Українські кадети викликали фурор на ЧЄ з настільного тенісу

Виступ збірної України на останньому чемпіонаті Європи з настільного тенісу серед кадетів став історичним. Насправді, за 30 років незалежності Україна ще не мала такої кількості завойованих нагород на таких змаганнях.

YouTube-канал Setka Cup TV нещодавно опублікував інтерв'ю з Олександром Мініним — тренером з Сєвєродонецька, який виховав двох юних тенісисток, призерок останнього чемпіонату Європи в Хорватії — Вероніку Матюніну і Софію Шередегу. Дівчата вибороли 4 нагороди. Вони взяли медалі у всіх розрядах чемпіонату. Олександр розповів ведучій каналу про те, як пройшов чемпіонат Європи, про власні секрети підготовки спортсменів, а також про роль тренера і батьків в спортивному розвитку дитини.

— Скажіть, будь ласка, ви були готові до такого результату спортсменок? Чи для вас це було несподіванкою?
— Загалом ми готувалися до золота. Було відразу зрозуміло над чим потрібно працювати: у мене було бачення гравців і розуміння їх результатів. Для нас головне — мета, впевненість в результаті та робота. У кожного тренування є мета, тренувань без мети для нас не існує. Тому я спортсменам намагаюся завжди вселити думку, що потрібно боротися саме за золото.

— Але ви ж не професійний спортсмен? Звідки у вас такі тренерські навички?
— Згадайте, як люди навчаються в інститутах. Є книги, практики. Може мені легше, тому що у мене нестандартна ситуація і підхід. Я сам обираю найкраще і практикую зі спортсменами. Якщо щось не виходить, то вибираємо щось інше.

Втім, кожен спортсмен потребує індивідуального підходу. Якщо у тренера стоїть завдання навчити цього гравця, то він його навчить. І тут вже не важливий талант, тому що у кожного гравця він свій: хтось швидкий, хтось силовик, третій добре відчуває м'яч, четвертий добре рухається. Так, кожному чогось не вистачає, але у кожного є сильні сторони і, головне, мета.

Як ось Шередега Софія: ще в 2018 році вона навіть не могла пройти в перший фінал чемпіонату. Але власними стараннями вона отримала результат. Ми підбирали інвентар, ставили під нього техніку. Звичайно ж, ми відштовхувалися від даних спортсменки, а не від того, що в ідеалі повинно бути.

— Як впливають батьки на спортсменів і на їх розвиток?
— 50% нашої роботи зі спортсменами — це робота з їх батьками. Ось дитина захотіла грати, пішла до батьків. І якщо вони готові слухати дитину і допомагати, а не нав'язувати їй свої ідеї, а також якщо у них є довіра до тренера, то цей трикутник спрацює.

На жаль, більшість батьків зараз думає тільки про вищу освіту дітей і вважає, що після ВНЗ дитина виходить вже мільйонером. А спорт це таке, травми. Зламав руку — зі спортом зав'язано.

Багато батьків знають все, у них є свій життєвий досвід, тобто вони завжди знають як буде далі. Але водночас, коли дитина закінчує школу та інститут, батьки зазвичай кажуть: якщо дитина нічого не досягла, то сама винна. Але відповідальність за дітей завжди несуть дорослі. І все, що дитина отримує на виході, це те, що в неї вклали дорослі.

— Як ви вважаєте, якщо дитина неймовірно талановита, чи може вона отримати хороший спортивний результат без фінансової допомоги?
— Звичайно, талановиту дитину можна розвивати і без фінансування. Але часто неймовірний талант дітям шкодить на початковій стадії спортивного розвитку. Дитина думає, ось у мене виходить, а це означає, що я і далі можу так. Талант іноді заважає роботі. Але я помітив, що більшість талановитих спортсменів приходять з глибинок нашої країни.

—  Для вас має значення, якого рівня турніри? Однаково готуєтеся до різних типів змагань? Підготовка до чемпіонату Європи чимось відрізнялась?
— Ми навіть до міні-чемпіонату готувалися, але там нам не вистачило міжнародної практики. Вероніка була абсолютним чемпіоном України, пройшла на міні-чемпіонат, але там були абсолютно інші умови, інші гравці. Ми дійшли висновку, що необхідно грати з різними гравцями, бажано з інших країн, тому що до своїх звикаєш, і падає рівень підготовки.

Зазвичай я на тренуваннях намагаюся давати завдання гравцям. Тобто вони не грають просто: вийшов, пограв, виграв. Вони відпрацьовують подачу, комбінацію, елемент удару. Загалом я впевнений, що вони вже можуть грати не на 100%, але на 60% самостійно. Не просто бити м'ячик, а замислюватися і давати собі якісь завдання. І сам процес важливий.

—  У вас є режим на змаганнях? Чи дотримуються його діти?
— У нас на кожному змаганні є режим та розминки. Діти не завжди хочуть робити все, що говорить тренер, вони хочуть розслабитися, відпочити. Але у нас є режим дня, харчування, секундування, заминка на тренуваннях, розминка перед тренуванням. Це процес, який ми проходимо щоразу на змаганнях: сам процес гри, як грати, як виконувати завдання, як готуватися, о котрій лягати спати.

Гаджети я намагаюся прибирати повністю. Звичайно, багатьом це не подобається. Діти кажуть «а чого іншим можна, а нам — ні», а я тренер, значить у нас ось такі правила. Ми готуємося, я обіцяв дати такий результат, він вимагає певних умов.

Так само і зарядка. Кажуть постійно, що ми ж там в залі будемо розминатися. Ні, ми встаємо, робимо зарядку, а потім на змаганнях у нас ще розминка. Я їм завжди ставлю в приклад Маргариту Песоцьку: всі прийшли в зал — Маргарита вже розминається, всі йдуть — Маргарита досі займається в залі. Усі бачать спортсмена під час гри, його топси, удари, як він кричить. А те, що він робить до гри, ніхто не бачить.

Ось ми бачили фізичну підготовку спортсменів з Тайбея, у них це дійсно фізична підготовка, а не тренування. А у нас більшість спортсменів звикла без підготовки грати.

—  Чому інші тренери не роблять як ви? Хоча всі знають про розминки на тренуваннях.
— У мене мислення, напевно, простіше. Щось цікаве є, треба спробувати. У мене немає шаблону або стандарту певного. Багато хто боїться втратити час на якісь безцільні дії. От не пішло, а ми на це час втратили ... Я вважаю, що просто тренувати топс — ніколи не буває достатньо, потрібно тренувати реакцію, вирішення ситуацій, вибір.

—  Давайте повернемося до чемпіонату Європи. У Вероніки був неймовірно напружений матч у півфіналі: вона програвала суперниці 0:3, а потім наздогнала і виграла. Таке нечасто буває, тому що захисниці складні і ґрунтовні. Ви вірили в перемогу Вероніки? Як оцінюєте фінальні матчі ваших спортсменок?
— Чесно, було важко дивитися. Я був впевнений, але є багато «але». Особливо коли бачиш, що ось зараз вона повинна зробити інакше, ми з нею це проговорювали, пропрацьовували, але ось вона робить зовсім інший рух. І я навіть знаю, що їй підказати в цей момент, але я не можу цього зробити в момент гри. Спостерігати таке з боку складно, потрібно тренувати «дзен» напевно.

Але ми до перемоги йшли. Я їх налаштовував на це з самого початку. Батьки зазвичай говорять, що друге місце теж чудово. Але я завжди налаштовую на перемогу. Треба вірити в себе і в перемогу.

— Який був найбільш хвилюючий матч? І чому не вдалося перемогти у фіналі?
— Найбільш хвилюючим був матч Вероніки з тієї захисницею (Avezou Agathe Anne, Франція - прим.). Щодо перемоги, так, нам дійсно поки досить срібла. З огляду на той факт, що вони грали без тренера. Без тренера складно грати, тобі необхідна його підтримка і настанови.

— Ви не замислювалися про відкриття власної школи?
— Я в цьому напрямку працюю. Думаю, що все одно у нас буде колись великий центр, куди ми будемо запрошувати всіх, у кого бачитимемо талант і бажання, будемо підтримувати фінансово. Не тому, що важливий рейтинг, а тому, що у тебе є величезне бажання, і ти хочеш грати. І тренеру буде легше, якщо він буде знати, що у нього є команда, практика, місце, де він зможе свої знання застосовувати, і таланти. І це все можливо, гроші країна має.

—  Що допомагає спортсменам на змаганнях? Може якісь особливі ритуали спортивні?
— Крик допомагає спортсмену тримати форму і розкритися під час гри. І налаштування тренера. Вероніку я налаштовував на те, що вона може. А Соню налаштовував на те, що ми все пропрацювали.

Якщо потрібно посварити спортсменів, то я роблю це для якоїсь мети, це зсередини йде, і не для того, щоб принизити. А іноді можна і щось приємне сказати, щоб вивести людину з шокового стану. До кожного свій підхід і свої методи.

— Як впливають батьки на впевненість спортсменів і на психологічний розвиток?
— Дуже багато вирішує в підготовці спортсмена виховання і налаштування батьків. Багато батьків не вірять в своїх дітей. І коли тренер вкладає одне, а батьки інше, тут стає складно.

Але ми знаємо, що все можливо, якщо ми робимо це разом. Спільними зусиллями ми зібрали гроші, щоб Вероніка змогла взяти участь в змаганнях. Збирали всією Україною, і з Луганська, і з Західної України, і з Центральної надсилали гроші. Допомагали всі.

Я вважаю, якщо ми робимо хороші справи, то нам хороше і повернеться. Не знаю, карма це чи ні, але точно колообіг хороших справ в природі. Зазвичай той, хто працює, у того і виходить. Так народжуються профі в будь-якому виді спорту.

І у нас такі діти отримують стипендії. Соня, наприклад, отримує 2000 гривень на місяць. Для дитини це гарне заохочення і мотивація. Гарний початок покладено, є підтримка талановитих дітей. І діти думають, що вони можуть заробити спортом, і вони люблять своє місто.

У нас сильна країна, спортивна. І дитячі перемоги тільки надихають.

Повну версію інтерв'ю дивіться на каналі Setka Cup TV.