Динаміка динамівського бренда

Товариський матч між динамівськими командами Києва й Бухареста послугував для блогера Sport.ua Олексія Рижкова приводом пригадати славетні й маловідомі динамівські команди різних часів, цікавинки динамівського буття та найгарячіші динамівські дербі.

«Із динамівським привітом!» – так зазвичай закінчував лист колега-футболофіл із Мінська, з яким ми активно листувалися в другій половині 1980-х рр. Варіаціями на подібну тему були сповнені листи й інших моїх кореспондентів із Москви, Тбілісі, ба навіть із Вологди. «Ми, динамівці, маємо товаришувати!», – наголошував ще один мій товариш-дописувач із півмільйонного російського міста Кіров. Пригадую, коли відвідував це місто в 1980-х рр. і казав, що я з Києва, місцевим ввижалося, що вони не розчули, й вони щоразу перепитували: «Звідки?». Назви рідного Києва та Кірова схожі за звучанням (це свого часу обігрувалося й у старезній радянській кінокомедії «За сімейними обставинами»), і, певно, це трохи бентежило моїх співрозмовників. Зазначу, що в новочасся ультрас кіровського «Динамо» прославилися підтримкою України (відео їх скандування «Слава Україні! Героям Слава!» було вельми популярним у мережі).

Велика радянська четвірка

Хай там як, а динамівській спільноті є чим пишатися! За радянських часів чотири провідні динамівські команди Союзу (Київ, Москва, Тбілісі, Мінськ) ставали сумарно чемпіонами 27 разів – у половині всіх радянських чемпіонатів. Ані спартаківці, ані армійці, ані будь-яке інше спортивне товариство подібними футбольними успіхами похизуватися не могло. Ба більше: лише динамівські клуби за існування СРСР і вигравали (Київ, Тбілісі), й грали у фіналах єврокубків (Москва). Іншим радянським колективам ці стадії (та навіть і півфінальна) були недоступні. Додам до того, що й «Золотий м’яч» серед радянських футболістів здобували винятково динамівці (Яшин, Блохін, Бєланов).

Після розпаду СРСР зі згаданих клубів на європейський видноті за великим рахунком залишилися лише кияни. Наприкінці 1990-х третя велика команда Валерія Лобановського ввійшла до сонму кращих у Старому Світі. Теперішнє київське «Динамо» перебуває на етапі становлення, але в цьогорічній євровесні було представлене. Натомість колеги киян за «великою радянською динамівською четвіркою» нині далекі від євровесняної повені й відзначаються хіба що локальними перемогами на внутрішній арені.

Маловідома динамівська Україна

Практично в кожному великому українському місті існувала футбольна команда під назвою «Динамо». Щоправда, широкий загал знає лише про киян. Менше з тим…

Збірка поезій Сергія Жадана «Динамо Харків» увічнила назву футбольного клубу з першої столиці. Щоправда, сам вірш, що дав назву збірці, написаний далекого вже 1995 р., і є філософським роздумом, просякнутим песимізмом тогочасся («міста порожніють», «тьмяніють лиця», «лезо свого виживання»), а не футбольним панегіриком. А, власне, футбольна команда «Динамо» з’явилася у Харкові в другій половині 1920-х. Тричі вона ставала чемпіоном УРСР, проте в передвоєнний час припинила своє існування: на початку 1941 р. «Динамо» було об'єднане з футбольним клубом «Сільмаш» , відтак виник новий клуб – «Спартак». Відродження харківського «Динамо» довелося чекати дуже-дуже довго – аж до 2014 р. Саме тоді була відкрита дитяча футбольна школа «Динамо» (Харків). Дитячі динамохарківські команди беруть участь у змаганнях різного рівня. Про відновлення професійного статусу поки не йдеться.

У 1923 р. було засновано футбольний клуб «Динамо» (Одеса). Його історія – суцільне переплетіння закриттів і відроджень. Наче персонаж комп’ютерної гри, одеське «Динамо» має кілька життів. У різні часи до «Динамо» в назві додавалося то «Дагма», то «Зміна», то «Флеш», то СКА, то «Честь», коли-не-коли й змінювалося місце дислокації. У 1990-ті рр. одеські динамівці грали в другій лізі чемпіонату України, вийшли в 1/64 фіналу розіграшу Кубка України. Шкода, але популярності серед уболівальників Південної Пальміри місцева динамівська команда не мала.

У 1926 р. перші матчі провело «Динамо» з Проскурова (нині – Хмельницький). У 1960-ті рр. тривалий час цю команду тренував Євген Лемешко. Одного разу під його орудою хмельниччани спромоглися стати срібним призером чемпіонату УРСР. 1975 р. команду було переведено під керівництво обласної організації профспілок, відтак і назву було змінено. Відродження динамівської традиції у Хмельницькому відбулося на початку 2010-х рр. Проте, на жаль, повноцінного ренесансу так і не сталося.

Із 1929 р. до перших повоєнних років у тодішньому Дніпропетровську була команда під назвою «Динамо». Вона брала участь у довоєнних розіграшах Кубка СРСР. Запам’ятався скандал у кубковому матчі між київським «Спартаком» і дніпропетровським «Динамо» в 1937 р. Динамівці виграли  на виїзді – 2:1, але через участь у грі в складі дніпропетровської команди чинного київського динамівця Павла Корнілова «переможцям» було зараховано технічну поразку. У 1935 р. команда Дніпропетровська, основу якої становили саме динамівці, стала чемпіоном УРСР. Кольори іншого (себто не київського) «Динамо» з берегів Дніпра захищали такі знані майстри як Володимир Гребер, Петро Лайко, Віктор Шиловський тощо.

У 1930 р. було засноване луганське «Динамо». В чемпіонаті колишнього СРСР по другій групі в зоні УРСР у 1947 р. ця команда посіла 11-те місце, а в 1949 р. припинила своє існування. Вже після свого відродження, в незалежній Україні в сезоні-1994/95 команда посіла 3-тє місце в другій лізі.

У 1930-ті рр. в тодішній УРСР проводили навіть Всеукраїнські динаміади, в яких брали участь динамівські команди з усіх куточків України. Там були представлені колективи з Кам’янця-Подільського й Шостки, Ямполя та Славути, Волочиська та Олевська, Тульчина й Артемівська, Житомира й Полтави, Чернігова й Вінниці, Сталіно (Донецька) й Могилів-Подільского, та навіть і Тирасполя (тодішньої столиці Молдавської АРСР у складі УРСР)! Найзапекліші баталії на футбольному полі, точилися, як і годиться, між динамівцями двох столиць – Києва та Харкова.

У 1940 р. побачило світ львівське «Динамо». Його синьо-білі кольори захищали такі знані футбольні постаті як Юрій Зубач (мав промовисте прізвисько Студебеккер), Карло Мікльош (майбутній голова Федерації футболу Львівської області й президент «Карпат»), Казімеж Гурський (майбутній президент Польського футбольного союзу, за результатами голосування польського видання Piłka Nożna був визнаний найкращим польським тренером ХХ століття). По закінченні Другої світової війни на львівське «Динамо» чекала доля лише аматорської команди. Наприкінці 1990-х рр. «Динамо» в Місті Лева відродилося. На межі сторіч упродовж нетривалого часу колектив грав у другій лізі чемпіонату України. Чергове відродження – на рівні дитячо-юнацького футболу – відбулося в 2017 р.

У 1940 р. народилося й тернопільське «Динамо». Впродовж певного часу було найсильнішою командою у Файному місті, а в 1956–1957 рр. ставало чемпіоном області. Того ж таки року побачило світ і луцьке «Динамо», яке проіснувало до половини 1950-х рр. Свого часу 6 разів виборювало 1-ше місце в чемпіонаті Чернівецької області й створене в 1940 р. чернівецьке «Динамо».

У 1980-х рр. якийсь час проіснував динамівський клуб в Ірпені. Дочірня команда київського «Динамо» вже в перший рік свого існування виграла першість колишньої УРСР серед колективів фізкультури. Олег Деревинський, Юрій Бакалов, Вадим Шельменко, Сергій Ященко, Сергій Герасимець – помітні футбольні постаті, що залишили свій слід у складі ірпінчан.

У (пост)радянській комуналці

На одній шостій частині світової суші існувала й існує сила-силенна динамівських колективів. Єреван і Рига, Таллінн і Брянськ, Вологда й Батумі, Барнаул і Воронеж, Тула й Сухум, Махачкала й Кострома, Вільнюс та Омськ, Перм і Самарканд, Єрванд і Зугдіді – за динамівськими клубами можна вивчати географію пострадянського простору.

Осібно відзначу брестське «Динамо», яке свого часу спромоглося тричі завоювати Кубок Білорусі й стати чемпіоном цієї країни в 2019 р. Торік, коли через коронавірус світовий футбол взяв павзу, а білоруси продовжували грати, в Україні з цікавістю стежили за цією командою, кольори якої захищали Євген Хачеріді, Артем Мілевський та Олександр Нойок. У 2020 р. було засновано дочірню для брестського «Динамо» команду – «Динамо-Брест-1960», що базується в 12-тисячному райцентрі Малоріта в 52 км від Бреста. Певно, це – наймолодший динамівський клуб у світі!

Поважний вік, цікаву історію, знаних гравців у своєму складі й купу славнозвісних уболівальників мало й має санкт-петербурзьке «Динамо». Наступного року динамівському клубу з берегів Неви виповниться 100 років. 4 рази пітерські динамівці ставали 5-ми в чемпіонаті колишнього СРСР, тричі виходили в півфінал Кубка країни. А в 1938 р. були близькими до виходу в фінал союзного Кубка (цілком можливий був суто ленінградський фінал «Електрик» – «Динамо»), але на останній хвилині основного часу півфінального матчу проти московського «Спартака» пропустили єдиний гол із пенальті. Цікаво, що в різні часи за клуб грали люди, які стали надалі популярними футбольними коментаторами: Віктор Набутов, Владислав Гусєв, Володимир Перетурін, Геннадій Орлов. А вболівали за динамівський колектив композитор Дмитро Шостакович, поети Михайло Дудін та Йосип Бродський, актор Ігор Владимиров. Із десяток років тому і я завітав на домашній матч санкт-петербурзького «Динамо» в першій лізі чемпіонату Росії на «Петровському» в Північній Пальмірі. Динамівці тоді програли, але якась затишно-домашня атмосфера на трибунах (зокрема, чимала кількість уболівальників у віці 75+) мені припала до душі.

Динамівське замежжя

Доведення до радянських кондицій нових соціалістичних країн у повоєнні роки йшло за всіма напрямами. Спорт, звісно, не залишався осторонь уваги комуністичного чиновництва. У 1940–1950-ті рр. «країни народної демократії» зарясніли командами під назвою «Динамо». Бухарестський клуб, або «Червоні пси» 18 разів ставав чемпіоном своєї країни й двічі сягав півфінальної стадії єврокубків. Берлінці 10 разів поспіль ставали чемпіонами колишньої НДР, а в сезоні-1971/72 були близькими до потрапляння в фінал Кубка кубків. Проте в серії пенальті (обидві гри закінчилися з рахунком 1:1) поступилися… Кому? Звісно ж, «Динамо», але з Москви. «Динамо» з Дрездена 8 разів ставало кращим клубом колишньої НДР, ще 7 разів завойовувало Кубок «першої на німецькій землі держави робітників і селян». Нині дрезденці на провідних ролях у бундеслізі 3 й небезпідставно розраховують за підсумками сезону піднятися дивізіоном вище. «Динамо» (Тірана) 18 разів ставало чемпіоном Албанії. «Динамо» із Ческе-Будейовіце є середняком другого за силою дивізіону чемпіонату Чехії. Загребське «Динамо» 4 рази ставало чемпіоном Югославії і 21 раз чемпіоном Хорватії. У сезоні-1966/67 загребці завоювали й європейський трофей – Кубок Ярмарків. А цього евросезону динамівці вийшли в чвертьфінал Ліги Європи, здолавши на шляху до нього ні багато, ні мало лондонський «Тоттенхем» (0:2, 3:0 у додатковий час)! Загребці – головна динамівська євронадія цьогоріч! Є динамівці й за океаном. Клуб «Х’юстон Динамо» двічі ставав володарем Кубка MLS. А колишній гравець київського та московського «Динамо» Олександр Хапсаліс створив у Лос-Анджелесі Dynamo Soccer School.

3 найпам’ятніші динамівські дербі

1. 14.06.1987. Кубок СРСР. «Динамо» (Київ) – «Динамо» (Мінськ)  – 3:3, по пенальті 4:2.

«Усім фіналам – фінал!» – таке визначення газетярів 1980-х прижилося, і звідтоді той фінал ніхто інак й не зве. Шальки терезів колихалися, що та лінія партії. Проте все ж таки в підсумку схилилися в київський бік!

2. 07.12.1986. Чемпіонат СРСР. «Динамо» (Київ) – «Динамо» (Москва) – 2:1.

Остання гра чемпіонату, й у ній одне одному протистоять пошукачі чемпіонського титулу. 100-тисячна авдиторія на Республіканському грудневого, але вельми теплого дня палко вітала успіх своїх улюбленців. «Дякуємо за сезон-86!» – плакатами з такими саморобними написами рясніли трибуни. Звідтоді, до речі, московське «Динамо» так близько до чемпіонського титулу не діставалося ані в колишньому СРСР, ані в Росії.

3. 15.06.1954. Чемпіонат СРСР. «Динамо» (Москва) – «Динамо» (Київ) – 3:4.

О, в тій грі було все: й чудові голи, й вилучення за хуліганський удар опонента (Володимир Савдунін проти Михайла Комана), й реалізований та нереалізований пенальті, й украй закручена інтрига! Кияни, ведучи в рахунку 4:1, дозволили собі послаблення, і пропустили двічі, причому до мінімального москвичі скоротили розрив, вже маючи на гравця менше. А на останній хвилині матчу Москва дістала право ще й на пенальті. Однак захисник Борис Кузнецов влучити у ворота не зміг (а пенальті в московські ворота, раніше реалізоване киянами, призначили саме через його фол). Отже, підсумок матчу – вистраждана, жадана перемога Києва!

Олексій РИЖКОВ