Євро-2020 очима очевидця

Блогер Sport.ua розповідає про поїздку в Амстердам на матч Нідерланди - Україна

Євро-2020 очима очевидця

Це стаття не зовсім про футбол. Тобто про футбол в ній йтиметься, але не так багато. Це більше мої подорожні нотатки про навколофутбольні події напередодні матчу Нідерланди – Україна, про організацію матчу стороною, що приймає чемпіонат Європи, про країну Нідерланди, про місцевих жителів. Коротше кажучи, це мої спостереження за усім, що відбувалося в Амстердамі напередодні матчу і в день матчу.

Чесно кажучи, акредитація на Євро-2020 стала для мене приємним несподіваним сюрпризом. Я природно хотів потрапити на чемпіонат Європи, і вже мав досвід, бо був акредитований на Євро-2012, де в якості журналіста відвідав 6 матчів, включно з фіналом. Я подав заявку на отримання акредитації на матч збірної України в Амстердамі ще в минулому році, а потім в березні цього року знову продублював її. Але, подаючи заявку в березні, я добре розумів, що позитивну відповідь отримати буде складно, адже було відомо, що за ковідними обставинами Амстердам закритий владою Нідерландів для негромадян Євросоюзу. Добре я знав і те, що українським уболівальникам, які мали квитки на «Йохан Кройф Арену», довелося тікети продавати, бо шансів отримати право відвідати матч у них майже не було. Але десь в глибині душі я сподівався, що оскільки амстердамський стадіон все-таки не закритий – було дозволено заповнити цю футбольну арену глядачами на 25% від місткості, то значить можна, як представнику українських ЗМІ, відвоювати містечко на стадіоні. А раптом? І ось 18 травня о 23:48 я отримую на свій мобільний повідомлення: «UEFAEURO 2020tm: Accreditation been CONFIRMED».

Це означало, що мене акредитують і я можу побувати в Нідерландах, як журналіст і, природно, як уболівальник української збірної.

Тепер необхідно діяти досить швидко. Перш за все, необхідно було відправити в нідерландський оргкомітет по проведенню Євро-2020 спеціальний запит і чекати відповіді. Мені позитивна відповідь, підписана Генеральним секретарем королівської Нідерландської футбольної асоціації, прийшла дуже оперативно, через добу.

По-друге, крім бронювання готелю і бронювання авіаперельоту туди-назад, необхідно було пройти ПЛР-тест за 24 години до вильоту літака і не пізніше 72 годин до прибуття в Амстердам. Якби тест був позитивним, то гроші за бронювання літака ніхто не повернув би (бронювання готелю передбачало оплату на місці, тут як би ризиків не було). Українська асоціація футболу, на жаль, ніякої допомоги журналістам не надавала. У неї була стандартна відповідь – «виконуйте вимоги країни, куди ви їдете, і так би мовити, Бог вам у допомогу».

Хоча казали: ось в Бухаресті буде працювати Український медіацентр, звертайтеся, і вам допоможуть в разі чого. Але я не міг їхати за своїми фінансовими можливостями відразу в два міста Європи. Тому вся поїздка в Амстердам виходила повністю на свій страх і ризик. Тепер, через час, я ні краплі не шкодую, що ризикнув і зважився на цю, можна сказати, «авантюрну» подорож. З метою економії коштів летіти в Амстердам вирішив не прямим рейсом, а з пересадкою в Стамбулі. Тому забронював квитки туди і назад в турецькій авіакомпанії. Сплатив їхню вартість, і з хвилюванням чекав 10 червня – дня здачі тесту. Ознак ковіду в мене не було, але ж кажуть, є випадки, що це жахливе захворювання проходить без ознак захворювання, тобто без симптомів. Загалом, 11-го числа отримую негативний результат і в той же день вирушаю в аеропорт Бориспіль. Це п'ятниця, це день відкриття чемпіонату Європи. Розумію, що матч відкриття я не побачу, але то таке, в запису можна завжди подивитися.

Але це все дрібниця, мене чекало нове переживання біля стійки реєстрації бориспільського аеропорту. Дівчина забрала мої документи і сказала, що в Нідерланди особливий режим в'їзду, і вона зараз дізнається у відповідних органів аеропорту, чи можна мені відвідати нідерландську столицю, і якщо можна, то чи буду я проходити при цьому 10-денний карантин. Хвилин 15 дівчини не було, і в цей час в голові великий рій думок, а раптом 10 днів карантину, і «нафіга» тоді мені туди летіти... Дівчина повертається і каже, мовляв, ми вас на борт літака допустимо, але якщо в амстердамському аеропорту Схіпхол прикордонна влада вас не пустить, то прохання не ображатися на нас. Мовляв, про обмеження ви знаєте, а дозвіл від УЄФА і Нідерландської федерації футболу – це вже як вирішить прикордонна служба Нідерландів.

Я ризикую йти до кінця. Не зупинятися ж на початку шляху! А ось на борту Боїнга Turkish Airlines мене чекав справжній сюрприз. Там у кожного пасажира був індивідуальний телемонітор з меню. І була можливість вибору – дивитися фільми, мультфільми, різні ток-шоу або просто включити одну з телепрограм. І, о диво, включаю телеканал «Sport24» і на висоті 10 тисяч метрів дивлюся пряму трансляцію відкриття Євро-2020 і матч Італія – ​​Туреччина. Італійська збірна спокійно обіграла турків 3:0. Що цікаво, подивившись по сторонах, я зрозумів, що мої сусіди дивилися зовсім не футбол. Ну, то таке, адже в літаку летіли не вболівальники в своїй переважній більшості. Нічні шість годин у турецькому аеропорту пройшли швидко. Поки пройшовся по численних бутіках, поки розглянув, чим годують у Туреччині, поки випив кави, тут і настав час посадки на рейс Стамбул – Амстердам, адже реєстрація відразу на два рейси була мною пройдена ще в Києві.

Тут знову нестиковка. Молодий хлопець, що перевіряв квитки на літак, став цікавитися наявністю візи і запитав, чи маю я європейське посвідчення спортивного журналіста, бо посвідчення українське його не влаштовувало. Благо, на моє щастя на цей рейс рвався ще один український журналіст на ім'я Юра з Кропивницького, і ми удвох стали переконувати своїми паперовими «талмудами», що спортивним журналістам в принципі, а українцям, у яких є біометричні паспорти, взагалі віза для короткочасної поїздки в Нідерланди не потрібна. Молода людина нас пропустила, коли дівчина, яка повинна була закрити прохід на борт літака, стала несамовито кричати «Амстердам, цигель-цигель, ай, люлю!».

При виході з літака в амстердамському аеропорту я очікував нових перешкод, але, на велике моє здивування, їх не було взагалі. Нідерландський прикордонник подивився мій тест, побіжно пробіг очима по моєму папірцю про бронювання номера в готелі та випустив мене в руки митника. Оскільки у мене ніяких особливих речей, крім документів і одягу не було, митний контроль пройшов за п'ять хвилин.

Далі знову удача, в аеропорту зустрічаємо українця, який працює водієм в Нідерландах, і він розповідає, як дістатися до стадіону, там же знаходиться Акредитаційний центр, і як придбати квитки на громадський транспорт.

Серце буквально вискакувало з грудей. Не вірилося, я – в Амстердамі.

У далекому 1974 році, коли мені було всього 14 років, я дивився чемпіонат світу з футболу, який проходив у Федеративній Республіці Німеччині. Грала там збірна Голландії. І голландці показали всьому світу тоді, що таке «тотальний футбол». Тренер Рінус Міхелс привіз до Німеччини прекрасну збірну. Я відразу ж був сильно зачарований грою Йохана Круіфа. Вибачте, буду писати так його прізвище, як вперше почув. Зараз пишуть «Кройф». Цей голландець став моїм кумиром. Цифра 14, номер «летючого голландця» з того року стала для мене улюбленою цифрою. Пам'ятаю, звичайно, всю збірну 1974 року: Нескенса, Репа, Ресенбріка та інших. На початку 2000-х років я познайомився з грою на полях України сина Круіфа Хорді, який грав за донецький «Металург», потім голландська збірна грала в нашому Харкові три гри на Євро-2012, які пощастило мені побачити. Але щоб так близько наблизитися до місця, де народився мій футбольний кумир, я собі навіть в самому неймовірному сні не міг собі уявити. Якби в 1974 році, хтось мені сказав, що через 47 років я буду ходити по тим самим вулицях, по яких ходив Круіф, що я буду в Голландії, я б точно назвав таку людину фантазером. В 1974 році у СРСР була сувора «залізна завіса» (хто жив у той час, розуміє, що це таке, проблемою було в соціалістичну Польщу і Болгарію поїхати). Але СРСР зруйнований, і люди спокійно подорожують.

І ось Евро-2020. Довгоочікуваний чемпіонат... і в Нідерландах матч. У рідному місті Круіфа. Стадіон носить ім'я Круіфа. Він побудований в 1996 році і зрозуміло мій улюблений голландський форвард на ньому не грав. Але все всередині стадіону нагадує про знаменитого «летючого голландця». На стінах його портрети, є його бюст, є пам'ятник біля входу на стадіон.

Це все данина поваги голландців своєму знаменитому і легендарному футболістові Йохану Круіфу.

А ще перед стадіоном є пам'ятник Боббі Хармсу. Він усе життя присвятив клубу «Аякс». Спочатку вирізнявся як самовідданий гравець, потім як талановитий помічник головного тренера, який приводив команду до перемог. Точніше сказати, єдиний постійний помічник багатьох тренерів, які часто змінювалися за історію клубу.

Природно, я відвідав знаменитий фаншоп футбольного клубу «Аякс».

Великий вибір товарів на будь-який смак і будь-який гаманець. Є дорогі оригінальні футболки, і є різні великі і дрібні сувеніри з символікою «Аякса». Нормальна футболка коштує від 90 євро.

Українських журналістів дуже мало приїхало в Амстердам. Мабуть, багатьох відлякувало ковідне обмеження.

Перше враження, Амстердам – ​​це місто велосипедистів.

Майже половина дорожнього руху в Амстердамі – це велосипеди. Нідерландці пишаються своєю традицією їзди на велосипедах, так що велосипедистів можна зустріти на вулицях міста в будь-яку погоду: і в дощ, і коли яскраво світить сонце (щоправда, найчастіше без шоломів). По всій країні дуже багато велосипедних доріжок, а на дорогах велосипедисти користуються особливою перевагою. Напередодні матчу відбулося відкрите тренування збірної України. Відкрите тільки для журналістів тренування нашої збірної пройшло нормально. Хлопці з задоволенням займалися на амстердамському стадіоні за добу до матчу.

Всіх, хто збирався бути присутнім на матчі – від простого вболівальника або журналіста і до працівника або волонтера – зобов'язали пройти тест на ковід. Причому, це треба було зробити виключно в день матчу. Ми з колегою з Києва, журналістом Іллею, з яким я жив в одному номері готелю, записалися по інтернету на здачу тесту в одну з нідерландських лабораторій на ранок 13-го. Замовили таксі по системі «Uber». Лабораторія перебувала на відстані п'яти кілометрів від готелю, і проїзд на таксі коштував 11 євро.

По дорозі в лабораторію ми з Іллею розговорилися з таксистом. До речі, сидіти поруч з водієм в таксі не можна, а пасажири на задньому сидінні відокремлені від водія захисним склом. У склі є отвір, і тому спілкуватися можна. Колега Ілля, який, на відміну від мене, майже прекрасно володіє англійською, розповів водієві, як здорово спілкувалися голландські і харківські вболівальники в 2012 році на Євро-2012. Як міцно здружилися і як разом на матчах підтримували помаранчеву збірну.

Водієві наша розповідь сподобався. Він дав свій прогноз на матч – 2:1. Я заперечив і сказав: вибачте, але рахунок 1:2 буде, ваші програють Україні. Ілля запропонував мирне вирішення питання – 1:1.

Біля лабораторії ми зустріли українця, який давно живе в Нідерландах. Він розповів нам, що в Голландії живе багато українців, в інтернеті вони створили свій чат і спілкуються там. Він свою дитину, яка народилася тут в Голландії, вчить розмовляти українською мовою, хоча син вчиться в голландській школі і вболівати буде за збірну Голландії. Українські школи, хоч і їх небагато, але є в Голландії. Діаспора українська стежить за всім, що відбувається в Україні, пам'ятає українські свята і намагається їх відзначати спільно.

Назад мене підвіз ще один емігрант. Він росіянин, колишній москвич, живе у Словаччині та приїхав в Амстердам подивитися всі три матчі збірної Голландії. Казав, що звичайно, вболівати буде за збірну України. Ілля поїхав в місто, а я повернувся в готель і з хвилюванням чекав результату тесту, який обіцяли вислати протягом години-півтори. Перед матчем у мене була запланована зустріч з товаришем з Німеччини.

В кафе і магазинах багато народу. Природно, усі там в масках. Поруч зі стадіоном є пункт вакцинації, де будь-якому місцевому безкоштовно роблять вакцину від ковіду. Вся місцевість перед стадіоном було прикрашена символікою Євро-2020. Було багато волонтерів. Причому вік волонтерів – від 18 до 60.

За три години до початку матчу площа перед стадіоном стала «помаранчевою». Голландці заповнили всі кафешки, які працювали з дотриманням, або, у всякому разі, зі спробами дотримання карантинних заходів. Наших українських вболівальників було мало. Що приємно, були вболівальники не тільки з діаспори і «заробітчани», а й вболівальники зі Львова, Чернівців, Києва. Як вони дісталися до Амстердама, незрозуміло, але добре, що дісталися.

Обстановка дуже дружня. Робили спільні фото. Голландці підходили до наших вболівальників, і англійською питали про прогнози на гру. На їхню думку, головний тренер Де Бур – не зовсім той тренер, якого вони хотіли б бачити біля керма нідерландської збірної. Також голландці ламаною українською казали нашим фанам: «Слава Україні!» Зустрів двох чоловіків голландців, які пропонували купити у них з рук квитки на матч. Я поцікавився ціною. Просили 200 євро за квиток.

В одному місці перед стадіоном я побачив, як українські фани вчили голландців виконувати знаменитий вболівальницький хіт про Путіна. Голландці із задоволенням вчилися виконанню хіта, який завдяки українським фанатам вже став добре відомий всьому світу.

При проході на стадіон обов'язково вимагали QR-код про проходження тесту на ковід в місцевій голландській лабораторії. Не просто e-mail, який отримав кожний, хто пройшов тест, а саме QR-код. Для цього треба було в e-mail знайти посилання і перейти по ньому, завантажити спеціальну програму і по надісланих двох цифрових кодах отримати на телефоні цей QR-код. У деяких не виходило і волонтери допомагали це зробити тим, хто самостійно не зміг виконати цю процедуру або просто забув це зробити до матчу.

Всередині стадіону працювали точки з продажу напоїв, в тому числі й пива. Нашим вболівальникам були віддані два сектори внизу і п'ять секторів на верхньому ярусі за воротами, які в першому таймі захищав голландський голкіпер. Заповнені вони були десь на 5 відсотків кожен. Всі інші сектори були заповнені голландськими вболівальниками. І наповнюваність секторів там була десь в середньому на 25–35 відсотків. Перед початком матчу пройшла невелика церемонія відкриття матчу. Хід гри описувати не буду. Ви все самі бачили. Сподобалося, що українські вболівальники, сильно поступаючись в кількості шанувальникам збірної Голландії, часом перекрикували їх. Аж мурашки по шкірі, коли наші фани заспівали «Червону руту».

Приємно було спостерігати українські прапори і банери на трибунах «Йохан Кройф Арени». Цікаво було ще бачити в голландських секторах серед помаранчевого моря поодинокі крапки з «жовто-блакитними» прапорами. Ще зауважу, що перед матчем продажу атрибутики на виносних лотках я не помітив. Але один український уболівальник мені сказав, що такий лоток він бачив і там купив за 20 євро бейсболку з символікою української збірної. Вболівальники українські покидали стадіон, я б не сказав, що сильно засмученими. Говорили, мовляв, так, поразка, але наші хлопці, програючи в два м'ячі, змогли зрівняти рахунок, і в кінцівці пропустили необов'язковий гол. Приємно було чути від деяких волонтерів слова українською – «Ласкаво просимо!», які вони говорили українським фанам при вході на стадіон, а при виході зі стадіону говорили «До побачення!» Хоча деякі волонтери і при виході зі стадіону говорили нашим: «Ласкаво просимо!»

Відразу після матчу я і мій київський колега з Амстердама не поїхали, вирішили цілий післяматчевий день присвятити вивченню пам'яток Амстердама.

Ну, так, щоб коротко про враження від міста. Це так казково – чарівні вулички, старовинні будинки, незвичайна зачаровуюча архітектура, канали з човнами...

Про людей якщо коротко, амстердамці – це толерантність, спокій, повага.

Спасибі місту, спасибі голландцям за гостинність. Усюди зустрічали мене і тих, хто теж приїхав в Амстердам повболівати за українську збірну, дуже дружелюбно. До побачення, Амстердам! Мені тут сподобалося, і мені тут було комфортно. Сподіваюся, на нову зустріч з цим чудовим містом.

Хочу подякувати за моральну підтримку на всіх етапах поїздки своїй дружині Фаїні, доньці Зульфії, зятю Владиславу. Також дякую генеральному директору клубу «Металіст 1925» Ярославу Вікторовичу Вдовенку за надану мені допомогу.

Ще хочу звернутися до всіх уболівальників: карантин не буде вічним, робіть виїзди на закордонні матчі збірної України. Це так чудово.

Підписуйся на наш канал в Telegram і дізнавайся всі найсвіжіші новини раніше за всіх!

Анатолій Хамаев, Sport.ua

(6 голосів)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl + Enter.

Новини партнерiв
Коментарі
    Владимир Цеховский
      Владимир Цеховский, 05.07.2021 17:25
    0
    Чудовий репортаж.
    Борис Довгоброд
      Борис Довгоброд, 23.06.2021 22:22
    +6
    Великолепно, Анатолий!Ожидаем других подобных отчетов с матчей сборной.
    Борис Довгоброд
    online
      Борис Довгоброд, 23.06.2021 22:22
    +6
    Великолепно, Анатолий!Ожидаем других подобных отчетов с матчей сборной.
    Владимир Цеховский
    online
      Владимир Цеховский, 05.07.2021 17:25
    0
    Чудовий репортаж.
Ви не авторизовані.
Якщо ви хочете залишати коментарі, будь ласка, авторизуйтесь.
Якщо ви не маєте облікового запису, ви повинні зареєструватися.
Продовжуючи переглядати SPORT.UA, Ви підтверджуєте, що ознайомилися з Політикою конфіденційності