БЕЛЕНЮК: З ким робити фото на ОІ, мені не пояснювали. Вчився на помилках

У другій частині ексклюзивного інтерв'ю для Sport.ua Жан Беленюк висловив думку про «цькування» українських спортсменів в ЗМІ, теми допінгу в спорті, а також запевнив, що не прагне посісти пост міністра спорту.

Перша частина інтерв'ю тут.

- Жане, мабуть, погодитеся, що за підсумками Олімпіади неспортивний загал в Україні говорив не стільки про вашу перемогу й решту медалей, скільки обсмоктував тему світлини легкоатлетки Ярослави Магучіх з Марією Ласіцкене, а також реакцію на це фото каратиста Станіслава Горуни. Ваша реакція теж була. Однак пізніше, за підсумками фіналу Діамантової ліги з’явився ще один знімок, на якому Ярослава поряд із Марією і балачки спалахнули з новою силою. При цьому пояснень Магучіх в обох випадках ніхто не слухав.
-  Коли мене запитали думку про друге фото, я ще нічого не знав. «Так то вже давно було. Що ще я можу додати?» - відразу запитав. Але то ж нова світлина вийшла! Причому цього разу Ярославу, здається, не звинуватиш у бажанні сфотографуватися навіть наближено. Але наші ЗМІ... Їх не турбує, як почуватиметься після всіх цих звинувачень атлетка. Їх цікавлять кліки, лайки й суспільний резонанс.

Переконаний в одному: Магучіх і перше, і друге фото зробила не навмисне. З того, що я бачу, з  мого особистого спілкування зробив висновок, що Ярослава — патріотка України. В Токіо вона собі зробила макіяж у кольорах українського стяга. І у фото після здобуття медалі вона не вкладала нічого.

Я не буду звинувачувати Ярославу. У мене свого часу теж були схожі історії, які мені люблять пригадувати досі. Акцентую увагу на іншому. Останнім часом багато дискусій точилося навколо складу української делегації на Олімпійських іграх. Чи потрібна у Токіо така кількість чиновників? Чи можна було замість частини з них відправити тренерів? Сперечатися можна довго. Але. Представники делегації повинні пояснювати спортовцям, які наслідки можуть бути в разі, якщо вони з кимось сфотографуються, щось не те скажуть. Нікому вказувати не потрібно. У нас демократична країна і кожен вправі вирішувати, що йому робити, самостійно. Але про можливі наслідки атлета попереджати треба.

- Вас хтось попереджав?
- Жодного разу. Я вчився на власному досвіді, на своїх помилках. Нині мені постійно згадують фото зі Скабєєвою. Проте в Ріо вона була простою штатною кореспонденткою. Вона ще не була Скабєєвою в нинішньому розумінні. Я тоді взагалі не знав, хто це. Виходив з медаллю, а дівчина просить сфотографуватися. Хіба ж я проти? Моя помилка полягала в тому, що не звернув уваги, що вона тихенечко просунула з іншого боку від мене мікрофон. І саме тим боком, де надпис «Россия». Після того вона цю світлину поширювала на всіх своїх акаунтах. Як вона була зроблена — нікого не цікавило.

- Ви це пояснювали, а російська пропагандистка від того ставала лише злішою. Її сюжет про вашу олімпійську перемогу взагалі виглядає ледь не як особиста помста.
- Вперше вона помстилася мені, коли знову виставила це фото під час передвиборчої кампанії. А те, що вона говорила зараз? У неї така робота.

- Ви слідкуєте за соцмережами Семена Новікова?
- Підписаний на нього. А що?

- Звернули увагу на одну з його найновіших світлин?
- З Кареліним?

 

 

 

 

 

View this post on Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

A post shared by Semen Novikov (@semen_wrestler)

- Так. Звісно, для борців Алєксандр Карелін — ікона, триразовий олімпійський чемпіон, може, найвидатніший борець в історії. Але крім того, він — депутат Держдуми від «Єдиної Росії». Дивно, що після скандалу із зовсім безневинними на цьому тлі світлинами Магучіх на Новікова не звернули уваги взагалі.
- Ті люди, які роздмухують такі скандали, чітко усвідомлюють, від чого буде резонанс, а що залишиться непоміченим. Новіков, при всій повазі до нього, не настільки розкручений, наскільки це потрібно для тих людей, які надають таким історіям публічності. Ярослава Магучіх у порівнянні з Семеном відоміша. То раз. Друге — треба враховувати, що це була Олімпіада. Ось вам мій приклад. Виставив у себе в Instagram світлину, на якій сиджу на кільцях в олімпійському селищі. Вподобань було у три чи чотири рази більше, ніж зазвичай. Олімпіада була на слуху.       

- Від теми «спорту поза політикою» — до допінгу. Гімнаст Олег Верняєв — один із багатьох топових українських спортовців, які не змогли виступити на цій Олімпіаді. Дворазова чемпіонка Європи з бігу на 800 м Наталія Кроль (Прищепа), чемпіон Європи з важкої атлетики Дмитро Чумак, титулована тріатлоністка Юлія Єлістратова, призер континентальної першості з боксу Євген Барабанов. Це, м’яко кажучи, забагато, щоб говорити про якусь випадковість. Час іде, змінюються президенти й міністри, а проблема появи в Україні сучасної медичної лабораторії, яка б відповідала поміж іншого за фармакологічне забезпечення атлетів, залишається невирішеною.
- Пригадую, скільки галасу рік тому було навколо того, що Центр спортивної медицини, який знаходиться у Києві перейшов з підпорядкування Міністерства охорони здоров’я до Мінмолодьспорту. Не так давно ми написали запит — що за цей рік у Центрі змінилося. Мене це зацікавило особисто, бо коли травмувався, зрозумів, що не можу в диспансері котроїсь зі спортивних баз зробити МРТ. Більше того, не зміг зробити магнітно-резонансної томографії, навіть зателефонувавши як нардеп у Феофанію. Але нехай, з Феофанією — інша історія. Спорт пов’язаний з травмами безпосередньо. Як таке допустимо, що для спортовців залишається недоступним елементарне МРТ?

Відповідь на запит я отримав. У ній ішлося, що стосовно Центру спортивної медицини впродовж року проведено якісь засідання, намічені подальші плани зі вдосконалення закладу.  Конкретики немає взагалі. А тим часом атлетові, який хоче отримати результат того ж МРТ з сьогодні на сьогодні, треба платити власні кошти в приватних клініках. То за умови, що для багатьох наших спортовців тисяча чи дві тисячі гривень — суттєві гроші. Раз уже Центр спортивної медицини підпорядкувався Мінмолодьспорту, то треба працювати в інтересах атлетів. Наразі умови залишаються примітивними. В усьому, починаючи з елементарних обстежень і закінчуючи діагностуванням пошкоджень. Що в київському диспансері, що в харківському. Про питання фармакологічного забезпечення взагалі мовчу.  

Також в одній із відповідей Міністерство зазначило, що у 2020-2021 роках  було придбано для потреб Українського медичного центру спортивної медицини медичного обладнання на суму понад 9 млн грн з метою покращення реабілітації спортсменів. Вирішив окремо поцікавитися, що саме було придбано і коли спортсмени вже отримають нагоду скористатися цим додатковим обладнанням. Відповідь мене здивувала.

Беленюк надав нам витяг цієї відповіді в друкованому вигляді.

У 2020 році було придбано:

1. 2 аналізатори LQS - система для in-vitro діагностичних, хіміко-токсикологічних та біохімічних досліджень на загальну суму 580 000 грн. (один - для Українського медичного центру спортивної медицини, другий — для  Олімпійського навчально-спортивного центру «Конча-Заспа»). Аналізатори були передані 10 березня 2021 року для користування спортсменам.

2.Діагностичний медичний пристрій, принцип роботи якого заснований на ультразвукових хвилях - 1 540 271,03 грн.

Пристрій так само 10 березня 2021 року був переданий для Українського медичного центру спортивної медицини.

І все. Більше нічого за 2 роки не було передано. У 2021 році, за інформацією «Укрспортзабезпечення» придбано 13 позицій, але доступними вони будуть лише у жовтні. Тобто ні до Олімпіади ні відразу після, спортсмени не мали можливості отримати відповідну реабілітаційну допомогу. Все повинно робитися вчасно.

Instagram. Жан Беленюк та Олег Верняєв

- І сміх, і гріх, коли у допінг-пробі Верняєва знайшли заборонений п’ять років тому мельдоній. На цьому препараті попалося чимало російських атлетів. А що для нас заборона мельдонію — проблема, мені говорив ще наприкінці 2016-го нині, на жаль, покійний Роман Вірастюк. Колишній легкоатлет, а на той час заступник міністра молоді і спорту відзначав, що з забороною мельдонію український спорт втратив головний відновлювальний препарат, замінника якому до Олімпіади в Ріо не знайшли і це, мовляв, позначилося на результаті виступу команди на Іграх-2016. Зараз минуло п’ять років, а ситуація, раз мельдоній знаходять в атлетів рівня Верняєва, виходить, не виправилася?
- Мені ця ситуація взагалі виглядає дивною. Бо одна справа, якби мельдоній виявили невдовзі після того, як він був заборонений. Але хто б цей анаболік свідомо приймав зараз, через п’ять років після того, як він почав вважатися допінгом? Мені ця історія виглядає аж надто загадковою. Такою, яка потребує ґрунтовного розслідування. Вживати мельдоній у наш час — це самогубство. Тебе відразу піймають і дискваліфікують. Тим паче, що позитивна допінг-проба зроблена в той період, коли Олег ні до чого не готувався і потреби щось вживати не мав взагалі.

Знаєте, я сам приймав мельдоній до того, як його заборонили. І я б не сказав, що цей препарат є феноменальним відновлювальником. Мені відомі дозволені препарати, які за ефективністю мельдонію не поступаються. Тому заборона цього засобу на моїй підготовці не позначилася жодним чином.  

Повинен відзначити ще одну деталь. Нещодавно на засідання комітету Верховної ради з питань молоді і спорту ми розглядали кейс щодо антидопінгового законопроекту. Всесвітня антидопінгова аґенція (WADA) постійно надсилає нам поправки, що чогось цьому законопроекту бракує. Зі слів представника міністерства, який очолює цей напрям, така прискіпливість пов’язана з конкуренцією. Річ у тім, що проби українських спортовців досліджуються у Польщі. А президент WADA Вітольд Банька — поляк. І поляки, начебто, можуть бути зацікавлені в тому, щоб в Україні не існувало сертифікованої допінг-лабораторії. 

Зрозумійте, що перевірка кожної проби коштує грошей. Полякам втрачати прибутків не хочеться. Чергові зустрічі з представниками WADA мають відбутися найближчим часом. Сподіваюся, нам вдасться нарешті вияснити, чого саме нам бракує, аби відкрити сертифіковану лабораторію. Найцікавіше, що «антидопінговий» законопроект у першому читанні Верховною Радою вже проголосований. І період внесення поправок вже минув.

- В України начебто є свій представник у WADA — колишній спортивний міністр Ігор Жданов у жовтні 2019-го став членом ради засновників організації. Він бере участь у слуханнях?
- Наскільки мені відомо, пан Жданов ще виконує обов’язки у раді засновників WADA, але по суті з цієї посади його вже зняли. У якому форматі наш колишній міністр представлений в аґенції зараз — для мене загадка.

- Повернемося до теми Олімпіади. Україна посіла в медальному заліку 44-те місце, найнижче в історії. Цей результат є відображенням стану нашого спорту?
- Це реальна кількість медалей, яку ми здобули. Звісно, можна використовувати різні принципи визначення місць і тішити себе, що ми увійшли в 20-ку. Нинішній міністр спорту рахує загальну кількість медалей. Жданов у 2016-му радив враховувати п’яті-шості місця. З їх урахуванням ми теж мали б бути значно вище тих позицій, які посіли. Однак є загальноприйнята всім світом система. Маючи одну золоту медаль, ми 44-ті. Проте той факт, що у порівнянні з Ріо ми здобули на вісім медалей більше (19 проти 11-ти — авт.) все ж обнадіює. Тим паче, що окремі наші спортовці підготувалися таким чином, що були готові здобувати золоті медалі. Скажімо, плавець Михайло Романчук. Він переміг усіх своїх традиційних конкурентів. Але несподівано з’явився американець Роберт Фінк, який проплив швидше за всіх, включаючи Михайла. Проте мене тішить вже сам факт, що медаль у плаванні Україна виграла вперше з 2004 року. Це означає, що ми поступово відновлюємо свій потенціал. Посприяти цьому має будівництво басейну на олімпійській базі в Конча-Заспі. Досі той же Романчук готувався в Туреччині, басейнів сучасного рівня в Україні, по суті, не було.

- Проблема відсутності інфраструктури — ключова для нашого спорту?
- Ситуація виправляється. Половини бази в Конча-Заспі нині не впізнати. Будуються басейн, тренувальний зал, легкоатлетичний сектор. Відповідно назріло питання зведення додаткового спального корпусу. Бо місць для проживання в дні пікових навантажень навіть на ті зали, які є зараз, вже замало.

- На ваш погляд, Україна має зосередитися на розвитку профільних видів спорту, які в перспективі можуть принести по кілька медалей Олімпіади, чи продовжувати вкладати гроші  в кожен напрям? Бо ж профільність — теж поняття умовне. Скажімо, до 2004 року в нас стабільно були олімпійські медалі у вітрильному спорті. У Токіо Україна вперше в історії не була представлена жодним представником цього виду.
- Філософія начебто ж проста: національна федерація має робити все для розвитку виду спорту. У залежності від результату вид входить чи випадає з когорти пріоритетних, на які виділяється більше фінансування. З одного боку, це правильно, бо з’являється стимул — показувати результат. Вирівнювати тих, хто щось робить, досягає успіхів, перемагає і тих, хто очікує, заклавши нога на ногу, подачок від держави, не дуже доречно. Але є види спорту, які справді мають традиції і за відповідного підходу успіхи знову прийдуть. Взяти, для прикладу, художню гімнастику. Так, на цій Олімпіаді нагород українські гімнастки не здобули. Але на попередніх Іграх наші дівчата регулярно входили до числа призерок. Не фінансувати художню гімнастику, мабуть, неправильно.

- Тим паче, що попри перемоги наші гімнастки десятиліттями жаліються на відсутність залу з належними умовами для тренувань. Вони готуються в залі зі стелею на висоті сім метрів, тоді як для того, щоб оптимально підкидати м’яч, потрібні дев’ять метрів.
- Знаю, що Школа Дерюгіних змушена була покинути «Жовтневий палац», у якому стелі, зрештою, теж не тієї висоти, які потрібні. Це ще одне підтвердження, що перед тим, як вимагати результату, маємо створити умови. То ми, борці, в ковідний період могли тренуватися на вулиці. Гімнастки на вулиці не потренуються.

- Жане, в спортивному середовищі зараз лише лінивий не говорить про ваше бажання стати міністром спорту. У вас справді є такі амбіції?
- Ні. Я просто хочу розібратися в ситуації, чому ті чи інші процеси в українському спорті відбуваються саме таким чином. Просто в нас звикли сприймати, що коли чиясь думка розбігається з позицією керівництва, він автоматично претендує на керівну посаду. Я відразу говорив, що для мене головні — спортовці. Чиновники — ті люди, які повинні робити все, щоб атлетам було комфортно виступати і показувати результат. Якщо є проблема — її треба вирішувати, а не припускати, що я на щось претендую.

- Після Олімпіади ви використовуєте відверто опозиційну риторику щодо нинішнього міністра спорту Вадима Гутцайта.
- Я й до минулого міністра Жданова таку ж риторику використовував.

Facebook. Вадим Гутцайт та Жан Беленюк

- Але Жданов не був вашим однопартійцем. І взагалі ви тоді не були політиком.
- Це не міняє суті справи. Всі ми живі люди і всі схильні помилятися. Якщо я бачу, що є історія на кшталт тієї, про яку в своєму інтерв’ю розповіла легкоатлетка Марина Килипко, то не можу не реагувати. А особливо складно стриматися після пояснень, що тренера Марини не могли відправити, бо є квота. Після того дізнаємося, що є федерації, які відправили з шістьма спортовцями сім тренерів (мова про Федерацію фехтування, вид спорту, який представляв пан Гутцайт — авт.). То про яку квоту мова? Поясніть, чому так і питання щезнуть. Ми ж декларуємо прозорість у роботі? Так, сльози Килипко мене зачепили. Я й сам не знаю, як би виступив без тренера.

Також є питання стосовно легкоатлетів, які здобули ліцензії, навіть приїхали в Токіо, але не виступали, бо не мали достатньої кількості допінг-проб. Чому так сталося? Проте критика і конструктивна дискусія чомусь не сприймається. Натомість на кожне зауваження реагують в штики. 

- Нещодавно Верховна рада прийняла за основу проект закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної підтримки сфери спорту», а саме підтримала зниження податкової ставки в розмірі 7% при реалізації квитків на спортивні заходи. Якщо не помиляюся, про доцільність прийняття такого закону говориться останніх 15 років.
- Такий закон давно на часі і давно діє в країнах Західної Європи. З допомогою зниженої ставки на реалізацію квитків стимулюється попит на спортивні заходи. Держава повинна стимулювати людей до любові до спорту. Також трохи раніше був прийнятий законопроект про підтримку меценатства у сфері спорту. Проте, щоб цей закон почав діяти, нам потрібно добитися внесення змін у Податковий і Митний кодекси. А з цим виникають труднощі, бо проти виступає і Міністерство фінансів, і профільний комітет.

- Зате без зайвих сумнівів виділяються рівнозначні з олімпійцями кошти на паралімпійський рух у нашій державі. Та й загалом нині спостерігаємо унікальне явище, коли чимало людей на повному серйозні протиставляють паралімпійський спорт олімпійському.
- Я вважаю, це не дуже коректно протиставляти здобутки паралімпійців та олімпійців, вказуючи на порівняно низький результат представників олімпійської збірної із кількістю медалей наших представників на Паралімпіаді. Можна порівняти найпростіші цифри — кількість учасників Олімпіади й Паралімпіади, кількість нагород, які там розігрують. На Паралімпіаді було 4400 учасників, які розігрували 540 комплектів нагород. Натомість на Олімпіаді 11 тисяч атлетів змагалися за 339 комплектів медалей.

Я дуже поважаю наших паралімпійців і щиро ціную те, що вони виборюють такі високі місця.

- З ініціативи колишнього міністра молоді і спорту Ігоря Жданова преміальні олімпійців і паралімпійців вирівнялися. Відповідно 98 здобутих українцями нагород на недавній Паралімпіаді відчутно вдарять по державній казні.
- Це чутливе питання. Раз попередня влада так вирішила, то ніхто відміняти цієї їхньої ініціативи не буде. Але нам треба звертати увагу не лише на винагороди паралімпійцям, а на інклюзивність нашої країни. Людей з інвалідністю в Україні повинні згадувати не лише під час Паралімпійських ігор. Їм потрібно створити найелементарніші побутові умови, щоб люди з інвалідністю не почувалися обмеженими, щоб вони не боялися вийти на вулицю, бо для них там не створені умови для комфортного перебування в місті.  Зараз за ініціативи дружини Президента Олени Зеленської проходить маса заходів та приймається багато рішень на рівні держави щодо інклюзивності. Ми маємо працювати у цьому ж напрямку.