Кучук допоможе Козловському зробити Рух сильнішим. Але це триватиме недовго

Перша тренерська відставка в УПЛ-2021/22, безумовно, стала несподіваною. Молодий Іван Федик, при якому «Рух» дебютував в еліті українського футболу й зумів зберегти прописку за підсумками дебютного сезону, не зміг разом з командою розжитися очками в стартових двох турах нового чемпіонату, що спричинило за собою розрив контракту. Втім, два «бублики» на початку сезону, швидше за все, є лише формальним приводом для відходу Федика. Якось дивно звільняти фахівця, котрий провів передсезонні збори і прекрасно знає команду вже після двох локальних невдач, хоча президент «Руху» Григорій Козловський і вміє дивувати футбольну спільноту.

Очевидно, головною причиною для тренерської рокіровки в «Руху» стала можливість повернення на пост коуча 61-річного білоруського фахівця Леоніда Кучука, якого пов'язують хороші взаємини з Козловським. Вперше про таку можливість ЗМІ повідомляли ще в листопаді минулого року, але в підсумку ситуація затягнулася, і Кучук опинився в «Руху» тільки зараз.

Важливо, що в УПЛ ще відкрите трансферне вікно, а тому керівництво «Руху» теоретично встигне реалізувати побажання Кучука з кадрових питань. В цілому, у львів'ян підібрався непоганий колектив, який вимагає лише точкового підсилення в обороні і на позиції центрфорварда. В іншому ж команда здатна вирішувати завдання не тільки щодо збереження прописки в еліті, а й, можливо, навіть з потрапляння в зону єврокубків, хоча загадувати так далеко поки навряд чи варто.

Леонід Кучук, на відміну від Федика, - це тренер з колосальним досвідом роботи, що володіє авторитетом і в якійсь мірі навіть авторитарністю. Білорус прекрасно зарекомендував себе в Україні, де починав працювати в київському «Арсеналі» ще десять років тому, причому виводив «канонірів» в єврокубки. Потім на наших просторах Кучук взявся за «Сталь» із Кам'янського, та зробив з цієї команди дуже цікавий і самобутній колектив, де при мінімумі витрат був забезпечений стабільно непоганий результат. «Сталевари» за тренерства Кучука й зовсім зобов'язані були вигравати першість в нижній шістці сезону-2016/17 (так званий Трофей престижу), але не вистачило якоїсь дещиці, а якщо точніше, то пари очок у боротьбі з «Ворсклою».

З лютого по грудень 2019 року Кучук працював головним тренером «Руху», забезпечивши для львівської команди непоганий заділ для завоювання путівки в УПЛ за підсумками Першої ліги-2019/20. Коли білоруський коуч в перший раз покинув львівський клуб, то це стало чи не головною сенсацією всієї осінньо-зимової частини розіграшу Першої ліги. Видимих причин для такого рішення не було, але сторони офіційно оголосили про розірвання контракту за взаємною згодою.

Важливо відмічати, що «Рух» Кучук покинув фактично на піку. Після 19 турів команда займала перше місце в Першій лізі, і була фаворитом в боротьбі за вихід в УПЛ, але тренер раптом вирішив піти. Причому питання варто ставити виключно так, адже Козловський не горів бажанням що-небудь міняти в ситуації, коли й так все було чудово. Більш того, відразу після розставання із Кучуком президент «Руху» підкреслив: «Руйнувати що-небудь глобально в команді я не збираюся. Хочеться, щоб наступником Кучука був тренер, максимально наближений до філософії побудови команди. Тому будемо шукати таку людину, яка повинна буде розуміти цю філософію. Кардинальних змін не буде. Все, що побудував Станіславович, нас влаштовує. Будемо шукати такого тренера, який би доповнив цей фундамент».

У кулуарах тоді багато говорили про те, що рішення Кучука покинути «Рух» пов'язане із бажанням попрацювати на більш високому, ніж українська Перша ліга, рівні. І незабаром, а якщо конкретно, то в квітні минулого року, білоруський фахівець був призначений головним тренером мінського «Динамо» - команди з амбіціями та непоганим фінансуванням. Там Кучук пропрацював аж до кінця травня нинішнього року, після чого прийняв рішення піти за власним бажанням.

І у відході тренера з «Динамо» Мінськ є знову чимало цікавих деталей. У березні уряд Білорусі прийняв рішення про введення стелі зарплат в тамтешньому футболі, яка безпосередньо торкнулася мінського клубу, адже той перебуває «під крилом» Мінміськвиконкому. В результаті зарплата ключових футболістів мінського «Динамо» одним рішенням центрального органу виконавчої влади фактично була зрізана у 3-4 рази, що негативно вплинуло на обстановку всередині колективу. Кучук також не приховував невдоволення ситуацією, що виникла, і, відповідно до неофіційної інформації, дав босам клубу кілька місяців на те, щоб повернути все в колишнє русло, а коли цього прогнозовано не сталося, вирішив «зійти на берег».

Схожими епізодами наповнена вся тренерська кар'єра Кучука. Він перманентно шукає те місце, де краще, і не соромиться йти, коли ситуація змінюється. Так було в київському «Арсеналі», де після початку фінансових проблем Кучук не затримався, а поїхав у більш благополучну «Кубань». Так було і в кам'янській «Сталі», де білорусу вдалося відновити реноме успішного тренера після низки невдач в Росії, а потім отримати куди більш привабливе запрошення від «Ростова», заради якого проект «сталеварів» Кучуком був залишений без тіні жалю.

Та й перший прихід Кучука в «Рух» також лише підтверджує тенденцію, що на білоруського тренера навряд чи можна розраховувати на довгій дистанції для клубу калібру та можливостей «жовто-чорних». До приходу в «Рух» у 2019-му Кучук більше року перебував поза тренерською роботою, тому як досить швидко покинув «Ростов» через результати, що не задовольнили ні самого наставника, ні керівництво клубу. Тому можливість перезавантажити кар'єру в українській Першій лізі здалася для Кучука цікавим рішенням, але коли він вивів «Рух» на проміжне перше місце, то знову привернув увагу більш потужних і статусних в усіх відношеннях клубів, і не став доводити почате до кінця, вважаючи за краще піти на піку.

Ось і зараз практично немає сумнівів, що Леонід Кучук, який є відмінним мотиватором і хорошим стратегом, в короткі терміни зуміє повернути футболістам «Руху» впевненість у своїх силах і буквально змусить їх давати результат. Можливо, вже до зимової паузи або до фінішу сезону ми побачимо львівську команду у верхній частині турнірної таблиці УПЛ при вельми симпатичній та, що важливо, структурованій грі, де кожен футболіст розуміє свою роль, значимість і функцію на полі. Однак разом з цим Козловському та топ-менеджменту «Руху» важливо розуміти, що Кучук знову може побажати піти на підвищення (реальне або уявне - питання вибору вже для самого білоруського тренера), а їхній проект знову залишиться на роздоріжжі. Причому статися подібне може ледве не в будь-який момент.

Тому друга співпраця із Кучуком має бути використана «Рухом» з максимальною вигодою для клубного проекту. Тільки в цьому випадку потенційна позитивна динаміка, яку здатна знайти команда під керівництвом білоруського фахівця, може отримати продовження в недалекому майбутньому, коли львів'янам знову буде потрібна зміна головного тренера.

Чому в недалекому майбутньому? Бо практично немає сумнівів, що в «Руху» у Кучука все вийде, як треба. По-перше, футбольна Україна взагалі для цього тренера є справжнім клондайком у кар'єрі, де він виключно знаходить, а не втрачає. По-друге, «Рух» - клуб, який чудово знайомий Кучуку, починаючи від топ-менеджменту, і закінчуючи багатьма рядовими технічними співробітниками. По-третє, інфраструктура «Руху» за час відсутності Кучука в клубі зазнала ряд змін в кращу сторону, а тому давати результат для тренера буде ще приємніше та простіше.

Але «Рух» і Кучук - це, як показує практика, історія для короткострокових успіхів. І коли вони все-таки наступлять, то керівництву клубу потрібно буде залишатися на землі, і тримати вухо в гостро - саме в цей момент, можливо, знову будуть потрібні зміни на тренерському містку. А поки Кучук буде виводити команду «в люди», у Козловського та топ-менеджменту «Руху» є час для розробки ефективної стратегії розвитку клубу і команди в майбутньому - такої, де буде мінімум місця для піару й різноманітних навколофутбольних розбірок, але максимум - для працьовитості і прихильності до проекту. Адже, як казав американський філософ Генрі Торо, успіх зазвичай приходить до тих, хто занадто зайнятий, щоб його шукати.