Слідами ігор збірної України. Вийти з тіні Андрія Шевченка

Нічиї бувають різними. Поділ очок нашої національної команди зі збірною Казахстану був розцінений, як провал. І, виходячи зі сценарію матчу, це дійсно був провал. А ось нічия проти збірної Франції - це вже зовсім інша картина. Майже перемога, не інакше. Як же прикро за ті 2:2 в Нур-Султані, адже в разі перемоги були б на твердому другому місці, відстаючи від лідера - Франції - лише на два очки. Але маємо те, що маємо. П'ять очок після п'яти турів - такий наш «заробіток». Показово, що за втраченими очками ми - найгірша команда в групі. Навіть у казахів теоретично диспозиція краща. Проте, на даний момент збірна України має шанси навіть на підсумкове перше місце, з огляду на нестабільність чемпіонів світу.

Про розклади в нашій групі поговоримо трохи пізніше. Зараз же підсумуємо матчі вересневого циклу відбору на ЧС-2022, зробивши акцент на грі проти підопічних Дешама.

Однак спочатку - зовсім про інше. Про недоречність.

Прес-конференція Андрія Шевченка: навіщо за день до гри з Францією?

За словами колишнього наставника збірної України Андрія Шевченка, він знаходився в Києві два тижні. Стало бути, провести зустріч з журналістами він міг і раніше. Чи пізніше. Але чомусь вирішив це зробити за день до матчу проти чемпіонів світу. Андрій Миколайович не міг не розуміти, що його будь-які необережні слова можуть нашкодити. Ні, не Павелку - тому не зашкодили і сильніші словесні бурі, - а саме гравцям і новому тренерському штабу. Але Шевченко таки вийшов до публіки зі своїми образами і поясненнями. Не тоді, коли закінчився термін договору з УАФ, а саме зараз. Таке враження, що Андрій Миколайович на цих двох вересневих матчах збірної України тінню стояв за спиною і колишніх підопічних, і свого наступника. Навіщо? Ситуація ж така, як є. Якщо любиш - відпусти. А наступник, до речі, зумів з честю вибратися з цієї тіні. Про що нижче.

Після провалу в Казахстані Петраков зробив роботу над помилками

Тепер про футбол. За нічию з казахами виконуючому обов'язки головного тренера збірної України порядком дісталося. І було за що: вчасно не відреагував на події на полі, що змінилися не на нашу користь, не замінив Караваєва, перетримав Сидорчука, другий тайм - здулися. Після матчу Олександр Петраков взяв провину за негативний результат на себе. Але якось непереконливо, мовляв, я ж не можу сам вийти на поле і забити гол. Десь Олександра Васильовича зрозуміти можна. І потрібно - відсутність часу на підготовку і просто нормальне знайомство з командою не могли не позначитися.

Проте, «скидки» на це ніхто не робив. Всі чекали перемоги в перший день осені. А не дочекавшись, назвали подію не інакше, як ганьбою. Зараз вже нерозумно танцювати на «кістках» тієї нічиї, адже гра в Нур-Султані «перекрилася» матчем у Києві. Саме по грі проти чинних чемпіонів світу ми б, так чи інакше, «міряли» і Петракова, і його команду.

Повинен зізнатися, що якщо першого вересня наш тренер і його підопічні особисто мене розчарували, то три дні потому - зачарували. Причому без всяких «але». І тренер, і його команда провели роботу над помилками. І домоглися головного - результату. Хоча і гра як така у виконанні «синьо-жовтих» була на дуже високому рівні.

Конкретні тренерські рішення в грі проти Франції

Якщо проти Казахстану наша команда зіграла в три центрбеки, то проти французів так грати сам Бог велів. Петраков не відвертався від цієї ігрової моделі. Але ось склад неабияк перетасував. У центрі захисту з'явився Кривцов. Рішення логічне і правильне: досвід і антропометрія Сергія дуже знадобилися при «роботі» з високорослими і технічними суперниками. Караваєва на місці правого латераля замінив Тимчик. Чесно кажучи, не дивлячись на провал в Казахстані, особисто я вважав, що тренер залишить Олександра в складі. Але Петраков ризикнув - і не прогадав. Тимчик, незважаючи на відсутність належного досвіду гри на такому рівні, зіграв добре. Головне, що він не програв у швидкості ні Марсіалю, ні Коману.

Зміни торкнулися і опорної зони. В даному випадку доречно сказати, що не було щастя, так нещастя допомогло. Зінченко не міг грати через «зайве» попередження, і тому в парі зі Степаненком, якого дуже не вистачало в Казахстані, вийшов Шапаренко. Саме Миколі судилося забити і гол-красень, і взагалі стати героєм матчу.

Хороше рішення - і вихід в основі Циганкова. Віктор зіграв на дуже пристойному рівні, розганяючи і завершуючи атаки на лівому фланзі.

Однак головне в даному випадку - не стільки індивідуальності, скільки командна гра. Тактика була обрана правильна: грамотна гра в обороні, пресинг, швидкий перехід центру поля. Ми не поступилися французам ні в настрої, ні в єдиноборствах, ні в швидкості. Так, трохи поступилися в індивідуальному плані, але це річ об'єктивна. На те вони і чемпіони світу, взагалі-то.

«Функціоналки» проти Франції вистачило, а проти Казахстану – ні

Київську гру проти «Ле Бльо» вже називають найкращим поєдинком збірної України в нинішньому році. І я згоден з таким досить гучним формулюванням. На мій погляд, четвертого вересня наші зіграли навіть крутіше, ніж на Євро-2020 - проти Швеції або Нідерландів. Тому що була цілісна картина гри. І був чіткий план на цю саму гру. За якістю зустріч проти Франції, на мій погляд, десь сумісна з пам'ятною київською грою проти Португалії. Якби вдалося перемогти чинних чемпіонів світу, як тоді перемогли чинних чемпіонів Європи, ці матчі взагалі можна було ставити на один рівень. Але на жаль, не перемогли. Справедливості заради треба визнати, що французи не заслужили на поразку. І зробили все, щоб її уникнути. Особливо в другому таймі.

Примітно, що знову наша збірна слабкіше провела другу частину поєдинку. Однак, в даному конкретному випадку потрібно визнати, що таких провалів у «фізиці», що були в другій половині зустрічі в Казахстані, на цей раз не було. Так, трохи підсіли, але не зламалися. І витримали дуже інтенсивний темп. У даному випадку потрібно подякувати і самим гравцям, і тренерському штабу - дійсно зуміли зробити висновки після невдачі в Нур-Султані і залишилися в грі. І, об'єктивно кажучи, зуміли вийти з тіні колишнього головного тренера збірної.