінця, перемігши зокрема «Феєнорд». Та у вирішальному матчі поступилися тому самому, щоправда, вже немотивованому «Юве», залишившись у підсумку третіми. А в Кубку УЄФА вже ранньої зими динамівці програли за сумою двох матчів «Бешикташу», який очолював Мірча Луческу. Саме тоді, до речі, менеджмент «Шахтаря» звернув увагу на цього тренера. Натомість на внутрішній арені після туринської невдачі кияни взяли своє: після річної перерви знову здобули чемпіонство.

Безліч паралелей

14.03.2019. Київ. Ліга Європи. 1/8 фіналу. «Динамо» (Київ) – «Челсі» – 0:5 (0:3). 64 830 глядачів.

Якщо до попереднього «якого болю» киян в єврокубках Олександр Хацкевич мав стосунок як гравець (провів на полі 70 хвилин), то до аналогічної поразки від «аристократів» він уже долучився як головний тренер. Геть нічого не виходило в динамівців! У складі киян тоді вийшли на поле 8 учасників майбутнього мюнхенського фіаско, а на вістрі атаки й тоді, й зараз грав Денис Гармаш. Й кількість динамівських ударів по воротам суперників була зіставною з нинішньої грою проти «Баварії». Хоча, заради справедливості, варто сказати, що тоді на рідному стадіоні кияни грали гостріше, ніж тепер у Мюнхені, проте, хай там як, рахунок того матчу – за грою. Тодішній наставник лондонців Мауріціо Саррі серед чинників, що зумовили таку перевагу його підопічних, відзначив недостатню фізичну готовність динамівців, підкресливши, що українська команда грала після тривалої зимової паузи й посеред березня просто була не готова фізично. Після вильоту з Ліги Європи динамівці того сезону не змогли нав’язати «Шахтарю» боротьбу за чемпіонство, відставши у підсумку на 11 очок. Водночас про те, щоб поступитися 2-м місцем, тоді й не йшлося: відстань від віцечемпіона до третього призера того чемпіонату становила тоді 23 очки.

Сьогодення

14.03.2021. Мюнхен. Груповий етап Ліги чемпіонів. «Баварія» – «Динамо» – 5:0 (2:0). 25 000 глядачів.

Черговий євробіль киян припав на період становлення команди. Якщо порівняти нинішній неуспіх з попередніми аналогами, то, склалося таке враження, що цей був якимось надто вже запрограмованим, а більшість із попередніх сприймалися як прикрі сюрпризи. Цього разу практично всі передматчеві прогнози (ну, крім, відверто ура-патріотичних) дістали підтвердження, а «Динамо» від початку виглядало приреченим. І несподіванки в Мюнхені не сталося, все пройшло якось буденно. Менше з тим, поразка, хай і з величезним рахунком, це лише одна поразка. Відмінність від попередніх полягає ще й у тому, що в Юнацькій лізі УЄФА молодь «Динамо» познущалася над «Баварією», чотири рази розписавшись у воротах юних мюнхенців. Отже, бодай чимось, а гірку пілюлю підсолоджено. Як свідчить досвід минулих років, вряди-годи поразки динамівців з оспіваним у хіті рахунком ставали провісниками чемпіонських вершин киян (1961, 1975, 2002/03). Як-то станеться тепер?

Олексій РИЖКОВ