Вперше на київських трибунах: піонерство динамівської торсиди різних епох

Повернення вболівальників київського «Динамо» на трибуни – довгоочікувана подія. Тривалий час  численні симпатики популярного клубу були позбавлені можливості виказати свою прихильність улюбленцям. Тепер ситуація змінилася на краще. Звісно, коронавірус  – підступна річ, і в будь-який момент він може ошкіритися новими хвилями, зумовивши нові обмеження та заборони. Однак не будемо зараз про погане, щиро сподіваємося, що вболівальники повернулися на трибуни надовго.

Київська вболівальницька спільнота завжди відзначалася піонерськими підходами до підтримки своєї улюбленої команди. Деінколи це було яскраво та надихально, а зінкола, на жаль, зумовлювало негатив, не уникли київські трибуни й смертельних трагедій. Згадаймо піонерський гарт динамівської торсиди, що в різні часи була законодавцем мод на радянських і пострадянських трибунах.

Вибігання на поле, масові заворушення (1956)

У матчі між динамівцями й московськими автозаводцями несамовить динамівської торсиди була спричинена зарахованим голом гостей. А діло було так. Про фол киян на автозаводці Славі  Метревелі просигналізував лайнсмен. Динамівці одразу зупинилися. Проте свистка від головного  не було, а торпедівці тим часом, не зустрівши спротиву, забили гол у ворота господарів, який рефері ленінградець В’ячеслав Богданов зарахував, не вагаючись. Це спричинило обурення динамівських уболівальників. Кияни на знак протесту відмовлялися поновлювати гру, демонстративно вибиваючи м’яч на трибуни. А прихильники «Динамо» кількатисячним натовпом рвонули на поле для «душевної» розмови з арбітром. У Феміди, як і в більшості футболістів вийшло сховатися в підтрибунці, а ось воротарю «Торпедо» Альберту Денисенку, який був переконаний, що через українські корені вболівальники його не чіпатимуть, пощастило менше. Трошки боки нам’яли голкіперові. Гру припинили, а негативна енергія прихильників «Динамо» знайшла свій вихід у руйнуваннях на вулицях Горького (нині – Антоновича) та Червоноармійській (нині – Велика Васильківська). Було пошкоджено кількадесят автівок, розбито вітрини магазинів, зламано кілька дерев у довколишніх дворах. Лише додаткові наряди міліції та внутрішніх військ вгамували київських тифозі. Найдивовижніше те, що футбольна влада тодішнього СРСР вирішила не загострювати стосунки з Києвом і постановила матч переграти наступного дня. Перегравання знов зібрало 60 000 глядачів. Усе пройшло без ексцесів, гра закінчилася внічию, трибунами, до речі, полинув поголос, мовляв, зважаючи на вчорашні події, суперники вирішили скатати договірнячок, аби не розпалювати пристрасті. Хтозна, може, й справді так.

Хай там як, а постсталінська епоха зробила людей вільнішими, щоправда, дехто ще не навчився користуватися тією свободою. Це фактично був перший у СРСР такий масовий уболівальницький безлад на полі стадіону й у великому місті, спричинений футбольними подіями, що зумовив у підсумку зупинку матчу. Трьома роками раніше кількасот вболівальників московського «Торпедо» на матчі с тбіліським «Динамо» вибігли на поле з намірами пояснити арбітру його неправоту. Однак це було вже після фінального свистка й не вилилося зрештою в заворушення в місті.

Факели (1961)

Перше чемпіонство київського «Динамо» в 1961 р. було осяяне світлом газетних факелів. Подібний спонтанний вияв емоцій київських уболівальників  був дивовижею для радянських трибун. Такої зухвалості до тогочасся не бачили ані в Москві, ані в Тбілісі, ані в Ленінграді. Так було започатковано традицію святкування чемпіонств «Динамо». Пам’ятаю, що й останнє союзне чемпіонство «Динамо» 1990 р. так само мало газетно-факельний акомпанемент. Нині ж газети стали рудиментом домережевої епохи, й щось подібне на трибунах уявити собі складно. Хіба що це буде заздалегідь оголошений спеціально фан-перформанс.

Виїзди в інші міста (1960-ті)

Чомусь фанати «Спартака» зовсім безпідставно вважають себе піонерами виїзного вболівання на теренах колишнього СРСР – мовляв, 24 червня 1977 р. червоно-білі раніше від усіх інших вболівальників виїхали до іншого міста масово (40 осіб) вболівати за своїх улюбленців. Ба більше, чомусь цю мітологію підтримують і деякі кияни, твердячи про свої перші виїзди до Москви аж на початку 1980-х рр. Особисто знаю киянина, який не пропустив жодного фіналу Кубка СРСР з участю «Динамо» в 1960—1970-х рр. А вперше він дістався Лужників у вересні 1964 р., відвідавши фінал «Динамо» (Київ) – «Крила Рад» (Куйбишев). За його словами, кількадесят уболівальників «Динамо» орендували автобус, і дорогою до Білокам’яної осушили дві 3-літрові банки самогону під сальце та ковбасочку з огірочками. Про присутність киян у Лужниках у 1960-ті свідчать, до речі, й численні банери на трибунах як у 1964 р., так і в 1966 р. А ось про наявність на лужниківських трибунах на фіналі-64 вболівальників «Крилець» відомостей немає, принаймні мій співбесідник, що був на тому матчі, не пригадує їх якусь візуальну чи авдіоактивність. Так хто в колишньому СРСР мав першість із відвідування виїзних двобоїв своїх улюбленців?

Постріл із ракетниці (1969)

На жаль, наприкінці 1960-х на київських трибунах відбулася трагедія. Вистрілом із ракетниці було смертельно поранено вболівальника, який приїхав на матч до столиці з Миколаєва. Винних так і не знайшли… Звідтоді, до речі, на Республіканському (Центральному) стадіоні рефреном лунало оголошення про заборону використання сигнальних пістолетів на трибунах, хоча нею незрідка нехтували.

Літачки (1982)

Запускали з трибун паперові літачки, зроблені з того, що було під рукою, в Києві здавна. Проте на початку 1980-х, надто пам’ятаю, в грі проти московського «Торпедо» в 1982 р. ці літачки оздоблювали написами-проханнями до гравців. Зокрема саме в тій грі, коли «Динамо» ніяк не могло вразити ворота гостей, на літачках писали: «Євтушенко, Буряк, потрібен гол!» Шкода, але гравці не відгукнулися на прохання 26-тисячної авдиторії – нулі залишилося на табло й після фінального свистка.

Сніжкова канонада (1985)

У першому домашньому матчі київського «Динамо» в сезоні-1985 під сніжкову канонаду (у половині березня снігу ще було вдосталь) потрапив нещодавній улюбленець київської публіки Леонід Буряк. Він вийшов на поле тодішнього Республіканського стадіону у футболці суперників «Динамо» – московських автозаводів. І впродовж усього матчу потерпав від обструкції нещодавно ще прихильних трибун. Ох, і дали ганьби Леонідові тоді київські фани! Надто запам’ятався щільний, що називається, не в упрорудь, обстріл сніжками ексулюбленця під час виконання Буряком своїх фірмових кутових.

Білий голуб із синьою стрічкою (половина 1980-х)

Красива традиція – відлуння захоплення голуб’ятнями в київських дворах. Перед важливими матчами вболівальники випускали білого голуба із синьою стрічкою, який кружляв над трибунами під вітальні вигуки торсиди. Стає на пам’яті, що ці голуби слугували добрими прикметами для «Динамо».

Хвиля (1989)

Вперше на території СРСР було запущено хвилю на трибунах під час матчу національних збірних СРСР і НДР у Києві. Що спричинило її появу? Тими квітневими днями центральне телебачення широко висвітлювало чемпіонат світу з хокею в Швеції, і вболівальники на цьому форумі раз по раз запускали трибунами хвилю. Це послугувало гарною рекламою, і київські глядачі спробували її  відтворити в наших умовах. Вийшло суперово! Опісля київський приклад стали наслідувати в інших великих і малих містах країни, щоправда, з куди меншим ефектом, адже зібрати 100-тисячну авдиторію тоді міг лише головний стадіон столиці України. Додам, що, хоч хід гри й завдавав жалю німецьким уболівальникам, але вони охоче ввімкнулися у виробництво фан-хвилі, й сумлінно її підтримували.

Коло пошани разом із гравцями, чемпіонський салют (1990)

Прийшли лихі 1990-ті, й вітчизняні фани стали опановувати західну культуру вболівання. Восени 1990 р. найактивніші фанати «Динамо» здійснили коло пошани разом із гравцями улюбленої команди. Вперше в колишньому СРСР! Як, власне, вперше на честь чемпіонства було дано й справжній салют!

«Ми всюди» (2010)

В епілозі першої декади нового сторіччя фанати «Динамо» влаштували акцію «Ми всюди» на стадіоні «Оболонь» та поруч із ним. Пірошоу на даху, застосування вертикального великого банера та використання пароплану – такого в пострадянському вболіванні точно ще не було!

«Кореографія» (2012)

Найскладніша, переходячи на італійську, «кореографія» на пострадянських трибунах так само мала місце в столиці України у виконанні прихильників «Динамо». Два яруси були задіяні в масштабному дійстві! Емблема «Динамо» (ромб із декадно-чемпіонськими зірочками) – не найпростіша річ для художнього відтворення. Менше з тим, у київських уболівальників це вийшло! А саму картинку прикрашених відповідно трибун опісля використовували на квитках на домашні матчі «Динамо».

«Не згасне полум’я слави» (2013)

На цій грі було, певно, встановлено, пострадянський рекорд за кількістю використаної піротехніки на трибунах. Гра відбулася через два тижні після снігового апокаліпсису в столиці України (22 березня 2013 р. в Золотоверхому випала сила-силенна снігу, якої я на пам’ятаю за півстоліття), й певно, гаряча атмосфера – підсвідоме бажання позбутися зрештою зимової навали.

Аргентинська шиза (2016)

На чемпіонський матч сезону-2015/16 з «Ворсклою» динамівські фани підготували аргентинський стиль вболівання: свистки, парасольки, повітряні кульки, серпантин, банери іспанською. Запальне вболівання надихнуло гравців на здобуття чергового українського «скудето».

Пляжний перформанс (2019)

Фанати перетворили свої сектори на такий собі пляж, нагадавши опонентам про перемогу «Динамо» в нещодавньому двобої за Суперкубок України. Креативно й позитивно!  А голосування на одному з найпопулярніших світових фан-порталів поставило цю творчість динамівських ультрас на 3-тє місце в світі серед подібних інсталяцій за підсумками 2019 р.

***

Нині стосунки динамівських ультрас із керівництвом клубу не найкращі. Сторони мають принципово різні погляди не лише щодо особи головного тренера команди, а й із деяких інших важливих питань. Хай там що, але впевнений: трибуни «Олімпійського» на домашках «Динамо» не порожнітимуть, проте чи пануватиме на них підтримка команди, чи володарюватиме антипатія до екснаставника «Шахтаря» – те ще питання. В усякому разі свою позицію через відповідні банери може висловити кожний. Звісно, в рамках пристойності.

Свідомо не поставив у гіт-парад підсвітлення трибун ліхтариками мобільників (уперше побачив його в Києві наприкінці 2010-х рр., але достеменно не знаю, чи було щось подібне на інших стадіонах раніше, тому й не ризикую віддати першість у цій царині київським трибунам), а також ретро-шизу, влаштовану фанатами київського «Динамо» на трибунах динамівської арени вже в новочасся. Було використано атрибути 1980-х (шапочки-півники, старі прапори, одяг, заряди тощо), хоча це так само на інших українських трибунах ніхто не робив. Виглядало ефектно! Тут є деякий елемент самоцитування (хоча й вельми стильний, чого там), а фанатський рух, попри все, завжди дивився уперед. Упевнений, що з поверненням глядачів на трибуни вболівальницька фантазія неоднораз виллється в яскраве надихання своїх улюбленців на футбольні подвиги. Мерщій на трибуни, з новими ідеями, але не пов’язаними з насильством!

Олексій РИЖКОВ