Історичний рубіж на тлі дивних провалів: підсумки Євро-2020 для України

Це був успіх або провал? Ви відчули тільки радість або виняткову гіркоту? Шевченко - герой чи все-таки невдаха?

Напевно, на жодне з поставлених вище питань за підсумками виступів національної збірної України у фінальній частині Євро-2020 не можна дати однозначної відповіді. Просто тому, що її не існує в природі. Головна команда нашої країни виступила досить неоднозначно на турнірі, де хтось від неї чекав ледве не виходу у півфінал або фінал, а хтось передрікав, що «синьо-жовті», як і в двох попередніх спробах навіть не виповзуть з групи. Втім, якщо навіть очікування настільки різнилися, то чи варто дивуватися, що й підсумковий результат вийшов досить важким для однозначної оцінки?

Але, яким би складним для аналізу не здавався виступ збірної України на Євро-2020, спробуємо хоча б частково «розкласти по поличках» ключові його аспекти.

Андрій Шевченко: вище голови не стрибнув, але й нижче плінтуса не впав

Фінальна частина Євро-2020 була фантастичною «виставкою талантів» не тільки для кожного футболіста збірної України, але і для її тренерського штабу на чолі з Андрієм Шевченком. Легендарний у минулому гравець нині намагається довести футбольному світу, що і на тренерській ниві здатен дивувати неординарними рішеннями, ставлячи якісну гру команді, яку, відверто кажучи, не можна зараховувати до грандів європейського футболу.

Шевченко зачарував багатьох тією грою й тактичною виучкою, які українці показали у відборі на Євро-2020 і в першому розіграші Ліги націй. «Синьо-жовті» заграли зовсім інакше, ніж це було за часів Михайла Фоменка. Ми нарешті усвідомили, що українські гравці здатні грати в футбол, а не відбиватися від сильних опонентів всі 90 хвилин у надії на одну або дві вилазки в контратаки. Так, результату Шевченку та його команді домогтися вдавалося не завжди, але в цілому ситуація виглядала оптимістичною.

Так співпало, що з пандемією коронавірусу результати збірної України почало лихоманити. Про злощасний погром від Франції навіть згадувати не будемо, але напередодні фінальної частини Євро-2020 насторожували дві нічиї проти Фінляндії та Казахстану, яких ми не змогли обіграти в рідних стінах у рамках відбору на ЧС-2022.

На Євро-2020 Шевченку та його підопічним потрібно було показати, яка збірна України справжня: та, що проходила відбір на чемпіонат Європи, або та, з якою ми зіткнулися напередодні її старту в головному турнірі континенту? Підсумковий результат показав – щось середнє. Шевченко разом з помічниками у своїх тактичних задумках не стрибнув вище голови, але й нижче плінтуса не впав.

По суті, Шевченко так і не зумів знайти ключів до таких команд, як Австрія чи Англія - ​​вкрай прагматичним, фізично потужним і готовим до активної протидії супернику протягом усього матчу. З іншого боку, відрізок у другому таймі проти Нідерландів, коли наші змогли відігратися з 0:2, а потім програли лише через відсутність досвіду й прагнення грати простіше у першій третині поля, приголомшливий за потенціалом перший тайм проти Північної Македонії, і в цілому добротний поєдинок в чвертьфіналі проти Швеції, коли Україна показала вміння не тільки терпіти, але й здобувати результат, коли випала для цього можливість - все це можна занести в актив Шевченку.

Очевидно, що головний тренер збірної України дуже розраховував себе показати на Євро-2020 в надії отримати хорошу пропозицію від топ-клубу, а з нею й можливість спробувати себе вже в щоденній роботі. Поки, напевно, такого не буде, але в Шевченкові точно ніхто не розчарувався. Його ще більше «взяли на замітку», і тепер Андрію Миколайовичу належить показати себе, вирішивши ще один непростий ребус по виведенню збірної України на ЧС-2022. Раніше нікому, крім Олега Блохіна, не вдавалося зіграти з «синьо-жовтими» на світовому чемпіонаті, і це ще одна планка, підкоривши яку, Шевченко зробить упевнений крок до світлого тренерського майбутнього.

Досвід не підвів, молодість не вистрілила

Говорячи про персоналії, не можна не виділити виступ Андрія Ярмоленка. Саме він, мабуть, став головним «промінцем світла» у збірній України на Євро-2020. Перед турніром доводилося чути безліч критики й невпевненості з приводу необхідності Ярмоленка у складі - мовляв, через травми видав не найкращий свій рік у «Вест Хемі», та й взагалі на лідера збірної вже не тягне, адже є куди більш молодий та яскравий Циганков.

Проте яскравим Циганков виявився тільки на тлі УПЛ, а на Євро-2020 не показав зовсім нічого, й навряд чи цього літа «Динамо» отримає привабливі пропозиції по трансферу Віктора. А ось Ярмоленко з перших матчів повів Україну за собою, і не дивно, що саме Андрій з чотирма балами за системою «гол+пас» (2+2) став найбільш результативним у складі «синьо-жовтих». Примітно, що Ярмоленко й понині є п'ятим на Євро-2020 за точністю ударів - 56% спроб нашого вінгера прийшлися у площину воріт суперників. Досвід - це та штука, яка допомогла Андрієві, котрий перебуває все-таки далеко не в кращій своїй фізичній формі, виділятися в своїй команді на турнірі такого рівня.

Що стосується інших гравців, то тут в рівній мірі можна виділити Яремчука, Матвієнка, Забарного, Шапаренка. Кожен з них в якомусь матчі проявляв себе чудово, але вже в наступній грі виглядав не так яскраво. Відсутність стабільності - це те, з чим збірна України боролась весь турнір, але проблему чого вирішити так і не зуміла. Чому подібне сталося - питання до Шевченка та його асистентів, які обрали незвичайну модель підготовки до турніру, коли команда тривалий час інтенсивно готувалася і, можливо, фізично виявилася надто вимотаною, адже багато хто з футболістів не мав достатнього часу на відпочинок після непростого сезону.

Складно однозначно оцінити виступи Віталія Миколенка, якого багато хто бачив однією з потенційних зірок України на Євро-2020. З одного боку, наш захисник має в активі феноменальний показник виграних єдиноборств в обороні (92% - беззаперечне перше місце на турнірі), але з іншого всі ми пам'ятаємо, як Миколенка «повозив» маловідомий на той момент на вітчизняних просторах фулбек з Нідерландів Думфріс, та й в поєдинку з Північною Македонією Віталій виграв лише 38% своїх дуелей у суперників.

Мінімум претензій може бути до Георгія Бущана, котрий опинився п'ятим на Євро-2020 за кількістю виконаних сейвів (15). З іншого боку, і його виступи залишають присмак неоднозначності, бо саме Бущан на поточний момент (тобто, без урахування фіналу поєдинку) є лідером за пропущеними м'ячами на турнірі - 10.

Вочевидь, більшого всі ми чекали від Олександра Зінченка та Руслана Маліновського, але перший вкрай мало відпочивав перед Євро-2020, й готувався до турніру в складі команди, а другий відчував хронічні проблеми зі здоров'ям, які не дозволили йому навіть опинитися у заявці на матч чвертьфіналу проти Англії, а потім призвели до операції. З іншого боку, ні Зінченко, ні Маліновський відверто не розчарували - вони просто не стрибнули вище своєї стелі, але критикувати їх за це на тлі перерахованих проблем було б вершиною невігластва.

У цифрах – теж без балансу

Якщо говорити в цілому, то навіть статистика збірної досить суперечлива, як і сам виступ нашої команди на Євро-2020. У деяких компонентах «синьо-жовті» опинилися на дуже високих позиціях, але під іншим ракурсом можна було побачити наших вже у когорті аутсайдерів.

Одними з показників, які наочно ілюструють суперечливість гри збірної України є індекс передач (число пасів у перерахунку на хвилину володіння м'ячем) і число ключових передач. Тут варто відзначати, що за кількістю передач на хвилину володіння м'ячем (індекс передач) Україна опинилася у когорті кращих команд Європи - на сьомому рядку, пропустивши уперед таких топів, як команди Німеччини, Іспанії, Франції, Португалії, Італії. З іншого боку, за середнім числом ключових передач (це паси, які надають атакам креативного напряму) «синьо-жовті» лише 21-ші, поруч зі Словаччиною, Угорщиною та Північною Македонією... Іншими словами, динаміку грі наші футболісти давали, а ось демонструвати високий ККД через гру в пас не могли.

Схожа ситуація спостерігається і в інших статистичних компонентах гри нашої збірної на Євро-2020. Візьмемо для прикладу показники дотиків у штрафному, ударів по воротах і відсотка їх потрапляння у площину, а також обведень та відсотка їх успішності. Тут ситуація не менш неоднозначна - наприклад, за дотиками у штрафному майданчику суперника збірна України опинилася сьомою на Євро-2020, але за ударами - лише 20-тою, що говорить не на користь ефективної роботи наших з м'ячем у фінальній третині поля.

За середньоматчовою кількістю обведень у збірної України лише 17-тий показник на турнірі. Але критикувати команду за це не варто, якщо оцінити ефективність цих дій, адже за відсотком влучань у площину Україна третя на турнірі, а за відсотком успішних обведень - сьома. Тобто, ефективність близька до максимальної. Інше питання, що все це фактично свідчить про те, що «синьо-жовті», по суті, вичавили свій максимум з наявного мінімуму можливостей.

Завершимо невеликий статистичний аналіз оборонними показниками команди, де також немає певного балансу, а спостерігається «різношерстність». За єдиноборствами в обороні збірна України займає 12-те місце на Євро-2020, здійснюючи в середньому за матч 57,7 таких дій. Начебто нічого примітного, якщо не оцінити якість ведення дуелей в обороні (трохи вище ми особливо виділяли показник Миколенка саме в цьому аспекті). А за ним збірна України - абсолютно краща на турнірі, адже наші футболісти в середньому виходили переможцями з 68,7% єдиноборств в обороні.

З відвертих мінусів та моментів, які обов'язково потрібно підтягувати, і над якими необхідно ретельно працювати - це статистика верхових єдиноборств (Україна найгірша на турнірі за середньою кількістю участей у них, чим скористалася та ж збірна Англія в чвертьфіналі), досить низька інтенсивність єдиноборств і пресингу в цілому, а також недолік здорової агресії (за середньоматчовим числом фолів Україна - остання серед всіх учасників Євро-2020).

Як бачимо, будь-який однозначний висновок по такій грі збірної України на Євро-2020 зробити навряд чи представляється можливим. З одного боку, «синьо-жовті» підкорили історичний для себе рубіж на чемпіонаті - чвертьфінал, але з іншого - провалилися в поєдинках проти Австрії та Англії, та й другий тайм проти Північної Македонії навряд чи можуть занести собі в актив. Начебто моментами наша команда демонструвала дуже цікавий футбол, який дозволив їй відігратися проти Нідерландів і зім'яти в першому таймі Північну Македонію, а в овертаймах не дати шансів на успіх Швеції, але з іншого боку медалі знову-таки видніється відсутність стабільності, пов'язана чи то з психологічним настроєм, чи то з огріхами у фізичній підготовці.

Що можна сказати однозначно і без всяких угод з совістю, так це слова подяки всій нашій команді, яка протягом трьох тижнів змушувала повірити, що Україна, незважаючи на всі її проблеми, - це дійсно футбольна країна, яка нічим не гірша за багато куди більш економічно успішних держав Європи. Так, у нас є проблеми, і вони часто виправляються не так швидко, як хотілося б, але завдяки команді Шевченка, як і колись підопічним Блохіна на ЧС-2006, всі ми усвідомлюємо, до яких рубежів здатна добиратися наша футбольна збірна, а від того не перестанемо мріяти, що одного разу побачимо її із «золотом» та чемпіонським кубком. Не вірите в це? А дарма, адже дива іноді трапляються - доведено збірною U-20 Олександра Петракова на ЧС-2019 в Польщі...