Топ-10 тренерів-воротарів світового футболу: Папа, Маг і колега

Футбольна мітологія вельми різнобарвна, і хтось колись-заколись визначив: мовляв, із голкіпера не може вийти видатного тренера через те, що впродовж усієї ігрової кар’єри він бачить поле з вельми специфічного ракурсу, це відчутно обмежує його тактичну грамотність, а отже, й футбольний інтелект. Є й ті, хто вважає це абсолютно хибною думкою: мовляв, воротар багато розмовляє на полі, роздає команди партнерам – чим не готовий тренер? Хай там як, а тренерів, які були в минулому воротарями, менше просто тому, що воротар взагалі – найрідше амплуа в футболі. Проте й серед цієї нечисленної спільноти є справді видатні інженери футболу.

1. Айморе Морейра (Бразилія, 1912–1998)

Як воротар Морейра віддав чимало років «Ботафого», трохи пограв і за національну збірну. Як тренер сягнув найвищого щабля – привів своїх підопічних до світового чемпіонського титулу в 1962 р. Склад бразильців, які поїхали до Чилі захищати завойований у 1958 р. чемпіонський титул, практично не змінився, але гравці трохи постаршали. Відтак Айморе Морейра дещо стишив атакувальний потяг гравців, натомість зміг вдало використати можливості підопічних саме на своїх позиціях. Тоді ще не йшлося про універсалізм. На зміну розстановці 4–2–4 Морейра запропонував 4–3–3 і не схибив. Дещо обмежена гнучкість атаки й травма Пеле не стали на заваді команді Морейри. Гаррінча вповні виявив свої ігрові чесноти, тим самим підкресливши виняткову роль крайнього нападника в тогочасному футболі (грав суто на правому фланзі бразильського нападу). А назагал тренерська кар’єра Морейри тривала понад 35 років, здебільшого на батьківщині, але певний час попрацював і в Європі, зокрема в Португалії та Греції.

2. Раймон Гуталс (Бельгія, 1921–2004)

Раймон Гуталс-воротар може похизуватися хіба що кількома вдалими сезонами в клубі «Моленбек», а ось Гуталс-тренер сягнув видатних вершин, за що був пошанований прізвиська Маг. З різними клубами він дістав 6 національних титулів у Бельгії та Франції (надалі одного з них, щоправда, Мага позбавили через корупційний скандал), тріумфував з «Андерлехтом» у Кубку володарів кубків і двічі в Суперкубку УЄФА, а з марсельським «Олімпіком» – у Лізі чемпіонів. У 1991 р. Гуталса було визнано кращим тренером в Європі. Фірмові ознаки його команд – штучний офсайд (зі страхуванням від суддівської помилки в особі голкіпера, що зазвичай грав доволі високо), компактність, жодних розривів між лініями й звільнення зірок-нападників від чорнової роботи.

Getty Images/Global Images Ukraine. Раймон Гуталс з Кубком чемпіонів

Раймон Гуталс-воротар може похизуватися хіба що кількома вдалими сезонами в клубі «Моленбек», а ось Гуталс-тренер сягнув видатних вершин, за що був пошанований прізвиська Маг. З різними клубами він дістав 6 національних титулів у Бельгії та Франції (надалі одного з них, щоправда, Мага позбавили через корупційний скандал), тріумфував з «Андерлехтом» у Кубку володарів кубків і двічі в Суперкубку УЄФА, а з марсельським «Олімпіком» – у Лізі чемпіонів. У 1991 р. Гуталса було визнано кращим тренером в Європі. Фірмові ознаки його команд – штучний офсайд (зі страхуванням від суддівської помилки в особі голкіпера, що зазвичай грав доволі високо), компактність, жодних розривів між лініями й звільнення зірок-нападників від чорнової роботи.

3. Діно Дзофф (Італія, народився в 1942 р.)

Дзофф зажив легендарності саме як воротар, ставши чемпіоном Європи, віце-чемпіоном світу й зрештою в 40-річному віці найбільш віковим гравцем – чемпіоном світу. Вже тоді його звали Папа Діно. Таке прізвисько наче зобов’язує розпочати тренерську кар’єру. І як тренер Дзофф цілком зміг себе реалізувати. На чолі «Ювентусу» він вигравав Кубок Італії та Кубок УЄФА, а, працюючи в національній збірній, мав усі шанси привести «Скуадру Адзурру» до титулу чемпіонів Старого Світу. Проте у фіналі Euro-2000 до тріумфу італійцям не вистачило якоїсь дещиці, кількадесят секунд. Чемпіонами тоді стали французи. Однак та італійська збірна запам’яталася своєю жагою до перемог, була достоту незламною, всупереч усім обставинам здолала в півфіналі головних фаворитів чемпіонату – збірну Нідерландів. Вміння налаштувати своїх підопічних, грамотно вибудувати оборону – очевидні чесноти Дзоффа-тренера.

4. Хулен Лопетегі (Іспанія, народився в 1966 р.)

Лопетегі-воротар зіграв кілька матчів у «Реалі» та «Барсі», але більшу частину ігрової кар’єри провів у «Логроньєсі» та «Райо Вальєкано». Як тренер три роки поспіль вигравав європейські чемпіонати з іспанськими молодіжками, а торік привів «Севілью» до перемоги в улюбленому турнірі цього клубу – Лізі Європи. Головна чеснота Лопетегі-тренера, й це підкреслює чимало його вихованців, – вміння розмовляти з молоддю однією мовою.

5. Рожеріу Сені (Бразилія, народився в 1973 р.)

Чемпіон світу 2002 р. увійшов у світову футбольну історію як воротар, що забив найбільше голів серед гравців свого амплуа (131!). Кар’єра Сені-тренера налічує лише чотири роки. Проте за цей час він встиг потренувати чотири славнозвісні бразильські клуби, двічі привести своїх підопічних до чемпіонства в штаті Сеара, одного разу в штаті Ріо-де-Жанейро, ще одного – до чемпіонського титулу в усій крайні (найфутбольнішій у світі, безумовно!) й ще одного разу виграти Суперкубок Бразилії. Сені-тренер має всі передумови для того, щоб розвинути ці початкові успіхи, відзначається неабиякою допитливістю, обізнаністю в світових футбольних трендах і сповідує збалансований футбол без надмірного ухилу чи в атаку, чи в оборону.

6. Гільєрмо Ейсагірре (Іспанія, 1909–1986)

Як гравець Ейсагірре яскраво виражений ванклабмен: ворота «Севільї» захищав понад десятиріччя. Як тренер очолив національну збірну Іспанії після Другої світової війни, вивів її на чемпіонат світу-1950 і посів з нею там 4-те місце. Помилкою Ейсагірре-тренера було бажання посперечатися в атакувальній грі з бразильцями на «Маракані» за присутності більш як 152-тисячної авдиторії. Як наслідок, поразка – 1:6. Однак в інших матчах  підопічні Ейсагірре здебільшого давали собі раду, нав’язуючи суперникам свою волю. Впродовж тривалого часу те 4-те місце було найбільшим досягненням збірної Іспанії на мундіалях.

7. Рікардо Лавольпе (Аргентина, народився в 1952 р.)

Як гравець Лавольпе став чемпіоном світу в 1978 р., не зігравши, щоправда, жодного матчу в фінальній стадії домашнього й тріумфального для аргентинців мундіалю. Як тренер чимало попрацював у Мексиці. За час його каденції в національній збірній цієї країни мексиканці сягнули 4-ї сходинки в рейтингу ФІФА! А найяскравіше досягнення – перемога в Золотому кубку КОНКАКАФ 2003 р. (у фіналі були обіграні бразильці!). Ігрова стилістика Лавольпе – використання схеми 5–3–2 з поступовим переходом під час гри до 3–5–2, деінколи залежно від виконавців, що мав у своєму розпорядженні, міг зіграти і з трьома форвардами, щось на кшталт 4–3–3. Автор кількох крилатих висловів: «Якщо ви граєте на перемогу, то або виграєте, або зіграєте внічию, а якщо граєте на нічию, то або зіграєте внічию, або програєте», «Я краще кину футбол, ніж цигарки». Його футбольна філософія дістала назву «лавольпізм», а її прихильників звуть «лавольпістас».

8. Станіслав Черчесов (СРСР – РФ, народився в 1963 р.)

Черчесов-гравець перебував у тіні Ріната Дасаєва, але зміг дізнати смак союзного «золота» в складі московського «Спартака». Мені особисто запам’ятався грубою грою під час прощального матчу Олега Блохіна, за що примудрився дістати жовту картку. В такій грі! Пам’ятаю, ще моя сусідка на трибунах тоді зіронізувала: «Він же звик до того, що, граючи в Києві, суперників слід «мочити». Інстинкт!» Як тренер став віце-чемпіоном Росії зі «Спартаком» (а після нищівної домашньої поразки в кваліфікації Ліги чемпіонів від київського «Динамо» з рахунком 1:4 був звільнений), чемпіоном Польщі з «Легією», а також вивів національну збірну своєї країни до чвертьфіналу домашнього чемпіонату світу 2018 р. Натомість цьогорічне Euro провалив, і відтак був звільнений із посади головного тренера збірної. Прихильник жорсткої дисципліни, в «Спартаку» започаткував сувору систему штрафів за запізнення та зайву вагу, не полюбляє посмішок у гравців під час виконання тренувальних вправ, мовляв, це свідчить про несерйозне ставлення до роботи.

9. Євген Лемешко (СРСР – Україна, 1930–2016)

Воротар Євген Лемешко ставав віце-чемпіоном і володарем Кубка СРСР у складі київського «Динамо», але більшої слави зажив як тренер. На тренерській лаві він опинився у 29-річному віці, й звідтоді працював більш як 30 років винятково з українськими клубами. Звісно, насамперед відомий як багаторічний коуч «Металіста». Вивів цю команду з 2-ї союзної ліги до вищої, завоював із нею Кубок СРСР 1988 р. (звідтоді, до речі, «Металіст» так більше й не розжився титулами), запам’ятався гострими висловлюваннями (мовляв, водій асенізаторської машини й він, що везе футболістів-невдах, – колеги), вмів якнаймаксимальніше використовувати потенціал гравців, що були в його розпорядженні. Щойно «Металіст» вийшов у вищу союзну лігу, відразу дістав симпатії по всій Україні та навіть за її межами своєю яскравою грою. Лемешко-тренер був дуже сильним мотиватором. Цієї риси, як на мене, бракувало його наступникам у харківському клубі.

10. Найджел Едкінс (Англія, народився в 1965 р.)

Сім років Едкінс захищав ворота «Вігана». Зірок із неба не хапав, але відзначався внутрішнім спокоєм і впевненістю. Тренерську кар’єру розпочав, коли йому ще не виповнилося й 30-ти, спершу у валлійському «Бангор Сіті» асистентом, надалі… фізіотерапевтом у «Сканторпі». В 2006 р. став головним тренером цієї команди. Опісля тренував кілька помітних англійських клубів, а найбільшого успіху сягнув із «Саутгемптоном», вивівши «святих» у прем’єр-лігу. Прикметно, що в 2017 р. змінив на посаді головного тренера «Халла» іншого колишнього воротаря – росіянина Леоніда Слуцького. Чому він не потрапив до нашого гіт-параду? Все ж таки кар’єра Слуцького саме як гравця не вийшла, він провів лише кілька матчів на більш-менш професійному рівні й змушений був закінчити ігрову кар’єру через травму. Через тьмяний ігровий досвід (грав лише в студентських командах) не включив до топ-10 й американця Брюса Арену. Хоча й без них список вийшов представницький, чи не так?

Олексій РИЖКОВ