Чемпіони на один раз. Команди, які не змогли захистити свій титул

В історії є безліч прикладів, коли в боротьбу за чемпіонство в європейських чемпіонатах вклинювалися відносно «ліві персонажі», сплутуючи усі карти грандам. Після сенсаційних перемог ці команди-середнячки, на жаль, більше ніколи не ставали чемпіонами, а деякі із них наразі грають у нижчих футбольних дивізіонах своїх країн. Тож про такі команди йтиметься мова надалі.

Сампдорія

Чемпіон Італіі (1): 1991
Кубок Італії (4): 1984/85, 1987/88, 1988/89, 1993/94
Суперкубок Італії (1): 1991
Кубок Володарів Кубків (1): 1990

Коли у 1979 році новоспечений президент «Сампдорії» Паоло Монтовані заявив, що виведе генуезців у Серію А, звідки ті вилетіли за чотири роки до цього, і здобуде скудетто, уболівальники лише посміялися. Ще б пак, до цього найбільшим успіхом клубу було п’яте місце в еліті італійського футболу. Але з цього часу почався великий шлях до успіху скромного клубу із Генуї.

До 1991 року команда почала штампувати трофеї не лише на внутрішній арені: до 3 Кубків Італії (1985, 1988, 1989) генуезці додали дебютний євротрофей – Кубок Володарів Кубків 1990 року. Але це були тільки квіточки. Вже в сезоні 1990/1991 Вуядін Бошков, який п’ятий рік проводив на посаді головного тренера, зумів зібрати той колектив, який дозволив виконати обіцянку президента. Джанлука Пальюка, П’єтро Верховод, Аттіліо Ломбардо, Сречко Катанец, Олексій Михайличенко і, звичайно, солодка парочка форвардів Джанлука Віаллі та Роберто Манчіні – деякі із зіркових прізвищ, які грали тоді за «Сампдорію».

Підопічні Вуядіна Бошкова пройшли турнірну дистанцію Серії А просто блискуче: лише три поразки, а найближчі переслідувачі «Інтер» та «Мілан» відстали від чемпіона на 5 очок. А Джанлука Віаллі виграв гонку снайперів чемпіонату, забивши 19 м’ячів. Сама ж команда у Кубку Європейських чемпіонів дісталася до фіналу, де у додатковий час поступилася «Барселоні» (0:1). Після цього лідери генуезців покинули команду, як і головний тренер Вуядін Бошков. 14 жовтня 1993 році в одній із клінік помер багаторічний президент Паоло Монтовані, який 14 років фінансував своє дітище. Із того часу «Сампдорія» спромоглася виграти лише Кубок Італії та «бронзу» Серії А у 1994 році.

Боавішта

Чемпіон Португалії (1): 2001
Кубок (5): 1974/75, 1975/76, 1978/79, 1991/92, 1996/97
Суперкубок (3): 1979, 1992, 1997

«Боавішта» стала лише 5 командою Примейра-ліги, яка вигравала чемпіонат Португалії. До цього пальму першості із 1934 року постійно здобували місцеві гранди: «Бенфіка», «Спортінг» та «Порту», віддавши «корону» лише скромному «Белененсешу» в сезоні 1945/1946. Тож, справжньою сенсацією у 2001 році стало чемпіонство вічного середняка і знаного кубкового бійця «Боавішти», яка в запеклій боротьбі на одне очко випередила земляків із «Порту».

Головним ковалем успіху цієї скромної команди, безперечно, можна назвати їхнього наставника Жайме Пашеку, адже справжніх зірок футболу у тому складі не було. Екс-гравець збірної Португалії, очоливши «пантер» у 1997 році, вже за рік привів їх до другого в історії віце-чемпіонства і вивів до групового етапу ЛЧ, де «Боавішта» не вийшла з групи. А уже за два сезони фахівець разом із командою тріумфував у чемпіонаті, а також  подолав перший груповий раунд ЛЧ-2001/2002.

Цікаво, що тоді португальці залишили за бортом дортмундську «Борусію» та київське «Динамо», яке вдома перемогли з рахунком 3:1, а в Києві поступилися 0:1. Невдовзі після третього в історії срібла чемпіонату в сезоні 2001/2002 «коуч», з яким пов’язані найбільші успіхи клубу, залишив Португалію, але ще двічі повертався до стану «пантер», вивівши тих до півфіналу Кубка УЄФА у 2003 році. Утім, повторити свій тренерський успіх кінця 1990 – початку 2000- х йому, як і «Боавішті», не вдалося.

Монпельє

Чемпіон Франції (1): 2011/2012
Кубок (2): 1919, 1990

Офіційною датою створення «Монпельє» вважається 1974 рік, хоча історія клубу ведеться з 1919-го, коли в один колектив злилися  Montpellier-Littoral FC та AS Paillade. Професійний же статус команда отримала в 1978 році і свій перший успіх здобула у 1990 році, коли був виграний Кубок Франції, а також кілька разів брала участь в єврокубках.

На початку 2000-х клуб із Півдня Франції взагалі залишив Лігу 1 і зміг повернутися в еліту лише в сезоні 2009/2010, коли команду очолив Рене Жирар. «Паладіни» відразу ж здобули право виступати в кваліфікації Ліги Європи, посівши 5-те місце в чемпіонаті. Утім, до групового етапу не пробились, поступившись за сумою двох матчів угорському «Дьєру». У наступному році команда взагалі боролася за виживання і дивом не вилетіла до Ліги 2.

А от в сезоні 2011/2012 «Монпельє» створив справжню сенсацію, вигравши чемпіонат. Підопічні Рене Жирара випередили на 3 очка грізний «ПСЖ» і на 8 пунктів третю команду турніру – «Лілль». Найкращим бомбардиром Ліги 1 став тоді ще молодий Олів’є Жиру, який із Луїсом Нене із «ПСЖ» забив по 21-му м’ячу. На жаль, в Лізі чемпіонів «паладіни» зіграли геть кепсько, набравши лише 2 очка у компанії «Арсенала», «Олімпіакоса» та «Шальке». Керівництво не зуміло втримати в команді лідерів - Олів’є Жиру, Мапу Янга-Мбіва, потім Юнеса Беланда, тому вирішив піти і головний коваль єдиного чемпіонства скромного клубу Рене Жирар, який очолив «Лілль». Після цього успіху більше «Монпельє» жодного разу так і не потрапив до єврокубків, посідаючи місця в середині турнірної таблиці.

Твенте

Чемпіон Нідерландів (1): 2009/2010
Кубок (3): 1976/77, 2000/01, 2010/11
Суперкубок (2): 2010, 2011

Перше і єдине чемпіонство «Твенте» - на 80 відсотків заслуга тодішнього тренера Стівена Макларена. Спеціаліст очолив колектив із Енсхеде в 2008 році і відразу ж зробив свою команду срібним призером турніру. До Ліги чемпіонів нідерландці не потрапили, спіткнувшись у кваліфікації на лісабонському «Спортінгу». Але в наступному сезоні команда перевершила всі сподівання експертів. Незважаючи на те, що перед початком нової першості «Твенте» залишили лідери Ельєро Еліа, Едсон Браафхейд та Марко Арнаутович, Стів Макларен знайшов їм заміну: ряди майбутніх чемпіонів поповнили молодий Люк Де Йонг, Мирослав Штох та 24-річний костариканець Браян Руїс.

Весь перший круг сезону 2009/2010 підопічні англійського тренера на рівних боролися із ПСВ, постійно змінюючи один одного на вершині таблиці. Утім, до кінця року розрив між командами становив уже 9 очок на користь «Твенте», що, по суті, і вирішило долю чемпіонства, адже енсхедцям достатньо було брати «свої» очки, з чим вони успішно впоралися. Не наздогнав колектив Макларена і фантастичний амстердамський «Аякс», який виграв 14 заключних поєдинків із загальною різницею м’ячів 50:3! Тож, випередивши на один пункт «Аякс», «Твенте» вперше і востаннє в своїй історії став чемпіоном Нідерландів. У груповому раунді ЛЧ команду очолював уже Мішель Прюдомм, адже Стів Макларен прийняв пропозицію «Вольфсбурга». Сам «Твенте» посів третє місце в групі і вийшов до 1/16 Ліги Європи, дійшовши до 1/4 фіналу, на шляху до якого вибив дві російські команди – «Рубін» та «Зеніт» і поступився лише представнику Іспанії «Вільярреалу».

Аланія

Чемпіон Росії (1): 1995

Найбільшим успіхом владикавказької «Аланії» до свого тріумфу у чемпіонаті Росії в 1995 році були срібні нагороди чемпіонату Росії у 1992 році. Тож, коли у 1994 команду очолив корінний владикавказець Валерій Газзаєв, єдине, про що мріяли уболівальники - це вихід у єврокубки. І, варто сказати, Газзаєв із цим завданням впорався в перший же сезон роботи у рідній команді, посівши 5-те місце, яке дозволило владикавказцям спробувати свої сили у Кубку УЄФА.

На першій же стадії росіянам у суперники випав славнозвісний «Ліверпуль», тому прогнозовано далі пішли англійці (2:1, 0:0). А от у 1995 році підопічні Валерія Газзаєва створили справжню сенсацію в чемпіонаті, скинувши із трону московський «Спартак», що тоді, здавалося, було зробити майже нереально. Тим самим владикавказці здобули перше і останнє чемпіонство найвищого дивізіону Росії у своїй історії і отримали право стартувати в кваліфікації ЛЧ 1996/1997. Суперником «Аланії» в тих матчах був шотландський «Рейнджерс», який на диво легко впорався із новоспеченим чемпіоном Росії із загальним рахунком 10:3 (3:1 та 7:2). Після цього сенсаційного успіху було ще одне «срібло» у наступній першості, але надалі клуб перетворився на середняка і невдовзі залишив вищий дивізіон, а в 2016-му взагалі був розформований і лише через 3 роки колись амбіційний клуб під назвою «Аланія-Владикавказ» відновили. Зараз владикавказці виступають у другому за силою футбольному дивізіоні Росії і реально претендують на місце у стикових іграх за право виступати в Прем’єр-лізі.

Лестер

Чемпіон Англії (1): 2015/2016
Кубок Ліги (3): 1964, 1997, 2000
Суперкубок (1): 1971

Історія чемпіонства «Лестера» - наочний приклад того, що нічого неможливого в житті немає. Коли перед сезоном 2015/2016 років на посаду тренера був призначений італійський тренер Клаудіо Раньєрі, то спеціалісти схилялися до думки, що «лиси» будуть боротися за виживання в АПЛ. Букмекерські контори приймали ставки на ймовірне чемпіонство «синіх» з коефіцієнтом 1 до 5000, тобто математично це виглядало, як взагалі нереальний результат. Утім, команда із Східного Мідленда під керівництвом італійця зі старту чемпіонату почала набирати очки. До нового року «лиси» підійшли в якості беззаперечного лідера АПЛ. Головними зірками команди Клаудіо Раньєрі були такі гравці, як Каспер Шмайхель, Ріяд Марез, Н'Голо Канте, і, звичайно, неперевершений Джеймі Варді. За два тури до фінішу чемпіонату після нічийного результату у матчі «Челсі» - «Тоттенхем» (2:2) «Лестер» став недосяжним для багаторічних грандів англійського футболу, ставши уперше у своїй історії переможцем найвищого англійського дивізіону. Цікавий факт: із 68-ми усіх командних голів 41 на свій рахунок записав дует Варді-Марез.

У Лізі чемпіонів «Лестер» теж не пас задніх, вигравши групу «G». В 1/8 фіналу «лиси» у першій грі поступилися на виїзді «Севільї» (1:2), після чого через незадовільні результати в АПЛ та невдачу в Іспанії був відправлений у відставку Клаудіо Раньєрі. У матчі-відповіді «Лестер» уже під керівництвом Крейга Шекспіра здолав вдома «Севілью» з рахунком 2:0, але в 1/4 все таки поступився мадридському «Атлетіко» (1:1, 0:1).

Вольфсбург

Чемпіон Німеччини (1): 2008/2009
Кубок (1): 2014/2015
Cуперкубок (1): 2015

Два роки знадобилося колишньому тренеру «Баварії» Феліксу Магату для того, щоб привести до чемпіонських медалей заштатну команду, яка вперше вийшла в Бундеслігу лише в середині 90-х роках минулого століття. Якщо у сезоні 2007/2008 клуб під його керівництвом посів 5 місце в чемпіонаті, що вже було кращим результатом в історії «вовків», то у наступному «Вольфсбург» випередив на 2 очки гранда німецького та європейського футболу – мюнхенську «Баварію», ставши вперше і поки що востаннє чемпіоном Німеччини.

Запорукою успіху команди Фелікса Магата стали виступи на домашній «Фольксваген-Арені»: у 17 матчах «зелено-білі» лише одного разу упродовж турніру втратили очки, зігравши внічию 2:2 із «Айнтрахтом». Всі інші гостьові команди поїхали із Вольфсбурга з нулем у графі очки. Також у цьому чемпіонаті дует форвардів Графіте-Джеко побив рекорд Бундесліги за забитими м’ячами – 54! У груповому раунді ЛЧ «вовки», яких тренував уже Армін Фе, зайняли третю позицію, пропустивши вперед московський ЦСКА та «Манчестер Юнайтед», а в Лізі Європи дійшли до 1/4 фіналу, поступившись у двох матчах «Фулхему».

Істанбул Башакшехір

Чемпіон Туреччини (1): 2019/2020

«Істанбул Башакшехір» став четвертою командою зі Стамбула, яка здобувала золоті нагороди турецької Суперліги. До 2020 року чемпіонат вигравали такі місцеві гранди, як «Галатасарай», «Фенербахче» та «Бешикташ». Більшу частину історії команда, яка була заснована у 1990 році, провела в нижчих дивізіонах турецьких чемпіонатів і до еліти потрапила лише у 2007-му. Після історичного виходу до вищого дивізіону «Істанбул» став міцним середняком, не претендуючи на високі місця.

Найбільшим успіхом клубу був вихід до фіналу Кубка Туреччини в сезоні 2010/2011. Погравши 6 років в Суперлізі,  стамбульці у 2013-му вилетіли до Першої ліги. За рік команда повернулася до еліти і почала боротися за більш високі позиції. Відразу ж «Башакшехір» посів четверте місце і здобув право грати в Лізі Європи, де особливими успіхами не відзначився. Далі пішло краще: тренеру Авджи Абдулаху вдалося привести скромний клуб до другого місця в Суперлізі і здобути право виступати в кваліфікації ЛЧ, яку турки не подолали. У 2019 році «Істанбул Башакшехір» очолив легендарний Окан Бурук і в першому ж сезоні йому вдалося неймовірне: він привів колишнього середняка до золотих медалей Суперліги. Серед гравців Окана Бурука не було жодних зірок і виокремити можна хіба що Мартіна Шкртела, Дембу Ба та 36-річного Робіньо, який більше мучився, аніж грав (15 матчів – 0 голів). У груповому раунді ЛЧ стамбульці прогнозовано посіли останнє місце, адже їхніми суперниками були такі гранди, як «Манчестер Юнайтед», ПСЖ та «Лейпциг». Наразі «Істанбул Башакшехір» бореться за виживання в турецькій Суперлізі під керівництвом нового наставника – Айкута Коджамана.

Гент

Чемпіон Бельгії (1): 2014/2015
Кубок (3): 1963/64, 1983/84, 2009/10
Суперкубок (1): 2015

Нинішня команда українців Романа Яремчука, Романа Безуса та Ігоря Пластуна є однією із найстаріших в чемпіонаті Бельгії, заснована ще в 1864-му році. Утім, найбільші успіхи чекали на «буйволів» уже в 21-му столітті. Узагалі до еліти бельгійського футболу клуб із Гента потрапив у 1990 році і з того часу є постійним учасником Ліги Жюпіле. До своєї перемоги в чемпіонаті Бельгії в 2014/2015 роках «буйволи» із трофеїв здобули лише три Кубка Бельгії. У 2014 році боси команди запросили на тренерський місток Хейна Ванхазебрука і він відразу ж створив маленьке диво – вперше в історії зробив «Гент» чемпіоном Бельгії та завоював Суперкубок Бельгії, перегравши у фіналі «Брюгге» з рахунком 1:0.

У груповому раунді ЛЧ бельгійці грали із «Ліоном», «Валенсією» та «Зенітом» і зуміли пробитися до 1/8 фіналу, ставши першим клубом із Бельгії, який вийшов до плей-оф ЛЧ. Щоправда, «буйволи» відразу ж і покинули турнір, поступившись у двох матчах «Вольфсбургу». Після цього жодного трофею «синьо-білі» більше не здобували. Головний коваль чемпіонства Хейн Ванхазенбрук пропрацював в клубі ще 2 роки і перейшов до «Андерлехту». У 2020 році вдруге вернувся на пост головного тренера «Гента». Наразі «буйволи» знаходяться в середині турнірної таблиці Ліги Жюпіле і борються за зону Ліги Європи.

Депортіво

Чемпіон Іспанії (1): 1999/2000
Кубок (2): 1994/95, 2001/02
Суперкубок (3): 1995, 2000, 2002

У 1990-х роках «Депортіво» був доволі потужною командою, створюючи конкуренцію визнаним лідерам іспанського футболу. До свого найбільшого успіху в історії клуб із Ла-Коруньї двічі здобував срібні нагороди чемпіонату, володів Кубком та Суперкубком Іспанії. Утім, до чемпіонства явно не дотягував. Усе змінилося у сезоні 1998/1999, коли на пост головного тренера був запрошений Хав’єр Ірурета.

У перший рік своєї роботи баскський наставник лише приглядався до колективу і завершив чемпіонат на шостому місці. А от в сезоні 1999/2000 події в Прімері розвивалися за абсолютно непередбачуваним сценарієм. Перед початком турніру керівництво підсилило клуб такими виконавцями, як Рой Макай, Сезар Мартін і Віктор Санчес. Ла-корунці відразу означили своєю грою і результатами, що будуть боротися за найвищі місця. У жовтні 1999-го «біло-блакитні» розгромили із рахунком 5:2 «Алавес» і очолили турнірну таблицю.

Утім, після нового року хлопці Ірурети «здали» і «Барселона» та Ко, відчувши здобич, почали наздоганяти «вискочку». Останні 7 матчів турніру тримали уболівальників у постійній напрузі, адже конкуренція між першим місцем та, скажімо, 2-4 була незначна. Своє вагоме слово сказав нідерландський форвард «Депортіво» Рой Макай. Його 8 голів в останні місяці чемпіонату вирішили його підсумок.

19 травня 2000 року «Депортіво» вперше у своїй історії став чемпіоном Іспанії, добавивши до колекції другий в історії Суперкубок. У ЛЧ 2000/2001 підопічні Ірурети двічі здобували перемогу в групових раундах і дійшли до 1/4 фіналу, де не впоралися із «Лідсом» (2:0 і 0:3). На жаль, колись самобутній колектив зараз переживає нелегкі часи. Минулого сезону «біло-блакитні» вилетіли із Сегунди і вперше із 1981-го року будуть виступати в третьому за силою дивізіоні Іспанії.

Таврія

Чемпіон України (1): 1992
Кубок (1): 2010

Після розпаду СРСР в дебютному чемпіонаті України з футболу записним фаворитом ще до початку сезону вважалося київське «Динамо». Утім, в боротьбу за чемпіонство першого чемпіонату Незалежної України втрутилася команда, яка до цього грала в першій радянській лізі – сімферопольська «Таврія». Колектив із Сімферополя, очолюваний наддосвідченим Анатолієм Заяєвим, з перших матчів показав, що хлопчиком для биття навряд чи буде, почавши штампувати перемогу за перемогою, в основному з мінімальним рахунком 1:0.

І, варто зазначити, перше коло кримчани завершили на першому місці, випереджаючи на одне очко «Чорноморець» та «Шахтар». Питання про переможця групи (у 1992-му році команди боролися у двох групах по 10 команд) залишалося відкритим до останнього туру, в якому «Таврія» завітала в гості до «Шахтаря», якому потрібна була лише перемога. Утім, голкіпер сімферопольців Олег Колесов зумів захистити свої ворота недоторканими, принісши своїй команді таку потрібну нічию – 0:0. Таким чином, «Таврія», набравши 28 балів, виграла групу «А». У групі «Б» явним фаворитом було київське «Динамо», яке не відчуло опору з боку «Дніпра», який фінішував другим з відставанням на 7 очок (тоді за перемогу начисляли 2 пункти). У  «золотому матчі» у Львові за 36 000 глядачів фаворит був лише один – «Динамо».

Втім, Анатолій Заяєв, який не міг розраховувати на своїх лідерів Юрія Гудименка, Толята Шайхаметова та Ігоря Волкова, зумів «завести» своїх підопічних на «матч всього життя» для сімферопольців. Як і в більшості матчів того сезону, «Таврія» провела матч від захисту. Єдиний гол у грі був забитий на 75-й хвилині легендарним для «таврійців» Сергієм Шевченком. Сімферопольці вперше в історії незалежних чемпіонатів сенсаційно стали чемпіонами України і здобули право представляти нашу країну в КЧ в сезоні 1992/1993. У перших двох іграх попереднього раунду український чемпіон здолав ірландський «Шелбурн» - 0:0 та 2:1, але в наступному «Таврія» нічого не змогла вдіяти зі швейцарським «Сьоном» - 1:3 і 1:4. Після цього успіху сімферпольці більше в трійку призерів чемпіонату України не потрапляли, але у 2010-му зуміли здобути Кубок України.

Олександр ШЕРШЕНЬ