ПЕРЕСУНЬКО: З Микульчиком на чолі Донбас став простіше діяти в зоні оборони

Один із найталановитіших молодих українських хокеїстів, 21-річний Олександр Пересунько став головним героєм третього матчу фінальної серії плей-оф Української хокейної ліги, в якому «Донбас» завдав третьої поразки київському «Соколу». Дублем форвард не лише приблизив до чемпіонства команду, а й підвищив власну вагу в колективі, у якому він лише намагається вийти на провідні ролі.

Невдовзі після успішного матчу Пересунько розповів Sport.ua, чому на початку сезону віддав перевагу «Донбасу» перед «Соколом», чи розраховує повернутися в Канаду і приїхати на найближчий збір національної збірної.

— Олександре, в фінальній серії «Донбас» повів 3:0. Відчуваєте, що чемпіонства вже не віддасте?
— Ні. Це ще не все. «Сокіл» залишається небезпечним. Попередніх три матчі не означають нічого, поки ми не виграємо четвертого. В історії бувало чимало випадків, коли команди вигравали серії, поступаючись 0:3. Тому ми налаштовуємося на бій уже в наступному поєдинку, 23 квітня. Якщо буде змога, то завершимо серію вже в п’ятницю. Розслаблятися не можна. Будемо викладатися в наступній зустрічі ще сильніше.

— У фіналі ви закинули перших дві особистих шайби. Виглядає, що вони для вас важливі найперше з моральної точки зору, бо сезон складався по-різному…
— Наразі важливі не мої особисті амбіції, а те, що я закинув і ми виграли. Інше наразі другорядне. Про майбутнє подумаю, коли прийде час приймати якісь рішення. Зараз плей-оф і ми живемо кожним наступним матчем.

— Дубль ви зробили, граючи в одній трійці нападу з Віталієм Лялькою та Микитою Буценком. При цьому не скажеш, що в цьому поєднанні ви грали постійно.
— Тренери постійно змінювали поєднання ланок. Не сказав би, що перелаштовуватися під нових партнерів легко й просто, але будь-який хокеїст повинен вміти грати з тими, з ким поставить тренер. Можу сказати, що з Лялькою і Буценком ми зігралися.

— У ході півфінальної серії з херсонським «Дніпром» у «Донбасі» змінився тренер – замість Ігоря Чібірєва прийшов Павло Микульчик. Що змінилося в грі й тренувальному процесі команди?
— Наша гра стала зовсім іншою. З’явилися тактичні напрацювання, яких раніше не було. Ми стали простіше діяти в зоні оборони. Поки ці зміни працюють. Сподіваюся, так буде до завершення нашої серії з «Соколом».

— Власне, виглядає, що завдяки цій простоті «Донбас» виграє у «Сокола» спокійніше, ніж в іграх регулярного чемпіонату.
— У таких матчах ці зміни дійсно помітніші. Ніхто нічого не видумує, кожен грає на команду, з короткими змінами, від простого. Щось виходить. При цьому, повторюся, «Сокіл» залишається небезпечним. Висновків за підсумками одного чи двох матчів робити не можна. Сьогодні в команди може щось не виходити, а завтра вона стати нестримною. Наше завдання – залишатися пильними до заключної миті. З киянами нам було важко і в «регулярці», і зараз, у фіналі. У них швидкісна команда, всі хлопці біжать, стараються. З ними завжди виходить цікавий хокей.

— На старті сезону «Сокіл» вже навіть встиг внести вас у заявку на чемпіонат. У «Донбасі» ви опинилися останньої миті. Кажуть, що донеччани вам банально запропонували більше.
— Це моє особисте рішення. Вирішив, що від виступів за «Донбас» матиму більше користі. «Сокіл» теж команда авторитетна, але з агентом і сім’єю прийняли рішення, що мені буде ліпше в донецькій команді.

— В «Соколі» ви гарантовано мали б більше ігрового часу.
— Я це розумів. У «Донбасі» конкуренція гостріша. На мій погляд, це теж крок для розвитку. На речі треба дивитися різносторонньо.

— Відразу після завершення фінальної серії, 3 травня вперше після понад річної паузи збереться для підготовки до турніру в Словенії національна збірна. У списку запрошених є й ваше прізвище. Але наразі питання, чи приїдуть до лав національної команди дев’ятеро представників «Донбасу», залишається відкритим…
— Наразі не можу вам нічого стосовно цього відповісти. В мене немає жодної інформації.

— Ви збираєтеся приїхати?
— Дай Боже дожити до цієї миті.

— Ви ще молодий.
— (Сміється) Маю на увазі, що треба бути здоровим. Звісно, представляти країну – завжди почесно й пріоритетно. Побачимо.

— З новим тренером збірної Вадимом Шахрайчуком знайомі?
— Поки взагалі ні. Ми досі не перетиналися.

— Взагалі, не помилюся, якщо скажу, що нинішній сезон ви планували провести по-іншому (три попередніх роки Пересунько провів у молодіжних лігах США і Канади).
— Звісно. Але втрутилася пандемія. Хотілося б грати за океаном. Але в QMJHL вже повернутися вочевидь не зможу, бо не підходжу за віком. Що ж, буду прагнути пробитися кудись вище. Головне – завжди вірити і йти до своєї мрії. Будувати якісь плани на наступний сезон наразі важко. Думками поки – у фінальній серії проти «Сокола».

— Коронавірусна інфекція вас оминала?
— Навіть не знаю. Я не тестувався, але до старту сезону пропадав нюх. Дні на чотири. Але ускладнень не було. Одужав, відновив тренування і відтоді, тьху-тьху, все гаразд.

Іван ВЕРБИЦЬКИЙ